Постанова № 67620884, 04.07.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2017 р. Справа № 922/224/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Медуниця О.Є.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

1-го відповідача ОСОБА_1, за довіреністю №1436 від 20.06.2017;

2-го відповідача ОСОБА_2, за довіреністю №2794 від 12.06.2017.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (вх. № 1522 Х/3-12) на рішення господарського суду Харківської області від 27.04.2017 по справі №922/224/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестор-1", м. Київ

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Харків

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Харків

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.04.2017 року по справі №922/224/17 (суддя Калантай М.В.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 на користь ТОВ "Інвестор-1" 1760000,00 грн. основного зобов'язання по суборендній платі, 26400 грн. судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Фізична особа -підприємець ОСОБА_3 звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 27.04.2017, та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 до суду подано заяву про відмову від апеляційної скарги.

За статтею 100 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї до винесення постанови.

Апеляційний господарський суд має право не приймати відмову від скарги з підстав, визначених у частині шостій статті 22 цього Кодексу.

Згідно частини 6 статті 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Отже, господарський суд не приймає відмови від апеляційної скарги, якщо така відмова, зокрема, порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси.

Слід також звернути увагу на те, що за змістом норм покладених в основу ГПК України перевірка відповідності відмови скаржника від апеляційної скарги закону та відсутності порушення прав інших осіб є не правом, а обов'язком суду. Якщо суд встановить, що реалізація права скаржника на відмову від апеляційної скарги суперечить закону та призводить до порушення прав інших осіб, він зобов'язаний не прийняти відмову від скарги і розглянути апеляційну скаргу по суті.

Врахувавши те, що даний спір стосується солідарного стягнення коштів, фізична особа - підприємець ОСОБА_4, яка виступає в якості другого відповідача по справі, заперечує проти задоволення вище зазначеної заяви першого відповідача про відмову від апеляційної скарги, з метою виконання визначених статтею 129 Конституції України основних засад судочинства, колегією суддів відхиляється заява ФОП ОСОБА_3 про відмову від апеляційної скарги на рішення господарського суду Харківської області від 27.04.2017 року по справі №922/224/17.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 у письмових поясненнях на апеляційну скаргу зазначила, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та без доведеності обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні не відповідають обставинам справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестор-1" направило на адресу суду клопотання про відкладення розгляд справи на іншу дату та продовження строку розгляду справи.

Розглянувши вищезазначене клопотання, враховуючи, що діюче законодавство не обмежує сторін певним колом осіб, які можуть представляти їх інтереси в суді, у зв'язку з чим учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідність участь у судовому засіданні іншого представника, колегія суддів вирішила у задоволенні клопотання директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестор-1" про відкладення розгляду справи відмовити.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

У відповідності до статі 77 зазначеного кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із пунктом 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи колегія суддів зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду апеляційної інстанції, незважаючи на те, що позивач свого представника у судове засідання 06.07.2017 року не направив, у відповідності до вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учасника не перешкоджає розгляду заяви по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні пояснення уповноважених учасників судового процесу, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах вимог, передбачених статтею 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та підтверджено в ході апеляційного розгляду, 11.01.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестор-1" (суборендодавець - позивач по справі) та Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_3., Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (суборендарі - відповідачі по справі) укладено договір суборенди №01/11012014, за умовами якого суборендодавець зобов'язався передати суборендарям, а суборендарі зобов'язалися прийняти у тимчасове користування нежитлові приміщення підвалу №20-29, першого поверху №57-62, другого поверху №26-29, загальною площею 811,4 кв. м., які знаходяться в нежитловій будівлі літ."А-8", розташованої за адресою: АДРЕСА_2.

Пунктом 2.1 договору суборенди, нежитлові приміщення надаються в суборенду на строк 24 місяців, з моменту складання Акту прийому передачі нежитлових приміщень. Нежитлові приміщення, що орендуються, повинні бути передані суборендодавцем та прийняті суборендарями 15.01.2014. При передачі нежитлових приміщень складається акт прийому-передачі, який підписується представниками та/або особисто суборендодавцем та суборендарями (пункт 3.1, 3.2 договору).

Відповідно до пунктів 4.1 - 4.4, 4.7 договору суборенди суборендарі зобов'язані сплачувати щомісяця попередню плату за користуванням нежитловими приміщеннями у розмірі і строки, обумовлені даним договором (надалі "суборендна плата"). Розмір суборендної плати за один місяць суборенди всієї площі нежитлових приміщень в цілому складає 55000,00 грн. на місяць. Якщо інше не передбачено даним договором, суборендна плата сплачується суборендарями щомісяця, авансом, не пізніше 12-го числа поточного місяця, на підставі цього договору без додаткових рахунків. Суборендарі сплачують суборендну плату повністю за перший місяць суборенди нежитлових приміщень та за останній місяць суборенди нежитлових приміщень до 14.01.2014 року. Вартість комунальних послуг не входить до суборендної плати, та відшкодовується суборендарями суборендодавцю додатково, шляхом передплати, на підставі рахунків суборендодавця, протягом 5 днів з моменту надання суборендарям і рахунку.

Пунктом 5.2.1 договору суборенди встановлено обов'язок суборендарів здійснювати своєчасну оплату усіх платежів за цим договором.

Пунктом 10.1 договору суборенди встановлено, що він починає діяти з моменту його підписання обома сторонами і діє до 14.01.2016 або до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

На виконання умов договору, 15.01.2014 року сторонами підписано акт приймання-передачі нежитлових приміщень до договору суборенди.

На думку позивача, фізична особа - підприємець ОСОБА_3 та фізична особа - підприємець ОСОБА_4 неналежним чином виконували свої договірні зобов'язання щодо здійснення суборендної плати, позивач звернувся з позовом, в якому просить стягнути на свою користь 1760000,00 грн. основного зобов'язання по суборендній платі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно зі статтею 626 Цивільного Кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

З приписів статті 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Разом із тим частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України ).

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

За матеріалами справи встановлено, що 10.01.20104 року між ТОВ «Інвестор-1» та ТОВ «Інвестиційна компанія «НКМ-4» укладено договір оренди нежитлових приміщень №01/10012014, за умовами якого орендодавець зобов'язується передати орендарю, а орендар зобов'язується прийняти у тимчасове користування нежитлові приміщення підвалу №20-29, першого поверху №57-62, другого поверху №26-29, загальною площею 811,4 кв. м., які знаходяться в нежитловій будівлі літ. «А-8», розташованої за адресою: АДРЕСА_2.

10.01.2014 року сторони укладають акт приймання передачі визначених нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

Керуючись правами наданими пунктом 5.1 договору оренди нежитлових приміщень №01/10012014 від 10.01.2014 року, який надає орендарю право передавати нежитлові приміщення в подальшу суборенду без попередньої згоди орендодавця, ТОВ «Інвестор-1» 11.01.2014 року укладає з ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3. договір суборенди нежитлових приміщень №01/11012014.

Доказів визнання договору суборенди нежитлових приміщень №01/11012014 від 11.01.2014 недійсним, матеріали справи не містять.

Окрім цього, договір суборенди нежитлових приміщень №01/11012014 від 11.01.2014 не можна вважати удаваним правочином, оскільки, даний договір фактично виконувався сторонами, що підтверджується, зокрема, наявним в матеріалах справи актом приймання - передачі від 15.01.2014 року.

Укладений між сторонами договір є договором піднайму (суборенди), до якого, згідно до частини 3 статті 774 Цивільного кодексу України, застосовуються положення про договір найму, за якими наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 283 Господарського Кодексу України встановлює, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 774 Цивільного кодексу України передбачено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Отже, наймач, будучи стороною в договорі найму, може укласти договір піднайму, в якому він сам виступає як наймодавець. Як наслідок, ці договори (договір оренди та договір піднайму) пов'язані між собою як первісний і похідний (додатковий), у силу чого передача речі в піднайм допускається з урахуванням волі наймодавця.

Умовами договору суборенди сторони обумовили, що суборендодавець передає нежитлові приміщення суборендарям у суборенду на підставі договору оренди від 10.01.2014 року №01/1000122013, зі строком дії до 14.01.2016 року.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (частина 1 статті 763 Цивільного кодексу України).

За умовами пункту 2.1 договору, сторонами погоджено, що нежитлові приміщення надаються в суборенду на строк 24 місяців, з моменту складання акту прийому передачі нежитлових приміщень.

Так, 15.01.2014 року в порядку та на виконання умов договору суборенди, суборендодавець передав, а суборендарі прийняли у тимчасове користування нежитлові приміщення підвалу №20-29, першого поверху №57-62, другого поверху №26-29, загальною площею 811,4 кв. м., які знаходяться в нежитловій будівлі літ. «А-8», розташованої за адресою: АДРЕСА_2.

Статтею 291 Господарського кодексу України передбачено, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

15.04.2014 року сторони дійшли згоди про розірвання договору суборенди нежитлових приміщень №01/11012014 від 11.01.2014 з 15.04.2014 року (пункт 1 угоди про розірвання договору).

15.04.2014 року сторони уклали трьох сторонній акт приймання-передачі нежитлових приміщень, за умовами якого суборендарі повернули суборендодавцю нежитлові приміщення, що знаходились в оренді, а саме: приміщення підвалу №20-29, першого поверху №57-62, другого поверху №26-29, загальною площею 811,4 кв. м., які знаходяться в нежитловій будівлі літ. «А-8», розташованої за адресою: АДРЕСА_2.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що суборендарі, після 15.04.2014 року, тобто з дати розірвання договору суборенди нежитлових приміщень №01/11012014 від 11.01.2014, продовжували користування майном.

Спір у даній справі виник у зв'язку із тим, що відповідачі не визнають факту користування орендованим приміщенням після розірвання договору суборенди, тобто з 15.04.2014.

Суд першої інстанції, за наявними в справі доказами, визнав доведеним факт користування відповідачами по справі предметом договору суборенди після розірвання договору.

Проте, колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції.

Згідно частини 1 статті 631 Цивільного Кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

У свою чергу, розірвання договору оренди за загальним правилом припиняє права і обов'язки його сторін, але не звільняє сторони від відповідальності за порушення умов договору.

В частині 4 статті 284 Господарського кодексу України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди безпосередньо передбачені статтею 764 Цивільного кодексу України , статтею 17 названого вище Закону та опосередковано нормою частини четвертої статті 291 Господарського кодексу України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Умовами договору суборенди нежитлових приміщень №01/11012014 від 11.01.2014 передбачено, що приміщення від суборендодавця суборендарям передається за актом приймання - передачі (пункт 2.1 договору), а також повернення приміщення суборендарем суборендодавцю здійснюється за актом приймання-передачі (пункт 7.1 договору).

До матеріалів справи надано акт від 15.01.2014 року приймання - передачі нерухомого майна до договору суборенди нежитлових приміщень №01/11012014 від 11.01.2014, який підтверджує виконання контрагентами умов договору оренди.

Згідно з пунктом 10.1 договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до 14.01.2016 року.

15.04.2014 року контрагенти дійшли згоди розірвати договір суборенди нежитлових приміщень №01/11012014 від 11.01.2014.

Частиною 2 ст. 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Відповідно до приписів частини 1 статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Тобто, у разі припинення договору найму наймач (суборендар) зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ. Такий обов'язок виникає в наймача з факту припинення договору найму, незалежно від підстави такого припинення.

15.04.2014 року відповідачі повернули ТОВ «Інвестор-1» нежитлові приміщення підвалу №20-29, першого поверху №57-62, другого поверху №26-29, загальною площею 811,4 кв. м., які знаходяться в нежитловій будівлі літ. «А-8», розташованої за адресою: АДРЕСА_2.

Сторонами до суду апеляційної інстанції не було надано оригінал вище зазначеного документа. Проте жодна із сторін не заперечувала факт здійснення відповідачами активних дій покликаних на повернення позивачеві нежитлових приміщень підвалу №20-29, першого поверху №57-62, другого поверху №26-29, загальною площею 811,4 кв. м., які знаходяться в нежитловій будівлі літ. «А-8», розташованої за адресою: АДРЕСА_2.

Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.

Господарським судом першої інстанції у рішенні було акцентовано увагу на те, що акт приймання передачі від 15.04.2014 року містить посилання на інший договір суборенди нежитлових приміщень, зокрема на договір № 01/311213 від 11.01.2014.

Однак, колегія суддів, не погоджується з такою позицією суду першої інстанції з огляду на те, що сторонами по даній справи заперечується укладання із позивачем іншого договору суборенди.

За умовами акту приймання - передачі від 15.04.2014 року ТОВ «Інвестор-1» отримав від суборендаторів нежитлові приміщення підвалу №20-29, першого поверху №57-62, другого поверху №26-29, загальною площею 811,4 кв. м., які знаходяться в нежитловій будівлі літ. «А-8», розташованої за адресою: АДРЕСА_2, які в свою чергу виступали предметом договору суборенди нежитлових приміщень від 11.01.2014 №01/11012014.

Крім того, колегія суддів зазначає, що акт приймання-передачі спрямований не на виникнення у сторін взаємних прав та обов'язків, а на посвідчення факту приймання-передачі нежитлових приміщень. Тобто, наявність технічної описки у номері договору зазначеного у акті приймання - передачі, не спростовує тієї обставини, що 15.04.2014 року суборендатори повернули ТОВ «Інвестор-1» нежитлові приміщення підвалу №20-29, першого поверху №57-62, другого поверху №26-29, загальною площею 811,4 кв. м., які знаходяться в нежитловій будівлі літ. «А-8», розташованої за адресою: АДРЕСА_2, які в свою чергу виступали предметом договору суборенди нежитлових приміщень від 11.01.2014 №01/11012014.

В розрізі викладеного, беручи до уваги наявні в матеріали справи документи, зокрема, копію угоди від 15.04.2014 та копію акту приймання передачі приміщень від 15.04.2014 року, колегія суддів доходить до висновку, що силу положень ст. 774 Цивільного кодексу України, договір суборенди нежитлового приміщення №01/11012014 від 11.01.21014 року є таким, що припинив свою дію.

Відповідно до частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Розірванням договору є припинення зобов'язань його сторін. Під припиненням договірного зобов'язання розуміється абсолютне зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або в договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.

Таким чином, у позивача відсутні правові підстави для нарахування відповідачу плати за користування нежитлових приміщень після розірвання договору.

До матеріалів справи, додано договір оренди нежитлових приміщень №1404/01 від 14.04.2014 року, за яким ТОВ «Інвестор-1» передало ПП «Сучасна нерухомість» приміщення підвалу №20-29, першого поверху №57-62, другого поверху №26-29, загальною площею 811,4 кв. м., які знаходяться в нежитловій будівлі літ. «А-8», розташованої за адресою: АДРЕСА_2.

16.04.2014 року сторони підписали відповідний акт приймання передачі нежитлових приміщень, за яким ПП «Сучасна нерухомість» отримало від позивача по даній справі приміщення підвалу №20-29, першого поверху №57-62, другого поверху №26-29, загальною площею 811,4 кв. м., які знаходяться в нежитловій будівлі літ. «А-8», розташованої за адресою: АДРЕСА_2.

За змістом Цивільного та Господарського кодексів України, договір оренди за правовою природою є реальним, двостороннім та оплатним. Як реальним договір він вважається укладеним з моменту передачі об'єкта оренди.

Тобто, з моменту підписання ТОВ «Інвестор-1» та ПП «Сучасна нерухомість» акту приймання передачі від 16.04.2014 року, останній стає суборендатором приміщень підвалу №20-29, першого поверху №57-62, другого поверху №26-29, загальною площею 811,4 кв. м., які знаходяться в нежитловій будівлі літ. «А-8», розташованої за адресою: АДРЕСА_2 на строк визначений пунктом 2.1 договору (на 24 місяця).

Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження продовження користування відповідачами орендованими приміщенням після 15.04.2014 року.

Позивач не звертався до відповідачів листами з вимогою звільнити займане ним приміщення. Також відсутні письмові докази щодо звернення позивача до відповідачів з вимогою про оплату орендних платежів у спірний період.

Позивач також не довів здійснення орендарями перешкод у доступі до приміщень, оскільки в такому разі орендар не був позбавлений можливості звернутися із заявами та скаргами до правоохоронних органів або ж позовом про усунення перешкод у користуванні майном.

Відповідачі заперечують факт користування приміщеннями після 15.04.2014 року, а отже позивач повинен довести такий факт, однак позивачем не надано жодного доказу на підтвердження своїх посилань.

Із загальними положеннями про найм, а саме із статтей 759, 762 Цивільного кодексу України, обов'язок внесення орендної плати, безумовно, пов'язаний із фактичним отриманням послуг з користування, визначеним договором.

Враховуючи, що договір найму є реальним правочином, для укладання якого поряд зі згодою сторін, необхідне вчинення фактичних дій, як-то з користування майном з боку орендаря. Проте, позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено використання відповідачами орендованих приміщень після розірвання договору (з 15.04.2014 року).

Доводи позивача щодо користування ФОП ОСОБА_4 нежитловими приміщеннями підвалу №20-29, першого поверху №57-62, другого поверху №26-29, загальною площею 811,4 кв. м., які знаходяться в нежитловій будівлі літ. «А-8», розташованої за адресою: АДРЕСА_2, після 15.04.2014 року не знайшли свого підтвердження в судових засіданнях суду апеляційної інстанції.

ФОП ОСОБА_4 у 2014 році припинила вчиняти будь-які господарську діяльність за адресою: АДРЕСА_2.

01.04.2015 року між ФОП ОСОБА_4 та ПП «Сучасна нерухомість» укладено договір доручення, за яким останній зобов'язується від імені і за рахунок довірителя (ФОП ОСОБА_4.) здійснити юридичні дії пов'язані із реалізацією товару довірителя.

Отже, господарські операції пов'язані із реалізацією товару, в період з 01.04.2015 до 31.12.2016 (строк закінчення дії договору доручення) від імені та за рахунок ФОП ОСОБА_4, здійснювало ПП «Сучасна нерухомість».

Згідно до ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на встановлений судом апеляційної інстанції факт розірвання укладеного між сторонами договору суборенди нежитлових приміщень №01/11012014 від 11.01.2014 - з 15.04.2014 року, позовні вимоги ТОВ «Інвестор-1» до ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є необгрунтованими та задоволенню не підлягають, оскільки з моменту розірвання договору суборенди, речове право на користування орендованим приміщенням у відповідачів припинилося та вони втратили статус суборендарів нежитлових приміщень.

Крім того, колегія суддів зазначає, що орендна плата може нараховуватися орендодавцем, сплачуватися орендарем чи стягуватися з нього в судовому порядку лише за період дії договору оренди аж до моменту його припинення, тобто в межах чинного договору оренди. З моменту припинення договору оренди припиненими слід вважати зобов'язання орендаря зі сплати орендної плати на майбутнє, а саме за час фактичного безпідставного користування майном до його повернення орендодавцеві. Умовами договору оренди не передбачено обов'язку орендаря сплачувати орендну плату після припинення договору. Законодавством передбачено іншу відповідальність наймача за неповернення речі, ніж стягнення орендної плати (частина 2 статті 785 Цивільного Кодексу України).

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду не повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є не вичерпними, не відповідають дійсності і не підтверджуються достовірними доказами, отже рішення не відповідає вимогам чинного законодавства України, наявні підстави для його скасування.

Відтак, доводи апеляційної скарги відносно порушення господарським судом Харківської області норм процесуального та матеріального права при розгляді поданої позовної заяви, приймаються судом апеляційної інстанції, як підстава для скасування оскаржуваного рішення, з урахуванням мотивів, викладених у даній постанові.

У відповідності з пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 27.04.2017 по справі №922/224/17 прийняте без належного з'ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, отже наявні підстави для його скасування, апеляційна скарга Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 104 та статтями 105, 110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про відмову від апеляційної скарги відхилити.

Апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 27.04.2017 року по справі №922/224/17 скасувати та прийняти нове рішення.

В позові відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестор-1" (01033, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 71, код ЄДРПОУ 37681937) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (61072, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_2) 29040,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Медуниця О.Є.