Рішення № 67583262, 06.07.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2017р. Справа № 914/683/17

Розглянувши матеріали справи

За позовом: Заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області, м. Дрогобич

до відповідача-1: Дрогобицька міська рада, м. Дрогобич

до відповідача-2: Виконавчий комітет Дрогобицької міської ради, м. Дрогобич

до відповідача - 3: Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1, м.Дрогобич

про скасування рішення Дрогобицької міської ради, визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельну ділянку площею 24 кв.м.

В судове засідання з'явились:

від прокуратури: Павич С.В. (посв.№041944)

від відповідача 1: Дзерин В.М. - представник за довіреністю

від відповідача 2: Дзерин В.М. - представник за довіреністю

від відповідача 3: ОСОБА_4 -представник за довіреністю

суддя Березяк Н.Є.

при секретарі Кравець О.І.

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Суть спору: на розгляд Господарського суду Львівської області подано позов заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області до відповідачів: Дрогобицька міська рада, Виконавчий комітету Дрогобицької міської ради, Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 про скасування рішення Дрогобицької міської ради, визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельну ділянку площею 24 кв.м.

Ухвалою суду від 07.04.2017 р. порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 24.04.2017 р.

Ухвалою суду від 24.04.2017 р. заяву прокурора про забезпечення позову шляхом накладення заборони на вчинення ОСОБА_1 будь-яких дій щодо встановлення тимчасової споруди, проведення будь-яких земляних та будівельних робіт на земельній ділянці, розташованій по АДРЕСА_1 площею 24 кв.м. до вступу рішення у справі в законну силу задоволено.

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав і мотивів, викладених в ухвалах суду.

В судових засіданнях прокурор свої вимоги підтримав, просив задоволити з підстав і мотивів, викладених в позовній заяві та матеріалах справи. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на ті обставини, що Дрогобицькою міською радою в порушення вимог земельного та природоохоронного законодавства прийнято рішення №1728 від 23.09.2015 р. «Про укладення договорів особистого строкового сервітуту для встановлення та обслуговування об'єктів торгівельного призначення», яким надано дозвіл на укладення договору особистого строкового сервітуту СПД-ФО ОСОБА_1 на встановлення малої архітектурної форми по АДРЕСА_2 На підставі вказаного рішення між Виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради( який не наділений повноваженнями на укладення договорів земельних сервітутів) та СПД-ФО ОСОБА_1 укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності площею 24 кв.м. в АДРЕСА_3 який не було зареєстровано у встановленому порядку.

Представник Дрогобицької міської ради та Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради в судовому засіданні 03.07.2017 року позовні вимоги визнав, просив задоволити позов з підстав і мотивів, викладених в позовній заяві, посилаючись на те, що оскаржуваним рішенням Дрогобицької міської ради порушено порядок передачі земельної ділянки для встановлення малої архітектурної форми.

Представник СПД ФО ОСОБА_1 в судовому засіданні 03.07.2017 року проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві. Свою позицію обґрунтовує тим, що при поданні позову прокурором не обґрунтовано належними доказами порушення державного інтересу за захистом якого він звернувся до суду. Крім того, позивачем не надано жодного обґрунтування недійсності даного договору у відповідності до статтей 215, 216 ЦК України. Додатково, у відзиві відповідач 3 вказує, що ОСОБА_1 припинила свою діяльність як суб'єкт господарювання, що підтверджується Витягом з ЄДРЮОФОП, відтак відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 89 ГПК України провадження у справі підлягає припиненню.

В судовому завданні 03.07.2017 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

23 вересня 2015 року 65 сесією шостого скликання Дрогобицької міської ради прийнято рішення №1728 «Про укладення договорів особистого строкового сервітуту для встановлення та обслуговування об'єктів торгівельного призначення». Даним Рішення, зокрема, у пункті 1.1. надано дозвіл ОСОБА_1, що прож. на АДРЕСА_4 на укладення договору особистого строкового сервітуту на територію площею 24 кв.м. на встановлення малої архітектурної форми на АДРЕСА_5 для встановлення та обслуговування об'єктів торгівельного призначення, строком на 5 (п'ять) років.

Пунктом 2.2. Рішення №1728 від 23.09.2015 р. передбачено суб'єктам підприємницької діяльності зазначені в п. 1.1. укласти договори особистого строкового сервітуту з управлінням комунальних ресурсів виконавчих органів Дрогобицької міської ради (ОСОБА_5) на територію (об'єкти благоустрою) в м. Дрогобич, визначені для розміщення тимчасових споруд.

03 жовтня 2016 року між Виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено Договір №1 про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності. Згідно з пунктами 1.1. та 1.2. предметом цього Договору є особистий строковий сервітут, встановлений виключно «Сервітуарію» (відповідачу 3) на територію (об'єкт благоустрою) в АДРЕСА_2 (навпроти магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1») на якій буде розміщено тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності площею 24,0 кв.м. об'єктом особистого строкового сервітуту за цим Договором є територія (об'єкт благоустрою) в АДРЕСА_2 (навпроти магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1») загальною площею 24,0 кв.м. розташування та межі якої зазначено в схемі розміщення земельної ділянки для встановлення тимчасової споруди для розміщення підприємницької діяльності.

09 листопада 2012 року 25 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради прийнято Рішенням №769 «Про затвердження містобудівної документації «Коригування Генерального плану (внесення змін) м. Дрогобича». Відповідно до Генерального плану міста Дрогобича, територія, яка відведена під розміщення тимчасових споруд згідно умовних позначень, належить до території лісів та лісопарків та згідно експлікації відноситься до міських та районних парків, скверів, зон відпочинку.

20 лютого 2013 року сесією шостого скликання Дрогобицької міської ради прийнято рішення №964 «Про затвердження містобудівної документації «План зонування території м. Дрогобича (зонінг)». Згідно з планом зонування території міста Дрогобич, вищезгадана територія відноситься до ландшафтно-рекреаційної зони - зона озеленених територій загального користування.

30 січня 2017 року Дрогобицька місцева прокуратура звернулась з запитом до Відділу Держгеокадастру у м. Дрогобичі Львівської області з вимогою надати наступну інформацію: до якої категорії земель належать землі парку і хто є власником чи землекористувачем АДРЕСА_6 (колишній магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1»).

01 лютого 2017 року у відповідь на запит прокурора Відділ Держгеокадастру у м. Дрогобичі надав лист, яким повідомив, що землі парку по АДРЕСА_2 відповідно до Державної статистичної звітності форми 6-зем належать до категорії земель рекреаційного призначення шифр рядка 86. Інформація щодо власників чи землекористувачів земель парку по АДРЕСА_1 у відділі відсутня, відповідно відділом не погоджувалась протягом 2014 - 2016 р.р. технічна документація, щодо земельних ділянок по вказаній адресі.

06 лютого 2017 року Виконавчий комітет Дрогобицької міської ради у відповідь на запит позивача №04/13-2555 від 06.12.2016 р. повідомив, що договори на встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності не були зареєстровані відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Також, повідомляється, що територія, яка відведена під будівництво тимчасових споруд належить до території лісів та лісопарків та згідно експлікації відноситься до міських та районних парків, скверів, зон відпочинку. А згідно з планом зонування території міста Дрогобича вищевказана територія відноситься до ландшафтно-рекреаційної зони - зона озеленених територій загального користування.

17 лютого 2017 року Виконавчий комітет Дрогобицької міської ради у відповідь на лист позивача від 13.02.2017 р. №04/13-263 вказує, що рішенням сесії №215 від 31.03.2016 р. «Про визнання виконавчого комітету Дрогобицької міської ради органом приватизації та орендодавцем комунального майна територіальної громади м. Дрогобича» не передбачено повноважень щодо укладення договорів земельного сервітуту у м. Дрогобичі.

22 березня 2017 року позивач отримав відповідь на запит від 20.03.2017 р., зокрема, в якій Виконавчий комітет Дрогобицької міської ради вказує, що акти прийому-передачі земельних ділянок по АДРЕСА_1 згідно з договорами земельних сервітутів відсутні. Крім того, надано Акт обстеження земельної ділянки від 21.03.2017 р., яким встановлено, що робочою комісією здійснено виїзд на АДРЕСА_7 (колишній магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1») та проведено обстеження використання вищезазначених земельних ділянок згідно з умовами укладених договорів. Так, встановлено, що на земельних ділянка ведуться земельні роботи по влаштуванню залізобетонного монолітного фундаменту глибиною приблизно 1 м. та шириною 1,2 м. по периметру сімох земельних ділянок виділених відповідно до рішення №1728 від 23.09.2015 р. Таким чином, будівельні роботи на вищевказаній земельній ділянці проводяться без погодження з контролюючими органами та Дрогобицькою міською радою та з порушенням умов п.п. 4.4.5 договорів про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.

Відтак, прокурор з метою запобігання порушенню вимог земельного та природоохоронного законодавства звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів: Дрогобицької міської ради, Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 про скасування рішення Дрогобицької міської ради, визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельну ділянку площею 24 кв.м.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:

Відповідно до частини другої статті 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

Статтею 60 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що особливій охороні підлягають природні території та об'єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ. Природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об'єктів, що визначаються законодавством України.

Згідно з статтею 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму. На території рекреаційних зон забороняються: а) господарська та інша діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням; б) зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за прямим призначенням. Режим використання цих територій визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами відповідно до законодавства України.

Главою 9 Земельного кодексу України встановлено, що до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Частиною третьою та четвертою статті 52 Земельного кодексу України встановлено, що на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.

Так, судом встановлено, що земельна ділянка площею 24 кв.м., яка передана Виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 за Договором №1 про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, належать до категорії земель рекреаційного призначення.

Згідно з пунктом першим частини першою статті 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до об'єктів благоустрою населених пунктів належать: території загального користування: парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; пам'ятки культурної та історичної спадщини; майдани, площі, бульвари, проспекти; вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; пляжі; кладовища; інші території загального користування.

Статтею 14 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» встановлено, що об'єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством.

Згідно з частиною першою статті 20 вищевказаного закону встановлено, що організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом.

Елементами (частинами) об'єктів благоустрою є: малі архітектурні форми (п. 9 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»).

Крім того, частиною 2 вищезазначеної статті закріплено, що розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об'єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.

Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Так, 23.09.2015 року 65 сесією шостого скликання Дрогобицької міської ради прийнято рішення №1728 «Про укладення договорів особистого строкового сервітуту для встановлення та обслуговування об'єктів торгівельного призначення». Даним Рішення, зокрема, у пункті 1.1. надано дозвіл ОСОБА_1 на укладення договору особистого строкового сервітуту на територію площею 24 кв.м. на встановлення малої архітектурної форми на АДРЕСА_5 для встановлення та обслуговування об'єктів торгівельного призначення, строком на 5 (п'ять) років.

Право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) згідно з ч. 1 ст. 98 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 Земельного кодексу України власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм).

Статтею 1 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.

Згідно з ч. першою ст. 20 вказаного вище закону землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі: розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель; встановлення та зміни меж об'єктів землеустрою, у тому числі визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок; встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути); тощо.

Так, судом встановлено. що приймаючи оскаржене рішення, Дрогобицькою міською радою не було дотримано ряд вимог передбачених законом, зокрема тих, які стосуються складення проекту землеустрою ОСОБА_1 у передбаченому законом порядку. На підтвердження чого, у матеріалах справи наявний лист Відділу Держгеокадастру у м. Дрогобичі яким повідомив, що землі парку по АДРЕСА_2 відповідно до Державної статистичної звітності форми 6-зем належать до категорії земель рекреаційного призначення шифр рядка 86. Інформація щодо власників чи землекористувачів земель парку по АДРЕСА_1 у відділі відсутня, відповідно відділом не погоджувалась протягом 2014 - 2016 р.р. технічна документація, щодо земельних ділянок по вказаній адресі.

Крім того, частиною другою статті 124 Земельного кодексу України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру.

Так, судом встановлено, що Рішенням Дрогобицької міської ради від 23.09.2015 р. №1728 «Про укладення договорів особистого строкового сервітуту для встановлення та обслуговування об'єктів торгівельного призначення» надано дозвіл ОСОБА_1 на укладення договору особистого строкового сервітуту на територію площею 24 кв.м. на встановлення малої архітектурної форми на АДРЕСА_5 для встановлення та обслуговування об'єктів торгівельного призначення, строком на 5 (п'ять) років.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, при прийнятті оскарженого рішення Дрогобицькою міською радою, не було дотримано наведених вище вимог земельного та природоохоронного законодавства, зокрема, Дрогобицькою міською радою неправомірно надано дозвіл ФОП ОСОБА_1 на укладення договору особистого строкового сервітуту, та передано в користування частину земельної ділянки площею 24 кв.м., адже така не є ні власником жодного об'єкту нерухомості, ні землекористувачем суміжної земельної ділянки, для обслуговування яких їй потрібен сервітут.

Як вбачається з матеріалів справи, фактично СПД ФОП ОСОБА_1 передано в оренду частину земельної ділянки без дотримання порядку такої передачі, без визначення меж земельної ділянки, внаслідок чого було вирито котлован та зруйновано родючий шар ґрунту на площі, що значно перевищує надану відповідачу по договору особистого строкового сервітуту, і, згідно поданих документів, заходить на територію парку.

Так, статтею 16 Цивільного кодексу України закріплено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Положеннями статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з статтю 152 Земельного кодексу України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (п. 2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду № 02-5/35 від 26.01.2000р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»).

Відтак, суд дослідивши матеріали справи, вказує на те, що при прийнятті оскарженого рішення №1728 від 23.09.2015 р. Дрогобицькою міською радою не було дотримано вимог чинного законодавства, що встановлено вище. Крім того, прийняте рішення, спрямоване на порушення державних інтересів, що заборонено законом.

Тому, розглянувши вимоги позивача щодо визнання незаконним та скасування п. 1.1. рішення сесії Дрогобицької міської ради №1728 від 23.09.2015 р.«Про укладення договорів особистого строкового сервітуту для встановлення та обслуговування об'єктів торгівельного призначення», суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору, суд зазначає наступне.

Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Так, 23.09.2015 року Дрогобицької міської ради прийнято рішення №1728 «Про укладення договорів особистого строкового сервітуту для встановлення та обслуговування об'єктів торгівельного призначення» надано дозвіл ОСОБА_1 на укладення договору особистого строкового сервітуту на територію площею 24 кв.м. на встановлення малої архітектурної форми на АДРЕСА_5 для встановлення та обслуговування об'єктів торгівельного призначення, строком на 5 (п'ять) років. Пунктом 2.2. вказаного Рішення передбачено суб'єктам підприємницької діяльності зазначеним в п. 1.1. укласти договори особистого строкового сервітуту з управлінням комунальних ресурсів виконавчих органів Дрогобицької міської ради (ОСОБА_5) на територію (об'єкти благоустрою) в м. Дрогобич, визначені для розміщення тимчасових споруд.

03.10.2016 р. укладено оспорюваний Договір між Виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради та ФОП ОСОБА_1 №1 про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності від 03.10.2016 р.

Судом встановлено, що відповідач 2 на момент укладення спірного Договору не був наділений повноваженнями на укладення такого договору, що підтверджується лист самого відповідача 2 від 17.02.2017 р. наданого позивачу на вимогу (долучено до матеріалів справи).

Крім того, абзацом 2 частини 2 статті 100 Земельного кодексу України закріплено, що земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Пунктом 2 частиною першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державній реєстрації прав підлягають речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут).

Згідно з частиною першою статті 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до частин першої та другої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 203 цього Кодексу Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Так, абзацом третім пункту 8 постанови Пленуму Верхового Суду України від 06.11.2009 N9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено зокрема, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відтак, судом встановлено та зазначене підтверджується матеріалами справи, що Договір між Виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 №1 від 30.10.2016 р. про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності підлягав державній реєстрації, однак такої реєстрації проведено не було, тому позовні вимоги позивача про визнання недійсним зазначеного договору є не обґрунтованими та не підлягають до задоволення, адже такий договір вважається таким, що не укладений (не вчинений).

Щодо позовних вимог про зобов'язання Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку привівши її у стан, не гірше ніж було її отримано за договором, суд зазначає таке.

21 березня 2017 року робочою комісією Дрогобицької міської ради проведено здійснено виїзд на АДРЕСА_7 (колишній магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1») та проведено обстеження використання вищезазначених земельних ділянок згідно з умовами укладених договорів. Так, встановлено, що на земельних ділянка ведуться земельні роботи по влаштуванню залізобетонного монолітного фундаменту глибиною приблизно 1 м. та шириною 1,2 м. по периметру сімох земельних ділянок виділених відповідно до рішення №1728 від 23.09.2015 р. Таким чином, будівельні роботи на вищевказаній земельній ділянці проводяться без погодження з контролюючими органами та Дрогобицькою міською радою та з порушенням умов п.п. 4.4.5 договорів про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.

Також, зазначені факти проведення будівельних робіт підтверджується позивачем у своїй позовні заяві та долучених фотокопіях.

Представник Відповідача 3 заперечуючи проти позову, вказує, що ОСОБА_1 припинила свою діяльність, як суб'єкт господарювання 15.05.2017 р., що підтверджується Витягом з ЄДР. Крім того, зазначає, що згідно з ст. 89 ГПК України господарський суд повинен припинити провадження у даній справі.

Абзацом 4 пункту 4.7. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що громадянин, який мав статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратив такий статус, не може бути стороною в судовому процесі у господарському суді, якщо немає визначених законом підстав для його участі в такому процесі. Однак у разі коли відповідна зміна статусу відбулася після порушення провадження у справі, вона не тягне за собою наслідків у вигляді зміни підвідомчості такої справи і, відповідно, - припинення провадження у ній, оскільки на час порушення господарським судом такого провадження її розгляд належав до юрисдикції цього суду; наведене стосується й випадку подання відповідним громадянином, що був відповідачем у справі, зустрічного позову в тій же справі. У будь-якому разі у суду немає й правових підстав для застосування при цьому положень статті 25 ГПК та залучення до участі у справі як правонаступника фізичної особи - підприємця тієї ж таки фізичної особи, оскільки правонаступництво передбачає перехід прав та обов'язків від одного суб'єкта до іншого, а не зміну правового статусу однієї й тієї ж самої особи. У разі задоволення позову до фізичної особи, яка в процесі розгляду справи втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, резолютивна частина відповідного судового рішення, крім відомостей, передбачених частинами другою-сьомою статті 84 ГПК, повинна містити дані, визначені в пункті 2 частини другої статті 54 цього Кодексу для фізичної особи (без зазначення її колишнього статусу суб'єкта підприємницької діяльності).

Відтак, судом встановлено, що відповідачем 3 не доведено своєї позиції щодо підстав припинення провадження у справі, зокрема, судом встановлено. що припинення господарської діяльності відбулось після порушення провадження у справи, зокрема, провадження у справі порушено 07.04.2017 р., а господарську діяльність ОСОБА_1 припинила 15.05.2017 р., що підтверджено Витягом з ЄДР.

Враховуючи наведене, вимоги позивача про зобов'язання відповідача 3 звільнити земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 площею 24 кв.м. вартістю 52.726,32 грн., привівши її у стан, не гірший ніж було отримано за договором є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем 3 не спростовано доводи позовної заяви, яка визнана відповідачами 1 та 2, крім того, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору у цій справі.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають до задоволення частково.

Судові витрати слід віднести на відповідачів в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись 3,4,41,42,43,44;45,46,12,32,33,34,35,36,43,49,82,84,85 ГПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати незаконним та скасування п. 1.1. рішення сесії Дрогобицької міської ради №1728 від 23.09.2015 р.«Про укладення договорів особистого строкового сервітуту для встановлення та обслуговування об'єктів торгівельного призначення».

3. Зобов'язати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_8 індивідуальний податковий номер НОМЕР_1) звільнити земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_9 площею 24 кв.м. вартістю 52.726,32 грн., привівши її у стан, не гірший ніж було отримано за договором.

4. Стягнути з Дрогобицької міської ради (адреса: площа Ринок, будинок 1, місто Дрогобич, Львівська область, 82100; ідентифікаційний код 04055972) на користь Прокуратури Львівської області (адреса: проспект Шевченка, будинок 17-19, місто Львів, 79000; ідентифікаційний код 02910031) 1.066,67 грн. - відшкодування витрат на оплату судового збору.

5. Стягнути з Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради (адреса: площа Ринок, будинок 1, місто Дрогобич, Львівська область, 82100; ідентифікаційний код 26307196) на користь Прокуратури Львівської області (адреса: проспект Шевченка, будинок 17-19, місто Львів, 79000; ідентифікаційний код 02910031) 1.066,67 грн. - відшкодування витрат на оплату судового збору.

6. Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_8 індивідуальний податковий номер НОМЕР_1) на користь Прокуратури Львівської області (адреса: проспект Шевченка, будинок 17-19, місто Львів, 79000; ідентифікаційний код 02910031) 1.066,67 грн. - відшкодування витрат на оплату судового збору.

7. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

8. Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою суду від 24.04.2017 року .

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів до Львівського апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 05.07.2017 року.

Суддя Березяк Н.Є.