Постанова № 67657990, 07.07.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 липня 2017 року № 826/2155/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛЛЬВІЛЛЬ» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «МІЛЛЬВІЛЛЬ» (далі також - ТОВ «МІЛЛЬВІЛЛЬ», позивач) з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі також - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11 листопада 2016 року № 0022391404.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі яких було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає спірне рішення таким, що підлягає скасуванню.

Представник позивача в судове засідання 16.05.2017 року не прибув, надав суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

В наданих суду запереченнях представник відповідача вказав, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та запереченнях проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи представник відповідача заперечував проти позовних вимог, просив суд відмовити в їх задоволенні.

Відповідно до вимог ч. 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття представника позивача у судове засідання, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

За результатами проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «МІЛЛЬВІЛЛЬ» (код 36337418) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з постачальниками ПП «ГРІН-А КОМПАНІ» (код 40226735) за період з 01.04.2016 року по 30.04.2016 року, ПП «ІНТЕРСТОК» (код 40186462) та ПП «ГЛОБАЛ ГРУП» (код 40343726) за період з 01.05.2016 року по 31.05.2016 року, відповідачем складено акт від 26.10.2016 року № 255/26-15-14-04-05/36337418 (далі також - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 44.1 статті 44, п. 185.1 статті 185. п. 198.1, п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі також - ПК України), в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість , що підлягає сплаті до бюджету всього на суму 581 662 грн., у тому числі за квітень 2016 року у сумі 326 662 грн., та за травень 2016 року у сумі 255 000 грн.

Контролюючим органом під час проведення перевірки була встановлена відсутність реального характеру господарських операцій позивача з контрагентами ПП «ГРІН-А КОМПАНІ», ПП «ІНТЕРСТОК» та ПП «ГЛОБАЛ ГРУП», що і стало підставою для визнання відповідачем порушення ТОВ «МІЛЛЬВІЛЛЬ» вимог податкового законодавства.

На підставі наведених висновків акта перевірки, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 11.11.2016 року № 0022391404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 872 493 грн., з яких за податковими зобов'язаннями 581 662 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 290 831 грн.

Не погоджуючись із прийнятим відповідачем податковим повідомленням-рішенням ТОВ «МІЛЛЬВІЛЛЬ» звернулось із скаргою б/н від 21.11.2016 року до Державної фіскальної служби України (далі також - ДФС України).

На наслідками розгляду зазначеної скарги ДФС України прийнято рішення від 13.01.2017 року № 463/6//99-99-11-01-02-75 відповідно до якого, оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Незгода із прийнятим контролюючим органом податковим повідомленням-рішенням обумовила позивача на звернення до суду із даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 травня 2016 року між позивачем (за договором - покупець) та ПП «ІНТЕРСТОК» (за договором - постачальник) було укладено договір поставки, згідно умов якого постачальник зобов'язується передати у встановлений строк товар відповідно до рахунків-фактур у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошові кошти.

Також, 01 травня 2016 року між позивачем (за договором - покупець) та ПП «ГЛОБАЛ ГРУП» (за договором - постачальник) було укладено договір поставки, згідно умов якого постачальник зобов'язується передати у встановлений строк товар відповідно до рахунків-фактур у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошові кошти.

На підтвердження виконання вказаних договорів, сторонами були оформлені первинні документи: генеральне доручення № 15/2/05 від 01.05.2016 року; видаткові накладні № 1 від 12.05.2016 року, № 2 від 13.05.2016 року № 3 від 14.05.2016 року, № 4 від 16.05.2016 року, № 5 від 17.05.2016 року, № 6 від 18.05.2016 року, № 7 від 19.05.2016 року, № 1 від 30.05.2016 року, № 2 від 31.05.2016 року; рахунки на оплату № 2 від 12.05.2016 року, № 3 від 13.05.2016 року, № 4 від 14.05.2016 року, № 5 від 16.05.2016 року, № 6 від 17.05.2016 року, № 7 від 18.05.2016 року, № 8 від 19.05.2016 року, № 1 від 30.05.2016 року, № 2 від 31.05.2016 року; податкові накладні № 31 від 12.05.2016 року, № 33 від 13.05.2016 року, № 34 від 14.05.2016 року, № 36 від 16.05.2016 року, № 39 від 18.05.2016 року, № 36 від 30.05.2016 року, № 38 від 17.05.2016 року, № 40 від 19.05.2016 року, № 95 від 31.05.2016 року (з квитанціями), платіжні доручення № 755 від 17.06.2016 року, № 760 від 16.06.2016 року, № 782 від 21.06.2016 року, № 801 від 23.06.2016 року, № 1151 від 15.08.2016 року.

29.04.2016 року між ТОВ «МІЛЛЬВІЛЛЬ» (за договором покупець) та ПП «ГРІН-А КОМПАНІ» (за договором - постачальник) було укладено договір поставки № 40, згідно умов якого постачальник зобов'язується передати у встановлений строк товар відповідно до рахунків-фактур у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошові кошти.

На підтвердження реального характеру виконання зазначеного вище договору поставки позивач надав суду: рахунки на оплату №№ 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16 від 30.04.2016 року; видаткові накладні №№ 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16 від 30.04.2016 року; податкові накладні №№ 18, 19, 22, 29, 40, 41, 43, 46, 48, 51 від 30.04.2016 року (з квитанціями).

Окрім цього, на підтвердження товарності господарський операцій з контрагентами ТОВ «МІЛЛЬВІЛЛЬ» було надано суду податкові декларації з податку на додану вартість за січень, лютий 2016 року, розрахунок коригування сум податку на додану вартість за січень, лютий 2016 року, роз шифровку податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за січень, лютий 2016 року, оборотно-сальдову відомість по рахунку за квітень 2016 року та травень 2016 року.

Сплачені за усіма вказаними вище зобов'язаннями кошти були включені позивачем до сум податкового кредиту з податку на додану вартість звітних періодів, що перевірялись податковим органом.

В той же час, в ході проведеного детального аналізу ланцюга постачання встановлено, що від ОУ ГУ ДФС у м. Києві надійшла службова записка від 26.07.2016 року № 2000/26-15-21-09, відповідно до якої було отримано пояснення засновника ПП «ГРІН-А КОМПАНІ» ОСОБА_1, який зареєстрував підприємство за грошову винагороду, непричетний до ведення фінансово-господарської діяльності підприємства. При цьому, всі надані до перевірки первинні документи, щодо взаємовідносин між ТОВ «МІЛЛЬВІЛЛЬ» та ПП «ГРІН-А КОМПАНІ» з боку останнього підписані гр. ОСОБА_1

У той же час, в Єдиному державному реєстрі судових рішень наявна ухвала Апеляційного суду міста Києва від 12.09.2016 року № 11-сс/796/2927/201, якою, зокрема, накладено арешт на грошові кошти підприємств, серед яких ПП «ГРІН-А КОМПАНІ» код 40226735, які знаходяться на банківських рахунках № 26003013045191, № 26004001045191, № 26058013045191.

В мотивувальній частині зазначеної ухвали суду зазначено наступне: «У ході досудового розслідування встановлено, що група осіб за попередньою змовою з службовими особами банківських установ протягом 2014 - 2015 років створили та придбали на території України суб'єкти підприємницької діяльності/юридичні особи, у тому числі ПП «ГРІН-А КОМПАНІ», які використовувались з метою прикриття їх незаконної діяльності та сприяння легальним платникам податків в умисному ухиленні від сплати податків шляхом незаконного формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток підприємств, що завдало велику матеріальну шкоду державі».

Крім того, зазначена вище службова записка від 26.07.2016 року № 2000/26-15-21-містить відомості про те, що були отримані пояснення засновника ПП «ІНТЕРСТОК» ОСОБА_2, яка зареєструвала підприємство за грошову винагороду, непричетна до ведення фінансово-господарської діяльності підприємства. Однак, всі надані до перевірки первинні документи, щодо взаємовідносин між ТОВ «МІЛЛЬВІЛЛЬ» та ПП «ІНТЕРСТОК», з боку контрагента підписані гр. ОСОБА_2

Оперативне управління ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві листом від 12.08.2016 року № 566/8/26-56-21-0307 повідомило, що на виконання службової записки вих. № 1877/26-15-14-05-03 від 08.08.2016 року щодо надання інформації з приводу відпрацювання ПП «ГЛОБАЛ ГРУП» (код ЄДРПОУ 40343726) було проведено комплекс розшукових заходів, за наслідками яких встановити місцезнаходження ПП «ГЛОБАЛ ГРУП» та його службових осіб на даний час, не виявилось можливим. Директор підприємства ОСОБА_3 зареєстрований в АДРЕСА_1. Вказана територія, на сьогоднішній день, не підконтрольна Україні.

ГУ ДФС у м. Києві прийшло до висновку, що товар, нібито поставлений ПП «ГРІН-А КОМПАНІ», ПП «ІНТЕРСТОК» та ПП «ГЛОБАЛ ГРУП» було відвантажено одного операційного дня у кількості 39 052 кг., 21 239,93 кг., 25 318,34 кг. відповідно, що потребує наявності основних засобів та трудових ресурсів необхідних для такої операції, однак у контрагентів відсутні необхідні ресурси.

Відповідно до інформації, наявної в Єдиному реєстрі податкових накладних, не встановлено, що ПП «ГРІН-А КОМПАНІ», ПП «ІНТЕРСТОК» та ПП «ГЛОБАЛ ГРУП» залучались інші суб'єкти господарювання для транспортування товару, його зберігання, оренди нежитлових приміщень.

Також, в акті перевірки зазначено про те, що позивачем не було надано контролюючому органу будь-яких документів, що підтверджують здійснення розвантажувально-навантажувальних робіт та товарно-транспортні накладні; належним чином завірені копії сертифікату якості, сертифікату відповідності.

Враховуючи вищенаведене, тобто інформацію по контрагентах-постачальниках, у тому числі про товар отриманий по ланцюгу постачання до позивача від них та проведені фінансово-господарські операції, були оформлені лише первинними документами з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій та правомірності формування сум податковою кредиту, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди у вигляді сум податкового кредиту з ПДВ за період, що перевірявся.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України (тут і далі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 ст. 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорт.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.

При вирішенні даної справи, суд враховує також правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, при вирішенні даної справи суд враховує зазначену в постанові від 22.09.2015 року (справа № 21-1359а15) правову позицію Верховного Суду України, відповідно до якої визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

У своєму рішенні Верховний Суд України вказав на те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Контролюючим органом в ході перевірки було встановлено, що правочини укладені між позивачем та його контрагентами ПП «ГРІН-А КОМПАНІ», ПП «ІНТЕРСТОК» та ПП «ГЛОБАЛ ГРУП» не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Таким чином, надані до перевірки первинні документи бухгалтерського та податкового обліку не можуть бути взяті до уваги як первинні документи, що підтверджують проведення господарських операцій між юридичними особами.

В ході судового розгляду, судом були досліджені та оцінені надані позивачем договори та первинні документи по взаємовідносинам з контрагентами, в результаті чого судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства, навпаки, вони складені належним чином та містять всі обов'язкові реквізити, отже такі документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій, які не містять дефектів форми та змісту.

Більш того, продукція поставлена контрагентами позивача була перероблена на виробничих потужностях ТОВ «МІЛЛЬВІЛЛЬ» та реалізована згідно договорів поставки наступним підприємствам: ТОВ «Група Рівейлу України», ТОВ «Сільпо-Фуд», ТОВ «Фоззі-Фуд», ТОВ «Фудмережа», ТОВ «Модерн-Трейд», ТОВ «Антлантік-Трейдінг», ТОВ «Омега», ТОВ «Рітейл Тренд», ТОВ «Київське», ТОВ «МАГАЗИН ЕГЕРЗУНД», ТОВ «СИМПАТИК», ТОВ «Ашан Україна Гіпермакет», ФОП ОСОБА_5, ТОВ «БК «Квадр», ТОВ «Еко», ТОВ «Альвар», ТОВ «Фора», ТОВ «Білла-Україна», що підтверджується наявними в матеріалах справи первинними фінансово-господарськими документами.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, контролюючий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту та витрат.

Між тим, чинним законодавством не передбачено настання негативних наслідків для добросовісного платника податку у вигляді позбавлення його права на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини повинні тягнути негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливати на права платника податків.

Податковий кодекс України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагентів позивача ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень, якими б контрагентам позивача збільшувались суми грошових зобов'язань по ПДВ, то доводи, викладені в акті перевірки, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Щодо посилань відповідача в обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваного рішення на податкову інформацію, акти про неможливість проведення зустрічних звірок, акти проведення документальних перевірок, складених контролюючими органами щодо контрагентів позивача та контрагентів контрагентів позивача, а також на відсутність у них основних фондів та виробничих потужностей, суд зазначає, що наявність певної інформації, одержаної від інших підрозділів податкової служби чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не оформлена рішеннями суб'єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише підставу для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності платнику податків його контрагентом ніякі товари не постачались, послуги не надавались.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.06.2017 року (К/800/7605/17).

Суд не залишає поза увагою той факт, що контролюючий орган не наділений повноваженнями щодо надання правової оцінки доказам зібраним у кримінальному провадженні, до прийняття судового рішення у кримінальному провадженні.

Враховуючи вищенаведене, судом не приймаються до уваги посилання контролюючого органу на пояснення засновників ПП «ГРІН-А КОМПАНІ» та ПП «ІНТЕРСОТК», отриманих в рамках досудового розслідування, оскільки такі матеріали є доказами виключно у кримінальному провадженні.

В той же час, відповідачем не надано суду доказів наявності вироку суду відносно позивача (його посадових осіб), контрагента (його посадових осіб) та суб'єктів господарської діяльності по ланцюгу постачання (їх посадових осіб) за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), аналогічно, як і не надано суду доказів визнання в судовому порядку недійсними договорів, на підставі яких ґрунтувалися взаємовідносини між позивачем та контрагентами, а також суб'єктами господарської діяльності по ланцюгу постачання.

Крім того, податковим органом не надано суду рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

Відсутність товарно-транспортних накладних та сертифікатів якості як підстава для визнання безтоварними господарських операцій та безпідставність формування валових витрат і податкового кредиту з ПДВ судом оцінюється критично, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної та сертифікатів якості.

Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною, зокрема в ухвалам від 19.04.2016 року (К/800/4845/15), 06.09.2016 року (К/800/15212/15), 27.03.2017 року (К/800/29662/16).

Таким чином, всупереч вимог Податкового кодексу України відповідач не спростував законність дій платника податків (позивача), а лише зазначив про відсутність реальності його господарських операцій з контрагентами, тобто, фактично, контролюючим органом заміщено обов'язок спростування презумпції законності дій та рішень платника податків на обов'язок доводити податковому органу права на податковий облік певних операцій.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентами недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідно-син між позивачем та контрагентами.

Частиною першою ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Суд в даному випадку враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 27.01.2016 року у справі №4842/11/2670, а саме: за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Підтвердженням того, що платника ПДВ не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, а також того, що платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати, слугує Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 р., заява №6689/03).

Виходячи з наведеного в сукупності, суд дійшов висновку, що фактично були відсутні обставини, наявність яких дало б підстави ставити під сумнів реальність господарських операцій позивача з контрагентами.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що прийняте ГУ ФДС у м. Києві податкове повідомлення-рішення від 11.11.2016 року № 0022391404 не відповідає вимогам податкового законодавства та підлягає скасуванню з підстав наведених вище.

Відповідно до ст. 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Згідно положень ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.

Суд оцінює докази відповідно до ст. 86 КАС України, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням ч. 1 статті 94 КАС України, суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 13 087,39 грн. з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі.

Керуючись статтями 94, 158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛЛЬВІЛЛЬ» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 11.11.2016 року № 0022391404.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛЛЬВІЛЛЬ» (код ЄДРПОУ 36337418) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 13 087, 39 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980).

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Є.В. Аблов