Постанова № 67661008, 05.07.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2017 р. Справа № 922/1343/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1731 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 17.05.17 у справі

за позовом ФО-П ОСОБА_2, м. Кіровоград,

до ТОВ "Хлібозавод "Салтівський", м. Харків,

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (позивач) звернулася до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібзавод Салтівський" (відповідач) в якому просить суд стягнути з відповідача на її користь :

- суму основної заборгованості за договором поставки №211 від 21.07.2016, укладеним між відповідачем та ТОВ "Трейд Комьюніті" - 231000,00 грн.,

- 3842,00 грн. 3% річних,

- 22472,37 грн. інфляційних втрат,

- 37221,17 грн. пені.

В обґрунтування своїх вимог, позивач посилається на договір уступки права вимоги від 20.02.2017, укладеним між позивачем та ТОВ "Трейд Комьюніті" за договором поставки №211 від 21.07.2016.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.05.2017 року (суддя Прохоров С.А.) позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що пунктом 9.1 договору поставки №211 від 21.07.2016 року, укладеного між позивачем та ТОВ Трейд Комьюніті" передбачено, що сторони не мають права передавати свої зобов'язання за даним договором третім особам без письмової згоди іншої сторони. Оскільки позивач не звертався до відповідача за отриманням згоди на укладення договору відступлення права вимоги, відповідач вважає, що є підстави для визнання договору про відступлення права вимоги в частині відступлення права вимоги за договором поставки № 211 від 21.07.2016 року недійсним, а тому - позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того, в обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначив, що оскільки позивачем не надано документів на підтвердження відкриття поточного рахунку, то відповідача позбавлено можливості добровільно виконати рішення суду у разі набрання ним законної сили.

Представник позивача у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

В обґрунтування своїх заперечень вказує на те, що відповідач намагаючись ввести суд в оману, в апеляційній скарзі вказав невірну редакцію пункту 9.1 договору поставки № 211 від 21.07.2016 року, а оригінальна редакція не містить будь-яких положень щодо обов'язковості отримання письмової згоди на передання зобов'язань за договором третім особам. Також позивач зазначає, що реквізити його банківського рахунку були повідомлені відповідачу у повідомлені про відступлення права вимоги, копія якого міститься в матеріалах справи.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

На адресу суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, в обґрунтування заявленого клопотання зазначено про відсутність змоги представника відповідача взяти участь в судовому засіданні 05.07.2017 року.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В даному випадку явка представників сторін обов'язковою не визнавалася, розгляд справи вже відкладався у зв'язку з неявкою в судове засідання відповідача, відповідачем у клопотанні про відкладення розгляду справи не зазначено жодної поважної обставини, яка перешкоджає його представнику прибути в судове засідання. Отже, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Крім того, частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. У ній сформульовано основні права і свободи людини, зокрема право при визначенні її громадянських прав і обов'язків, висуненні проти неї кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

За викладеного, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

21.07.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд Комьюніті" (продавець, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод "Салтівський" (покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 211, у відповідності до умов якого, постачальник зобов`язується передати у власність відповідача, а відповідач прийняти та оплатити цукор-пісок, в кількості, асортименті та по цінам, вказаним в узгоджених сторонами специфікаціях та накладних, які є невід`ємною частиною договору.

На виконання зазначеного договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд Комьюніті" поставило відповідачу товар на суму 288 860 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною № 1807 від 28 липня 2016 року, а відповідач вказаний товар отримав, що підтверджується Довіреністю № М-00000001003 від 27 липня 2016 року, однак оплату його вартості здійснив лише частково.

Відповідно до пункту 4.3. Договору поставки, розрахунок за товар, здійснюється в безготівковій формі в українській валюті - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, через установу банку згідно із правилами, встановленими чинним законодавством України для безготівкових розрахунків, протягом 5 банківських днів з моменту поставки Товару. Датою поставки вважається дата, вказана в накладній яка підтверджує отримання товару Покупцем.

Таким чином, прострочення оплати та поставлену продукцію почалось після спливу 5 банківських днів - 6 липня 2016 року (перший день прострочення).

За вимогами ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач порушив умови договору поставки та не виконав свого обов`язку оплатити поставлений позивачем товар, а здійснив лише часткову оплату в сумі 57860,00 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати, поставленого товару, у відповідача утворився перед ТОВ Трейд Комьюніті" борг в розмірі 231000,00 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 525, ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання повинен сплатити кредитору суму грошового боргу з урахуванням індексів інфляції та 3% річних.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до пункту 8.3. Договору поставки передбачено, що покупець за порушення терміну, визначеного п. 4.3. цього договору зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

20 лютого 2017 року між ТОВ "Трейд Комьюніті" (постачальник, первісний кредитор) та ФОП ОСОБА_2 (позивач, новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги, належне Первісному кредиторові, щодо стягнення грошових коштів за Договором поставки №211 під 21 липня 2016 року (укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод "Салтівський" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд Комьюніті", у розмірі 231 000 (двісті тридцять одна тисяча) гривень - суми основного зобов'язання, що залишилась невиплаченою станом на момент укладення даного Договору.

Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги, належне Первісному кредиторові, щодо стягнення грошових коштів за договором поставки №211 віл 21 липня 2016 року, трьох відсотків річних, що станом на 20 лютого 2017 року становлять 3 842 (три тисячі вісімсот сорок дві) гривні, пені, що станом на 20 лютого 2017 року становить 37 221 (тридцять сім тисяч двісті двадцять одну) гривню 17 (сімнадцять) копійок, інфляційних втрат, що станом на 20 лютого 2017 року становить 22 472 (двадцять дві тисячі чотириста сімдесят дві) гривні 37 (тридцять сім) копійок з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод "Салтівський" (боржник), у якого виникла заборгованість по сплаті коштів за договором поставки №211 від 21 липня 2016 року.

Частинами першою, третьою статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі статтями 514, 516 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Згідно з ч. 1 ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються.

З аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відповідно до пункту 9.1. договору поставки № 211 від 21.07.2016 року, сторони не мають права передавати свої зобов'язання за даним договором третім особам без згоди іншої сторони, щодо доводів про те, що у зв'язку з такими положеннями пункту 9.1. договору та ненаданням згоди відповідача на відступлення права вимоги - договір про відступлення права вимоги є недійсним, колегія суддів зазначає наступне.

Так, ознайомившись з редакцією пункту 9.1. договору поставки № 211 від 21.07.2016 року (а.с. 42) колегією суддів встановлено, в у вказаному пункті сторонами обумовлено про те, що текст договору, будь-які матеріали, інформація та відомості, які стосуються договору є конфіденційними і не можуть безпідставно передаватись третім особам без письмової згоди іншої сторони.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про наявність обставин для визнання договору про відступлення права вимоги недійсним та відмови у задоволенні позовних вимог (а також і посилання відповідача на судову практику Верховного Суду України з цього питання) відхиляються колегією суддів, оскільки такі доводи відповідача не ґрунтуються на положеннях пункту 9.1 договору поставки № 211 від 21.07.2016 року, копія якого міститься в матеріалах справи.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що оскільки позивачем не надано документів на підтвердження відкриття поточного рахунку, то відповідача позбавлено можливості добровільно виконати рішення суду у разі набрання ним законної сили, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідача проінформовано про реквізити банківського рахунку позивача у повідомлені про відступлення права вимоги, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с. 51).

За викладеного, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.

Колегією суддів здійснено перевірку наданого відповідачем розрахунку індексу інфляції у розмірі 18 227,01 грн., та встановлено невірність цього розрахунку.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається, тому - апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 17.05.2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 10.07.2017 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.