Постанова № 67643321, 05.07.2017, Рубіжанський міський суд Луганської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2017 Провадження №2-а/425/39/17

Справа №425/653/17

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Романовського Є.О., за відсутністю сторін, розглянувши у приміщенні Рубіжанського міського суду Луганської області в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Рубіжанського міського суду Луганської області з адміністративним позовом в обґрунтування якого вказав, що він є пенсіонером за віком і перебуває на обліку в Управлінні пенсійного фонду України в м. Рубіжне Луганської області, де до жовтня 2016 року включно отримував на рахунок, відкритий в

АТ «Ощадбанк» пенсію, яка є єдиним джерелом його існування. На даний час відповідач не виплачує йому пенсію, пояснивши у телефонному режимі це тим, що позивач не мешкає за адресою, вказаної у довідці про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення анитерористичної операції. Позивач зареєстрований за місцем проживання в АДРЕСА_3 в якому органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, тому позивач отримав статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується відповідною довідкою, строк дії якої не обмежений. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати йому пенсії протиправною, оскільки відповідач не виплачуючи позивачу пенсію порушує його конституційні права, внаслідок чого він звернувся з позовом до суду для захисту своїх прав.

На підставі вище викладеного, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області щодо невиплати позивачу пенсії з листопада 2016 року;

- звернути постанову до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць.

В судове засідання позивач не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в прохальній частині позовної заяви наявне клопотання про розгляд справи за його відсутності

Представник відповідача в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

21.03.2017 року через канцелярію Рубіжанського міського суду представник відповідача подала суду заперечення проти адміністративного позову, в яких зазначає, що відповідач не визнає позовних вимог та заперечує проти них, зокрема, зазначає, що позивач відповідно до довідки від 19.03.2015 року за № 917005725, виданої управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради має статус особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції та тимчасово перемістився за адресою : Луганська область,

АДРЕСА_1. З 28.11.2014 року на підставі заяви позивача та за даними електронної пенсійної справи, його відповідачем взято на облік. Відповідно до акту обстеження матеріально - побутових умов сім'ї від 13.10.2016 року за вказаною позивачем в заяві адресою, останній не мешкає. Оскільки, згідно п.п. 4 і 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання, затвердженого Постановою Кабінету Мінстрів України від 08.06.2016 року № 365, соціальні виплати припиняються у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекцїї, Держаутдитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. З урахуванням зазначеного виплату пенсії позивачу було призупинено у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання. Враховуючи викладене відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у задоволенні його позовних вимог.

Відповідно до ст. 41 КАС України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (в тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст.122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності, якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи, що особи, які беруть участь у даній справі, скористалися правом заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд розглядає адміністративну справу за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Суд, розглянувши адміністративну справу в межах заявлених позовних вимог, об'єктивно оцінивши докази, які містяться в адміністративній справі, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом встановлено, що за інформацією пенсійної справи, 28.11.2014 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача про взяття його на облік та розпорядженням від 03.12.2014 року № 1260 його було взято на облік в Управлінні Пенсійного фонду України в місті Рубіжному з підстав «облік справи, призначеної в минулих роках» згідно його заяви від 28.11.2014 року (а.с. 26, 28).

Згідно копії паспорту позивача, його зареєстрованим місцем проживання є: АДРЕСА_4 (а.с. 8-9, 29, 40-41).

Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 19.03.2015 року № 5725 до УПСЗН Рубіжанської міської ради, останнього взято на облік як внутрішньо переміщену особу з району проведення антитерористичної операції та видано довідку № 917005725

(а.с. 61-62).

Згідно довідки від 19.03.2015 року № 917005725 позивач взятий на облік як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції в Управлінні праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради за адресою: АДРЕСА_2. (а.с. 10, 34).

13.05.2016 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з проханням поновити йому виплату пенсії через відділення АТ «Ощадний банк України» з 01.03.2016 року та з заявою про перерахування на поточний рахунок № НОМЕР_2 належні йому суми пенсі, а також підписав зобов'язання з'являтися один раз на рік в установу Пенсійного фонду для звірки даних(а.с. 39, 44).

Згідно заяви ОСОБА_1 від 01.08.2016 року до УПСЗН Рубіжанської міської ради, останньому видано копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи у зв'язку із втратою раніше виданої (а.с. 63,64).

13.10.2016 року була проведена перевірка достовірності інформації про фактичне місце проживання позивача, в результаті якої був складений акт обстеження матеріально-побутових умов за яким двері за місцем проживання ОСОБА_1 ніхто не відчинив, залишено повідомлення та 18.10.2016 року залишено повторне повідомлення. До УПСЗН ніхто не звернувся (а.с. 47,65).

Згідно відповіді наданої Управлінням праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради від 28.03.2017рокуза № 9/1720, ОСОБА_1 на обліку як внутрішньо переміщена особа не перебуває, оскільки 28.11.2016 року прийнято рішення про скасування дії довідки, оскільки згідно інформації Об'єднаного штабу ЦУ Служби безпеки України в районі проведення АТО ОСОБА_1 повернувся до покинутого місця проживання та перебуває там більше 60 днів (а.с.59-60).

Відповідно до витягу з рішення від 26.10.2016 року № 15 комісія при виконавчому комітеті Рубіжанської міської ради ОСОБА_1 відмовлено в призначенні (відновленні, відмовленні) соціальних виплат на підставі п.13 Постанови КМУ від 08.06.2016 року за

№ 365 та рішення виконавчого комітету Рубіжанської міської ради від 05.07.2016 року № 227 (а.с. 46).

Відповідно надісланого Начальнику УПСЗН Рубіжанської міської ради Об'єднаним штабом ЦУ СБУ в районі проведення АТО листа № 50/5716 від 04.11.2016 року, рекомендовано прийняти рішення про зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб, які не мешкають за місце реєстрації (а.с. 66).

За рішенням Управління праці та соціального захисту населення від

28.11.2016 року дія довідки про взяття на облік позивача як внутрішньо переміщеної особи від 19.03.2015 року скасована (а.с. 67).

Згідно протоколу від 31.10.2016 року про розмір фактично призначеної і виплаченої пенсії Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, остання виплата пенсії ОСОБА_1 була проведена за жовтень

2016 року ( а.с. 50).

Згідно наданих відповідачем документів, а саме: виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 31.03.2017 року; витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, код 41245565; витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, код 21792436; акту приймання - передачі пенсійних справ та особових рахунків від 04.04.2017 року, Рубіжанське об'єднане Управлінням Пенсійного фонду України Луганської області є правонаступником всіх прав та обов`язків Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області (а.с. 87-96).

Ухвалою Рубіжанського міського суду Луганської області від 11.05.2017 було замінено відповідача Управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області його правонаступником Рубіжанським об'єднаним Управлінням Пенсійного фонду України Луганської області. (а.с.99).

Судом з достовірністю встановлено, що позивач є пенсіонером за віком та з 03.12.2014 року перебуває на обліку у відповідача.

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з листопада 2016 року.

Згідно зі статтею 49 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Стаття 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч. 1 ст. 49 цього Закону.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 цього Закону, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Отже, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як до з'ясування певних обставин.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» № 405/2014 від 14 квітня 2014 року, який набрав чинності 14 квітня 2014 року, введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Згідно із Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» № 405/2014 від 14 квітня 2014 року та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Є загальновідомим факт, що антитерористична операція в Україні не завершилась на теперішній час.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Згідно з п. 2 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсії та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

07.11.2014 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області (далі - Порядок).

Пунктом 2 Порядку встановлено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження ( тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Проте, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 року і ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.10.2015 року, визнаний незаконним та чинним з моменту прийняття пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року

№ 595.

Зокрема, в мотивувальній частини ухвали Вищого спеціалізованого суду у справі № К/800/19498, К/800/19418, зазначено: «Системний аналіз вказаних норм Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перевірка законності постанови № 595 в частині затвердження пункту 2 Тимчасового порядку, дає підстави для висновку про те, що, зупиняючи видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, Кабінет Міністрів України порушив їхні приписи як щодо наявності повноважень на прийняття такого рішення, так і щодо звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, рівності громадян перед законом, виплати пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. 8 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області, особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрований у встановленому законом порядку як особа, що перемістилася з району проведення антитерористичної операції, що підтверджується довідкою від 19.03.2015 року № 917005725. Строк дії довідки не обмежений.

Відповідно до статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. НормиКонституції України є нормами прямої дії.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24,25,27-29, 40, 47, 51, 52, 55- 63 Конституції України.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Відповідно до ст. 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю ( стаття 3 Конституції України ).

За приписами ст. 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції,якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08.07.2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністрівським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06.10.2015 року № 816/4505/14, та в силу ст. 244-2 КАС України є обов'язковою для всіх судів України.

Описане свідчить про те, що пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області, не сприяє виконанню державою позитивного зобов'язання щодо виплати належної позивачам відповідної пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом, а навпаки, перешкоджає цьому.

Крім того, суд зазначає, що право вносити закони, вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

З огляду на це, ті постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, а саме від 07.11.2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», «Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи» № 509 від 01.10.2014 року, «Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання» від 08.06.2016 року № 365, не є законом, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Право на обмеження конституційних прав громадян, вказаними нормами законів Кабінету Міністрів Верховною Радою України не надано.

Згідно витягу з рішення від 26.10.2016 року № 15 комісія при виконавчому комітеті Рубіжанської міської ради ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні (відновленні, відмовленні) соціальних виплат на підставі п.13 Постанови КМУ від 08.06.2016 року за № 365 та рішення виконавчого комітету Рубіжанської міської ради від 05.07.2016 року № 227, тобто через відсутність за фактичним місцем мешкання.

Таким чином, судом встановлено, що припинення виплати пенсії позивачу з листопада 2016 року було пов'язано саме з перевіркою інформації щодо його фактичного місця мешкання.

21 травня 2015 року постановою Верховної Ради України № 462-VIII схвалена Заява Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Отже, на теперішній час Україна від зобов'язань, визначених статтями 1, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-1У «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

У 2015-2016 роках Державним бюджетом України передбачено асигнування на відповідні соціальні виплати в межах всієї території України, в тому числі Донецької і Луганської області.

З огляду на таке, та враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, зазначені вище рішення: «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», суд приходить до висновку, що припинення відповідачем виплати позивачу раніше призначеної пенсії за віком є безпідставним, а тому дії Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком слід визнати протиправними.

Додатково слід зазначити, що згідно з частиною 2 статті 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Можемо зробити висновок про те, що вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Вказане підтверджується роз'ясненням поняття "виходу за межі позовних вимог", наданим Верховним Судом України у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року "Про судове рішення". Так, відповідно до п.3 Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

З врахуванням встановлених під час судового розгляду справи обставин, суд приходить до висновку, що позивачем обрано належний спосіб захисту порушеного права.

Як вбачається із протоколу від 31.10.2016 року про розмір фактично призначеної і виплаченої пенсії Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, остання виплата пенсії позивачу була проведена за жовтень 2016 року, у зв'язку з чим поновлення виплат необхідно провести з 01 листопада 2016 року та сплатити заборгованість за період, починаючи з 01 листопада 2016 року на рахунок в уповноваженому банку, обраному раніше позивачем - у АТ «Ощадбанк».

Отже, розглянувши справу на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

В зв'язку з тим, що судом було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, враховуючи задоволення позову та звільнення відповідача від сплати судового збору за ст. 5 Закону України «Про судовий збір», суд покладає судові витрати за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6-12, 69-71, 128, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати неправомірними дії Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати з 01 листопада 2016 року пенсії за віком ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, місце реєстрації: АДРЕСА_4 ідентифікаційний код НОМЕР_1).

Зобов'язати Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області відновити з 01 листопада 2016 року нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, місце реєстрації: АДРЕСА_4 ідентифікаційний код НОМЕР_1).

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України постанова суду виконується негайно у межах суми стягнення за один місяць.

Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Рубіжанський міський суд Луганської області протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Є.О. Романовський