Рішення № 6764176, 02.11.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

02.11.2009Справа №2-15/5058-2009 За позовом Закритого акціонерного товариства «Санаторій «Карасан» (98542, АР Крим, м. Алушта, смт. Партеніт, вул.. Васильченко, 10, ідентифікаційний код 02650682) До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Консоль ЛТД» (95022, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Бородіна, 16, ідентифікаційний код 20676633)

Про стягнення 2558912,08 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача – Щербинін Р.Т., довіреність № 10-1/194 від 01.07.2009 р., у справі

Від відповідача – не з’явився

Обставини справи: Закрите акціонерне товариство «Санаторій «Карасан» звернулося до господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Консоль ЛТД» про стягнення суми еквівалентної 319968,00 доларів США в гривнях за офіційним курсом НБУ на дату прийняття рішення.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов’язань за договором пайової участі в будівництві № 2086/278-21 (р) щодо завершення будівництва об’єкта – багатофункціонального комплексу «Нова Алушта» в м. Алушта. Так, згідно пункту 1.2 договору запланований строк виділення «долі в натурі» - четвертий квартал 2009 року, згідно пункту 1.3 Договору запланований строк закінчення будівництва – перший квартал 2010 року. Внесок позивача склав 799920 доларів США. Проте, позивач стверджує, що відповідач не лише не готовий виділити «долю в натурі» в четвертому кварталі 2009 року, а й взагалі не приступив до будівельно-монтажних робіт по завершенню будівництва об’єкта, що і стало приводом для звернення Закритого акціонерного товариства «Санаторій «Карасан» з позовом до суду про стягнення сплаченої ним суми в примусовому порядку.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач явку представника у судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, вимоги суду не виконав, про час та місце розгляду справи був поінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи не вбачається, а отже справу можливо розглянути за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

23.05.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою «Консоль ЛТД»(фірма)(відповідач) та Закритим акціонерним товариством «Санаторій «Карасан» (Пайовик)(позивач) був укладений договір пайової участі в будівництві.

Пунктом 1.1 Договору визначено, що Учасники дійсного договору без утворення юридичної особи на підставі обєднання своїх пайових внесків зобов’язуються спільно діяти для досягнення загальної мети: проектування, будівництво та введення в експлуатацію багатофункціонального комплексу «Нова Алушта» а м. Алушта (об’єкт).

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що запланований строк виділення «Долі в натурі» - 4 квартал 2009 р.

Запланований строк закінчення будівництва (яким вважати дату затвердження Акту державної приймальної комісії) - 1 квартал 2010 року. (пункт 1.3 Договору).

Пайовик згідно пункту 3.1 Договору зобов’язується в якості свого внеску за дійсним договором внести грошові кошти, загальна сума яких на дату укладення договору становить 799920 доларів США.

Строк дії договору обумовлений пунктом 7.1 Договору та становить з моменту його підписання Учасниками та до повного виконання зобов’язань по дійсному договору кожним з Учасників, якщо він не був припинений достроково.

Суду не представлено доказів припинення договору, дострокового його розірвання або визнання недійсним у судовому порядку, отже суд приходить до висновку, що на момент звернення з відповідним позовом до суду договір продовжує діяти.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на той факт, що всупереч умовам договору, зокрема пунктів 1.2, 1.3 Договору, відповідач не готовий виділити «долю в натурі», передбачену договором, у встановлені договором строки, чим відповідачем грубо порушені взяті на себе зобов’язання. Так позивач вважає, що він позбавлений виділу «долі в натурі» (отримання апартаментів у власність), на яку розраховував при укладенні договору у встановлені договором строки. У зв’язку з викладеним позивач звернувся до суду з позовом про примусове стягнення з відповідача сплачених ним по договору грошових коштів.

Суд заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши всі наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності дійшов висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, пунктом 1.2 Договору встановлений обов’язок відповідача виділити «долю в натурі» - 4 квартал 2009 року, а отже останній день виконання обов’язку фірми слід вважати 31.12.2009 р.

Пунктом 1.3 Договору запланований строк закінчення будівництва встановлено 1 квартал 2010 року, а отже останній день строку слід вважати 31.03.2010 року.

Позивачем всупереч статті 33 Господарського процесуального кодексу України не представлено суду доказів порушення відповідачем свої зобов’язань за договором, оскільки строк їх виконання на момент розгляду справи ще не настав.

Отже, суд дійшов висновку, що на момент звернення позивача з позовом до суду у відповідача не виникло обов’язку щодо передачі у власність позивачу відповідних апартаментів, а відповідно у позивача не виникло порушеного права.

Звернення позивача з відповідним позовом до суду є передчасним.

Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі— підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає право особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права і інтересу.

Проте, позивачем всупереч статті 33 Господарського процесуального кодексу України не представлено суду доказів виникнення порушення свого права, через що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.