Рішення № 67635233, 04.07.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2017Справа №910/6342/17За позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Колос»

до Публічного акціонерного товариства «Чернігівський молокозавод»

про стягнення заборгованості у розмірі 145 860,69 грн.

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача Чернецька Г.М. (дов. №191 від 01.03.2017);

від відповідача не з'явився.

встановив :

18.04.2017 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Колос» звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства «Чернігівський молокозавод» про стягнення 145 860,69 грн., з яких: заборгованість за договором - 121 698,55 грн., пеня - 15 464,45 грн., 3% річних - 1439,93 грн., інфляційні втрати - 7257,76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) від 15.08.2014 щодо своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.04.2017 порушено провадження у справі №910/6342/17, розгляд справи призначено на 18.05.2017.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 18.05.2017 у зв'язку із неявкою представників сторін, невиконанням ними вимог ухвали суду від 21.04.2017, розгляд справи відкладено на 08.06.2017.

08.06.2017 представник позивача через загальний відділ діловодства суду подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 08.06.2017 задоволено клопотання позивача про продовження строку вирішення спору у справі № 910/6342/17, продовжено строк вирішення спору на 15 днів, розгляд справи відкладено на 04.07.2017.

04.07.2017 представник позивача через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а також клопотання про стягнення з відповідача витрат на надання правової допомоги у розмірі 5 000 грн.

Представник позивача прибув у судове засідання 04.07.2017 та надав пояснення по суті справі.

Представник відповідача в судове засідання 04.07.2017 не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

При цьому, відповідно до п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 04.07.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

15.08.2014 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Колос» (далі - позивач, продавець) та Публічним акціонерним товариством «Чернігівський молокозавод» (далі - відповідач, покупець) було укладено договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) (далі - договір), відповідно до умов п. 1.1 якого продавець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцеві сільськогосподарську продукцію (сировину - молоко коров'яче) власного виробництва, що відповідає вимогам ДСТУ №3662-97 (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.

Перехід права власності на товар від продавця до покупця здійснюється після повного та фактичного закінчення процедури приймання товару за місцезнаходженням виробничих потужностей (виробництва) покупця, підписання всіх необхідних документів та наявності відмітки покупця про прийом товару на товарно-транспортній накладній (п. 1.4 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору оплату за товар покупець проводить по договірним цінам, що визначаються у відповідному протоколі погодження ціни, який є невід'ємною частиною до даного договору.

Загальна ціна на товар, поставлений за даним договором, складається по закінченню терміну дії договору на підставі первинної бухгалтерської документації (п. 2.2 договору).

При проведенні розрахунку за товар покупець може сплачувати продавцеві аванс, розмір та умови якого узгоджуються сторонами окремо у додаткових угодах (п. 2.3 договору).

Ціна на товар встановлюється відповідно до ринкової вартості та може змінюватися лише за погодженням сторін відповідно до п. 2.1 договору (п. 2.4 договору).

За умовами п. 2.5 договору розрахунки за цим договором здійснюються шляхом безготівкового розрахунку безпосередньо між сторонами. За домовленістю сторін може проводитись готівковий розрахунок та/або розрахунок векселем. Зміна форми розрахунку закріплюється сторонами у додатковій угоді, яка є невід'ємною частиною до даного договору.

Відповідно до п. 3.2.1 договору покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених даним договором, оплатити товар.

За умовами п. 4.2 договору за несвоєчасне, понад встановлений даним договором строк, проведення розрахунків за прийнятий товар, продавець вправі вимагати від покупця сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Строк даного договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1 цього договору, та діє до 31.12.2014, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії даного договору. У разі, якщо жодна з сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за 30 календарних днів до його закінчення, договір вважається пролонгованим на той же термін на тих же умовах (п. п. 7.1 - 7.4 договору).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що станом на 01.09.2016 заборгованість відповідача за поставлену продукцію становила 134 798,26 грн., а за період з 01.09.2016 по 27.10.2016 позивачем поставлено відповідачу продукцію на суму 191 900,29 грн., проте останнім сплачено лише 205 000 грн., що підтверджується випискою по рахунку позивача, платіжними дорученнями та прибутковими касовими ордерами, у зв'язку із чим заборгованість відповідача станом на 28.10.2016 становить 121 698,55 грн.

Заборгованість у розмірі 121 698,55 грн. також підтверджується прийомною квитанцією №1337 на закупівлю молочної сировини з 01.10.2016 по 31.10.2016, а також актами співставлення розрахунків від 09.11.2016 та від 02.12.2016, підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими печатками товариств.

Матеріали справи містять претензію позивача № 51 від 06.12.2016 про сплату заборгованості у розмірі 121 698,55 грн., а також 5807,17 грн. пені та 605,38 грн. 3% річних.

Доказів сплати вказаної заборгованості матеріали справи не містять.

З огляду на вказане позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача 145 860,69 грн., з яких: заборгованість за договором - 121 698,55 грн., пеня - 15 464,45 грн., 3% річних - 1439,93 грн., інфляційні втрати - 7257,76 грн., а також 5000 грн. витрат на правову допомогу.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову з таких підстав.

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Спір між сторонами виник у зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати продукції, одержаної за договором на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) від 15.08.2014.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Перехід права власності на товар від продавця до покупця здійснюється після повного та фактичного закінчення процедури приймання товару за місцезнаходженням виробничих потужностей (виробництва) покупця, підписання всіх необхідних документів та наявності відмітки покупця про прийом товару на товарно-транспортній накладній (п. 1.4 договору).

За умовами п. 2.5 договору розрахунки за цим договором здійснюються шляхом безготівкового розрахунку безпосередньо між сторонами. За домовленістю сторін може проводитись готівковий розрахунок та/або розрахунок векселем. Зміна форми розрахунку закріплюється сторонами у додатковій угоді, яка є невід'ємною частиною до даного договору.

Відповідно до п. 3.2.1 договору покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених даним договором, оплатити товар.

Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено, а відповідачем не спростовано факт поставки позивачем обумовленої договором продукції у вказаний період на суму 326 698,55 грн., проте останнім сплачено лише 205 000,00 грн., що підтверджується випискою по рахунку позивача, платіжними дорученнями та прибутковими касовими ордерами, у зв'язку із чим заборгованість відповідача станом на 28.10.2016 становить 121 698,55 грн.

Заборгованість у розмірі 121 698,55 грн. також підтверджується прийомною квитанцією №1337 на закупівлю молочної сировини з 01.10.2016 по 31.10.2016, а також актами співставлення розрахунків від 09.11.2016 та від 02.12.2016, підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими печатками товариств.

Доказів сплати вказаної заборгованості відповідачем матеріали справи не містять.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що заборгованість відповідача за поставлений товар складає 121 698,55 грн., яка підлягає стягненню з останнього на користь позивача.

Крім того, у зв'язку із простроченням сплати заборгованості за договором поставки, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню - 15 464,45 грн., 3% річних - 1439,93 грн. та інфляційні втрати - 7257,76 грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Так, ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За умовами п. 4.2 договору за несвоєчасне, понад встановлений даним договором строк, проведення розрахунків за прийнятий товар, продавець вправі вимагати від покупця сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення.

Крім того, за приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що він виконаний вірно, в межах заявленого позивачем періоду, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня - 15 464,45 грн., 3% річних - 1439,93 грн. та інфляційні втрати - 7257,76 грн.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача витрат на юридичні послуги адвоката у розмірі 5000,00 грн. потрібно зазначити наступне.

Відповідно до приписів статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру» (частина 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України). Згідно з приписами статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (стаття 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У відповідності до абзацу третього пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/973 від 14.12.2007 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права», за яким у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

За змістом приписів частини 3 статті 48 та частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України можливе покладення на сторони у справі, як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу адвоката позивачем до матеріалів справи додано: договір №21/04/2017 від 21.04.2017 про надання правової допомоги, акт про прийняття-передачі наданих послуг від 03.07.2017 на загальну суму 5000,00 грн. та квитанцію до прибуткового касового ордеру №17 від 28.06.2017 про сплату за договором про надання правової допомоги 5000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене та наявні в матеріалах справи документи, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, а також враховуючи ціну позову, розумну необхідність у здійсненні таких витрат, тривалість розгляду і складність справи та обсяг проробленої роботи, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача витрати за надання правової допомоги у розмірі 5000,00 грн.

За таких обставин позов підлягає задоволенню у повному обсязі з покладенням на відповідача судових витрат у справі на підставі положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Чернігівський молокозавод» (01010, м. Київ, вул. Мазепи, 10, код 00447971) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Колос» (15110, Чернігівська область, Городнянський район, село Деревини, вул. Миру, буд. 115, код 03798671) суму основного боргу у розмірі 121 698 (сто двадцять одну тисячу шістсот дев'яносто вісім) грн. 55 коп., пеню у розмірі 15 464 (п'ятнадцять тисяч чотириста шістдесят чотири) грн. 45 коп., 3% річних у розмірі 1 439 (одну тисячу чотириста тридцять дев'ять) грн. 93 коп., інфляційні втрати у розмірі 7 257 (сім тисяч двісті п'ятдесят сім) грн. 76 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 2 187 (дві тисячі сто вісімдесят сім) грн. 91 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складене та підписане 10.07.2017.

Суддя В.О. Демидов