Ухвала суду № 67601742, 05.07.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/463/2017(м)

263/5837/17

Категорія 34 Головуючий у 1-й інстанції Шатілова Л.Г.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого - Ткаченко Т.Б.,

суддів - Кочегарової Л.М., Попової С.А.,

секретар - Гаркуша С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2, в особі його представника ОСОБА_3, до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 травня 2017 року,

В с т а н о в и л а:

В травні 2017 року ОСОБА_2, в особі його представника ОСОБА_3, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просив стягнути з останнього 254921,05 грн.

В мотивування позову вказував, що 29 січня 2017 року трапилося ДТП, учасниками якого були позивач та відповідач. Постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 березня 2017 року ОСОБА_4 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченим ст.. 124 КУпАП. Сума матеріальних збитків, завданих позивачу внаслідок вказаного ДТП, складає 354921,05 коп., що підтверджується експертною оцінкою. Страховою компанією «Альфа страхування» позивачу було виплачено в межах страхової суми, що становить 100000 грн. Однак різницю реальних матеріальних збитків та відшкодованих страховою компанією складає 254921,05 грн., яку відповідач добровільно відшкодовувати відмовляється.

30 травня 2017 року, представник позивача - ОСОБА_5, діючи в інтересах ОСОБА_2, подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок № 30, розташований по вул. Кармалюка в м.Маріуполі Донецької області, який належить ОСОБА_4 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому зазначила, що відповідач припинив будь-яке спілкування, на вимогу добровільного відшкодування завданих збитків відмовляється, на телефонні дзвінки не відповідає, від зустрічей відмовляється. Зважаючи на принцип співмірності ціни позову майну, на яке позивач просить накласти арешт, останній зауважив, що відповідач не надає у добровільному порядку правовстановлюючі документи на будинок, на який можна накласти арешт, а тому проведення його вартісної оцінки не уявляється можливим. Зважаючи на викладене, неприйняття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення у разі задоволення позову.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 травня 2017 року заяву представника позивача ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на житловий будинок, розташований за адресою: вул. Кармалюка, буд. 30, м. Маріуполь Донецька область, що належить на праві приватної власності ОСОБА_4, РНОКПП: НОМЕР_1.

Не погоджуючись з даною ухвалою, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин справи, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та припинити провадження у справі.

Зокрема зазначає, що ціна позову складає 254921,05 грн., а ціна будинку, на який накладено арешт складає 1300000 грн. А тому, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції порушив принцип співмірності, обґрунтованості, адекватності вимог позивача відносно забезпечення позову; наявності конкретного звязку між обраним засобом забезпечення позову та його предметом; запобігання порушення прав та інтересів осіб, які не є учасниками судового спору, у звязку із забезпеченням позову.

Також відповідач зауважив, що судом порушені права його дружини ОСОБА_6 щодо власності, які передбачені Конституцією України та Цивільним кодексом України, оскільки будинок, на який накладено арешт, належить відповідачу ОСОБА_4 та його дружині ОСОБА_6 на праві спільної власності.

Відповідно до положень ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності позивача ОСОБА_2, який належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду, про що свідчить запис в книзі телефонограм апеляційного суду за № 1416 (а.с. 82). Від ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи без його участі (а.с. 86)

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_7, які просили задовольнити апеляційну скаргу та скасувати ухвалу суду першої інстанції, заперечення представника позивача ОСОБА_5, яка просила апеляційну скаргу відхилити, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з таких підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що незабезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду в майбутньому в разі його задоволення, а тому прийшов до висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок, розташований за адресою: вул. Кармалюка, буд. 30 м. Маріуполь Донецька область, що належить на праві власності ОСОБА_4

З таким висновком колегія суддів не може погодитися виходячи з наступного.

Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його, тощо. Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 152 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо субєкта, на праві приватної власності, ОСОБА_4 належить будинок № 58 по вулиці Макара Мазая у м. Маріуполі та будинок № 30 по вул. Кармалюка у м. Маріуполі (а.с. 31,41).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 21 лютого 2001 року ОСОБА_4 придбав земельну ділянку 0,0238 гектарів, розміщену на землях, що знаходиться на віданні Жовтневої ради м. Маріуполя, надану для обслуговування жилого будинку та господарських споруд, розташовану в м. Маріуполі, вул. Овальна, 26.

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НЖ № 429741, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки, розташованої по вул. Макара Мазая, 58 у м. Маріуполі.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Як розяснено п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Як вбачається із позовної зави, ОСОБА_2 просив стягнути у відшкодування заподіяної шкоди з ОСОБА_4 254921,05 грн. (а.с.3-4).

Вирішуючи питання про забезпечення позову та накладаючи арешт на житловий будинок № 30 по вул. Кармалюка в м. Маріуполі суд не зясував обсяг позовних вимог, вартість житлового будинку на який просили накласти арешт, зазначив лише про те, що суд вважає за доцільне вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказаний житловий будинок, оскільки незабезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення в майбутньому.

Більш того, з тих підстав, що суду не було представлено відомостей про те, якою є вартість обєктів нерухомості, у тому числі і житлового будинку № 30 по вул. Кармалюка в м. Маріуполі, ухвалою від 13 травня 2017 року, суд відмовив у задоволенні заяви представника позивача про накладення арешту на вказаний житловий будинок (а.с.32).

В судовому засіданні апеляційному суду було надано звіт про оцінку майна житлового будинку № 30 по вул. Кармелюка у м. Маріуполі, який було здійснено субєктом оціночної діяльності СПД ОСОБА_8 (а.с. 87-94).

Відповідно до цього звіту, загальна вартість обєкта оцінювання 1509900 грн.

Отже, забезпечуючи позов шляхом накладення арешту на будинок № 30 по вул. Кармелюка у м. Маріуполі, судом першої інстанції було порушено принцип співмірності, оскільки ціна будинку, на який накладено арешт, значно перевищує ціну заявленого позову.

На зазначене суд першої інстанції не звернув уваги, не перевірив ціну будинку, на який наклав арешт, чим порушив норми процесуального права, зокрема ч. 3 ст. 152 ЦПК України.

Згідно ст.151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

З матеріалів справи вбачається, що 30 травня 2017 року із заявою про забезпечення позову звертався ОСОБА_2, в особі свого представника ОСОБА_5 (а.с. 40).

Однак, судом першої інстанції задоволено заяву представника позивача ОСОБА_3 про забезпечення позову.

Таким чином, колегія судів приходить до висновку, що судом першої інстанції було порушено порядок вирішення питання про забезпечення позову, оскільки оскаржувана ухвала суперечить принципу співмірності, який встановлено ч. 3 ст. 152 ЦПК України, та розглянута заява представника позивача ОСОБА_3, незважаючи на те, що із заявою про забезпечення позову звернулась представник позивача ОСОБА_5

Доводи апеляційної скарги щодо порушення права його дружини ОСОБА_6 щодо власності є неспроможними виходячи з наступного.

Відповідно свідоцтву про одруження ОСОБА_4 та ОСОБА_9 уклали шлюб 23 січня 2001 року. Прізвище після одруження Давидов, ОСОБА_4 (а.с. 64).

Право власності на спірний будинок виникло на підставі договору купівлі-продажу від 01 вересня 2000 року та рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 12 грудня 2009 року (справа № 2-6327/09) (а.с. 31, 41).

Як передбачено ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Частиною 1 статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором..

Отже, відповідно як до положень ст.60 СК України, так і ст.368 ЦК України спірний будинок вважається таким, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, як майно набуте у шлюбі, однак поширити на об'єкт спільної сумісної власності подружжя правовий режим майна, що є особистою власністю дружини неможливо, оскільки матеріали справи не містять відомостей про виділ частки ОСОБА_10 з майна, що є спільною власністю подружжя.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що судом порушений порядок вирішення питання забезпечення позову, та прийнята ухвала суперечить нормам процесуального права, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України є підставою для скасування ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для вирішення питання про забезпечення позову.

Керуючись, ст. ст. 307, 312, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 травня 2017 року скасувати, питання про забезпечення позову передати на новий розгляд суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий Т.Б.Ткаченко

Судді: С.А.Попова

ОСОБА_11