Постанова № 67620900, 05.07.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

05 липня 2017 року Справа № 903/347/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Крейбух О.Г. ,

судді Дужич С.П.

при секретарі судового засідання Вох В.С.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача - Приватного акціонерного товариства "Волиньобленерго" на рішення господарського суду Волинської області від 22.05.2017р. у справі №903/347/17 (суддя Слободян О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська електротехнічна компанія"

до Приватного акціонерного товариства "Волиньобленерго"

про стягнення 134440 грн. 52 коп. (згідно заяви від 22.05.2017р. про зменшення позовних вимог)

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (керівник підприємства);

відповідача не зявився;

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Волинська електротехнічна компанія" звернувся до господарського суду Волинської області з позовом до відповідача ПрАТ "Волиньобленерго" про стягнення 134749грн. 92коп., з них: 134440грн. 52коп. заборгованості по оплаті за виконані роботи згідно договору підряду №19/16-565ПР від 10.11.2016р., та 309грн. 40коп. пені відповідно до п.8.6. цього договору.

Позивачем подано заяву від 22.05.2017р. вх.№01-65/88/17 про зменшення позовних вимог, в якій останній просив зменшити позовні вимоги та стягнути з відповідача лише суму основної заборгованості в розмірі 134440грн. 52коп. та витрати по сплаті судового збору.

Рішенням господарського суду Волинської області від 22.05.2017р. у справі №903/347/17 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська електротехнічна компанія" до Приватного акціонерного товариства "Волиньобленерго" про стягнення 134440 грн. 52 коп.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що ТОВ "Волинська електротехнічна компанія" свої обовязки за договором підряду виконала належним чином, відповідно до вимог законодавства та умов договору, водночас ПрАТ "Волиньобленерго" за виконані роботи розрахувалось частково, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість.

Взявши до уваги, що виконані будівельні роботи прийняті відповідачем за актом приймання виконаних будівельних робіт без будь-яких зауважень та частково оплачені останнім, місцевий господарський суд дійшов висновку про підставність позовних вимог та необхідність їх задоволення (арк.справи 81-83).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (арк.справи 87-89).

ПрАТ «Волиньобленерго» зазначає, що не подав відзив на позов у звязку з тим, що станом на момент розгляду справи ним вживалися заходи для мирного врегулювання спору з позивачем. Подане відповідачем 22.05.2017р. клопотання про відкладення розгляду справи через канцелярію суду, було відхилене, у звязку з чим справа розглянута без зясування всіх обставин, без належного дослідження поданих позивачем доказів на підтвердження своїх вимог.

ПрАТ «Волиньобленерго» зазначає, що всупереч п.1 ч.1 ст.57 ГПК України та п.10.3 Договору підряду №19/16-565 ПР від 10.11.2016р., позивач не звертався до відповідача з заявою щодо досудового врегулювання спору, що підтверджується відсутністю доданих документів до позовної заяви про вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору (копія претензії, докази її надсилання відповідачу, копія відповіді на претензію). Тим самим, відповідача було позбавлено можливості задовольнити обгрунтовані вимоги позивача до моменту подачі ним позовної заяви до господарського суду та сплати судового збору.

На підставі викладеного просить суд скасувати рішення господарського суду Волинської області від 22.05.2017р. у справі №903/347/17 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська електротехнічна компанія» до Приватного акціонерного товариства «Волиньобленерго» про стягнення 134440грн. 52коп. заборгованості, а також 2016грн. 60коп. витрат по сплаті судового збору відмовити повністю.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.06.2017р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, справу призначено до слухання на 05.07.2017р. о 14:45 год.

Позивач не скористався правом, передбаченим ч.1 ст.96 ГПК України, надіслати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.2 зазначеної статті, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 05.07.2017р. представник ТОВ "Волинська електротехнічна компанія", заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 22.05.17р. є законним та обґрунтованим, а також, що суд в повній мірі з'ясував обставини справи, у зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу ПрАТ "Волиньобленерго" - без задоволення.

Скаржник на забезпечив явку повноважного представника у судове засідання, причин неявки до відома суду не довів, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (арк.справи 95).

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст.102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

10.11.2016р. ПАТ "Волиньобленерго" (замовник) та ТОВ "Волинська електротехнічна компанія" (підрядник) укладено договір підряду №19/16-565ПР, згідно умов (п.1) замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати роботи з будівництва ПЛІ-0,4кВ в частині реалізації 4,5,7,8 черги для Об'єкту: "Нове будівництво зовнішніх електричних мереж для електропостачання електроустановок житлового кварталу (55 земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд) в с. Голишів Луцького району" (згідно Договору на нестандартне приєднання №528-6031/15 від 28.09.2015р. Замовник: ОК "Садовий-55") (далі - Об'єкт) у відповідності до проектно-кошторисної документації (надалі - кошторис) на проведення робіт. Замовник зобов'язується прийняти та оплатити роботи на умовах, передбачених договором (арк.справи 26-29).

Згідно п.3.1., ціна договору визначається згідно з затвердженим сторонами кошторисом і складає 448 148,40грн., в тому числі ПДВ 20% - 74 691,40грн.

Пункту 4.4. договору передбачено, що підрядник зобов'язувався виконати роботи до 31 грудня 2016р.

Як встановлено п.3.7. договору (Терміни оплати), у строк не менш 3 (трьох) днів до початку робіт замовник здійснює передоплату у розмірі не менше 30% від загальної вартості об'єкту згідно даного договору. Остаточні розрахунки здійснюються на підставі загальної вартості фактично виконаних робіт по об'єкту та сплачуються замовником протягом 10 (десяти) банківських днів з дати підписання замовником актів приймання виконаних робіт.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що замовник зобов'язаний повернути підписаний акт приймання виконаних будівельних робіт, або повідомити про виявленні зауваження у акті приймання виконаних будівельних робіт протягом 10-ти днів з моменту його підписання і надання підрядником.

У разі відмови Замовника від підписання акта про це вказується у акті і він підписується підрядником (пункт 6.3 договору).

У випадку, якщо Замовником не надано вмотивованої відмови підписання акту приймання виконаних будівельних робіт протягом 10-ти днів з моменту надання його Виконавцем, робота вважається прийнятою. Підписання акту приймання виконаних будівельних робіт і довідки є підставою для здійснення остаточних розрахунків між Сторонами (п.6.7. договору).

Згідно п.8.1. договору, у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначеним змістом зобов'язання.

На виконання умов договору позивач виконав, а відповідач прийняв без зауважень щодо якості та строків комплекс робіт, передбачених договором підряду № 19/16-565ПР від 10.11.2016р., що підтверджується довідкою від 31.03.2017р. про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за березень 2017р. на суму 448148 грн. 40коп. - форми КБ-3 (арк.справи 47) та актами приймання виконаних будівельних робіт за березень 2017р. на загальну суму 448148 грн. 40коп. - форми КБ-2в (арк.справи 48-62), підписані сторонами та скріплені печатками.

Як вбачається з банківської виписки, 15.11.2016р. відповідач перерахував позивачу передоплату у розмірі 313703грн. 88коп. (арк.справи 75).

В порушення умов договору (п.3.7.2. та п.6.7.), відповідач не здійснив остаточних розрахунків на підставі загальної вартості фактично виконаних робіт, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 134444грн. 52коп. Позивач просив стягнути з відповідача 134440грн. 52коп.

Також колегія суддів звертає увагу, що згідно рішення загальних зборів акціонерів ПАТ "Волиньобленерго", оформленого протоколом №22 від 14.04.2017р., змінено тип та найменування товариства з публічного акціонерного товариства "Волиньобленерго" (код ЄДРПОУ 00131512) на приватне акціонерне товариство "Волиньобленерго" (код ЄДРПОУ 00131512), що підтверджується витягом з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Як встановлено ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 4 статті 882 Цивільного кодексу України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими. Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об'єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою (ч.6 цієї статті).

Як вбачається з матеріалів справи, акти приймання виконаних будівельних робіт за березень 2017 року підписані сторонами договору без зауважень. Тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості по оплаті за виконані роботи згідно договору підряду є підставні та підлягають до задоволення.

На момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції заборгованість відповідача за виконані роботи згідно договору підряду №19/16-565ПР від 10.11.2016р. в розмірі 134440грн. 52коп. не погашена, не оспорена та не спростована відповідачем, підтверджується матеріалами справи.

За наведених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 134440грн. 52коп.

Щодо посилання відповідача на недотримання ТОВ "Волинська електротехнічна компанія" досудового порядку врегулювання спорів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч.3 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Також, у пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. № 9 вказано, що з урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Статтею 55 Конституції кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002 р. N 15-рп/2002 363 визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Конституційний Суд України виходить з того, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України треба розглядати в системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, зокрема, судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конституція України у статті 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами, неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими органами чи посадовими особами та визначила юрисдикцію судів. Зазначені принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України). Із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування. Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, зокрема, у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору. Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту. Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору. Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів доходить висновку про безпідставність посилань відповідача на недотримання позивачем досудового порядку врегулювання господарських спорів, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст.33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального ко-дексу України, Рівненський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Волиньобленерго" на рішення господарського суду Волинської області від 22.05.17р. у справі №903/347/17 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Дужич С.П.