Постанова № 67646674, 04.07.2017, Рубіжанський міський суд Луганської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2017 року Провадження №2-а/425/58/17

Справа №425/1056/17

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області, у складі головуючого - судді Коваленка Д.С., секретар - Кравченко Л.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Рубіжанського міського суду Луганської області, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправним і скасування рішення та про зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Рубіжанського міського суду Луганської області з адміністративним позовом до Рубіжанського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Луганської області, яким просила визнати протиправними та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області № 43 від 26 жовтня 2016 року про відмову у призначенні їй пенсії за вислугою років та зобов'язати Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років згідно статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII з 30 вересня 2016 року.

У призначений день та час судового засідання, для розгляду справи по суті сторони не з'явились, про місце, день та час розгляду справи повідомлялись належним чином. Подали письмові заяви, якими просили суд розглянути справу без їх участі.

Тому, в силу положень частини шостої статті 12 та частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі за текстом - КАС України), розгляд справи здійснювався за відсутності осіб, які беруть участь у справі за наявними у справі матеріалами, а фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Позиція позивача полягала у тому, що вона звернулась до Управління Пенсійного Фонду України в місті Рубіжному Луганської області (правонаступником якого нині є Рубіжанське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Луганської області) із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VI від 14.10.2014 року. Проте, рішенням №43 від 26.10.2016 року у призначенні пенсії їй було відмовлено, на її думку, у зв`язку із неправильним застосуванням норм права. Зокрема, при вирішенні питання щодо призначення їй пенсії, відповідач мав керуватись нормою статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, а не пунктом п'ятим розділу III Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», оскільки остання суперечить статті 22 Конституції України та відповідним висновкам Конституційного суду України, і тому застосуванню не підлягала. І оскільки необхідний стаж у неї є, їй повинні були призначити пенсію.

Відповідач заперечував проти задоволення позову. Його позиція полягала у тому, що позивач із заявою про призначення пенсії на підставі статті 86 Закону України „Про прокуратуру" №1697 від 14 жовтня 2014 року не звертався, а для застосування положень статті 50? Закону України „Про прокуратуру" №1789 від 05 листопада 1991 року не має правових підстав. Оскільки хоча вказана стаття і регламентує пенсійне забезпечення прокурорів, але у зв'язку із неприйняттям до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, на підставі пункту п'ятого розділу III Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з цієї дати, пенсії у порядку та на умовах передбачених Законом України „Про прокуратуру" не призначаються. Тому для призначення пенсії позивачу на підставі статті 86 Закону України „Про прокуратуру", підстав не має.

Зважаючи на те, що позивач та відповідач доводили свої вимоги і заперечення тільки письмовими доказами, які є в матеріалах справи, без використання інших засобів доказування, суд, на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, кожного наявного у матеріалах справи доказу окремо, а також у їх сукупності, встановив наступні обставини:

З огляду на відомості трудової книжки серії НОМЕР_2 та довідки прокурора Луганської області від 30 вересня 2016 року №11/164вих-16, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 11 лютого 1994 року працювала в органах прокуратури на посадах: старшого слідчого, помічника прокурора, старшого помічника прокурора, старшого прокурора прокуратури, прокурора прокуратури (а.с.8-12,16-20,21-25,72-73).

Відповідно до довідки від 26 листопада 2014 року № 917001136, ОСОБА_1 була взята на облік, як особа яка перемістилась з тимчасово окупованої території (району проведення антитерористичної операції), зокрема з міста Алчевськ Луганської області, в місто Рубіжне за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14). А 08 серпня 2016 року їй була видана довідка № 917013580 про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи, яка має зареєстроване місце проживання у місті Алчевську та перемістилась до міста Рубіжне Луганської області за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.15).

Станом на 30 вересня 2016 року, ОСОБА_2 продовжувала працювати в органах прокуратури, зокрема на посаді прокурора Рубіжанського відділу Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області, а її стаж роботи на вказаних вище посадах склав 22 роки 07 місяців 20 днів (16-20,21-25,72-73).

Тридцятого вересня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області із заявою, встановленого законодавством зразка, про призначення їй пенсії за вислугою років до якої додала такі документи: копію її паспорту; копію про присвоєння їй ідентифікаційного номеру; копію її трудової книжки; довідку за підписом прокурора Луганської області про її стаж, який дає їй право на пенсію за вислугою років згідно статті 86 Закону України „Про прокуратуру" станом на 30 вересня 2016 року; довідку за підписом першого заступника прокурора Луганської області про заробітну плату ОСОБА_1 станом на 30 вересня 2016 року з додатком (а.с.68-76).

Проте рішенням від 26 жовтня 2016 року № 43, Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області, незважаючи на отримання інформації з Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про період стажу роботи ОСОБА_2 в органах прокуратури, суми її заробітку та страхових внесків (єдиних внесків), а також підтвердження її стажу роботи в органах прокуратури на посадах слідчого, помічника прокурора та прокурора прокуратури, станом на 30 вересня 2016 року, на рівні 22 роки 7 місяців 21 день, ОСОБА_2 було відмовлено в призначенні пенсії з 30 вересня 2016 року на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» та повідомлено, що право призначення пенсії за віком у неї з'явиться після досягнення нею 60 років, тобто з 02 листопада 2022 року, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.26,63-67,77-86,99).

У грудні 2016 року, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено запис про створення Рубіжанського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Луганської області, на підставі постанови Кабінету Міністрів України №988 від 21 грудня 2016 року „Деякі питання функціонування територіальних органів пенсійного фонду України", якою серед іншого, вирішено реорганізувати шляхом злиття Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області та Управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області, внаслідок чого утворити Рубіжанське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Луганської області (а.с.57-58).

Четвертого квітня 2017 року, Рубіжанському об'єднаному Управлінню Пенсійного фонду України Луганської області, Управлінням Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області, як правонаступнику всіх прав та обов'язків останнього, були передані усі пенсійні справи та особові рахунки (а.с.55).

Вважаючи, що Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області неправомірно відмовило ОСОБА_2 у призначенні пенсії за вислугою років, і їй належить право на отримання пенсії, з урахуванням правонаступництва, ОСОБА_1 25 квітня 2017 року звернулась до суду з позовом про визнання протиправним і скасування рішення цього управління від 26 жовтня 2016 року №43, а також просила зобов'язати Рубіжанське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Луганської області призначити їй пенсію з 30 вересня 2016 року, на підставі статті 86 Закону України „Про прокуратуру" (а.с.2-7).

Двадцять восьмого квітня 2017 року, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено запис про припинення Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області (а.с.59-61).

Отже, із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб'єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір в межах якого позивач, вважає що відповідач своєю протиправною дією у вигляді відмови у призначенні пенсії за вислугою років, порушив його право на отримання соціального захисту у вигляді права на отримання пенсії за вислугою років. А тому, оспорює таку відмову.

При цьому, суд відразу хоче відзначити, що позивач правильно визначив відповідача у цій справі, з огляду на факт правонаступництва відповідача, що він також визнавав.

Тож для вирішення спору, суд застосовує такі норми матеріального права, виходячи при цьому з наступних мотивів:

Положеннями частини 1 статті 46 Конституції України громадянам гарантовано право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

При цьому, згідно з пунктом 6 частини 1 статті 96 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами.

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Так, одним із законів, що регулював відносини у сфері пенсійного забезпечення окремої категорії громадян, зокрема працівників органів прокуратури, станом на 30 вересня 2016 року (день звернення позивача із заявою при призначення їй пенсії) був Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, оскільки стаття 86 останнього, серед іншого, передбачала, що: прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців (частина 1); до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону (де вказана і посада прокурора місцевої прокуратури), на посадах помічників і старших помічників прокурорів, слідчими (частина 6); право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури (частина 8).

Отже, за цією нормою права, якщо станом на 30 вересня 2016 року (тобто станом на дату звернення позивача до відповідача із заявою про призначення їй пенсії), позивач працювала в органах прокуратури та мала стаж роботи на посадах слідчого (у тому числі старшого), помічника (у тому числі старшого) прокурора чи прокурора (у тому числі старшого) місцевої прокуратури на рівні 22 років 6 місяців, вона мала право на призначення їй пенсії за вислугу років згідно статті 86 Закону України „Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII.

На підставі наданих самим відповідачем доказів у вигляді документів пенсійної справи ОСОБА_1 судом встановлено що, станом на 30 вересня 2016 року вона дійсно продовжувала працювати в органі прокуратури та мала стаж роботи на посадах старшого слідчого, помічника (у тому числі старшого) прокурора, прокурора (у тому числі старшого) прокуратури більше 22 років 6 місяців (а.с.63,70-71,72-73).

Тому, суд не має жодних сумнівів у тому, що на підставі вказаної норми права, позивач дійсно мала право на призначення їй пенсії за вислугу років на підставі статті 86 Закону України „Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, і подала до Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області для її призначення і отримання усі необхідні документи (а.с.68-76,88,89-96).

Суд узяв до уваги аргумент відповідача про те, що з 01 червня 2015 року у зв'язку із неприйняттям Верховною Радою України закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, на підставі пункту п'ятого розділу III Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з цієї дати, пенсії у порядку та на умовах передбачених Законом України „Про прокуратуру" не призначаються. Але із правильністю такого аргументу суд погодитись не може, у зв'язку із наступним.

По-перше. В силу положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадянам гарантовано право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Тобто, на підставі прямої дії норми Конституції України, якщо є чинний закон, який передбачає випадки забезпечення громадянина при наявності певних умов, і громадянином такі умови дотримані, в силу принципу верховенства права, право конкретного громадянина на забезпечення слід вважати наявним. А тому не прийняття Верховною Радою України окремого закону, яким би скасовувався діючий, не можна вважати фактом, який позбавляє позивача права на отримання забезпечення, на підставі діючого закону для застосування якого наявними є всі умови.

По-друге. Дійсно, пункт 5 розділу III Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (з огляду на прикінцеві положення) набрав чинності 01 квітня 2015 року, але виходячи з його редакції, правило про скасування норм щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України „Про прокуратуру" повинно застосовуватись тільки з 01 червня 2015 року, оскільки до цієї дати закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, прийнятий не був.

Разом з цим, незважаючи на те, що Закон України „Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII був прийнятий раніше ніж вказаний вище закон №213, перший вступив в силу, на підставі Закону України №335 від 21 квітня 2015 року „Про внесення зміни до Закону України „Про прокуратуру" щодо відтермінування набрання чинності", тільки з 15 липня 2015 року, тобто вже після того як було прийнято і вступило в силу правило, унормоване пунктом 5 розділу III Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

І означена ситуація (тобто наявність двох різних правил, унормованих різними нормами законів, якими по різному вирішується питання щодо пенсійного забезпечення прокурорів - в одному випадку не допускається, а в іншому - допускається, тобто правил, що суперечать один одному) мала місце і станом на 30 вересня 2016 року, тобто на день звернення позивача до відповідача із заявою про призначення йому пенсії.

Але тут суд враховує висновок Конституційного Суду України, який було зроблено ним у пункті 3 рішення від 03 жовтня 1997 року у справі про набуття чинності Конституції України. Зокрема в тій частині, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

І за обставин справи яку розглядає суд, він не бачить підстав відходити від такої загальновизнаної правової доктрини застосування однопредметних норм права, у випадку їх одночасної дії та встановлення ними правил, що регулюють конкретну сферу суспільних відносин по різному.

Саме тому суд переконаний у хибності аргументу відповідача щодо неможливості застосування положень статті 86 Закону України „Про прокуратуру" у випадку з позивачем.

Також суд хоче відзначити помилковість висновку відповідача при прийнятті спірного рішення у частині застосування до спірних правовідносин статті 50-1 закону України „Про прокуратуру".

По-перше. Позивач при зверненні до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років на вказану статтю, як підставу для призначення пенсії, не посилався.

По-друге. На момент звернення позивача до відповідача із заявою закон, який містив цю статтю втратив чинність на підставі нового Закону України „Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, за виключенням окремих положень статті 50-1, які можуть застосовуватись, але які не встановлюють права на отримання пенсії за вислугу років.

Разом з цим, хоча суд і погоджується з аргументами відповідача про те, що позивач у заяві про призначення пенсії за вислугу років прямо не посилався на статтю 86 Закону України „Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, як на підставу для призначення такої пенсії, суд відзначає, що додані позивачем довідки з місця роботи свідчили про таке бажання, а також сам відповідач повинен був застосовувати ту норму права, яка є діючою на момент звернення із заявою про призначення пенсії, тобто статтю 86 нового Закону України „Про прокуратуру".

До того ж, законодавство про пенсійне забезпечення не встановлює обов'язку заявника вказувати у заяві про призначення пенсії правову підставу для призначення пенсії.

Таким чином, підсумовуючи викладене, суд констатує, що своєю відмовою у призначенні ОСОБА_2 пенсії за вислугу років, Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області прийнявши рішення №43 від 26 жовтня 2016 року вчинило протиправно, і тому це рішення дійсно слід скасувати.

Такого висновку суд дійшов на підставі застосування до спірних правовідносин вказаних вище норм права, які регламентують право ОСОБА_2 на отримання пенсії за вислугу років, які названим управлінням власне і були порушені.

Тобто, Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області прийнявши оскаржуване позивачем рішення, діяло не на підставі Конституції України та законів України, зокрема не на підставі статей 8,46,96 Конституції України та статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і статті 86 Закону України „Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин і повинні були бути застосованими відповідачем.

І хоча формально, право на отримання пенсії було порушено саме названим управлінням, з огляду на правонаступництво, його відновленням повинен зайнятись відповідач.

Тобто суд вважає, що позивач обрав правильний спосіб захисту свого порушеного права (зокрема шляхом зобов'язання призначити їй пенсію на умовах статті 86 Закону України „Про прокуратуру", з дати такого звернення), правильно визначив ту особу, яка повинна за це відповісти (відповідач), а також відновити порушене право позивача.

За таких обставин, позовні вимоги позивача підлягають обов'язковому задоволенню і у повному обсязі.

Також суд вважає важливим і хоче додати, що такого висновку він дійшов у тому числі і перевіривши строки звернення позивача до суду, що передбачені статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема шість місяців. Суд врахував, що оскаржуване позивачем рішення від 26 жовтня 2016 року, було отримане ним тільки 29 листопада 2016 року, а до суду із позовом він звернувся 25 квітня 2017 року, тому шестимісячний строк звернення до суду позивачем не пропущено, оскільки про порушення свого права (його суб'єкта та підстави) позивач дізнався тільки 29 листопада 2016 року (а.с.99).

Відповідно до положень частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тож оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а судові витрати у вигляді судового збору, що здійснені позивачем документально підтверджені і складають 1280 гривень (а.с.1), що на підставі підпункту 1 пункту 3 частини 2 статті 4, абзацу 2 частини 3 статті 6 Закону України „Про судовий збір" та частини 1 статті 7 Закону України „Про Державний бюджет України на 2017 рік" складає ставку судового збору за подання до суду двох вимог немайнового характеру, як у випадку з позивачем, цей судовий збір слід присудити до стягнення на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань, повністю.

При цьому, суд врахував положення пункту 18 частини 1 статті 5 Закону України „Про судовий збір" якими передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються у тому числі і органи Пенсійного фонду України.

Але констатує, що по перше, вказана норма права не звільняє такі органи від його компенсації у випадку прийняття рішення на користь позивача, оскільки у цьому разі мова йде не про сплату судового збору, а про його розподіл, що вказаним законом взагалі не регулюється. Оскільки частиною 7 статті 6 Закону України „Про судовий збір" прямо передбачено, що розподіл судового збору між сторонами здійснюється відповідно до процесуального законодавства, яким серед іншого є і Кодекс адміністративного судочинства України.

А по-друге. Було б явно не справедливим, аби суд приймаючи рішення на користь позивача залишив би його без компенсації понесених ним судових витрат, при задоволеному позові.

Отже, керуючись статтями 1-7,17-20,23,24,69-86,87-94,122-154,158-163,167,254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправним і скасування рішення та про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області № 43 від 26 жовтня 2016 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугою років.

Зобов'язати Рубіжанське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код: 41245565, адреса місцезнаходження: м.Рубіжне Луганської області, вул.Студентська, будинок 35а) призначити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1; адреса місця проживання: АДРЕСА_3) пенсію за вислугою років, з 30 вересня 2016 року, згідно із статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.

За рахунок бюджетних асигнувань Рубіжанського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код: 41245565, адреса місцезнаходження: м.Рубіжне Луганської області, вул.Студентська, будинок 35-а) стягнути на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1; адреса місця проживання: АДРЕСА_3) судовий збір у розмірі 1280 (одна тисяча двісті вісімдесят) гривень.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Донецького апеляційного адміністративного суду через Рубіжанський міський суд Луганської області протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Суддя - Д.С. Коваленко