Постанова № 67657651, 26.06.2017, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2017 року справа № 823/689/17

12 год. 55 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Рідзеля О.А.,

при секретарі судового засідання - Мельниковій О.М.,

за участю: представника позивача Підліснюка В.Ю. - за довіреністю, представника відповідача 2 Зосіч Г.В. - за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансдизель» до начальника управління Держпраці у Черкаській області Лазарєвої Олени Миколаївни, управління Держпраці у Черкаській області про скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

03.05.2017 товариство з обмеженою відповідальністю «Укртрансдизель» (далі-позивач) звернулось в Черкаський окружний адміністративний суд з вищезазначеним позовом до начальника управління Держпраці в Черкаській області Лазарєвої Олени Миколаївни (далі - відповідач 1), в якому просить скасувати постанову від 15.03.2017 №23-22-18/0175-125 про накладення на позивача штрафу в розмірі 32 000 грн.

Ухвалою суду від 13.06.2017 до розгляду у даній адміністративній справі, в якості другого відповідача залучено - управління Держпраці у Черкаській області (далі - відповідач 2).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що підставою для накладення штрафу за оскаржуваною постановою є акт перевірки № 23-22-18/0175 від 22.02.2017. Вказаним актом перевірки встановлено, що наказом № 74-ОД від 30.09.2016 працівника позивача ОСОБА_4 звільнено з роботи 01.10.2016 на період проходження строкової військової служби без збереження заробітної плати, чим на думку відповідача порушено вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП України та ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», оскільки вказана особа була призвана на службу під час дії особливого періоду в Україні. Проте, позивач зазначає, що постановою Христинівського районного суду Черкаської області від 20.03.2017 у справі № 706/229/17 під час розгляду матеріалів, що надійшли від управління Держпраці у Черкаській області про притягнення до адміністративної відповідальності директора товариство з обмеженою відповідальністю «Укртрансдизель» Добровольського Г.А. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 41 КУпАП встановлено відсутність події та складу адміністративного правопорушення та закрито провадження. Підставою для закриття справи стало те, що станом на день звільнення працівника позивача - ОСОБА_4 в Україні не діяв особливий період.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі з зазначених вище підстав.

Відповідач 1 у судове засідання не прибула, направила на адресу суду клопотання про розгляд справи без її участі.

В письмових запереченнях на адміністративний позов відповідач 2 просив в його задоволенні відмовити повністю, зазначивши при цьому, що посадовою особою управління Держпраці у Черкаській області проведено перевірку додержання суб'єктом господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, в ході якої були виявлені порушення вимог законодавства про працю, в зв'язку з чим управлінням Держпраці у Черкаській області 15.03.2017 винесено постанову №23-22-18/0175-125 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами в розмірі 32 000 грн.

Крім того, відповідач зазначив, що оскільки на час звільнення працівника позивача - ОСОБА_4 в Україні діяв особливий період, то на вказану особу, як на працівника, що проходив строкову військову службу поширювались гарантії передбачені ч. 3 ст. 119 КЗпП України щодо збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, на якому він працював. Таким чином, на думку відповідача позивачем під час звільнення працівника ОСОБА_4 порушено вимоги ч. 3 ст. 119 КЗпП України та ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».

В судовому засіданні представник відповідача 2 проти позову заперечила з підстав, викладених в письмових запереченнях на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, судом встановлено таке.

Як встановлено судом, на підставі наказу від 31.01.2017 № 19-Н, направлення на перевірку від 31.01.207 № 202, головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Кузьменком І.В., здійснено позапланову перевірку на предмет додержання товариством з обмеженою відповідальністю «Укртрансдизель» законодавства про працю, результати якої оформлені актом № 23-22-18/0175 від 22.02.2017.

Вказаною перевіркою встановлено, що наказом № 74-ОД від 30.09.2016 працівника позивача - ОСОБА_4 звільнено з роботи 01.10.2016 на період проходження строкової військової служби без збереження заробітної плати, чим на думку відповідача порушено вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП України та ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».

За наслідками проведеної перевірки відповідачем прийнято оскаржувану постанову від 15.03.2017 №23-22-18/0175-125 про накладення на позивача штрафу в розмірі 32 000 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) згідно Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі - Положення № 96), є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №100 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 929-р, функції і повноваження Державної інспекції України з питань праці передані правонаступникам Державній службі України з питань праці та її територіальним органам.

Держпраці у межах повноважень, передбачених законом, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Мінсоцполітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує і контролює їх виконання.

У відповідності до підпункту 54 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.

Держпраці для виконання покладених на неї завдань має право: безперешкодно проводити відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об'єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Держпраці (підпункт 5 пункту 6 Положення № 96).

З матеріалів справи судом встановлено, що Христинівським районним судом Черкаської області під час розгляду матеріалів, що надійшли від управління Держпраці у Черкаській області про притягнення до адміністративної відповідальності директора товариство з обмеженою відповідальністю «Укртрансдизель» Добровольського Г.А. за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 7 ст. 41 КУпАП встановлено відсутність події та складу адміністративного правопорушення, про що винесено постанову від 20.03.2017 у справі № 706/229/17. Вказане судове рішення набрало законної сили 31.03.2017.

Частиною 7 ст. 41 КУпАП передбачена відповідальність за порушення встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України встановлено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до статті 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення завданням вказаного Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції України і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.

Статтею 9 КУпАП встановлено поняття адміністративного правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративне правопорушення завжди є протиправною дією (бездіяльністю)тобто діянням, забороненим законом або іншим нормативним правовим актом. Громадянин, що вчиняє протиправну дію, порушує свій конституційний обов'язок, оскільки норми ч.1 ст.68 Конституції України встановлюють, що кожен зобов'язний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Закон розглядає протиправну дію (бездіяльність), вчинену певною особою, як адміністративний проступок лише в тому випадку, якщо має місце вина цієї особи, тобто якщо вчинене було здійснено навмисно або з необережності. Наявність вини є невід'ємною ознакою складу адміністративного проступку. Адміністративне правопорушення з погляду його складу містить 1) об'єкт правопорушення (суспільні відносини в тій чи іншій сфері, на нормальний розвиток яких посягає правопорушення); 2) об'єктивну сторону (конкретні дії, що виразилися в порушенні встановлених правил);3) суб'єкт правопорушення конкретна осудна фізична особа, що досягла 16-річного віку; 4) суб'єктивну сторону складу (є ставлення особи до вчиненого нею діяння, тобто вину у формі умислу або необережності). Всі перераховані ознаки визначають у сукупності склад адміністративного правопорушення (проступку). Об'єкт адміністративного правопорушення це те, на що воно посягає, чому воно завдає шкоди. Об'єктивну сторону адміністративного правопорушення характеризують ознаки, які визначають акт зовнішньої поведінки правопорушника (діяння чи бездіяльність), його шкідливі наслідки, причинний зв'язок між діянням і наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку. Основною і обо'язковою ознакою об'єктивної сторони є протиправне діяння, відсутність її виключає склад будь якого адміністративного правопорушення. Суб'єктивну сторону адміністративного правопорушення становить пов'язана із його вчиненням психічна діяльність особи. До ознак, які характеризують суб'єктивну сторону, належить вина, мотив і мета вчинення правопорушення. Вина основна і обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого адміністративного проступку. Це психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно шкідливого діяння і його наслідків, яке виявляється у формі умислу або необережності. Мотив і мета вчинення складу адміністративного правопорушення факультативні ознаки суб'єктивної сторони складу проступку. Під мотивом розуміється усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яким вона керувалася під час вчинення проступку. Мета це протиправний результат, наслідок, якого прагне досягти особа вчиненням адміністративного правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

З метою виконання адміністративними судами наведених завдань, у відповідності до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.7 КАС України одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

Частиною. 1 ст. 69 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно із ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Наведеною нормою КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Так, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене ч.1 ст. 72 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Отже, за змістом вказаної норми учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Передбачене ч. 1 ст. 72 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною першою статті 72 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 КАС України.

При цьому суди також повинні враховувати вимоги ч.ч. 4, 5 ст. 11 КАС України щодо необхідності офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Як вбачається із вказаної постанови Христинівського районного суду Черкаської області від 20.03.2017 у справі № 706/229/17 підставою для закриття провадження про адміністративне правопорушення стала відсутність події та складу адміністративного правопорушення, у діях директора товариство з обмеженою відповідальністю «Укртрансдизель» Добровольського Г.А., оскільки звільнення працівника позивача - ОСОБА_4 було здійснено не під час дії особливого періоду.

Так, дія особливого періоду обмежується строками встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє.

А отже, особливий період в Україні діяв з 18.03.2014 по 02.05.2014, з 07.05.2014 по 21.06.2014, з 24.07.2014 по 07.09.2014, 20.01.2015 по 22.08.2015. А починаючи, з 23.08.2015 - особливий період не діє.

Частина. 9 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» говорить, що у разі настання особливого періоду: 1) для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею, військова служба продовжується понад встановлені строки: у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану (настання воєнного часу) - до термінів, визначених рішенням Президента України, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 26 цього Закону; з моменту введення воєнного стану (настання воєнного часу) - до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 26 цього Закону; 2) для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 26 цього Закону.

Фактично, такі зміни до указаного закону унеможливили звільнення з військової служби контрактників, які укладали свої контракти у період з 2009 року по 2012 рік, і строк дії яких уже закінчився, з підстави - закінчення строку дії контракту, оскільки строк їх дії, указаними змінами до законодавства, продовжили на невизначений термін.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Аналогічне зазначено і у ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до п. 1 Указу Президента України №15/2015 від 14.01.2015 року «Про часткову мобілізацію» було постановлено оголосити та провести протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом, та у п. 9 визначено, що цей Указ набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 15.01.2015 року було затверджено Указ Президента України №15/2015 від 14.01.2015 року «Про часткову мобілізацію». Пунктом. 2 цього Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня його опублікування. 20 січня 2015 року Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 15.01.2015 року було опубліковано в газетах «Урядовий кур'єр» №9 та «Голос України» №8.

Таким чином, в України було оголошено мобілізацію, і тим самим відбулося настання особливого періоду, на 210 діб, починаючи з 21 січня 2015 року по 18 серпня 2015 року.

Відповідно до п. 2 ч. 9 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 26 цього Закону.

У ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначені випадки звільнення військовослужбовців під час дії особливого періоду.

Проаналізувавши норми законодавства можна зробити висновок, що з 18 серпня 2015 року закінчилася дія особливого періоду та час проведення мобілізації в Україні, то на військовослужбовців контрактників не розповсюджуються вимоги п. 2 ч. 9 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», та після 18 серпня 2015 року звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, відбувається з підстав визначених у ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у т.ч. відповідно до п. «а» цієї ж частини - контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту.

Крім того, 26.09.2016 Президент України підписав Указ № 411/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15» про демобілізацію військовослужбовців шостої хвилі.

Одночасно, суд наголошує, що дія особливого періоду обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє. Таким чином, особливий період в Україні діяв з 18.03.2014 по 02.05.2014, з 07.05.2014 по 21.06.2014, з 24.07.2014 по 07.09.2014, 20.01.2015 по 22.08.2015. А починаючи з 23.08.2015 р., особливий період не діє.

Аналогічний правовий висновок міститься в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016 у справі № 826/18425/15.

Таким чином, на підставі вищевикладеного з огляду на постанову Христинівського районного суду Черкаської області від 20.03.2017 у справі № 706/229/17 що має преюдиційне значення для вирішення даної справи суд дійшов до висновку про протиправність оскаржуваної постанови від від 15.03.2017 №23-22-18/0175-125 про накладення на позивача штрафу в розмірі 32000 грн., оскільки вказаним рішенням Христинівського районного суду Черкаської області під час закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, визначено, що у діях директора позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, саме у зв'язку з тим, що під час звільнення працівника працівника позивача - ОСОБА_4 в Україні не діяв особливий період, то на вказану особу, як на працівника, що проходив строкову військову службу не поширювались гарантії передбачені ч. 3 ст. 119 КЗпП України щодо збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, на якому він працював.

Разом з тис, суд зазначає, що відповідно до частини другої ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Предметом адміністративного позову в даній справі є скасування оскаржених позивачем рішень відповідача 1, а відповідно до п. 1 частини другої ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень і його скасування, тобто, скасування рішення суб'єкта владних повноважень є наслідком саме визнання його протиправним, в зв'язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про необхідність виходу для повного захисту інтересів позивача за межі позовних вимог та визнання оскаржених позивачем рішень протиправними і їх скасування.

Правову позицію щодо можливості обрання самим судом іншого способу захисту порушеного права позивача, у разі, якщо позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушених прав, підтримано Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України і у постанові від 20 квітня 2010 року за результатами перегляду за винятковими обставинами справи за позовом спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові до відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», приватної фірми «Орнатус» про зобов'язання вчинити певні дії. Зокрема, в зазначеній постанові Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вказала, що суд, пославшись на обрання позивачем неправильного способу захисту публічних інтересів держави, не врахував, що правила частини 3 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України, стосовно зазначення позивачем у позовній заяві способу захисту судом порушених прав, не виключають можливості обрання іншого способу захисту самим судом.

Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Тому, суд дійшов до висновку, що для повного захисту прав та інтересів позивача, про захист яких він просить, необхідно не тільки скасувати постанову від 15.03.2017 №23-22-18/0175-125 про накладення на позивача штрафу в розмірі 32000 грн. а й визнати її протиправною.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому в силу ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову управління Держпраці у Черкаській області «Про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами» від 15.03.2017 №23-22-18/0175-125.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Держпраці у Черкаській області (ідентифікаційний код 39881228) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансдизель» (ідентифікаційний код 33819678) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.А. Рідзель

Постанова складена у повному обсязі 30.06.2017.