Рішення № 67648460, 10.07.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №473/5407/14-ц 10.07.2017 10.07.2017 10.07.2017

Справа №473/5407/14-ц Головуючий першої інстанції Вострікова Л.В.

Провадження №22-ц/784/1561/17 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Категорія 27

Рішення

Іменем України

10 липня 2017 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання Лептугою С.С.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 квітня 2015 року, ухваленого у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») предявило позов до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 19 березня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту №11317374000, за умовами якого банк зобовязався надати позичальнику кредит в розмірі 883000 грн. зі сплатою процентної ставки за користування кредитом у розмірі 15.00% річних, з кінцевим терміном повернення кредиту до 19 березня 2018 року.

Цього ж дня між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та ОСОБА_3 укладено договір поруки, відповідно до якого остання взяла на себе зобовязання відповідати за невиконання ОСОБА_2 усіх його зобовязань перед кредитором, що виникли з договору про надання споживчого кредиту №11317374000 від 19 березня 2008 року.

08 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, за яким останнє набуло право вимоги, у тому числі, і за спірним кредитним договором та договором поруки.

Взятий на себе обовязок банк виконав належним чином, в той час, як позичальник належним чином своїх договірних зобовязань не дотримав, у звязку із чим станом на 13 жовтня 2014 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 1507 569 грн. 63 коп., з яких: 863 081 грн. 37 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 644 488 грн. 26 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив позов задовольнити та стягнути з відповідачів зазначену заборгованість за судовим рішенням.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 квітня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 04 червня 2015 року рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 квітня 2015 року скасовано та ухвалено у справі нове рішення. Позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» 475 332 грн. 48 коп. заборгованості за кредитним договором та 3 654 грн. судового збору, а також в дохід держави 1 827 грн. судового збору. В задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_3 відмовлено (а.с.153-154).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 04 червня 2015 року в частині вирішення позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_3 скасовано, справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 04 червня 2015 року залишено без змін (а.с.194-196).

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 квітня 2015 року переглядається в частині позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_3

Апеляційна скарга ПАТ «Дельта Банк» в частині позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Так, відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що вони не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів того, що боржник був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобовязанні.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Договір, в тому числі і договір кредиту і поруки, є підставою виникнення цивільних прав та обовязків.

В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Зобовязання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобовязанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобовязання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобовязання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобовязань, які не виконані належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

За правилами ч.1 ст.1049 і ст.1050 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві кредит у строк та порядок, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обовязку виконання зобовязання, при цьому кредитодавець має право вимагати від позичальника достроково повернути всю суму кредиту та внести інші платежі, передбачені договором.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Порука є одним з видів забезпечення виконання зобов'язань, як правило, за договорами позики або кредитними договорами.

Відповідно до ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

ОСОБА_3 вбачається з матеріалів справи, 19 березня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та ОСОБА_2, у простій письмовій формі укладено договір про надання споживчого кредиту №11317374000, за умовами якого банк зобовязався надати позичальнику кредит в розмірі 883000 грн. зі сплатою процентної ставки за користування кредитом у розмірі 15.00% річних, з кінцевим терміном повернення кредиту до 19 березня 2018 року

Відповідно до п.1.2.2 договору ОСОБА_2 зобовязався щомісячно повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 14 250 грн. (а.с.6-13).

Для забезпечення виконання кредитного договору, цього ж дня між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та ОСОБА_3 укладено договір поруки, відповідно до якого остання взяла на себе зобовязання відповідати за невиконання ОСОБА_2 усіх його зобовязань перед кредитором, що виникли з договору про надання споживчого кредиту №11317374000 (а.с.20-21).

Оскільки позичальник неналежно виконував умови кредитного договору, то 23 серпня 2011 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» вперше звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про дострокове стягнення усієї кредитної заборгованості за вказаним договором.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 листопада 2011 року позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задоволено. З відповідачів на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» солідарно стягнуто 1315899 грн. 23 коп. кредитної заборгованості, яка утворилась станом на 10 серпня 2011 року, в тому числі, 863 081 грн. 37 коп. - заборгованості за кредитом, 387 486 грн. 11 коп. - заборгованості за відсотками та 65 331 грн. 75 коп. - пені.

Вказане судове рішення боржниками не виконано (протилежного суду не надано).

08 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за яким останнє набуло право вимоги, у тому числі, і за спірним кредитним договором та договором поруки (а.с.32,33-34,150).

Отже, відповідно до положень ст.ст.512,513 ЦК України ПАТ «Дельта Банк» набуло права вимоги, як новий кредитор, до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за договором про надання споживчого кредиту від 19 березня 2008 року та договором поруки 19 березня 2008 року.

Звертаючись до суду у листопаді 2014 року з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ПАТ «Дельта Банк» просило стягнути заборгованість, яка утворилась станом на 13 жовтня 2014 року у розмірі 1507 569 грн.63 коп., а саме 863 081 грн. 37 коп. - заборгованості за кредитом та 644 488 грн. 26 коп. - заборгованості за відсотками.

Доказів на спростування такої заборгованості відповідач суду не надав.

Водночас, оскільки цей розрахунок заборгованості зроблено ПАТ «Дельта Банк» без урахування вищезазначеного рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 листопада 2011 року, та до цієї заборгованості увійшов борг станом на 10 серпня 2011 року, який вже було стягнуто цим рішенням, яке набрало законної сили, колегія суддів вважає, що такі вимоги банку підлягають частковому задоволенню лише щодо стягнення відсотків за період з 10 серпня 2011 року по 13 жовтня 2014 року, який не ввійшов в розмір заборгованості за цим рішенням.

ОСОБА_3 видно з уточненого розрахунку банку, наданого в апеляційному суді, розмір заборгованості за відсотками за період з 10 серпня 2011 року по 13 жовтня 2014 року становить 475 332 грн. 45 коп., виходячи, в тому числі, з вдвічі збільшеної процентної ставки (30%), яка нарахована позивачем на прострочену суму основного боргу відповідно до положень п.1.3.1 кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України зобовязання припиняється з підстав, передбачених договором або законом. Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599601, 604609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобовязання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України (п.17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»).

Отже, наявність судового рішення про стягнення кредитної заборгованості, за відсутності реального виконання боржником свого зобовязання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту.

З огляду на визначений ст.129 Конституції України принцип обовязковості рішення після вирішення судом справи та набрання рішенням суду законної сили, а також на зміст ст.ст.553,559 ЦК України слід дійти висновку про те, що у разі, якщо є судове рішення про стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором, в якому судом розглядалося питання дійсності договору поруки, і це рішення набрало законної сили, то під час вирішення справи даної справи необхідно враховувати встановленні таким судовим рішенням указаних обставин.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі №6-2017цс15, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обовязковою для судів.

Установлено, що рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 листопада 2011 року, що набрало законної сили, з позичальника та поручителя вже стягнуто заборгованість за кредитним договором. Вказане судове рішення відповідачами не виконано.

Крім того, у силу ч.2 ст.223 ЦПК України після набрання рішенням законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Отже, за кредитним договором від 19 березня 2008 року в установлений законом строк банк пред'являв вимоги і позов як до позичальника, так і до поручителя, та оскільки банком у 2011 році вже реалізовано право на предявлення вимоги до поручителя, то у останнього існує обовязок сплатити заборгованість за кредитним договором.

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення міськрайонного суду в частині вирішення позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_3 відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі у цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк».

Керуючись ст. ст.303,309,316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - задовольнити частково.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 квітня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про солідарне стягнення з неї заборгованості за кредитним договором - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким названу вимогу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» 475 332 (чотириста сімдесят пять тисяч триста тридцять дві) грн. 45 коп. заборгованості за кредитним договором, яка виникла станом на 13 жовтня 2014 року, на виконання солідарного зобовязання із ОСОБА_2, що виникло за договором про надання споживчого кредиту №11317374000, укладеним 19 березня 2008 року між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк».

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

ОСОБА_4