Постанова № 67661139, 27.06.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2017 р. Справа№ 911/3396/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Тищенко А.І.

Гончарова С.А.

прокурор: Моцик Л.М.

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2 (апелянта): Борщевський Ю.В.;

від третьої особи-1: не з'явився;

від третьої особи-2: не з'явився;

від третьої особи-3: не з'явився;

від третьої особи-4: не з'явився;

від третьої особи-5: не з'явився;

від третьої особи-6: не з'явився;

від третьої особи-7 (апелянта): ОСОБА_3;

від третьої особи-8: не з'явився;

від третьої особи-9: не з'явився;

від третьої особи-10: не з'явився;

від третьої особи-11: не з'явився;

від третьої особи-12(апелянта): Іваха О.П.;

розглянувши матеріали апеляційних скарг Дочірнього підприємства "Стак ЛВВ", ОСОБА_5, "Фонду Адміністративне Бюро LVV"("Stichting Flminisratiekantoor LVV")

на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 у справі №911/3396/14 (головуючого судді Бацуци В.М., суддів: Подоляка Ю. В., Рябцевої О.О.)

за позовом Прокурора Обухівського району Київської області

до 1. Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області

2. "Фонду Адміністративне Бюро LVV"("Stichting Flminisratiekantoor LVV")

За участю третіх осіб:

1.Управління Державного агентства земельних ресурсів України в Обухівському

районі Київської області

2.Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного Управління юстиції Київської області

3.ОСОБА_16

4.ОСОБА_15

5.ОСОБА_17

6.ОСОБА_9

7.ОСОБА_5

8.ОСОБА_18

9.ОСОБА_19

10.ОСОБА_20

11.ОСОБА_21

12.Дочірнього підприємства "Стак ЛВВ"

про визнання незаконними та скасування рішень, визнання незаконним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки, витребування з незаконного володіння земельної ділянки, визнання права власності на земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Обухівського району Київської області звернувся в господарський суд Київської області із позовом до Підгірцівської сільської ради, Фонду Адміністративне Бюро LVV („Stichting Flminisratiekantoor LVV") про визнання незаконним та скасування рішення № 29 від 27.06.2003, рішення № 30 від 27.06.2003, рішення (протокол № 4) від 28.03.2003 Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області; визнання незаконним та скасування рішення (протокол № 4) від 28.03.2003 Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області; визнання незаконним державного акту на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 серія НОМЕР_2, зареєстрований за № 322318681000394 від 07.04.2011, виданого на ОСОБА_15, з відміткою про перехід права власності до Фонду Адміністративне Бюро LVV („Stichting Flminisratiekantoor LVV") від 21.09.2012; скасування державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна № 199246932231 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); витребування на користь територіальної громади села Романків в особі Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області з незаконного володіння Фонду Адміністративне Бюро LVV („Stichting Flminisratiekantoor LVV") земельну ділянку загальною площею 0, 8610 га вартістю 387 450, 00 грн. за кадастровим номером - НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1; визнання за територіальною громадою села Романків в особі Підгірцівської сільської ради права власності на земельну ділянку загальною площею 0, 8610 га вартістю 387 450,00 грн. з кадастровим номером - НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтовані прокурором тим, що рішення № 29 від 27.06.2003, рішення № 30 від 27.06.2003, рішення (протокол № 4) від 28.03.2003 Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області були прийняті, а на їх підставі державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 серії НОМЕР_2 в подальшому був виданий всупереч положенням Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України від 18.12.1990, Земельного кодексу України, інших нормативно-правових актів - та без наявності відповідних повноважень та із порушенням підстав і процедури надання третім особам-9-12 спірної земельної ділянки.

Рішенням господарського суду Київської області від 13.11.2014 р. (головуючий суддя Кошик А. Ю., судді - Горбасенко П. В., Ярема В. А.) у справі № 911/3396/14 за позовом Прокурора Обухівського району Київської області до Підгірцівської сільської ради, Фонду Адміністративне Бюро LVV („Stichting Flminisratiekantoor LVV") за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, Управління Держземагентства в Обухівському районі Київської області, Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції, Дочірнього підприємства „Стак ЛВВ", ОСОБА_16, ОСОБА_15, ОСОБА_17, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, про визнання незаконними та скасування рішень, визнання незаконним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки, витребування з незаконного володіння земельної ділянки, визнання права власності на земельну ділянку відмовлено у задоволенні позову повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2015 рішення господарського суду Київської області від 13.11.2014 у справі № 911/3396/14 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.04.2015 постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2015 р. у справі № 911/3396/14 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 30.09.2015 скасовано рішення господарського суду Київської області від 13.11.2014, постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2015 та постанову Вищого господарського суду України від 01.04.2015 у справі № 911/3396/14, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Київської області.

При цьому, скасовуючи рішення господарського суду Київської області від 13.11.2014 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2015 та постанову Вищого господарського суду України від 01.04.2015 у справі № 911/3396/14, Верховний Суд України у своїй постанові від 30.09.2015 зазначив, що стаття 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" (тут і далі нормативно-правові акти у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) визначає компетенцію сільських, селищних, міських рад, зокрема щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Такі питання мають вирішуватись виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (п. 34 ч. 1 ст. 26). Стаття 33 цього Закону містить положення щодо власних (самоврядних) і делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Цей перелік є вичерпним і не містить повноважень щодо розпорядження земельними ділянками. Розширений перелік повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин наведено у ст. 12 ЗК України, згідно з яким виключно до компетенції сільської ради належить розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб. Можлиості делегування таких повноважень від органів місцевого самоврядування до їх виконавчих органів законом не передбачено. Ураховуючи викладене, у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів попередній інстанції, дійшов помилкового висновку, що виконавчий орган сільської ради мав повноваження розпоряджатися спірними земельними ділянками.

Крім того, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, про неналежність обраного прокурором способу захисту не відповідає висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 22 травня 2013 року у справі № 6-ЗЗцс1З, від 17 березня 2015 року у справі № 21-38а15, згідно з якими:

- державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку;

- відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 26 та ст. 59 Закону України „Про місцеве самоврядування", рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7рп/2009 ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Такі рішення можуть бути скасовані або змінені в судовому порядку.

- зазначені правові позиції не суперечать і висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 11 листопада 2014 року у справі № 21-405а14, відповідно до якого прийняте міською радою (як суб'єктом владних повноважень) рішення про передачу кооперативу у власність та оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства. Розгляд цього позову (про визнання протиправним та скасування рішення про передачу міською радою земельних ділянок) не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права власності чи користування земельною ділянкою до розгляду спору про їх оскарження (не породжує юридичних наслідків).

Тобто самостійний позов про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок дійсно не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов'язки сторін таких правовідносин (у зв'язку з тим, що дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання), що однак не виключає можливості оскарження зазначених актів у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів.

Разом із тим зосередившись на позовних вимогах про визнання незаконними рішень виконавчого комітету сільської ради та зазначивши про те, що інші вимоги, у тому числі щодо витребування земельної ділянки, є похідними, суд не встановив дійсних обставин справи, не дав їм належної правової оцінки, мотивів відмови у задоволенні решти вимог не навів.

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.12.2016 (повний текст підписано 30.12.2016) у справі №911/3396/14 позовні вимоги Прокурора Обухівського району Київської області задоволено частково, а саме:

- визнано незаконним та скасовано рішення № 29 від 27.06.2003 Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області.

- визнано незаконним та скасовано рішення № 30 від 27.06.2003 Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області.

- визнано незаконним та скасовано рішення (протокол № 4) від 28.03.2003 Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області в частині надання спірних земельних ділянок ОСОБА_18 та ОСОБА_21.

- визнано незаконним Державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером - НОМЕР_1, зареєстрований за № 322318681000394 від 07.04.2011 р., виданий на ОСОБА_15, з відміткою про перехід права власності до Фонду Адміністративне Бюро LVV („Stichting Flminisratiekantoor LVV" (юридична особа за законодавством Нідерландів, реєстраційний номер (RSIN) № 850951720, що має юридичну адресу в муніципалітеті Амстелвен, Нідерланди, та офіс за адресою: Др. Віллем Дреесвег 2, офіс 91В, 1185VB, м. Амстелвен, Нідерланди, що зареєстрована в Торговому Реєстрі Торгово-Промислової Палати Амстердаму, Нідерланди)) від 21.09.2012;

- скасовано державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна № 199246932231 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

- витребувано на користь територіальної громади села Романків в особі Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області (ідентифікаційний код 04361574) з незаконного володіння Фонду Адміністративне Бюро LVV („Stichting Flminisratiekantoor LVV" (юридична особа за законодавством Нідерландів, реєстраційний номер (RSIN) № 850951720, що має юридичну адресу в муніципалітеті Амстелвен, Нідерланди, та офіс за адресою: Др. Віллем Дреесвег 2, офіс 91В, 1185VB, м. Амстелвен, Нідерланди, що зареєстрована в Торговому Реєстрі Торгово-Промислової Палати Амстердаму, Нідерланди)) земельну ділянку загальною площею 0, 8610 га вартістю 387 450, 00 грн. з кадастровим номером - НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1.

- визнано за територіальною громадою села Романків в особі Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області (ідентифікаційний код 04361574) право власності на земельну ділянку загальною площею 0, 8610 га вартістю 387 450, 00 грн. з кадастровим номером - НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1.

В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог мотивовано доведеністю та обґрунтованістю заявлених прокурором позовних вимог, а саме: оспорювані рішення (рішення (протокол № 4) від 28.03.2003 (в частині надання спірних земельних ділянок ОСОБА_18, ОСОБА_21.) було прийнято Виконавчим комітетом Підгірцівської сільської ради в інтересах третіх осіб - 9-12 щодо спірних земельних ділянок, що розташовані в АДРЕСА_2, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, із порушенням положень Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, та інших нормативно-правових актів України - за відсутності відповідних повноважень так, як повноваження щодо розпорядження та надання у власність громадянам спірних земельних ділянок належали до виключної компетенції Підгірцівської сільської ради, у зв'язку з чим визнано незаконними відповідні державні акти, скасовано державну реєстрацію земельної ділянки, яку витребувано на користь територіальної громади з незаконного володіння Фонду Адміністративне Бюро LVV („Stichting Flminisratiekantoor LVV"), а також визнано за територіальною громадою села Романків в особі Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області право власності на спірну земельну ділянку.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Дочірнє підприємство "Стак ЛВВ" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 у справі №911/3396/14 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені у ньому висновки не відповідають фактичним обставинам справи.

Дочірнє підприємство "Стак ЛВВ" у апеляційній скарзі наголошувало, що прокурором не було доведено обставин того, що приймаючи рішення виконавчий комітет Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області № 29, № 30 від 27.06.2003 та № 4 від 28.03.2003 земельних ділянок громадянам ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, з яких згодом було сформовано спірну земельну ділянку, кінцевим власником якої є відповідач-2, відповідач-1 діяв з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Крім того, апелянт наголошував на необхідності врахування при вирішенні спору Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права, зокрема рішення «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003 № 44277/98, оскільки оскаржуване рішення винесено з порушенням статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки відповідач-2 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки і відбулося непропорційне втручання у право відповідача-2 на мирне володіння своїм майном. Також, апелянт вказував на те, що Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області була обізнана та погодилась з прийнятим виконкомом рішеннями, і своїми подальшими рішеннями фактично схвалила їх передачу їх у приватну власність. Також, на спірній земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомості - житловий будинок загальною площею 1299,4 кв.м.., власником якого є відповідач-2, а тому при вирішенні спору суд першої інстанції безпідставно не врахував приписи ст. 120 Земельного кодексу України, а також не надав оцінки доводам апелянта в цій частині. Крім того, апелянт наголошував, що прокурором пропущено строк позовної давності і його безпідставно не застосовано судом першої інстанції. Крім того, апелянт наголошував, що його не було належним чином повідомлено про проведення судового засідання 26.12.2016.

Також, ОСОБА_5 звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 у справі №911/3396/14 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені у ньому висновки не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, апелянт ОСОБА_5 в обгрунтування доводів апеляційної скарги наголошувала на тому, що судом першої інстанції взагалі не надана оцінка юридичному факту прийняття рішення 36-ю сесією Підгірцівською сільською радою 26.04.2013, яким затверджено Генеральний план с. Романків, що містить в т.ч. дані місця розташування, меж, цільового призначення та землевласника - відповідача-2, що підтверджується викопіюванням з Генерального плану с. Романків щодо розміщення земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3 загальною площею 0, 8610 га, яка була сформована за рахунок земельних ділянок, отриманих первісними приватними власниками на підставі спірних рішень. Апелянт посилаючись на п. 1.2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 (в редакції постанови № 6 від 10.07.2014), вказував, що підтвердженням схвалення спірних рішень виконкому відповідача-1 свідчить факт прийняття рішення 36 сесії Підгірцівської сільської ради 26.04.2013, яким затверджено Генеральний план с. Романків. Також, апелянт вказував, що на спірній земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомості - житловий будинок загальною площею 1299,4 кв.м., а тому при вирішенні спору суд першої інстанції безпідставно не врахував приписи ст. 120 Земельного кодексу України, а також не надав оцінки доводам апелянта в цій частині. Крім того, апелянт наголошує на безпідставності заявлення прокурором позову в інтересах держави, необхідності застосування до вимог прокурора у позові строку позовної давності та застосуванні при вирішенні спору Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права, зокрема щодо застосування строку позовної давності. При цьому, апелянт вказував і на тому, що судом першої інстанції невірно застосовано припис ст. 388 Цивільного кодексу України, оскільки воля та згода власника на передачу спірної земельної ділянки була виражена протягом всього часу приватного володіння шляхом схвалення спірних рішень виконкому, в т.ч. у вигляді мовчазної згоди, отримання земельного податку від землекористувачів і затвердження цих платежів у складі місцевого бюджету,реєстрації нових приватних землевласників внаслідок укладення договорів купівлі - продажу , реєстрації та видачі свідоцтв на право власності на житловий будинок, затвердження генерального плану с. Романків на сесії відповідача-1, як свідчить поведінка відповідача-1 та вчинені ним юридичні дії, він не вважав і не вважає себе власником спірної земельної ділянки, відповідач-2 придбав спірну земельну ділянку за відплатним договором, і на ній розташовано належна йому нерухомість. Крім того, апелянт наголошує на тому, що відповідач -2 поніс суттєві витрати з придбання житлового будинку та спірної земельної ділянки, долю та механізм відшкодування понесених витрат суд першої інстанції не визначив. Крім того, апелянт наголошував, що його не було належним чином повідомлено про проведення судового засідання 26.12.2016.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2017 справу №911/3396/14 за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства ,,Стак ЛВВ" на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Суховий В.Г. (доповідач), судді: Коротун О.М., Хрипун О.О., та призначено її розгляд.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 у справі №911/3396/14 до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Суховий В.Г. (доповідач), судді: Коротун О.М., Хрипун О.О., об'єднано розгляд апеляційних скарг ОСОБА_5 та Дочірнього підприємства ,,Стак ЛВВ" в одне апеляційне провадження та призначено останні до розгляду на 13.03.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 розгляд справи за апеляційними скаргами Дочірнього підприємства ,,Стак ЛВВ" та ОСОБА_5 на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 у справі №911/3396/14 відкладено на 03.04.2017.

30.03.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від представника апелянта ОСОБА_5 надійшли додаткові письмові пояснення стосовно відліку строку позовної давності стосовно позовних вимог прокурора, пропуску ним такого і безпідставності твердження про те, що строк позовної давності не сплив, а також долучено документи щодо сплати податків і зборів до місцевого бюджету.

03.04.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від представника апелянта ОСОБА_5 надійшли додаткові документи, зокрема рішення виконкому Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області № 5 від 28.05.2004 про надання дозволу на будівництво житлового будинку в АДРЕСА_2 на спірній земельній ділянці.

В судовому засіданні 03.04.2017 головуючим суддею Суховим В.Г. (доповідач) заявлено про самовідвід від розгляду справи №911/3396/14 на підставі ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2017 задоволено заяву про самовідвід судді Сухового В.Г. у розгляді справи №911/3396/14.

Згідно протоколу про автоматизований розподіл справи між суддями від 04.04.2017 справу №911/3396/14 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді - Тарасенко К.В., Чорна Л.В.

Під час вирішення питання про прийняття до провадження вказаних апеляційних скарг суддею Іонніковою І.А. заявлено самовідвід у справі №911/3396/14, про що подано заяву.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2017 задоволено заяву про самовідвід судді Іоннікової І.А. у розгляді справи №911/3396/14, а справу передано на повторний автоматизаваний розподіл відповідно до ст. 2-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2017, у зв'язку з самовідводом судді Іоннікової І.А., яка є головуючим суддею (суддею-доповідачем), відповідно до підпунктів до п.2.3.50, п.2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний авторозподіл справи №911/3396/14.

Згідно протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 18.04.2017 справу №911/3396/14 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Станік С.Р., судді - Тищенко А.І., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2017 прийнято справу №911/3396/14 до провадження колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Тищенко А.І., Гончаров С.А. для розгляду апеляційних скарг Дочірнього підприємства ,,Стак ЛВВ" та ОСОБА_5 на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016, розгляд справи за апеляційними скаргами призначено на 30.05.2017.

30.03.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від ДП «Стак ЛВВ» надійшли додаткові документи в обгрунтування апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 продовжено строк розгляду спору в справі №911/3396/14 за апеляційними скаргами Дочірнього підприємства "Стак ЛВВ" та ОСОБА_5 на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 на 15 днів, розгляд справи відкладено на 13.06.2017, крім того зобов'язано сторін спору надати письмові пояснення стосовно обставин делегування/неделегування органом місцевого самоврядування (Підгірцівською сільською радою Обухівського району Київської області) функцій щодо вирішення земельних питань (зокрема і в частині розпорядження земельними ділянками) виконавчому комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, з посиланням на норми чинного законодавства на момент делегування/неделегування, які передбачали вчинення таких дій, та з посиланням відповідні докази (з зазначенням їх реквізитів).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 розгляд справи за апеляційними скаргами відкладено до 27.06.2017.

Також, Фонд Адміністративне Бюро LVV"("Stichting Flminisratiekantoor LVV") звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 у справі №911/3396/14 в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення в цій частині, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені у ньому висновки не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, апелянт Фонд Адміністративне Бюро LVV"("Stichting Flminisratiekantoor LVV") в апеляційній скарзі наголошував на тому, що прокурор у позові взагалі не визначив в чому саме полягає порушення інтересів держави, жодних прав та інтересів держави спірні правовідносини не стосуються, тобто судом першої інстанції не затосовано норми права, якими регулюються спірні правовідносини (ст. ст. 140-143 Конституції України, ст. 2, ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. 2 ЦК України.). Крім того, апелянт вказував на відсутність у прокурора повноважень на звернення з позовом до суду у даній справ, за відсутності інтересу держави в спірних правовідносинах та фактичного збігу в одній особі позивача та відповідача. Крім того, апелянт наголошував, що надання земельних ділянок рішенням виконкому Підгірцівської сільської ради відбувалось у відповідності до вимог закону, зокрема Закону України «Про місцеве самоврядування», Земельного кодексу України. При цьому, апелянт вказував і на тому, що судом першої інстанції невірно застосовано припис ст. 388 Цивільного кодексу України, оскільки воля власника землі на її передачу у власність громадянам була наявна, про що свідчить прийняття рішення № 5 від 18.04.2002. Крім того, апелянт вказував і на порушення норм процесуального права, зокрема щодо неналежного його повідомлення про розгляд справи в судовому засіданні 26.12.2016, в якому винесено оскаржуване рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 відновлено апелянту строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 у справі №911/3396/14, прийнято апеляційну скаргу Фонд Адміністративне Бюро LVV"("Stichting Flminisratiekantoor LVV") на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 у справі №911/3396/14 до провадження, об'єднано в одне апеляційне провадження апеляційні скарги Фонду Адміністративне Бюро LVV"("Stichting Flminisratiekantoor LVV"), Дочірнього підприємства "Стак ЛВВ", ОСОБА_5 для здійснення їх розгляду в одному об'єднаному апеляційному провадженні.

27.06.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області надійшли письмові пояснення по справі, в яких зазначається про те що виконком Підгірцівської сільської ради отримав повноваження щодо вирішення земельних питань згідно з рішенням № 5 першої сесії ХХІV скликання Підгірцівської сільської ради від 18.04.2002 «Про делегування функцій Підгірцівської сільської ради по вирішенню земельних питань виконавчому комітету Підгірцівської сільської ради». До цього часу згадане рішення не скасовувалось, його законність та чинність не оскаржувалось. Прийняті виконкомом Підгірцівської сільської ради рішення про виділення земельних ділянок у приватну власність громадянам були підставою для проведення процедури оформлення та отримання Державних актів на земельні ділянки. Також, відповідач-1 наголошував на тому, що у процесі розроблення технічної документації або проектної документації та подальшого отримання державних актів на земельні ділянки не відомо жодного факту відмови в їх оформлені відповідними державними органами та службами через те, що рішення було прийнято виконавчим комітетом, а не сільською радою. Крім того, відповідча-1 посилався на порушення проведення прокурорської перевірки.

В судовому засіданні 27.06.2017 представник Дочірнього підприємства "Стак ЛВВ" підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 у справі №911/3396/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Проти задоволення апеляційних скарг ОСОБА_5 та "Фонду Адміністративне Бюро LVV"("Stichting Flminisratiekantoor LVV") - не заперечував.

В судовому засіданні 27.06.2017 представник ОСОБА_5 підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 у справі №911/3396/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Проти задоволення апеляційних скарг Дочірнього підприємства "Стак ЛВВ" та "Фонду Адміністративне Бюро LVV"("Stichting Flminisratiekantoor LVV") - не заперечував.

Представник "Фонду Адміністративне Бюро LVV"("Stichting Flminisratiekantoor LVV") в судовому засіданні 27.06.2017 підтримав подану апеляційну скаргу, просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 у справі №911/3396/14 в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення в цій частині, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Проти задоволення апеляційних скарг ОСОБА_5 та "Фонду Адміністративне Бюро LVV"("Stichting Flminisratiekantoor LVV") - не заперечував.

Прокурор в судовому засіданні 27.06.2017 проти доводів апеляційних скарг Дочірнього підприємства "Стак ЛВВ", ОСОБА_5, "Фонду Адміністративне Бюро LVV"("Stichting Flminisratiekantoor LVV") - заперечував, просив суд апеляційної інстанції апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 у справі №911/3396/14 - без змін, як таке що винесено з дотриманням норм аматеріального та процесуального права.

Треті особи 1-6, 8-11 в судове засідання 27.06.2017 представників не направили, причин неявки суд не повідомили, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Відповідач-1 в судове засідання 27.06.2017 представників не направив, причин неявки суд не повідомив, про розгляд справи повідомлений належним чином. Крім того, 27.06.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області надійшли письмові пояснення по справі.

У п. 3 Постанови № 11 від 17.10.2014 Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії-" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Дослідивши наявні матеріали, враховуючи те, що усі сторони були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, визначених ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі відсутніх представників третіх осіб та відповідача-1.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи, зокрема, за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

Ч. 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999 у справі №3-рн/99 (далі рішення Конституційного суду) вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз ГПК), є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля є об"єктом власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органи державної влади і місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України в державній власності перебувають усі землі України, за винятком комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається та реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК, Київської та Севастопольської міської Ради, районних державних адміністрацій у відповідності до закону.

Згідно зі ст. 9 Земельного кодексу України передача земельних ділянок у власність чи користування громадян чи юридичних осіб відноситься до повноважень Ради.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про столицю України місто-герой Київ", місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста, в тому числі, через Київську міську раду.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України юридичні громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Таким чином, прокурор звернувся до суду з позовом самостійно в інтересах держави, виступаючи за процесуальним статусом позивачем у даній справі, що узгоджується з вимогами процесуального закону. При цьому, посилання прокурора у позові на повноваження Дерсільгоспіспекції щодо здійснення контролю в частині дотримання земельного законодавства - жодним чином не спростовує того, що прокурор звернувся з позовом до суду в інтересах держави, виступаючи самостійно, а тому доводи апелянта ОСОБА_5 та Фонд Адміністративне Бюро LVV"("Stichting Flminisratiekantoor LVV") в наведеній частині стосовно відсутності у прокурора повноважень на звернення до суду - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані.

Крім того, судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані і доводи відповідача-1 про те, що прокурором було порушено порядок проведення відповідної прокурорської перевірки обставин, які на даний час є предметом розгляду судом у даній справі, оскільки відповідачем-1 не наведено і не надано жодного належного та допустимого доказу в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, що було порушено порядок проведення перевірки прокурором. До того ж, суд апеляційної інстанції зазначає, що питання проведення перевірки не впливають на оцінку обставин справи в контексті спірних правовідносин сторін.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, рішенням № 29 від 27.06.2003 Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради вирішено надати ОСОБА_19 земельну ділянку з земель забудови в АДРЕСА_2 площею 0, 289 га для будівництва індивідуального житлового будинку та господарських будівель, тощо. На підставі рішення № 29 від 27.06.2003 р. Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради ОСОБА_19 отримав Державний акт серії НОМЕР_4 на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0, 289 га, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2. Вказаний Державний акт був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1127 від 25.07.2003.

Рішенням № 30 від 27.06.2003 Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради вирішено надати ОСОБА_20 земельну ділянку з земель забудови в АДРЕСА_2 площею 0, 172 га для будівництва індивідуального житлового будинку та господарських будівель, тощо. На підставі рішення № 30 від 27.06.2003 Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради ОСОБА_20 отримала Державний акт серії НОМЕР_5 на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0, 172 га, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2. Вказаний Державний акт був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1126 від 25.07.2003.

На підставі рішення Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради - протокол № 4 від 28.03.2003 ОСОБА_18 отримав Державний акт серії НОМЕР_6 на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0, 200 га, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2. Вказаний Державний акт був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1083 від 07.05.2003; ОСОБА_21 отримала Державний акт серії НОМЕР_7 на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0, 200 га, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2. Вказаний Державний акт був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1067 від 25.04.2003, і відомості про вказане рішення також містяться в договорі купівлі - продажу земельної ділянки від 20.01.2004.

Всього за вищезазначеними рішеннями Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради вказаним громадянам було передано у приватну власність земельні ділянки загальною площею 0, 8610 га, розташовані на одному масиві, розташованому за адресою: АДРЕСА_2.

В подальшому на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 20.01.2004 №№ 73, 75, 77, 79 ОСОБА_5 придбала вищезазначені земельні ділянки у власність від ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 відповідно загальною площею 0, 861 га. Рішенням Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради протоколом № 3 від 30.03.2004 ОСОБА_5 надано дозвіл на переоформлення єдиного Державного акту на право приватної власності на землю загальною площею 0, 8610 га, розташовані на одному масиві, розташованому за адресою: АДРЕСА_2. На підставі рішення - протокол № 3 від 30.03.2004 Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради ОСОБА_5 отримала Державний акт серії НОМЕР_8 на право власності на земельну ділянку, площею 0, 8610 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2. Вказаний Державний акт був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 1126 від 25.06.2004.

В 2008 році, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.01.2008 № 109 ОСОБА_5 продала в рівних частинах ОСОБА_17 та громадянину США ОСОБА_9 земельну ділянку загальною площею 0, 8610 га (сформовану за рахунок придбаних земельних ділянок за вищезазначеними рішеннями Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради) для будівництва та обслуговування житловою будинку та господарських споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, якій було присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1. На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.01.2008 № 109 ОСОБА_17 та громадянин США ОСОБА_9 отримали Державний акт серії НОМЕР_9 на право власності на земельну ділянку, площею 0, 8610 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2. Вказаний Державний акт був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 010833100722 від 18.08.2008 р.

02.10.2008 ОСОБА_17 та громадянин США ОСОБА_9 на підставі договору купівлі продажу земельної ділянки № 5866 продали вищенаведену земельну ділянку ОСОБА_15, який відповідно оформив Державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2 від 07.04.2011, зареєстрований за № 322318681000394.

02.09.2011 ОСОБА_15, в свою чергу на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1120 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_16, про що у Державному акті на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 зроблено відповідну відмітку.

21.09.2012 ОСОБА_16 на підставі договору купівлі-продажу продала спірну земельну ділянку на користь Фонду Адміністративне Бюро LVV, про що на Державному акті на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 зроблено відповідну відмітку.

07.12.2013 між Фондом Адміністративне Бюро LVV та Дочірнім підприємством „Стак ЛВВ" було укладено договір управління нерухомим майном, згідно з умовами якого в порядку та на умовах визначених договором, установник управління передає управителю зазначене у договорі майно, у тому числі спірну земельну ділянку, на строк, визначений договором, а управитель зобов'язується здійснювати від свого імені управління вказаним майном в інтересах установника управління.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що спірна земельна ділянка загальною площею 0, 8610 га з кадастровим номером - НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1, перебуває у власності Фонду Адміністративне Бюро LVV („Stichting Flminisratiekantoor LVV"), управління якою здійснюється Дочірнім підприємством „Стак ЛВВ", що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, інформаційною довідкою № 51614876 від 14.01.2016 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, наявними у матеріалах справи.

Прокурор у заявленому позові, крім інших вимог, просить суд визнати недійсним та скасувати рішення № 29 від 27.06.2003, рішення № 30 від 27.06.2003., рішення (протокол № 4) від 28.03.2003 Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області.

При цьому, відповідачі, заперечуючи проти позовних вимог, вказували на те, що повноваження виконкому Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області щодо вирішення земельних питань були передані Підгірцівською сільскою радою згідно рішення № 5 від 18.04.2002 Підгірцівської сільської ради, яким вирішено делегувати функції ради по вирішенню земельних питань виконавчому комітету. Копія вказаного рішення наявна в матеріалах справи і приймається судом апеляційної інстанції в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, оскільки його оцінка вже здійснювалась зокрема і Верховним Судом України у даній справі.

Оцінюючи доводи сторін та перевіривши їх наявними у справі доказами, суд апеляційної інстанції здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку дійшов наступних висновків.

Пунктом 34 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Статтею 33 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

1) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів;

2) підготовка і подання на затвердження ради проектів місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля;

3) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом;

4) справляння плати за землю;

б) делеговані повноваження:

1) здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів;

2) реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею;

3) організація і ведення земельно-кадастрової документації;

4) погодження питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення;

5) вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом;

6) здійснення необхідних заходів щодо ліквідації наслідків екологічних катастроф, стихійного лиха, епідемій, епізоотій, інших надзвичайних ситуацій, інформування про них населення, залучення в установленому законом порядку до цих робіт підприємств, установ та організацій, а також населення;

7) визначення території для складування, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів відповідно до законодавства;

8) підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

9) погодження проектів землеустрою;

10) здійснення контролю за виконанням проектів і схем землеустрою, проектів внутрішньогосподарського землеустрою.

До відання виконавчих органів міських (за винятком міст районного значення) рад, крім повноважень, зазначених у пункті „б" частини першої цієї статті, належить координація на відповідній території діяльності місцевих землевпорядних органів, а також спеціально уповноважених державних органів управління з охорони природи.

Згідно з пунктами а), б) ст. 12 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:

а) розпорядження землями територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 цього ж кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Отже, враховуючи вищевказані положення Земельного кодексу України, Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" та інших нормативно-правових актів, в редакціях, що діяли на момент прийняття оспорюваних рішень, та за наслідками їх правового аналізу суд апеляційної інстанції вважає, що повноваження щодо розпорядження землями територіальних громад та щодо передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб належали до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад і такі повноваження не належали до власних чи делегованих повноважень їх виконавчих органів, а також вищенаведеними нормативно - правовими актами не передбачено можливості та повноважень делегування сільськими, селищними, міськими радами таких повноважень до їх виконавчих органів.

Крім того, як було зазначено вище, аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 р. по даній справі, що є обов'язковим для застосування.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

З огляду на викладене, здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку згідно з ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції встановлено, що оспорювані рішення № 29 від 27.06.2003, рішення № 30 від 27.06.2003., рішення (протокол № 4) від 28.03.2003 (в частині надання спірних земельних ділянок ОСОБА_18, ОСОБА_21.) було прийнято Виконавчим комітетом Підгірцівської сільської ради в інтересах третіх осіб - 9-12 щодо спірних земельних ділянок, що розташовані в АДРЕСА_2, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, із порушенням положень Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, та інших нормативно-правових актів України - за відсутності відповідних повноважень так, як повноваження щодо розпорядження та надання у власність громадянам спірних земельних ділянок належали до виключної компетенції Підгірцівської сільської ради, як органу місцевого самоврядування, який представляє інтереси відповідної територіальної громади.

Доводи апелянтів про те, що Виконавчий комітет Підгірцівської сільської ради прийняв оспорювані рішення на підставі рішення № 5 від 18.04.2002 Підгірцівської сільської ради (про делегування функцій ради по вирішенню земельних питань виконавчому комітету) - судом апеляційної інстанції відхиляються з огляду на те, що враховуючи вищевказані положення Земельного кодексу України, Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" та інших нормативно-правових актів, в редакціях, що діяли на момент прийняття оспорюваних рішень, та за наслідками їх правового аналізу суд апеляційної інстанції вважає, що повноваження щодо розпорядження землями територіальних громад та щодо передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб належали до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад і такі повноваження не належали до власних чи делегованих повноважень їх виконавчих органів, а також вищенаведеними нормативно - правовими актами не передбачено можливості та повноважень делегування сільськими, селищними, міськими радами таких повноважень до їх виконавчих органів.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення № 29 від 27.06.2003 р., рішення № 30 від 27.06.2003 р., рішення (протокол № 4) від 28.03.2003 р. (в частині надання спірних земельних ділянок ОСОБА_18, ОСОБА_21.) Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області були прийняті Виконавчим комітетом Підгірцівської сільської ради із порушенням положень Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" та інших нормативно-правових актів України - за відсутності відповідних повноважень щодо передачі у власність третім особам - 9-12 спірних земельних ділянок, а тому позовні вимоги позивача до відповідача-1 про визнання недійсними та скасування рішення № 29 від 27.06.2003 р., рішення № 30 від 27.06.2003 р. Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, а позовна вимога позивача до відповідача-1 про визнання недійсним та скасування рішення (протокол № 4) від 28.03.2003 р. Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області є частково законною і обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню частково в частині надання спірних земельних ділянок ОСОБА_18, ОСОБА_21, так як в іншій частині вказане рішення стосується питань та осіб, що не мають відношення до предмету спору та не є учасниками спірних правовідносин.

Крім того, прокурор у позові просив визнати незаконним державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 серія НОМЕР_2, зареєстрований за № 322318681000394 від 07.04.2011 р., виданий на ОСОБА_15, з відміткою про перехід права власності до Фонду Адміністративне Бюро LVV („Stichting Flminisratiekantoor LVV") від 21.09.2012; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна № 199246932231 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); витребувати на користь територіальної громади села Романків в особі Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області з незаконного володіння Фонду Адміністративне Бюро LVV („Stichting Flminisratiekantoor LVV") земельну ділянку загальною площею 0, 8610 га вартістю 387 450,00 грн. за кадастровим номером - НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1; визнати за територіальною громадою села Романків в особі Підгірцівської сільської ради права власності на земельну ділянку загальною площею 0, 8610 га вартістю 387 450, 00 грн. з кадастровим номером - НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1.

Оцінюючи доводи сторін та перевіривши їх наявними у справі доказами, суд апеляційної інстанції здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку дійшов наступних висновків щодо вищенаведених позовних вимог прокурора.

Згідно з ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ст. 330 цього ж кодексу якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст. 386 цього ж кодексу держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 387 цього ж кодексу власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 388 цього ж кодексу передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Статтею 392 цього ж кодексу передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Матеріалами справи підтверджується, що станом на момент розгляду даної справи спірна земельна ділянка загальною площею 0, 8610 га, кадастровий номер № НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що безпідставно та неправомірно вибула із володіння власника - територіальної громади села Романків Обухівського району Київської області не з її волі, перебуває у власності відповідача-2 - Фонду Адміністративне Бюро LVV („Stichting Flminisratiekantoor LVV").

Пунктом 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. „Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" передбачено, що державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Пунктами 25, 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 р. „Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" передбачено, що набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача.

Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.

Оскільки відповідно до статті 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 \ЦК, переходить до спадкоємців власника.

Недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

З огляду на викладене, судом апеляційної інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка загальною площею 0, 8610 га, кадастровий номер № НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) безпідставно та неправомірно на підставі незаконних вищевказаних рішень Виконавчого комітету Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області вибула із володіння власника - територіальної громади села Романків Обухівського району Київської області не з її волі та станом на момент розгляду даної справи перебуває у власності відповідача-2 - Фонду Адміністративне Бюро LVV („Stichting Flminisratiekantoor LVV") на підставі відплатного договору, а тому суд дійшов висновку, що право власності територіальної громади села Романків Обухівського району Київської області на спірну земельну ділянку підлягає захисту шляхом його визнання у судовому порядку на підставі та у відповідності до ст. 392 Цивільного кодексу України та шляхом витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння відповідача-2 на підставі та у відповідності до ст. 388 Цивільного кодексу України.

Доводи апелянтів ОСОБА_23 та ДП «Стак ЛВВ» про те, що відповідач-2 у спірних відносинах є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки за відплатним договором і він не знав і не міг знати про відсутність повноважень на надання у власність, продаж та відчуження спірної земельної ділянки, а тому не підлягають застосуванню у даному випадку положення ст. 388 Цивільного кодексу України - є безпідставними, необґрунтованими і відхиляються апеляційним судом з огляду на те, що спірна земельна ділянка безпідставно та неправомірно на підставі незаконних вищевказаних рішень Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області вибула із володіння власника - територіальної громади села Романків Обухівського району Київської області не з її волі, що є виключним випадком, передбаченим положеннями п. 3) ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України.

Крім того, доводи апелянтів в частині позовних вимог прокурора щодо витребування на користь територіальної громади села Романків в особі Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області з незаконного володіння Фонду Адміністративне Бюро LVV спірної земельної ділянки та визнання за територіальною громадою села Романків в особі Підгірцівської сільської ради права власності на спірну земельну ділянку про те, що задоволення вказаних позовних вимог суперечить положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод із посиланням на практику Європейського суду з прав людини, а саме на рішення від 01.06.2006 р. у справі „Федоренко проти України", рішення від 24.06.2003 р. у справі „Стретч проти Сполученого Королівства" - судом апеляційної інстанції відхиляються з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейського суду з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов'язані з розпорядженням земель із державної та комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу місцевого самоврядування або державної влади, на підставі якого відповідний орган розпорядився земельною ділянкою державної форми власності, поза встановленої законом процедури, такому суспільному інтересу не відповідає.

За таких обставин суд апеляційної інстанції наголошує, що у даній справі, яка переглядається в апеляційному порядку, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про визнання недійсним та скасування рішень щодо припинення права територіальної громади, як частини Українського народу, права власності щодо спірної земельної ділянки - є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - передання у користування земель держави всупереч встановленому законом порядку та визначеної компетенції органу, а також захист суспільних інтересів загалом, захист права власності на землю Українського народу, захист землі - національного багатства України, як джерела задоволення потреб суспільства в земельних ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права обраним прокурором шляхом.

При цьому, суд апеляційної інстанції наголошує і на тому, що ОСОБА_5 не позбавлена права вимагати у встановленому законом порядку відповідної компенсації, що узгоджується і з існуючою практикою Європейського суду з прав людини(наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства»), яка визначає те, що одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, і право на таку компенсацію жодним чином не обмежується прийняттям судових рішень у справі № 901/3976/13.

В той же час, ОСОБА_5 не позбавлена права звернутись до уповноваженого органу чи до суду за вирішенням по суті питання в порядку ст. 120 Земельного кодексу України, ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України, про надання йому в користування частини земельної ділянки, в межах, необхідних для обслуговування придбаної апелянтом нерухомості у відповідності до встановленого чинним законодавством порядку.

В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»).

Так, Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка особи.

Доводи апелянта ОСОБА_5 та Фонду Адміністративне Бюро LVV („Stichting Flminisratiekantoor LVV") про те, що згідно з п. 1.2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 (в редакції постанови № 6 від 10.07.2014) «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» підтвердженням схвалення спірних рішень виконкому відповідача-1 свідчить факт прийняття рішення 36 сесії Підгірцівської сільської ради 26.04.2013, яким затверджено Генеральний план с. Романків, сплата третьою особою платежів до місцевого бюджету - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані, оскільки затвердження Генерального плану с. Романків свідчить лише про упорядкування землеустрою в межах певної території з зазначенням на місцевості розташування земельних ділянок, і прийняття такого рішення жодним чином не свідчить про схвалення спірних рішень, зокрема і шляхом мовчазної згоди.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача до відповідачів про визнання незаконним державного акту на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 серія НОМЕР_2, зареєстрований за № 322318681000394 від 07.04.2011 р., виданого на ОСОБА_15, з відміткою про перехід права власності до Фонду Адміністративне Бюро LVV („Stichting Flminisratiekantoor LVV") від 21.09.2012; скасування державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна № 199246932231 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); витребування на користь територіальної громади села Романків в особі Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області з незаконного володіння Фонду Адміністративне Бюро LVV („Stichting Flminisratiekantoor LVV") земельну ділянку загальною площею 0, 8610 га вартістю 387 450, 00 грн. за кадастровим номером - НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1; визнання за територіальною громадою села Романків в особі Підгірцівської сільської ради права власності на земельну ділянку загальною площею 0, 8610 га вартістю 387 450, 00 грн. з кадастровим номером - НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1, - є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що у постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405а14 міститься правова позиція, яка полягає у тому, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

В свою чергу, прокурором у позові судом заявлено вимоги як про скасування оскаржуваних рішень, так і вимоги про визнання незаконним та скасування державних актів, скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки, витребування спірної земельної ділянки, визнання права власності територіальної громади на спірну земельну ділянку, а тому, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що заявлені прокурором вимоги у своїй сукупності забезпечують реальний захист прав держави, тобто обраний прокурором спосіб захисту є ефективним.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 р. (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 Цивільного кодексу України).

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Абзацом 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, визначено способи захисту порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. (абз. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у ст. 16 ЦК України, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду наголошує і на тому, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі №21-8во07.

Так, у п. 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

З урахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції зазначає, що ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, а тому, обраний прокурором спосіб захисту права держави шляхом заявлення вимог про скасування оскаржуваних рішень, про визнання незаконним та скасування державних актів, скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки, витребування спірної земельної ділянки, визнання права власності територіальної громади на спірну земельну ділянку - відповідає ефективному засобу захисту.

Також, відповідачі у своїх відзивах на позовну заяву та відповідних заявах просили відмовити позивачу у задоволенні позову повністю, у тому числі, у зв'язку із пропущенням строку позовної давності. При цьому, в обгрунтування доводів апеляційних скарг апелянти наголошували, що судом першої інстанції безпідставно не було застосовано до вимог прокурора строку позовної давності.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд апеляційної інстанції за наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, дійшов наступних висновків стосовно строку позовної давності.

Статтею 71 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Частиною 6 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 цього ж кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 цього ж кодексу встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 2-5 ст. 267 цього ж кодексу заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Статтею 268 цього ж кодексу (в редакції від 01.01.2004 р.) позовна давність не поширюється:

1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;

5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Законом України „Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 р. № 4176-6, що набрав чинності 15.01.2012 р., виключено, у тому числі, п. 4) ст. 268 Цивільного кодексу України.

Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Законом України „Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 р. № 4176-6, передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про:

1) визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману;

2) застосування наслідків нікчемного правочину;

3) визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

При цьому стосовно вимог, передбачених підпунктами 1 та 2 цього пункту, особа може звернутися до суду лише за умови, якщо строк їх пред'явлення, встановлений положеннями Цивільного кодексу України, що діяли до набрання чинності цим Законом, не сплив на момент набрання чинності цим Законом.

Згідно наявних матеріалів справи, оспорювані рішення Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області - рішення № 29 від 27.06.2003, рішення № 30 від 27.06.2003, рішення (протокол № 4) від 28.03.2003 були прийняті відповідно у 2003 році, а подальші відчуження третім особам спірної земельної ділянки здійснювались у 2004, 2008, 2011 та 2012 роках.

Як вбачається із матеріалів справи, Прокурор Обухівського району Київської області (в інтересах власника - територіальної громади села Романків Обухівського району Київської області) довідався про обставини прийняття Виконавчим комітетом Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області оспорюваних рішень та подальші відчуження третім особам спірної земельної ділянки в результаті проведення Прокуратурою Обухівського району Київської області у 2014 р. перевірки законності використання земельних ділянок на території Обухівського району Київської області на підставі та у порядку виконання Постанови № 26 від 25.04.2014 р. про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосування законів Прокуратури Обухівського району Київської області.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У процесі розгляду справи відповідачем-1 та відповідачем-2 у відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не було надано ні суду першої інстанції під час розгляду справи, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи, жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували інший момент та факт обізнаності прокурором про прийняті оспорювані рішення та про виданий державний акт на право власності на земельну ділянку та про подальше відчуження третім особам спірної земельної ділянки і відповідно про порушення прав власника - територіальної громади села Романків Обухівського району Київської області.

А оскільки відповідачем-1 та відповідачем-2 у відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не було надано не було надано ні суду першої інстанції під час розгляду справи, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи, жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували інший момент та факт обізнаності позивачем про прийняті оспорювані рішення та про виданий державний акт на право власності на земельну ділянку та про подальші відчуження третім особам спірної земельної ділянки і відповідно про порушення прав власника - територіальної громади села Романків Обухівського району Київської області, а тому апеляційний суд дійшов висновку, що позивач довідався про прийняття Виконавчим комітетом Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області оспорюваних рішень та подальші відчуження третім особам спірної земельної ділянки в результаті проведення Прокуратурою Обухівського району Київської області у 2014 р. перевірки законності використання земельних ділянок на території Обухівського району Київської області на підставі та у порядку виконання Постанови № 26 від 25.04.2014 про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосування законів Прокуратури Обухівського району Київської області і відповідно позовна давність щодо оскарження позивачем (в інтересах власника - територіальної громади села Романків Обухівського району Київської області) рішення № 29 від 27.06.2003, рішення № 30 від 27.06.2003, рішення (протокол № 4) від 28.03.2003 Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області; державного акту на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 серія НОМЕР_2, зареєстрований за № 322318681000394 від 07.04.2011, виданого на ОСОБА_15, з відміткою про перехід права власності до Фонду Адміністративне Бюро LVV („Stichting Flminisratiekantoor LVV") від 21.09.2012 р.; державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна № 199246932231 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); по витребуванню на користь територіальної громади села Романків в особі Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області з незаконного володіння Фонду Адміністративне Бюро LVV („Stichting Flminisratiekantoor LVV") земельну ділянку загальною площею 0, 8610 га вартістю 387 450, 00 грн за кадастровим номером - НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1; визнанню за територіальною громадою села Романків в особі Підгірцівської сільської ради права власності на земельну ділянку загальною площею 0, 8610 га вартістю 387 450, 00 грн з кадастровим номером - НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1., розпочала свій перебіг з моменту, коли він довідався про порушення своїх прав і інтересів, а тому з урахуванням положень ст. ст. 256, 257, 261, 268 (п. 4) ч. 1) Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) , позовна давність по заявленим позивачем (в інтересах власника - територіальної громади села Романків Обухівського району Київської області) позовним вимогам не є такою, що сплила (по позовним вимогам позивача в інтересах власника - територіальної громади села Романків Обухівського району Київської області про визнання недійсним та скасування рішення № 29 від 27.06.2003., рішення № 30 від 27.06.2003, рішення (протокол № 4) від 28.03.2003 Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області підлягає застосуванню п. 4) ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин), і відповідно позивач в межах строків позовної давності звернувся до суду із позовом до відповідачів за захистом прав і інтересів держави, враховуючи те, що спірна земельна ділянка перебуває у відповідача, і відповідно, кожний день незаконного утримання земельної ділянки розпочинається строк позовної давності.

При цьому, доводи ДП «Стак ЛВВ» про те, що обізнаність прокурора про наявність оспорюваних рішень і про делегування виконавчому комітету Підгірцівської сільської ради функцій по вирішенню земельних питань з 18.04.2002 та підтвердження проведення позивачем заходів прокурорського нагляду за додержанням та застосуванням Підгірцівською сільською радою та її виконавчим комітетом вимог земельного законодавства у період з 2002 по 2014 роки підтверджується зокрема наданими на стадії апеляційного провадження документами (адвокатський запит Івахи О.П. № 16/2017 від 15.03.2017, відповідь на адвокатський запит від 28.03.2017 № 79/01-14, адвокатський запит Івахи О.П. № 19/2017 від 19.04.2017; відповідь прокуратури Київської області від 25.04.2017 № 0571-1238; адвокатський запит Івахи О.П. № 20/2017 від 19.04.2017; відповідь на адвокатський запит від 24.04.2017 № 37-04/8138) - судом апеляційної інстанції не можуть бути прийняті як належні та допустимі докази в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки по-перше, вказані документи датовані (тобто виникли) вже на стадії апеляційного провадження; по-друге, вказані документи жодним чином не свідчать про обізнаність прокурора про наявність оспорюваних рішень в контексті спірних правовідносин сторін; а по-третє, згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом за заявою сторони спору (якими в розумінні вимог процесуального закону є позивач та відповідач), а ДП «Стак ЛВВ» , як і ОСОБА_5 - за своїм процесуальним статусом є третіми особами, які не наділені правом щодо заявлення застосування до вимог прокурора строку позовної давності.

Щодо доводів апелянтів про те, що їх не було належним чином повідомлено про розгляд справи, зокрема про судове засідання 26.12.2016 - судом апеляційної інстанції вказані доводи відхиляються як безпідставні та необґрунтовані, оскільки:

- ухвала Господарського суду Київської області від 11.11.2015 про призначення справи до розгляду в судовому засіданні 03.12.2015 надіслана сторонам та третім особам , про що свідчить відмітка на її зворотньому боці;

- ухвала Господарського суду Київської області від 03.12.2015 про відкладення розгляду справи на 14.01.2016, надіслана сторонам та третім особам , про що свідчить відмітка на її зворотньому боці;

- ухвала Господарського суду Київської області від 14.01.2016 про відкладення розгляду справи на 14.09.2016, надіслана сторонам та третім особам , про що свідчить відмітка на її зворотньому боці, а Фонд Адміністративне Бюро LVV („Stichting Flminisratiekantoor LVV"), як резидента Королівства Нідерландів, вирішено повідомити згідно вимог Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965, судом оформлено і надіслано Прохання про вручення за кордоном судових та позасудових документів, яке повернулось до суду без вручення;

- ухвала Господарського суду Київської області від 14.09.2016 про відкладення розгляду справи на 02.11.2016, надіслана сторонам та третім особам , про що свідчить відмітка на її зворотньому боці, з повідомленнями;

- ухвала Господарського суду Київської області від 02.11.2016 про відкладення розгляду справи на 07.12.2016, надіслана сторонам та третім особам , про що свідчить відмітка на її зворотньому боці, з повідомленнями;

- ухвала Господарського суду Київської області від 07.12.2016 про відкладення розгляду справи на 26.12.2016, надіслана сторонам та третім особам , про що свідчить відмітка на її зворотньому боці, з повідомленнями.

- при цьому, в матеріалах справи наявні пояснення та заперечення ОСОБА_5, ДП «Стак ЛВВ» щодо суті спору.

- згідно з ст. 2 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов'язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, і здійснення процесуальних дій відповідно до положень статей 3 - 6.

Кожна Держава організовує Центральний Орган згідно із своїм правом.

Відповідно до ст. 15 цієї ж Конвенції якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ підлягав передачі за кордон з метою вручення відповідно до положень цієї Конвенції, і якщо відповідач не з'явився, то судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що

a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території,

b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, передбачений цією Конвенцією,

і що, в кожному з цих випадків, вручення або безпосередня доставка були здійснені в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту.

Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя, незалежно від положень частини першої цієї статті, може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови:

a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією,

b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців,

c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави;

- п.п. 3.9.1. п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року N 18 визначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81 1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, за наслідками апеляційного перегляду справи, апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги прокурора в частині визнання незаконними та скасування рішення № 29 від 27.06.2003 Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, рішення № 30 від 27.06.2003 Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, рішення (протокол № 4) від 28.03.2003 Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області в частині надання спірних земельних ділянок ОСОБА_18 та ОСОБА_21, визнання незаконним Державного акту серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером - НОМЕР_1, зареєстрований за № 322318681000394 від 07.04.2011, виданий на ОСОБА_15, з відміткою про перехід права власності до Фонду Адміністративне Бюро LVV („Stichting Flminisratiekantoor LVV" (юридична особа за законодавством Нідерландів, реєстраційний номер (RSIN) № 850951720, що має юридичну адресу в муніципалітеті Амстелвен, Нідерланди, та офіс за адресою: Др. Віллем Дреесвег 2, офіс 91В, 1185VB, м. Амстелвен, Нідерланди, що зареєстрована в Торговому Реєстрі Торгово-Промислової Палати Амстердаму, Нідерланди)) від 21.09.2012; скасування державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна № 199246932231 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), витребування на користь територіальної громади села Романків в особі Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області (ідентифікаційний код 04361574) з незаконного володіння Фонду Адміністративне Бюро LVV („Stichting Flminisratiekantoor LVV" (юридична особа за законодавством Нідерландів, реєстраційний номер (RSIN) № 850951720, що має юридичну адресу в муніципалітеті Амстелвен, Нідерланди, та офіс за адресою: Др. Віллем Дреесвег 2, офіс 91В, 1185VB, м. Амстелвен, Нідерланди, що зареєстрована в Торговому Реєстрі Торгово-Промислової Палати Амстердаму, Нідерланди)) земельну ділянку загальною площею 0, 8610 га вартістю 387 450, 00 грн. з кадастровим номером - НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1, визнання за територіальною громадою села Романків в особі Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області (ідентифікаційний код 04361574) право власності на земельну ділянку загальною площею 0, 8610 га вартістю 387 450, 00 грн. з кадастровим номером - НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1 є законними, обгрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягають задоволенню, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вказаних вимог, відмовивши у решті.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 у справі №911/3396/14 - у суду апеляційної інстанції відсутні.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянтів, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянтів.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Стак ЛВВ" на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 у справі №911/3396/14 - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 у справі №911/3396/14 - залишити без задоволення.

3. Апеляційну скаргу "Фонду Адміністративне Бюро LVV"("Stichting Flminisratiekantoor LVV") на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 у справі №911/3396/14 - залишити без задоволення.

4. Рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 у справі №911/3396/14 - залишити без змін.

5. Матеріали справи №911/3396/14 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді А.І. Тищенко

С.А. Гончаров