Рішення № 67606903, 04.07.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/424/16-ц Головуючий у І інстанції Ярмола О. Я.Провадження № 22-ц/780/2228/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 04.07.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

04 липня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді Фінагєєва В.О.,

суддів Журби С.О., Ігнатченко Н.В.,

за участю секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» про визнання договорів недійсними, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2016 року ПАТ «Перший Український міжнародний банк» звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 5131394 від 05 грудня 2006 року, загальний розмір якої станом на 22 грудня 2015 року складає 51 879, 96 доларів США та 53248 грн. 91 грн., з яких: заборгованість за сумою кредиту складає 48 054 долари США та 46374 грн. 72 коп., заборгованість за непогашеними процентами за користування кредитом складає 3 825,96 доларів США та 6874 грн. 19 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05 грудня 2006 року між ЗАТ «Перший Український ОСОБА_3», правонаступником якого є ПАТ «Перший Український ОСОБА_3», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, згідно умов якого позивач зобовязався надати відповідачу кредит у розмірі 57 700 доларів США, а відповідач, в свою чергу, зобовязалася прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит у строк до 05 грудня 2026 року. 03 листопада 2014 року між сторонами було укладено додаткові угоди до кредитного договору від 05 грудня 2006 року, згідно яких був змінений Додаток № 1 до кредитного договору «Графік повернення кредиту та сплати процентів за користуванням кредитом» та надано позичальнику 2-й транш у розмірі 47704 грн. 33 коп. з цільовим призначенням - погашення частини заборгованості за раніше наданим 1-м траншем кредиту. Кредит за другим траншем надано строком до 03 листопада 2017 року. З метою забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки від 05 грудня 2006 року, за яким квартира, що придбавалася, була передана в іпотеку за кредитним договором. ОСОБА_2 порушила взяті на себе зобовязання щодо вчасного та належного повернення кредиту, внаслідок чого утворилася заборгованість.

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом та просила визнати недійсними кредитний договір № 5131394 від 05 грудня 2006 року та іпотечний договір від 05 грудня 2006 року, укладені між нею та ПАТ «Перший Український ОСОБА_3», а також за наслідками розгляду справи застосувати подвійну реституцію.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час укладення оспорюваних договорів були порушені права ОСОБА_2, як споживача. При дослідженні розрахунку відсотків було виявлено розбіжності з розрахунком заборгованості за кредитом та процентами згідно кредитного договору. Відсотки за кредитним договором штучно були збільшені банком на 1,49 % річних і становили замість 11,4 % - 12,9 %, що значно здорожує вартість кредиту. Тобто, узгоджена сторонами у договорі ціна договору не відповідає реально встановленій ціні, а узгоджений у договорі розмір реальної відсоткової ставки не відповідає фактично встановленому розміру відсотків. Узгоджений у договорі розмір абсолютного здороження кредиту не відповідає фактично встановленому. ОСОБА_2 зазначила, що банк протиправно встановив і отримав одноразову комісію в сумі 2884 грн. 71 коп. Кошти за другим траншем позичальник фактично не отримала, а вони були зараховані банком на погашення заборгованості позичальника за основним кредитним договором. Банк не надав позичальнику всю необхідну інформацію перед укладенням кредитного договору та додаткової угоди, що вплинуло на прийняття нею рішення щодо кредитування на певних умовах та призвело до укладення ОСОБА_2 вищевказаних спірних договорів на невигідних для неї умовах. Волевиявлення позичальника на укладення договору на умовах, з яких сторони формально дійшли згоди, не відповідає фактично встановленим істотним умовам договору. Усі вказані розбіжності у розрахунках здійснені виключно на користь банку. Підписання оскаржуваного кредитного договору було здійснено ОСОБА_2 під впливом обману з боку банку. Банк порушив принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2017 року зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. У задоволенні первісного позову ПАТ «Перший Український ОСОБА_3» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ПАТ «Перший Український ОСОБА_3» просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, у задоволенні зустрічного позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що кредитний договір був укладений між сторонами до вступу в дію постанови НБУ № 168 «Про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Оскаржувані правочини на час їх вчинення відповідали вимогам ст. 203 ЦК України. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення між сторонами домовленості за всіма істотними умовами цього договору. Суд першої інстанції невірно застосував норми Закону України «Про захист прав споживачів» та правові висновки Верховного суду України. При вирішенні питання про поновлення строку позовної давності неправильно застосував вимоги ст. 257 ЦК України та ч. 3 ст. 258 ЦК України. Суд безпідставно взяв до уваги висновок експерта, оскільки він містить неточності, є неповним та не обєктивним. Висновок суду щодо введення банком в оману позичальника спростовується наявними у матеріалах справи доказами.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 05 грудня 2006 року між ЗАТ «Перший Український ОСОБА_3», правонаступником якого є ПАТ «Перший Український ОСОБА_3», та ОСОБА_2укладено кредитний договір № 5131394, згідно умов якого банк передав позичальнику кредит у розмірі 57700 доларів США з процентною ставкою 11,40 % річних строком до 05 грудня 2026 року.

05 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 5131591, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

03 листопада 2014 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 4526А63АFВЕВ934897170866В9D80D32 до кредитного договору № 5131394 від 05 грудня 2006 року, відповідно до якої, зокрема, позичальнику було надано 2-й транш у розмірі 47704 грн. 33 коп., цільове призначення - погашення частини заборгованості за раніше наданим 1-м траншем кредиту на строк до 03 листопада 2017 року.

Згідно висновку експертів за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи № 5484/18135/16-45 від 24 листопада 2016 року реальна процентна ставка у договорі № 5131394 від 05 грудня 2006 року розрахунково складає 12,18 %. Згідно вихідних даних, наявних у договорі № 5131394 від 05 грудня 2006 року, кінцева сукупна вартість кредиту розрахунково складає 147 292, 13 доларів США. За результатами проведеного дослідження, заборгованість ОСОБА_2 перед ПАТ «ПУМБ» по сплаті кредиту станом на 22 грудня 2015 року за кредитним договором № 5131394 від 05 грудня 2006 року та додатковими угодами до нього, яка визначена ПАТ «ПУМБ» у розрахунку заборгованості, підтверджується в розмірах 48054 доларів США та 46374 грн. 72 коп. Заборгованість ОСОБА_2 перед ПАТ «ПУМБ» по сплаті процентів за користування кредитом станом на 22 грудня 2015 року за кредитним договором № 5131394 від 05 грудня 2006 року та додатковими угодами до нього, яка визначена ПАТ «ПУМБ» у розрахунку заборгованості, підтверджується частково в розмірах: 3 815,49 доларів США та 6874 грн. 30 коп.

Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час укладання договору банк приховав від позичальника повну та обєктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції відмовив ПАТ «Перший Український міжнародний банк» у задоволенні первісного позову.

Однак, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Звертаючись до суду з зустрічним позовом, ОСОБА_2 зазначає, що банк не надав позичальнику всю необхідну інформацію перед укладенням кредитного договору та додаткової угоди. Зокрема, банк не надав інформацію про повну та обєктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту для здійснення позичальником свідомого вибору схеми кредитування. Під час укладення кредитного договору банк протиправно встановив і отримав від позичальника одноразову комісію в сумі 2884 грн. 71 коп.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції послався, зокрема, на постанову Правління НБУ «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» № 168 від 10 травня 2007 року.

Так, у пунктах 2.1, 3.6 зазначених Правил банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту. Банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Однак, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що постанова Правління НБУ № 168 набрала чинності після спливу двох років з моменту укладення між сторонами кредитного договору.

Крім того, у висновку судово-економічної експертизи експерти зазначають, зокрема, що графік платежів не містить даних щодо розміру реальної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, оскільки договір укладено до набуття чинності вищезазначених Правил. При цьому інформація про умови та сукупну вартість кредиту та довідка про умови кредитування та сукупну вартість кредиту по продукту «Рефінансування (іпотека), що є додатком № 1 до додаткової угоди від 03 листопада 2014 року №4526А63АFВЕВ934897170866В9D80D32, по формі та змісту відповідають додатку № 1 Правил. Зокрема, в інформації та довідці зазначені наступні дані: сума платежу за розрахунковий період, погашення основної суми та процентів за користування кредитом, розмір реальної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_2 також зазначає, що вона фактично не отримала кошти за другим траншем, а вони були зараховані банком на погашення заборгованості позичальника за основним кредитним договором.

Проте, зазначені доводи не заслуговують на увагу, оскільки у додатковому договорі було визначено виключне цільове призначення коштів, які надавалися позичальнику за другим траншем, а саме погашення частини заборгованості ОСОБА_2 за раніше наданим першим траншем кредиту.

Предметом спору є визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки також з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина першастатті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно п. п. 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які

впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК (435-15) не застосовуються щодо односторонніх правочинів.

ОСОБА_2 не довела ту обставину, що під час укладення оспорюваних договорів позивач ввів її в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Враховуючи вищезазначене, рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів підлягає скасуванню у звязку з недоведеністю обставин, які суд вважав встановленими, невідповідністю висновків суду обставинам справи з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2

Що стосується позовних вимог ПАТ «Перший Український міжнародний банк» в частині стягнення заборгованості за кредитним договором, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Так, судом встановлено, що ПАТ «Перший Український міжнародний банк» надав позичальнику кошти за двома траншами, які остання мала повернути в зазначені у кредитному договорі та додатковому договорі до нього строки. Однак, ОСОБА_2 не виконала свої зобовязання, у звязку з чим утворилася заборгованість.

У позовній заяві ПАТ «Перший Український міжнародний банк» просив стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту та відсотками.

У зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 зазначала про те, що відсотки за кредитним договором були штучно збільшені банком. Однак, з наявного у матеріалах справи розрахунку, наданого банком, вбачається, що відсотки нараховані згідно умов кредитного договору, які були погоджені сторонами під час його підписання.

ОСОБА_2 не спростувала наявність у неї заборгованості перед банком, а тому позовні вимоги ПАТ «Перший Український міжнародний банк» підлягають до задоволення.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову банку про стягнення заборгованості також підлягає скасуванню через порушення судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи з ухваленням нового рішення про задоволення первісного позову.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду, відповідно змінюється розподіл судових витрат.

При подачі позовної заяви та апеляційної скарги ПАТ «Перший Український міжнародний банк» сплатив судовий збір на загальну суму 40472 грн. 58 коп. Враховуючи те, що позовні вимоги банку підлягають до задоволення, зазначена суму судового збору підлягає стягненню на його користь з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» задовольнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути зі ОСОБА_2, проживаючої по бул. 50-річчя Перемоги, 80, кв. 34 у м. Біла Церква Київської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк», місце знаходження вул. Андріївська, 4, у м. Київ, ЄДРПОУ 14282829, заборгованість за кредитним договором № 5131394 від 05 грудня 2006 року у розмірі 51879 (пятдесят одна тисяча вісімсот сімдесят девять доларів США), 96 центів та 53248 (пятдесят три тисячі двісті сорок вісім гривень), 91 копійка, з яких: заборгованість за сумою кредиту у розмірі 48054 (сорок вісім тисяч пятдесят чотири долари США)та 46374 (сорок шість тисяч триста сімдесят чотири гривні), 72 копійки, заборгованість за непогашеними процентами за користування кредитом у розмірі 3825 (три тисячі вісімсот двадцять пять доларів США), 96 центів та6874 (шість тисяч вісімсот сімдесят чотири гривні), 19 копійок, та судовий збір у розмірі 40472 (сорок тисяч чотириста сімдесят дві гривні), 58 копійок.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» про визнання договорів недійсними відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Фінагєєв В.О.

Судді: Журба С.О.

ОСОБА_4