Ухвала суду № 67630639, 22.06.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/3825/16-к Головуючий у 1 інстанції: Чорна С.З.

Провадження № 11-кп/783/222/17 Доповідач: Стельмах І. О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2017 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Стельмаха І.О.

суддів Каблака П.І., Калиняк О.М.,

з участю секретарів Петрук Ю.Ю., Василевської В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові кримінальне провадження № 464/3825/16-к про обвинувачення

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3,

за ч.3 ст. 15, ч.2 ст. 185, ч.2 ст. 185 КК України,

з участю прокурора Горин У.І.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника адвоката ОСОБА_2,

потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 25 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а :

Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 25 листопада 2016 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст. 15, ч.2 ст. 185 КК, ч.2 ст. 185 КК України та призначено покарання за ч.3 ст. 15, ч.2 ст. 185 КК України 1 (один) рік позбавлення волі; за ч.2 ст. 185 КК України - 2 (два) роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим за сукупністю злочинів ОСОБА_1 призначено остаточне покарання 2 (два) роки позбавлення волі. На підставі ч.2 ст. 71 КК України до призначено покарання за даним вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Сихівського районного суду м. Львова від 25 лютого 2014 року та призначено остаточне покарання 4 (чотири) роки позбавлення волі.

На підставі ч.5 ст. 72 КК України ОСОБА_1 зараховано у строк відбування покарання строк попереднього увязнення з 16 по 19 квітня 2016 року з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_1 у вигляді застави залишено без зміни до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов ОСОБА_5 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 4000 грн. відшкодування матеріальної шкоди.

ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він близько 19 год. 45 хв. 27 грудня 2015 року, перебуваючи у маршрутному таксі № 40, яке рухалося з пр.Ч. Калини до вул. Хуторівка у м. Львові, повторно, з метою таємного викрадення чужого майна, відкрив замок сумки потерпілої ОСОБА_3, звідки намагався викрасти жіночий гаманець, вартістю 150 грн., в якому знаходились грошові кошти у сумі 500 грн., банківські картки, косметичка та ключі, однак свого умислу довести до кінця не зміг, з причин, що не залежали від його волі, оскільки, відкривши замок сумки потерпілої, був нею помічений.

Крім того, ОСОБА_1 близько 18 год. 02 березня 2016 року, перебуваючи у маршрутному таксі № 4 А, яке рухалось з вул. Стрийської до вул. Угорської у м. Львові, повторно, разом з невстановленою досудовим розслідуванням особою, відкрив замок сумки потерпілого ОСОБА_5, звідки таємно викрав його мобільний телефон марки «LG E 960 Nexus 4», чим завдав потерпілому матеріальної шкоди на суму 4000 грн.

Крім того, ОСОБА_1 близько 16 год. 30 хв. 16 квітня 2016 року, повторно, з метою таємного викрадення чужого майна, перебуваючи у маршрутному таксі № 40, яке рухалось по пр. Ч. Калини у м. Львові, біля ТЦ «Шувар», намагався викрасти із спортивної сумки потерпілого ОСОБА_4 гаманець вартістю 150 грн., в якому знаходились грошові кошти у сумі 350 грн., однак свого умислу довести до кінця не зміг, з причин, що не залежали від його волі, оскільки засунувши руку в кишеню сумки потерпілого, був ним помічений та в подальшому затриманий.

На вирок суду захисник обвинуваченого ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_1 виправдати.

В обґрунтування апеляційної скарги захисник покликається на те, що суд поверхнево розглянув справу, дав неправильну оцінку доказам по справі, деяким доказам не дав оцінку взагалі, а деякі докази проігнорував. Вирок суду базується на припущеннях, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, внаслідок чого вирок суду ухвалений з порушенням вимог ст.ст. 2, 11 КК України, ст. 373 КПК України. Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_3 показала, що не вона не бачила як ОСОБА_1 відкривав замок сумки. Також цього не підтвердили й інші допитані свідки. Не було проведено дактилоскопічної експертизи. Відсутні докази на підтвердження вини обвинуваченого за епізодом від 27 грудня 2015 року. Щодо епізоду за 02 березня 2016 року, то свідки та потерпілий не бачили самого викрадення, викрадений телефон у ОСОБА_1, який був відразу затриманий і обшуканий, виявлено не було. Слідством не встановлено факту існування нібито викраденого телефону, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які дані щодо цього телефону, факт користування потерпілим ОСОБА_5 таким телефоном не підтверджено. В обвинувальному акті не зазначено в який спосіб було досягнуто змови між обвинуваченим та невстановленою слідством особою, не вказано мотиви і мету такої співучасті. Не встановлено, які саме злочинні дії вчинила невстановлена особа й не розмежовано відповідальність співучасників. Щодо епізоду за 16 квітня 2016 року, то дактилоскопічна експертиза не проводилася, докази вини обвинуваченого відсутні. Своєї вини у вчиненні злочинів ОСОБА_1 не визнає. Обвинувачений місця злочинів не покидав, втекти не намагався, добровільно чекав прибуття поліції, що підтверджується показаннями свідків, одак суд цього не врахував. Цивільний позов задоволений безпідставно, оскільки слідством не встановлено існування телефону «LG E 960 Nexus 4», яким нібито користувався потерпілий. Вартість телефону - 4000 грн. є припущенням та не може бути підставою до задоволення цивільного позову з цих підстав.

В суді апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу захисника, категорично заперечивши свою вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів та надав такі показання:

- 27 грудня 2015 року він їхав у маршрутному таксі № 40 у м. Львові, де у нього стався конфлікт з потерпілою ОСОБА_3, яка безпідставно предявила до нього претензії з приводу того, що він намагання викрасти речі з її сумки. У маршрутному таксі в цей час також їхав його знайомий ОСОБА_6, який в суді першої інстанції підтвердив його невинуватість. Будь-яких доказів вчинення ним злочину за даним епізодом органи досудового розслідування не надали, і такі в суді першої інстанції встановлені не були;

- 02 березня 2016 року їхав у маршрутному таксі № 4А у м. Львові, де стояв поруч потерпілого ОСОБА_5, який через деякий час після того як він вийшов з маршрутного таксі, разом з невідомим чоловіком наздогнали його на вулиці, де невідома особа нанесла йому удар в обличчя, від якого він упав, а потерпілий предявив до нього претензію з приводу викрадення телефону. Його обшукали, однак нічого не знайшли. Телефон у потерпілого він не викрадав, і жодних доказів цього в суді здобуто не було;

- 16 квітня 2016 року їхав у маршрутному таксі № 40 у м. Львові, де дійсно стояв поруч з потерпілим ОСОБА_4, який незрозуміло з яких підстав кулаком вдарив його в груди та висловив до нього претензію з приводу того, що нібито він намагався викрасти речі з його сумки. Після зупинки маршрутного таксі, він вийшов на вулицю, втікати не намагався, а перейшовши дорогу зупинився та чекав працівників поліції. Злочину щодо потерпілого ОСОБА_4 не вчиняв. Показання потерпілого про те, що той бачив його руку в своїй сумці заперечує, оскільки будь-яких доказів цього в суді не здобуто.

Потерпіла ОСОБА_3 у суді апеляційної інстанції показала, що 27 грудня 2015 року їхала у маршрутному таксі № 40, у якому було багато людей. Вона сиділа на другому за водієм пасажирському місці й тримала сумку у себе на колінах. Що відбувалось в маршрутному таксі не бачила, оскільки користувалась мобільним телефоном, переглядаючи у ньому певну інформацію. Через деякий час її хтось штовхнув, після чого вона побачила, що її сумка розстібнута. Піднявши голову, побачила над собою ОСОБА_1, який стояв збоку біля неї. Вона зробила йому зауваження з приводу того, що він розстібнув її сумку. ОСОБА_1 почав дуже емоційно реагувати на її слова, і тоді ще один чоловік, який знаходився позаду неї, почав також кричати на неї зазначаючи, що вона безпричинно звинувачує ОСОБА_1 На її захист став свідок ОСОБА_7, який викликав працівників поліції, а коли маршрутне таксі зупинилось, то вони всі разом були запрошені у райвідділ поліції. Вона не бачила як ОСОБА_1 розстібав замок її сумки, однак вважає, що це міг зробити саме він. У неї нічого викрадено не було.

Потерпілий ОСОБА_5 суду апеляційної інстанції показав, що він 02 березня 2016 року зайшов у маршрутне таксі № 4А, в якому було багато людей. Через деякий час, коли маршрутне таксі раптово загальмувало, на нього хтось «навалився». Згодом відкрились двері маршрутного таксі та з нього почали виходили пасажири. У цей час, один із пасажирів, який стояв ліворуч від нього, повідомив, що його сумка розстібнута. Перевіривши сумку, виявив, що замок сумки дійсно розстібнутий, а із сумки пропав його телефон марки «LG E960 Nexsus 4». Вказаний громадянин запитав його чи буде він переслідувати особу, яка викрала його телефон, а також сказав, що він бачив хто це зробив, що їх було двоє. На наступній зупинці вони разом вийшли з маршрутного таксі та пішли в сторону попередньої зупинки. Чоловік, який запропонував йому затримати крадіїв, побачивши ОСОБА_1, який стояв на попередній зупинці, повалив ОСОБА_1 на землю та обшукав його, однак не знайшов у нього викрадений телефон. На вимогу цього чоловіка, який сказав, що він є працівником поліції, ОСОБА_1 показав своє водійське посвідчення, яке той чоловік сфотографував. Після цього, він разом з цим чоловіком пішли шукати чоловіка в помаранчевій куртці, який був разом із ОСОБА_1 у маршрутному таксі, однак вони його так і не знайшли. Він особисто не бачив як ОСОБА_1 викрадав його мобільний телефон, однак вважає, що це міг зробити саме він. Особу, яка назвалась працівником поліції та допомагала йому у затриманні ОСОБА_1, він не знає, оскільки той своє прізвище не називав, і цю особу він більше ніколи не бачив.

Потерпілий ОСОБА_4 суду апеляційної інстанції показав, що 16 квітня 2016 року їхав з житлового району «Сихів» додому у маршрутному таксі № 40. Стояв на платформі маршрутного таксі біля задніх дверей тримаючи на лівому плечі спортивну сумку, в якій знаходились деякі речі та гаманець. Сумка мала три відділення. В якийсь момент він відчув, що в його сумці знаходиться чиясь рука. Повернувшись побачив, що відділення сумки де знаходився гаманець розстібнуте і в ньому знаходилась рука ОСОБА_1 Тому він з розвороту наніс ОСОБА_1 удар кулаком, куди саме не пригадує. ОСОБА_1 почав говорити, що у нього маленька дитина, а тому йому не можна до тюрми та просив щоб він не піднімав галас з цього приводу, а відпустив його. Він відпускати ОСОБА_1 не хотів. Викликавши по мобільному телефону працівників поліції, не відпускав ОСОБА_1 до того часу, доки маршрутне таксі не зупинилось біля автовокзалу. У момент, коли в маршрутному таксі відкрились двері, ОСОБА_1 вискочив із маршрутного таксі та почав втікати. Однак він його наздогнав та утримував до приїзду працівників поліції. Стверджує, що бачив як ОСОБА_1 намагався викрасти речі з його сумки.

Захисник ОСОБА_2 підтримав свою апеляційну скаргу, уточнивши апеляційні вимоги, просив вирок скасувати, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрити.

Прокурор Горин У.І. заперечила апеляційну скаргу захисника.

Заслухавши доповідь судді, доводи сторони захисту, думку прокурора, провівши допит потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, повторно дослідивши обставини, встановлені під час кримінального провадження та обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 15 ч.2 ст. 185 КК України за епізодом від 16 квітня 2016 року щодо ОСОБА_4, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується перевіреними в судовому засіданні доказами, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Такий висновок суду підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_4, який в суді першої інстанції впевнено ствердив, що він бачив руку ОСОБА_1 у своїй спортивній сумці, який намагався викрасти з неї його речі.

Такі ж показання потерпілий ОСОБА_4 надав і суду апеляційної інстанції.

З урахуванням зазначених вище обставин, колегія суддів визнає правильним висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 15 ч.2 ст. 185 КК України, а доводи обвинуваченого про непричетність його до вчинення, повторно, незакінченого замаху на крадіжку чужого майна, до уваги не бере як безпідставні.

Дії обвинуваченого за вказаним епізодом правильно кваліфіковані за ч.3 ст. 15, ч.2 ст. 185 КК України.

З огляду на викладене апеляційні доводи захисника ОСОБА_2 про невідповідність вироку вимогам кримінально-процесуального закону, а висновків суду фактичним обставинам справи, за вищевказаним епізодом злочинної діяльності ОСОБА_1, колегія суддів вважає безпідставними й до уваги не бере.

Поряд з цим, колегія суддів вважає за необхідне вирок суду щодо ОСОБА_1 змінити.

У відповідності до вимогст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбаченихКПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі обєктивно зясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до вимогст. 94 КПК.

Згідно з вимогамст. 94 КПК Українислідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказівз точки зору достатності та взаємозвязку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Суд першої інстанції вказаних вимог закону в повній мірі не дотримався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 409, ст. 411КПК України невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження є підставою для скасування вироку.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується і вироком суду визнаний винним, зокрема, у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 185 КК України за епізодом щодо ОСОБА_5, та ч.3 ст. 15, ч.2 ст. 185 КК України за епізодом щодо ОСОБА_3 Однак такий висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки не підтверджується доказами, дослідженими в судовому засіданні, що в результаті вплинуло на вирішення питання про винуватість обвинуваченого.

Суд першої інстанції при ухваленні обвинувального вироку щодоОСОБА_1 не зважив на те, що особа має визнаватися винною лише за наявності беззаперечних, безсумнівних та узгоджених між собою доказів причетності даної особи до вчинення злочину.

За епізодом від 02 березня 2016 року щодо ОСОБА_5

Як на докази, що підтверджують вину ОСОБА_1 у вчиненні 02 березня 2016 року злочину, суд покликався у вироку на дані в судовому засіданні показання потерпілого ОСОБА_5, протокол предявлення осіб для впізнання від 25.03.2016.

Разом з тим суд першої інстанції належної оцінки зазначеним доказам не дав.

Під час допиту у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_5 показав, що він не бачив хто саме викрав його мобільний телефон, однак зі слів невідомої особи йому стало відомо, що крадіжку вчинив ОСОБА_1 разом із невстановленою органами досудового розслідування особою.

З протоколу предявлення осіб для впізнання від 25.03.2016 вбачається, що потерпілий ОСОБА_5 впізнав ОСОБА_1, як особу яка 02.03.2016 разом із невідомою особою в салоні маршрутного таксі стояла поруч нього, після чого він виявив відсутність мобільного телефону марки «LG E960 Nexsus 4».

Обвинувачений ОСОБА_1 підтвердив факт свого перебування у вказаний день та час у маршрутному таксі поруч з потерпілим, однак категорично заперечив свою причетність до крадіжки телефону потерпілого ОСОБА_5

Інших доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні даного злочину сторона обвинувачення суду не надала.

В силу ч.3 ст. 62 Конституції України та виходячи з презумпції невинуватості, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ч.3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

З огляду на викладене показання потерпілого ОСОБА_5 та протокол від 25 березня 2016 року предявлення особи для впізнання не могли бути покладені в основу обвинувального вироку, оскільки дані, що в них містяться, не є доказами, які безумовно доводять вину обвинуваченого у вчиненні 02 березня 2016 року злочину.

Колегія суддів вважає, що вирок суду в частині засудження ОСОБА_1 за ч.2 с. 185 КК України за епізодом від 02 березня 2016 року щодо ОСОБА_5 підлягає скасуванню, а справа в цій частині закриттю за недоведеністю в діянні обвинуваченого складу злочину.

За епізодом від 27 грудня 2015 року щодо ОСОБА_3

Як на докази, що підтверджують вину ОСОБА_1 у вчиненні 27 грудня 2015 року злочину, суд покликався у вироку на дані в судовому засіданні показання потерпілої ОСОБА_3, показання свідка ОСОБА_7, протокол предявлення осіб для впізнання від 25.03.2016.

Разом з тим суд першої інстанції належної оцінки зазначеним доказам не дав.

Під час допиту у судовому засіданні потерпіла ОСОБА_3 показала, що вона не бачила, як ОСОБА_1 відкривав замок її сумки, однак вважає, що саме ОСОБА_1 намагався викрасти речі з її сумки, оскільки він знаходився найближче до неї.

Свідок ОСОБА_7 у суді першої інстанції пояснив, що був очевидцем того, як потерпіла ОСОБА_3 у маршрутному таксі кричала, що її грабують, після чого ОСОБА_1 та свідок ОСОБА_6 кричали на неї, агресивно себе поводили. Чув, як потерпіла висловлювала претензії до ОСОБА_1 Він особисто затримував ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_6, та вважає, що останні змовившись намагались пограбувати потерпілу.

З протоколу предявлення осіб для впізнання від 25.03.2016 вбачається, що потерпіла ОСОБА_3 впізнала ОСОБА_1, як особу яка 27.12.2015 у салоні маршрутного таксі стояла поруч й намагалася відкрити її сумку.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтвердив факт свого перебування у вказаний день та час у маршрутному таксі поряд з потерпілою ОСОБА_3, однак категорично заперечив свою причетність до того, що він намагався відкрити сумку потерпілої з метою викрасти якісь речі.

Інших доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні даного злочину сторона обвинувачення суду не надала.

В силу ч.3 ст. 62 Конституції України та виходячи з презумпції невинуватості, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ч.3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

З огляду на викладене показання потерпілої ОСОБА_3, свідка ОСОБА_7 та протокол від 25 березня 2016 року предявлення особи для впізнання не могли бути покладені в основу обвинувального вироку, оскільки дані, що в них містяться, не є доказами, які безумовно доводять вину обвинуваченого у вчиненні 27 грудня 2015 року злочину.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про недоведеність в діях ОСОБА_1 складу злочину за епізодом від 27 грудня 2015 року щодо ОСОБА_3

Колегія суддів вважає, що вирок суду в частині засудження ОСОБА_1 за ч.3 ст.15 ч.2 с. 185 КК України за епізодом від 27 грудня 2015 року щодо ОСОБА_3 підлягає скасуванню, а справа в цій частині закриттю за недоведеністю в діянні обвинуваченого складу злочину.

Відповідно до вимог ч.3ст. 129 КПК Україниу разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, суд залишає позов без розгляду.

У звязку із закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 за епізодом від 02 березня 2016 року щодо ОСОБА_5 у звязку недоведеністю в діянні обвинуваченого складу злочину, цивільний позов ОСОБА_5 слід залишити без розгляду.

Доводи сторони захисту щодо недоведеності вини ОСОБА_1 за епізодом від 16 квітня 2016 року відносно потерпілого ОСОБА_4 є безпідставними та спростовуються дослідженими судом першої інстанції доказами.

А тому вирок в частині визнання винним ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 15, ч.2 ст. 185 КК України по епізоду від 16 квітня 2016 року щодо потерпілого ОСОБА_4 є законним та обґрунтованим.

Суд, виходячи з принципу індивідуалізації покарання, призначив ОСОБА_1 покарання з дотриманням вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину (згідно з ч.3 ст. 12 КК України злочин, передбачений ч.2 ст. 185 КК України, є злочином середньої тяжкості); особу обвинувачено, який неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, зокрема, за майнові корисливі злочини.

Саме з врахуванням цих обставин суд першої інстанції, призначив ОСОБА_1 покарання у виді одного року позбавлення волі.

Колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому покарання є необхідними і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових злочинів.

У звязку з закриттям кримінального провадження щодо ОСОБА_1 за ч.2 ст. 185 КК України, та за ч.3 ст. 15, ч.2 ст. 185 КК України за епізодом від 27 грудня 2015 року щодо ОСОБА_3, підлягає виключенню з резолютивної частини покликання на застосування ст.ст. 70, 71 КК України при призначені ОСОБА_1 покарання.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу захисника слід задовольнити частково, а вирок суду щодо ОСОБА_1змінити.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 417, 419 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Сихівського районного суду м. Львова від 25 листопада 2016 року щодо ОСОБА_1 змінити.

Вирок в частині засудження ОСОБА_1 за ч.2 ст. 185 КК України, призначення покарання на підставі ст.ст. 70, 71 КК України та задоволення цивільного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 скасувати і кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_1 за ч.2 ст. 185 КК України та за ч.3 ст. 15, ч.2 ст. 185 КК України за епізодом від 27 грудня 2015 року щодо ОСОБА_3 закрити на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КК України.

Вважати ОСОБА_1 засудженим за ч.3 ст.15, ч.2 ст. 185 КК України до 1 (одного) року позбавлення волі.

Цивільний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди залишити без розгляду.

У решті вирок суду залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

С у д д і :

І.О. ОСОБА_8 ОСОБА_9 Калиняк