Ухвала суду № 67621453, 21.06.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

21 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

судді-доповідача Кривенди О.В.,

суддів: Гриціва М.І., Прокопенка О.Б., -

розглянувши заяву ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України судового рішення в адміністративній справі за його позовом до Головного управління ДФС в Одеській області, треті особи: Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів, прокуратура м. Одеси, про визнання неправомірними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и л а:

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 квітня 2017 року залишив без змін постанову Приморського районного суду м. Одеси від 25 червня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

У заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_2 посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що підтверджується, на його думку, копіями ухвал Вищого адміністративного суду України від 28 квітня 2010 року, 24 липня і 13 листопада 2012 року, 22 січня 2015 року (№№ К-32772/09, К/9991/23859/11, К/9991/52005/11, К/800/51867/14 відповідно).

Проте аналіз зазначених судових рішень не дає підстав для висновку, що судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті ж самі норми права, оскільки прийняття різних за змістом судових рішень зумовлено різними фактичними обставинами, які були встановлені судами під час розгляду цих справ.

У рішенні від 24 липня 2012 року, наданому на порівняння, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій виходив з того, що відповідачем було порушено порядок проведення службового розслідування, отже оскаржувані накази підлягають скасуванню.

В ухвалах від 13 листопада 2012 року і 22 січня 2015 року суд касаційної інстанції дійшов висновку, що скоєння злочину, який дискредитує звання рядового і начальницького складу, є самостійною підставою для звільнення з органів внутрішніх справ, проте факт, який став підставою для звільнення, має бути доведено. Однак у цих справах, факт скоєння такого вчинку не було належним чином доведено, тому звільнення позивачів не можна вважати законними.

Тоді як, у рішенні, про перегляд якого подано заяву, суди, врахувавши встановлені обставини у справі та досліджені матеріали кримінальної справи, дійшли висновку, що застосування до ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з роботи за порушення дисципліни відповідає характеру та тяжкості вчиненого проступку (закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав, знаходження в його автомобілі документів з грифом «секретно», самоусунення від керівництва відділу та непроведення індивідуально-виховної роботи з підлеглими), а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, судове рішення в якій оскаржується, не є подібними до обставин, встановлених у справах, копії судових рішень в яких додано до заяви.

Крім того, у рішенні, яке просить переглянути заявник та рішеннях, наданих на порівняння, не наведено різного тлумачення норм права, про які йдеться у заяві.

Заявник також посилається на ухвалу суду касаційної інстанції від 28 квітня 2010 року, як на підставу для перегляду, проте її не можна вважати такою, що дає передбачені пунктом 1 частини першої статті 237 КАС підстави для допуску справи до провадження та перегляду її Верховним Судом України, оскільки цим рішенням не вирішено спір по суті, а скасовано рішення судів попередніх інстанцій та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на наявність неповноти встановлення обставин справи. Отже, ухвала не містить висновків щодо правомірності застосування норм матеріального права.

Наведене дає підстави для висновку про необґрунтованість поданої позивачем заяви.

Враховуючи викладене, керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 235-240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Відмовити у допуску до провадження справи за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС в Одеській області, треті особи: Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів, прокуратура м. Одеси, про визнання неправомірними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 квітня 2017 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В. Кривенда

Судді: М.І. Гриців

О.Б. Прокопенко