Ухвала суду № 67683429, 05.07.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2017 р.Справа № 643/3381/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Спаскіна О.А.

Суддів: Сіренко О.І. , Любчич Л.В.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Лісовицької О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова на постанову Московського районного суду м. Харкова від 28.04.2017р. по справі № 643/3381/17

за позовом ОСОБА_3

до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова

про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Московського районного суду м. Харкова від 28.04.2017р. задоволено частково позов ОСОБА_3 до Управління пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про зобов'язання вчинити певні дії.

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова області поновити виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_3 з 15 вересня 2016 року з урахуванням усіх перерахунків та індексацій пенсії відповідно до ст. 42, 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (61170, м. Харків, вул. Валентинівська, 22Б, Код ЄДРПОУ 22682655) на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

Відповідач, не погодившись з даною постановою суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначену постанову суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вказує, що позивач не перебуває на обліку в Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, в управлінні відсутні будь-які відомості стосовно пенсійної справи позивача у зв'язку з тим, що архівні пенсійні справи за 1943-2001рр., виплати по яких припинені, на сьогоднішній день знищенні, а відсутність документів позбавляє відповідача можливості достовірно встановити, чи є на даний час позивач громадянином України, що є необхідною умовою для призначення пенсії відповідно до норм чинного законодавства. Крім того, зазначає, що представником позивача до пенсійного органу було подано заяву про поновлення виплати пенсії ОСОБА_3.), яка оформлена з порушенням вимог Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволені позову.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів апеляційної скарги відповідно до вимог ст.195 КАС України та керуючись ч.1 ст.41 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_3 з 1996р. після виїзду на постійне проживання до держави Ізраїль та по теперішній час не отримує пенсію за віком, що була призначена їй з 1992 року та виплата якої була припинена відповідно до норм діючого на той час законодавства саме у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю. В поновленні виплати пенсії позивачу за поданою його представником 30.08.2016 року до УПФУ в Московському районі м. Харкова заявою, останнім було відмовлено з підстав відсутності оригіналу документу, що підтверджує її належність до громадянства України, засвідчує місце проживання та вік (паспорт) (а.с.32-33).

Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу було безпідставно відмовлено в поновленні пенсії.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 з 1992р. перебувала на обліку в УПФУ в Московському районі м. Харкова та з вересня 1992 року отримувала пенсія за віком, про що свідчить копія пенсійного посвідчення НОМЕР_1 (а.с.17), і відповідно після припинення виплата пенсії позивачу у зв'язку з його виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю пенсійна справа перебувала в архівах.

З листа УПСЗН Адміністрації Московського району Харківської міської ради № 01-7791 від 15.09.2016р. вбачається, що архівна пенсійна справа ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка мешкала за адресою: АДРЕСА_1, значилася в базі архівних справ. Проте архівні пенсійні справи за 1943-2001рр., виплата по яких припинена на сьогоднішній день знищені на підставі Наказу Головного архівного управління при КМУ від 20.07.1998р. № 41 «Про затвердження Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначенням строків зберігання документів», відповідно до якого пенсійні справи, по яким виплати припинені, складено акт про вилучення документів, не внесених до Національного архівного фонду, який погоджено з експертно-перевірною комісією державного архіву Харківської області протоколом №3 від 18.04.2012р.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з листа Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 03/3-А-71 від 06.03.2017р., ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України. Втрата громадянства України ОСОБА_3 ГУДМС України в Харківській області не оформлювалась. Інформація щодо виходу особи з громадянства України з Департаменту консульської служби МЗС України в ГУДМС України в Харківській області не надходило (а.с.70).

Матеріали справи також свідчать, що на день звернення представника позивача до УПФУ в Московському районі м. Харкова з заявою про поновлення виплати ОСОБА_3 раніше призначеної пенсії за віком, яку вона отримувала до 09.12.1996 року, та виплата якої була припинена у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю, тобто станом на 30.08.2016 року (а.с.27-30), згідно записів в паспорті громадянина України для виїзду за кордон (який є власністю України) терміном дії до 26.01.2016 року (а.с.13), ОСОБА_3 проживаючи в державі Ізраїль, як громадянин України, була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль (а.с.14)

В ст. 46 Конституції України проголошено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто право на отримання пенсії в України є конституційним правом громадянина України.

В ст. 24 Конституції України зазначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно ч.1 ст.7 Закону України № 1058-IV загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

У відповідності з ч. 3 ст. 2 Протоколу N 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до ст. 1, ст. 2, ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається. Документами, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон.»

За таких обставин, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

В ч. 3 ст. 22 Конституції України проголошено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року у справі № 1-32/2009 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07. 2003 р. № 1058-IV. Положення Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Вказане рішення Конституційного Суду України є безумовною підставою для поновлення позивачу виплати раніше призначеної їй пенсії.

Згідно ч.2 ст.49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Відповідно ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Наявність Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року у справі № 1-32/2009 про визнання такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування » від 09.07. 2003 р. № 1058IV є підставою для відновлення виплати пенсії.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Таким чином, позивач ОСОБА_3 проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання громадянина України.

На підставі наведеного, судова колегія дійшла висновку, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV є підстави для поновлення конституційного права ОСОБА_3 на виплату раніше призначеної їй пенсії за віком, і відповідно, саме з цього часу, тобто починаючи з 7 жовтня 2009 року, Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, має відновити виплату пенсії громадянину України - ОСОБА_3, яка виїхала на постійне місце проживання за кордон.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 12 травня 2015 року по справі № 21-180а15.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на поновлення призначеної в 1992 р. пенсії за віком, а протокол УПФУ в Московському районі м. Харкова про розгляд спірних питань від 06.09.2016р. є протиправним.

Доводи апеляційної скарги відповідача, про необхідність прибуття позивачки особисто до УПФУ для подачі заяви про поновлення виплати пенсії, є необґрунтованими, оскільки пунктом 1.5 Порядку № 22-1 передбачено можливість подачі такої заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості власних дій, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Московського районного суду м. Харкова від 28.04.2017р. по справі № 643/3381/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Спаскін О.А.Судді(підпис) (підпис) Сіренко О.І. Любчич Л.В. Повний текст ухвали виготовлений 10.07.2017 р.