Рішення № 67690019, 06.07.2017, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 2604/23578/12

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2017 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Виниченко Л.М.,

за участі секретарів Худякова Н.І., Гноілек М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Партнер» про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною власністю та визнання договорів купівлі-продажу і дарування недійсними,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась з позовом про встановлення факту її проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 з 2002 року; визнання майна, а саме: квартири за адресою АДРЕСА_1; квартири за адресою АДРЕСА_2; нежилих приміщень № 1-11 (включно) загальною площею 105,80 кв.м., що розташовані у медичному центрі за адресою м. Київ, АДРЕСА_13; автомобіля Hondа Accord, державний номер НОМЕР_1; автомобіля Toyota Land Cruiser, державний номер НОМЕР_2 - спільним майном її з ОСОБА_2 та визнання недійсними: договору купівлі - продажу квартири за адресою АДРЕСА_1, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 01.03.2012 р. за реєстраційним номером № 292; договору дарування квартири за адресою АДРЕСА_2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 01.03.2012 р. за реєстраційним номером № 290; договору дарування нежилих приміщень №1-11 (включно) загальною площею 105,8 м.2, що розташовані у медичному центрі за адресою м. Київ, АДРЕСА_13, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О.Ю. 16.03.2012 р. за реєстраційним номером № 452 та договору купівлі - продажу автомобіля Toyota Land Cruiser, державний номер НОМЕР_2.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона з 19.12.1995 р. по 23.05.2006 р. перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8, проте з кінця 2002 року проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2

01.06.2006 р. між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб.

У 2011 р. ОСОБА_2 припинив шлюбні відносини та ведення спільного господарства.

За час спільного проживання з ОСОБА_2 ними було придбане наступне майно: квартира за адресою АДРЕСА_1; квартира за адресою: АДРЕСА_2; нежилі приміщення № № 1-11, загальною площею 105,80 кв.м. у медичному центрі, розташованому за адресою: м. Київ, АДРЕСА_13; автомобіль Honda Accord, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, та автомобіль Toyota Land Cruiser, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

Оскільки вказане майно набуте у період спільного проживання з відповідачем ОСОБА_2 однією сім'єю, тому просить визнати спірне майно спільною сумісною власністю, згідно положень ст. ст. 60, 63, 65, 74 СК України.

Їй стало відомо, що ОСОБА_2 без її згоди відчужив належне їм спільне майно за цивільно-правовими угодами, згоди на укладення яких вона не надавала, а тому вважає, що договори дарування та купівлі-продажу, укладені ОСОБА_2 з відповідачами, повинні бути визнані недійсними з підстав встановлених ст. ст. 203, 215, 369 ЦК України.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 29 квітня 2014 року зазначений позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано, що автомобіль Toyota Land Cruiser, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, був спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в іншій частині позову відмовлено; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 356 грн. 70 коп. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору (т. 2, а.с. 60-64).

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 10.09.2014 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29.04.2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано та ухвалене нове рішення про часткове задоволення цих вимог (т. 2, а.с. 122-126).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.12.2014 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 10.06.2014 року скасоване, справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. 2, а.с. 156-158).

Апеляційний суд м. Києва рішенням від 1 квітня 2015 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 квітня 2014 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним скасував та ухвалив у цій частині нове рішення, яким визнав недійсним договір купівлі-продажу автомобіля «Toyota Land Cruiser», укладений 31 березня 2012 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Євро-Партнер»; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін (т. 2, а.с. 193-196).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2015 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 було відхилено, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 квітня 2014 року в частині, залишеній без змін рішенням апеляційного суду та рішення Апеляційного суду м. Києва від 01 квітня 2015 року залишено без змін (т. 2, а.с. 241-242).

Постановою Верховного суду України від 08 червня 2016 року ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2015 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 1 квітня 2015 року та рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 квітня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Дніпровського районного суду м. Києва (т. 3, а.с. 68-72).

У ході розгляду справи за клопотанням представника позивача ОСОБА_9 ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 06 квітня 2017р. позов ОСОБА_1 у частинні заявлених вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля Тоyоtа Lаnd Сruіsеr, н.з. НОМЕР_2, від 31.03.2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Євро-Партнер» залишено без розгляду (т. 3, а.с. 191).

Також за клопотанням представника позивача ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 06 липня 2017 р. заявлені вимоги ОСОБА_1 у частинні вимог про визнання автомобіля Тоyоtа Lаnd Сruіsеr, державний номер НОМЕР_2, спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без розгляду.

В судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_9 підтримали заявлені вимоги та викладені у позові обставини.

Позивач додатково пояснила, що з відповідачем ОСОБА_2 вона проживала однією сім'єю з 2002 року, спочатку жили на ОСОБА_10України, потім мешкали на бульв. Давидова у квартирі матері відповідача до 2004 року. Тоді у неї був замкнутий спосіб життя, її водій возив на автомобілі, вона з 2000 до кінця 2004 року працювала директором АТ «Лукойл», у подальшому звільнилася з роботи, оскільки хотіла сім'ю, стала домогосподаркою для ОСОБА_2, вела їхнє господарство. У них були спільний бюджет, спільні права і обов'язки, вона також мала свої заощадження. ОСОБА_12 працював її заступником. Від свого батька у 2002 р. вона отримала 70 000 дол. США спадщини від її дідуся за продаж антикваріату. На той час вона отримувала значно більшу від відповідача заробітну плату, при цьому кошти використовували спільно. Матері ОСОБА_12 вона відремонтувала у м. Броварах будинок, який продали. Вона, як генеральний директор, офіційно отримувала заробітну плату у розмірі 1 000 дол. США, також були преміальні від 20 000 до 30 000 дол. США., в той час як відповідач отримував 4 500 грн. (800 дол. США), заощаджених коштів у нього було близько 10 - 20 000. З колишнім своїм чоловіком у шлюбі вона перебувала до 23.05.2006 р., проте фактично не проживала вже з 2002 року. При цьому вона приховувала факт розпаду сім'ї з колишнім її чоловіком та на прохання останнього шлюб не розривала з моральних міркувань у зв'язку з роботою на «Лукойлі», де сім'я була в пріоритеті. З 2002 року відповідач з нею проживав постійно, з ним разом по декілька місяців їздили у відрядження на автомобілі в м. Одесу, в Крим, по Україні, у 2002 р. ОСОБА_2 їй віддавав всю свою заробітну плату, яку вона зберігала. ОСОБА_12 вона повністю довіряла, тому не сперечалася в оформленні права власності на його ім'я, за 10 років проживання вони жодного разу не сварились. Нежитлові приміщення за інвестиційним договором їм допомогла придбали мати ОСОБА_12, яка працювала в БТІ, кошти за це майно вона платила разом з ОСОБА_2, де також разом робили ремонт.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_14 в судовому засіданні проти заявлених вимог заперечували.

Відповідач ОСОБА_2 пояснив, що він вперше побачив позивача в квітні 2002 року коли прийшов на роботу заступником директора в ДП «Луксервіс», де директором була позивач. На той час він був одружений та проживав з першою дружиною ОСОБА_15, з якою офіційно розірвав шлюб в кінці 2004 року, проте з ОСОБА_15 він продовжував спільно проживати і вести господарство, разом з нею виховували сина, з ними ще часто періодично жила сестра першої дружини, всі вони мешкали у його квартирі АДРЕСА_4. У придбання квартири по АДРЕСА_2, вартість якої 42 000 дол. США, вклали кошти його матері, батька та його сім'ї з першою дружиною з метою купівлі квартири його сину, який був неповнолітній, тому він і подарував квартиру синові. Квартиру на Русанівській набережній він купував для свого проживання за кошти від спадщини його батька, де зробив ремонт, сплативши 92 000 дол. США. Нежитлові приміщення по пр-ту Науки вартістю 60 000 дол. США придбали за проданий у 2005 р. гаражний бокс батька та квартири його матері на бул. Давидова, оскільки його батько мріяв придбати майно для господарської діяльності. Автомобіль Тойота купив у 2008 р., кошти вносив з раніше проданого ним автомобіля Тойоти, 2007 р.в. Автомобіль Опель продав у 2003 р. Автомобіль Хонда, 2005 р.в., купував у 2005 р., який йому видали по гарантії після повернення також автомобіля Хонда, що зламався, з доплатою його особистих коштів 3 000 дол. США. До реєстрації шлюбу з позивачем він з ОСОБА_1 не проживав та спільне господарство не вели. Зуcтрічались вони декілька разів, мали окремий бюджет. Позивач була у шлюбі з ОСОБА_8 до травня 2006 р. з яким жила спочатку по вул. Бастіонній, потім на бул. Л. Українки.

Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову.

Також відповідач ОСОБА_5 була допитана у якості свідка, при цьому пояснила, що її син ОСОБА_2 по телефону 01.06.2006 року її повідомив, що зайшов з ОСОБА_1 в ЗАГС, де їх розписали. Позивача вона вперше побачила в липні 2006 року. У 2004 р. син ОСОБА_12 та невістка ОСОБА_18 робили ремонт у квартирі на вул. Вишгородській у м. Києві, тому жили у неї, в той час посварились та розірвали шлюб лише документально. В кінці літа 2004 року своєю сім'єю ОСОБА_18 та ОСОБА_2 з їхнім сином ОСОБА_19 після закінчення ремонту переїхали жити в свою квартиру. На АДРЕСА_2 у м. Києві 31.08.2004 року квартиру придбали для ОСОБА_7. Спірну нерухомість купували за продану квартиру, за кошти вкладені в бізнес, за спадщину. Ремонт у Броварах позивач не робила. ОСОБА_12 до 01.06.2006 року жив зі своєю сім'єю на вул. Вишгородській та у неї, після укладення шлюбу з позивачем переїхав жити на АДРЕСА_12 Набережну коли там зробили ремонт. На похованні батька ОСОБА_12 09.01.2005 року позивача ніхто не бачив, через рік на поминках були ОСОБА_2, ОСОБА_18 та ОСОБА_7. В цивільному шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не жили.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_20, представник відповідача ТОВ «Євро-Партнер» в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд повідомлено не було.

Суд, вислухавши пояснення позивача, її представника, відповідача ОСОБА_2, його представника, відповідача ОСОБА_5, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8, шлюб з яким розірвано 23.05.2006 року ( т. 1, а.с. 12,213).

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу ОСОБА_2 перебував в шлюбі з ОСОБА_15 до 26 серпня 2004 року (т. 1, а.с. 198).

1 червня 2006 р. ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_2 ( т.1, а.с.11). Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2012 року їх шлюб розірвано за позовом ОСОБА_2.( т. 1, а.с. 50).

Відповідно до п. 1 розділу VІІ "Прикінцеві положення" Сімейного кодексу України цей Кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 1 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які вже існували на вказану вище дату, норми Сімейного кодексу України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності.

У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" від 31.03.1995 року № 5 роз'яснено, що встановлення судом факту перебування у фактичних шлюбних відносинах може мати місце, якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 року і тривали до смерті (пропажі без вісті на фронті) одного з подружжя, внаслідок чого шлюб не може бути зареєстровано в органах реєстрації актів громадського шлюбу. В інших випадках заяви про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах судовому розгляду не підлягають.

Отже, суд приходить до висновку про неможливість встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з 2002 року до 31 грудня 2003 року, оскільки за чинним на той час законодавством України, яке діяло до 1 січня 2004 року, встановлення такого факту не передбачалось.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя (ч. ч. 1, 2 ст. 21; ч. 1 ст. 36 Сімейного кодексу України).

Відповідно ст. 74 Сімейного кодексу України у редакції чинній до 16.01.2007 року, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюється положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.

У даній справі у постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 року складений правовий висновок, відповідно якого: «Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Отже, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності» (т. 3, а.с. 72).

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 31.08.2004 р. ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_5 (т. 1 а.с. 196, 197).

25.04.2006 р. ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_6 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстровано в КП БТІ м. Києва 27.04.2006 р. (т. 1, а.с.14, 14 зв.).

Відповідно до довідки виданої ПАТ АКБ «Аркада» від 11.05.2012 року № 921/7 ОСОБА_2 уклав договір про участь у Фонді фінансування будівництва № 638 - НП від 15.11.2004 р. та повністю проінвестував за рахунок особистих коштів нежитлове приміщення № 11 за будівельною адресою: АДРЕСА_13. При цьому на інвестування кошти були внесені двома частинами, а саме: 15.11.2004 р. в розмірі 106 013, 25 грн. та 30.11.2004 р. в розмірі 247 319, 73 грн. (т. 1, а.с. 199).

Повна вартість вищевказаного нежитлового приміщення загальною площею 105,82 кв.м. складає 353 332, 98 грн. ( т. 1 а.с. 200). Свідоцтво про право власності на зазначені спірні нежитлові приміщення з АДРЕСА_13 було видано на ім'я ОСОБА_2 29 серпня 2007 р. ( т. 1 а.с. 13).

Автомобіль «Хонда Аккорд», держ. номер НОМЕР_1, було придбано ОСОБА_2 відповідно до довідки УДАІ м. Києва 01.12.2005 р. (т. 1, а.с. 16, 86).

Згідно договору купівлі-продажу, укладеного 01.03.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі за № 292, ОСОБА_2 відчужив ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_12 (т. 1, а.с. 81-82).

Відповідно договору дарування, укладеного 01.03.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі за № 290, ОСОБА_2 подарував квартиру АДРЕСА_7 ОСОБА_4 ( т.1 а.с. 79-80).

За договором дарування нежилих приміщень № 1-11, загальною площею 105,80 кв., які розташовані в АДРЕСА_13, укладеним 16.03.2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О.Ю., ОСОБА_2 подарував вказане нерухоме майно ОСОБА_5 (т. 1, а.с. 15).

Допитана судом свідок з боку позивача ОСОБА_22 засвідчила, що з позивачем вони близькі друзі. ОСОБА_12 в житті ОСОБА_22 з'явився у 2002 р., з того часу почали зуcтрічатися, вона у них один раз була в гостях коли вони жили на Лесі Українки, там бачила чоловічі речі, ОСОБА_2 тоді не було, у подальшому сторони переїхали на Лівий берег. Вона неодноразово зуcтрічала позивача, ОСОБА_2 та сина ОСОБА_12 біля будинку на АДРЕСА_2. У листопаді 2003 р. вона (свідок) відкрила ресторан, де відмічали свята. ОСОБА_23 з нею обговорювала свої витрати з чоловіком. ОСОБА_12 та ОСОБА_23 разом почали жити з 2003 р., ОСОБА_2 був водієм ОСОБА_22, вони багато їздило в круїзи, у 2002-2003 рр. вони разом купували продукти, разом приходили в ресторан, рахунки за ресторан платили разом, часто платила ОСОБА_22. Позивач із забезпеченої сім'ї, добре заробляла, майно купувалось переважно за гроші Тетяниної сім'ї.

Свідок ОСОБА_24 засвідчила, що позивача знає 20 років, обслуговувала ОСОБА_22, як майстер по манікюру та педікюру, часто з нею зуcтрічалась на роботі, на АДРЕСА_2, на АДРЕСА_6. З ОСОБА_2 позивач познайомилась дуже давно, він приходив до ОСОБА_22 після роботи десь у 2002-2003 роках, остання готувала йому обіди. На АДРЕСА_2 вона допомагала ОСОБА_22 сумки з базару приносити. В квартирі матері позивача на Печерську вона бачила ОСОБА_2 один раз коли він привозив рибу. З позивачем вона зуcтрічалась раз на місяць, з відповідачем рідко зуcтрічалась, бо він зайнятий, за весь час бачила його разів зо два. Позивач у квартирі матері ОСОБА_2 у м. Броварах зробила ремонт, на якусь квартиру гроші позичав батько ОСОБА_23, на яку саме і яку суму їй не відомо. ОСОБА_11 була фінансово забезпечена, їздила з чоловіком по світу за кордон. На АДРЕСА_2 вона обслуговувала ОСОБА_11 десь у 2004 р., бачила там ОСОБА_2 який ішов на стоянку до машини, на Русанівській набережній вона бачила чоловічі речі, роки не пам'ятає. Про фінанси та спільні витрати сторін їй не відомо.

Свідок ОСОБА_25 засвідчила, що вона працювала хатньою працівницею у матері позивача, де познайомилась у 2003 р. з ОСОБА_11. Тоді ж десь у 2003 р. бачила ОСОБА_2, який інколи заїжджав до матері ОСОБА_23 на АДРЕСА_16, сторони були як пара, відповідач сидів за столом, пив чай, спілкувався з матір'ю позивача про сімейні справи. Вона також прибирала у 2004 році у квартирі по АДРЕСА_2, ключі від якої їй давала позивач, де були чоловічі та жіночі речі, там вона бачила ОСОБА_11 та час від часу ОСОБА_2; пізніше вона була на Русанівській набережній. Від позивача та матері позивача їй відомо, що квартиру на АДРЕСА_2 сторони купували разом за кошти позивача. В подальшому вона зі своїм чоловіком орендували квартиру по АДРЕСА_2, гроші за яку платили позивачу. У квартирі на АДРЕСА_17 вона була один раз, відповідача там не було, чи зуcтрічались тоді сторони вона не знає. Про фінансові речі і бюджет позивача та відповідача ОСОБА_2 їй не відомо. Зі слів матері ОСОБА_23 більшість сімейних витрат були за кошти позивача.

Свідок з боку відповідачів ОСОБА_18 засвідчила, що ОСОБА_2 її колишній чоловік, про позивача раніше чула, як про директора фірми де робив ОСОБА_2. З ОСОБА_2 вона була в шлюбі з 1990 р. по 2004 р., спочатку проживали у її батьків, потім в АДРЕСА_8, мають спільного сина ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_1, який жив з ними, з ними також проживала її сестра ОСОБА_26 ОСОБА_27 Після розірвання шлюбу ОСОБА_26 продовжував постійно жити з ними на вул. Вишгородській до літа 2006 року, за виключенням часу поїздок у відрядження, бо йому в той час не було де проживати, при цьому продовжували вести спільний побут. Квартиру на АДРЕСА_2 вони купували за спільною домовленістю, на це збирали гроші, вона робила на фірмі «Е.Л.Ф. центр» головним бухгалтером, в яку вклали ОСОБА_26 заощадження більше 20 000 дол. США під проценти десь у 1999 р., доходи за це отримали вдвічі більше. Вони домовлялися, що квартира на АДРЕСА_2 буде їхньому сину ОСОБА_19, тому до повноліття сина здавали її в оренду для репетиторів сина в інститут. Автомобіль ОСОБА_16 купив по гарантії, замінивши попередньо куплену машину Хонда, доплативши декілька тисяч доларів. Нерухомість на пр-ті Науки купувала за свої кошти мати ОСОБА_12, яку хотіла здавати в оренду. Квартиру на Русанівській набережній купували, щоб ОСОБА_16 міг жити окремо, за гроші за спадщину батька ОСОБА_12, туди жити ОСОБА_16 переїхав в травні 2006 року. Позивач була директором ОСОБА_16 на «Лукойлі» і використовувала його, як водія.

Свідок ОСОБА_26 засвідчила, що ОСОБА_2 є колишній чоловік її сестри ОСОБА_18, з яким її сестра у 2004 році формально розлучилася, проте після цього ще декілька років вони жили разом по вул. Вишгородській. Вона мешкала там з ними у трикімнатній квартирі. Після розлучення у ОСОБА_18 з ОСОБА_2 були хороші сімейні відносини десь до середини 2006 р. Потім ОСОБА_2 прийняв рішення виїхати від них, тоді ОСОБА_18 повідомила, що у ОСОБА_2 є якісь стосунки з іншою жінкою. Квартиру на АДРЕСА_2 купив ОСОБА_28 за гроші які він вклав в бізнес, на Русанівській набережній ОСОБА_2 купував квартиру зі своєю матір'ю за спадщину від батька. По вул. Вишгородській ОСОБА_2 постійно проживав до 2006 року однією сім'єю з ОСОБА_18 та сином, інколи їздив у відрядження.

Свідок ОСОБА_21 засвідчила, що працювала брокером, на прохання матері ОСОБА_2 вона знайшла по пр-ту Науки нежитловий фонд, який інвестувала ОСОБА_29. Також остання зверталася до неї за пошуком житла, тоді вона й познайомилася з ОСОБА_2. Підібрала квартиру на АДРЕСА_2, яку ОСОБА_2 з дружиною ОСОБА_30 дивились разом та вибрали, як варіант, при цьому оформлювали квартиру на ОСОБА_2 за гроші сім'ї, допомагала грошима ОСОБА_29. ОСОБА_2 жив на вул. Вишгородській, вона туди заїжджала на ним. На Русанівській набережній квартиру оформили на ОСОБА_2 у 2005-2006 роках, гроші за неї платив ОСОБА_2.

Свідок ОСОБА_31 засвідчив, що ОСОБА_2 був його сусідом по вул. Вишгородській, знає ОСОБА_2 з 1995 р., ходили в гості один до одного, зустрічались в під'їзді, ОСОБА_2 жив з дружиною ОСОБА_30 та сином ОСОБА_19 до 2005 року, завжди були разом, часто в них бачив ще сестру ОСОБА_30. У 2005 р. ОСОБА_2 пропав, ОСОБА_18 сказала, що розлучились, з того часу ОСОБА_2 став з'являтися рідше. ОСОБА_28 йому говорив, що він з матір'ю хоче ОСОБА_28 купити квартиру.

Свідок ОСОБА_32 засвідчив, що знає ОСОБА_2 з 1999 року, як співробітника та товариша. Позивач була керівником ОСОБА_2, сторін по справі він бачив по роботі та на ділових зустрічах. З 2004 по 2006 р.р. ОСОБА_28 жив на Куренівці зі своєю дружиною ОСОБА_30 та сином ОСОБА_19, він заїжджав до ОСОБА_2 на АДРЕСА_15, вони разом зустрічались та відпочивали сім'ями. З 2006 р. по 2012 р. ОСОБА_2 проживав на Русанівці. Про відносини ОСОБА_2 з позивачем йому не відомо.

Свідок ОСОБА_33 засвідчив, що близько з 1995 року знайомий з ОСОБА_2, разом працювали до 1998 року. З 2002 по 2006 р.р. ОСОБА_28 жив на АДРЕСА_15 з ОСОБА_30 та сином ОСОБА_19, ще з ними жила сестра ОСОБА_34, він (свідок) мешкає через дорогу. ОСОБА_35 жив у своєї матері на Печерську.

Відповідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину, серед іншого, є недодержання в момент його вчинення стороною чи сторонами вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 зазначеного Кодексу, згідно з якою зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Згідно ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним з подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і ( або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

За вимогами ч. ч. 1, 3, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може прийняти до уваги покази свідків ОСОБА_22, ОСОБА_24 та ОСОБА_25, оскільки вони не підтверджують обставин придбання позивачем та відповідачем ОСОБА_2 спірного майна в результаті їх спільної праці та за спільні грошові кошти, ведення ними спільного господарства, виконання взаємних прав і обов'язків та не спростовують наявні у справі письмові докази. Окрім цього, показами даних свідків надані відомості про епізодичні зустрічі позивача та відповідача ОСОБА_2, проте останні разом працювали, відповідач був водієм позивача, також пояснення свідків не конкретизовані в часі подій, ґрунтуються на припущеннях та інформації, яку свідки отримали безпосередньо від позивача.

Свідок ОСОБА_18 - колишня дружина ОСОБА_2 та її сестра свідок ОСОБА_26 пояснили, що ОСОБА_2 з 2004 до літа 2006 року проживав разом з ними в квартирі АДРЕСА_9, при цьому відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_15 у вказаний період часу проживали однією сім'єю.

Вказані обставини щодо проживання відповідача ОСОБА_2 також підтверджені свідками ОСОБА_5, ОСОБА_32, ОСОБА_33

Згідно відмітки в паспорті, ОСОБА_2 зареєстрований в АДРЕСА_13 з 07.12.1995 року.

Щодо посилання позивача на довіреності на право керування автомобілем, довіреності на доступ до банківської скриньки суд вважає, що надані докази не можуть підтверджувати факт проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 2, 3). Так, як зазначив відповідач ОСОБА_2 та не заперечувалось позивачем, вони разом працювали в ДП «ЛукСервіс» з 2002 по серпень 2004 рік, а тому надані довіреності могли стосуватися підприємницької діяльності.

Посилання позивача на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2013 року у справі за її позовом до ОСОБА_8 про стягнення грошової компенсації в порядку поділу майна подружжя, яким встановлено те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_8 з вересня 2002 року фактично припинили шлюбні відносини, спільного господарства не вели, проживали окремо за різними адресами, а також посилання на фотоматеріали та покази свідків не спростовує викладеного вище (т. 1, а.с. 139-140; т. 2 , а.с. 5-18).

Доводи позивача про те, що спірна квартира АДРЕСА_10 придбана за спадкові кошти після смерті її діда не були підтверджені жодними доказами і спростовуються договором купівлі-продажу даної квартири в якому вказано, що саме ОСОБА_2 є її покупцем.

Відповідач ОСОБА_2 та свідки ОСОБА_5, ОСОБА_15 пояснили, що метою придбання вказаної квартири було бажання придбати житло для сина відповідача ОСОБА_4, що в подальшому ОСОБА_2 і зробив, подарувавши зазначену квартиру ОСОБА_4

Свідок ОСОБА_21 засвідчила, що вона працювала брокером при здійсненні купівлі квартири АДРЕСА_10 і була присутня при вчиненні правочину у нотаріуса. При цьому свідок підтвердила, що ОСОБА_1 не була присутня при укладенні даного договору купівлі-продажу і усі грошові кошти продавцю були надані безпосередньо ОСОБА_2

З приводу придбання спірного нежитлового приміщення, а також квартири АДРЕСА_6 позивач пояснила, що вона надавала кошти, які їй надав батько, а також із власних заощаджень.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Проте, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин передачі грошових коштів її батьком і наявності власних заощаджень та використання їх на придбання спірного нерухомого майна.

З урахуванням зазначеного суду не доведено факту того, що квартира № АДРЕСА_12, квартира АДРЕСА_11 та автомобіль «Хонда Аккорд», які придбані відповідачем ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1, були набуті позивачем та відповідачем за час їх спільного проживання, в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. У зв'язку з цим, оскільки зазначене майно не являється спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, то і згоди позивача на відчуження цього майна не було потрібно, а тому суд не вбачає підстав для визнання недійсними правочинів, на підставі яких було відчужено вказане майно.

За час перебування у офіційному шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за ОСОБА_2 було зареєстровано нежиле приміщення з № 1 по № 11 медичний центр, загальною площею 105,80 кв.м., які розташовані за адресою АДРЕСА_13 (літ.А).

Підставою реєстрації було свідоцтво про право власності від 29 серпня 2007 року.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Оскільки законодавцем презюмується виникнення права спільної сумісної власності щодо майна, набутого подружжям у шлюбі, то обов'язок з доведення тієї обставини, що майно, придбане у шлюбі, є особистою власністю одного з подружжя, покладено на останнього.

Як зазначено вище, з довідки ПАТ "АКБ "Аркада" № 921/7 від 11 травня 2012 року вбачається, що 15 листопада 2004 року ОСОБА_2 уклав договір про участь у Фонді фінансування будівництва № 638-НП та 30 листопада 2004 року повністю на 100% проінвестував за рахунок особистих коштів спірне нежиле приміщення. При цьому кошти внесені двома частинами, а саме: 15 листопада 2004 року було внесено 106013 грн. 25 коп. та 30 листопада 2004 року було внесено 247319 грн. 73 коп. (т. 1, а.с. 199, 200).

Джерелом для придбання спірного нежилого приміщення були кошти отримані від продажу гаражного боксу № 321, який належав батьку ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 208, 209) та кошти від продажу квартири АДРЕСА_12, яка належала матері ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 210, 211). Метою придбання даного приміщення було ведення підприємницької діяльності ОСОБА_2 та відкриття офісного приміщення.

Наведене свідчить про те, що ОСОБА_2 довів джерело коштів, за які придбав спірне нежиле приміщення у власність, цим самим відповідач спростував існуючу у сімейному законодавстві презумцію спільного майна подружжя, адже доказів протилежного позивач не надала. Пояснення позивача про отримання доходу від продажу антикваріату та використання даних коштів на придбання спірного майна не підтверджені будь якими доказами.

Отже, суд приходить до висновку про те, що спірне нежиле приміщення було придбано за особисті кошти ОСОБА_2, а тому в силу положень ст. 57 СК України є об'єктом особистої приватної власності останнього.

Окрім цього, хоча факт отримання ОСОБА_2 правовстановлюючого документа на спірне нежитлове приміщення відбувся 29.08.2007 року, тобто в період зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_1, однак фактичне його придбання відбулось до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1, а саме 30 листопада 2004 року.

Отже, оскільки спірне нежиле приміщення не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, то і згоди ОСОБА_1 на його відчуження не було потрібно, а тому відсутні підстави для визнання недійсним оспорюваного договору дарування цього приміщення.

На підставі викладеного суд вважає, що позов не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні, тому не підлягає задоволенню.

В порядку ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України суд не розглядає питання розподілу судових витрат, враховуючи, що в межах даного спору судом ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 57, 65, 74 Сімейного кодексу України, ст. ст. 204, 328, 334, 368 ЦК України, ст. ст. 4, 10, 11, 60, 84, 88, 169, 208, 215, 218 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Партнер» про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною власністю та визнання договорів купівлі-продажу і дарування недійсними відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя