Рішення № 67583158, 26.06.2017, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26.06.2017р. Справа № 905/808/17

Господарський суд Донецької області у складі судді Мельниченко Ю.С., при секретарі судового засідання (помічнику судді) Паюновій Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю “Ялта Град Строй”, м. Київ

до відповідача: Управління житлово-комунального господарства Слов’янської міської ради, м. Слов’янськ, Донецька область

про стягнення 447 104 грн. 57 коп.

За участю представників сторін:

від позивача: представник не з’явився.

від відповідача: представник не з’явився.

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 811 Господарського-процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 19.06.2017р. суд виходив до нарадчої кімнати (каб. 324) для прийняття рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Ялта Град Строй”, м. Київ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Управління житлово-комунального господарства Слов’янської міської ради, м. Слов’янськ, Донецька область, про стягнення інфляційний втрат у розмірі 407 814 грн. 70 коп. та 3% річних у розмірі 39289 грн. 87 коп.

Ухвалою суду від 13.04.2017р. господарським судом Донецької області було прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи призначено на 16.05.2017р.

Ухвалою від 16.05.2017р. господарським судом Донецької області розгляд справи було відкладено на 06.06.2017р.

Ухвалою від 06.06.2017р. господарським судом Донецької області було продовжено строк розгляду спору на 15 днів.

Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошувалась перерва з 06.06.2017р. по 26.06.2017р.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором №122 від 11.07.2013р. щодо оплати вартості виконаних робіт, внаслідок чого у останнього виникли підстави для нарахування 3% річних та суми інфляційних втрат. Нормативно позовні вимоги обґрунтовані ст. 526, ч.1 ст.598, ст.ст. 599, 625 Цивільного кодексу України, ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 12, 35, 54-55 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судових засіданнях 16.05.2017р. та 06.06.2017р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, в обґрунтування своїх вимог посилався на укладання договору №122 від 11.07.2013р. із відповідачем, несвоєчасним виконання останнім за ним своїх зобов'язань з оплати вартості виконаних робіт, внаслідок чого виникли підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат. Також, 06.06.2017р. від представника позивача надійшли письмові пояснення (за вих.№31/05-п1 від 31.05.2017р.) щодо наданої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності.

Представник відповідача у судових засіданнях 16.05.2017р. та 06.06.2017р. заперечив проти задоволення позовних вимог. 25.05.2017р. від Управління житлово-комунального господарства Слов’янської міської ради, м. Слов’янськ, Донецька область до господарського суду Донецької області надійшла заява про застосування строків позовної давності (за вих.№01-30/751 від 19.05.2017р.) за змістом якої відповідач просить суд застосувати строки позовної до вимог ТОВ “Ялта Град Строй” щодо стягнення 3% річних на інфляційних нарахувань та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

З огляду на достатність наявних в матеріалах справи документів для правильного вирішення спору, враховуючи, що неявка в судове засідання належним чином повідомленого відповідача та ненадання ним відзиву на позовну заяву не впливає на правову оцінку спірних правовідносин та не перешкоджає вирішенню справи, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВСТАНОВИВ:

23.12.2015р. господарським судом Донецької області було прийнято рішення по справі №905/3488/15 про стягнення з Управління житлово-комунального господарства Слов’янської міської ради, м. Слов’янськ, Донецька область на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ялта град строй» заборгованості за договором №122 від 11.07.2013р. у розмірі 585 100 грн. та витрати по оплаті судового збору у сумі 8776 грн. 50 коп.

12.01.2016р. господарським судом Донецької області було видано відповідний наказ про примусове виконання рішення суду у справі №905/3488/15.

Рішення господарського суду Донецької області по справі №905/3488/15 станом на теперішній час є чинним.

Відповідно до ч.3 ст.35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до п.2.6. Постанови Пленуму вищого господарського кодексу України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р., не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Судовим рішенням у справі №905/3488/15 встановлено наступне.

«…11.07.2013р. між Управлінням житлово-комунального господарства Слов'янської міської ради (Замовник) та ТОВ "Ялта Град Строй" (Підрядник) укладений договір №122, за умовами п.1.1. якого Підрядник зобов’язується у 2013р. виконати роботи по капітальному ремонту дорожнього покриття вул. Бульварна м.Слов`янськ, а Замовник - прийняти й оплатити такі роботи.

Найменування (номенклатура, асортимент) робіт: капітальний ремонт дорожнього покриття вул. Бульварна в м.Слов`янськ. (п.1.2 договору).

Підрядник зобов’язаний виконати передбачені цим договором роботи якісно, відповідно до ДБН В.2.3-5-2001 Вулиці і дороги населених пунктів. Асфальтобетонна суміш повинна виготовлятися відповідно до ДСТУ Б В. 2.7-119-2003 "Суміші асфальтобетонні й асфальтобетон дорожній та аеродромний. Технічні умови". (п.2.1. договору).

Ціна договору визначена у п. 3.1, а саме: ціна цього договору становить 945048,43грн. у тому числі ПДВ 157508,07грн.

Сторонами договору підписано договірну ціну та кошторис, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи. Дані документи не містять посилання на вказаний договір, але внаслідок ідентичності об’єкту, на якому згідно договору слід провести роботи у договорі та означених документах, ціни робіт, суд приходить до висновку щодо віднесення останніх до договору.

За приписами п.5.1. договору строк виконання робіт: з 11.07.2013р. по 31.12.2013р.

Місце виконання робіт: м.Слов`янськ. (п.5.2. договору).

Договір набирає чинності з часу його укладання і діє до 31.12.2013р. (п.10.1. договору)…»

«..Сторонами підписано акт приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) за вересень 2013року від 16.09.2013року на суму 359948,43грн. та за грудень 2013року від 25.12.2013року на суму 585100,00грн. та відповідні довідки про вартість виконаних будівельних робіт за вересень, грудень 2013року (форма №КБ-3).

У вищезазначених довідках та актах наявне посилання на договір №122 від 11.07.2013р., що беззаперечно свідчить про виконання робіт на підставі вказаного договору.

Вищезазначені документи підписані уповноваженими представниками сторін за відсутності заперечень стосовно обсягу виконаних робіт або їх якості, скріплені печатками підприємств.

Відповідач не надав суду доказів на підтвердження виявлення недоліків у виконанні робіт.

Факт виконання робіт підтверджено уповноваженим представником відповідача у судовому засіданні.

Виходячи з викладеного, підписані сторонами акти приймання виконаних підрядних робіт №КБ-2в та довідка КБ-3 за вересень, грудень 2013р. є належними та допустимими доказами факту виконання позивачем прийнятих на себе зобов’язань за договором №122 від 11.07.2013р.

За приписами ч.1 ст.854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до п.4.1. договору розрахунки за виконані роботи проводяться в національній валюті України, шляхом безготівкового перерахування коштів з рахунку Замовника на рахунок Підрядника. Замовник здійснює оплату протягом 7 (семи) банківських днів, після підписання сторонами акту прийняття виконаних робіт (ф КБ – 2в) у разі якщо відповідні бюджетні кошти надійшли на рахунок замовника. До акту прийняття виконаних робіт додається довідка про вартість виконаних робіт (ф.КБ-3)…».

«..Виходячи з умов п.4.1 договору відповідач повинен був сплатити вартість робіт, які виконані за актом за вересень 2013року у строк не пізніше - 25.09.2013року включно, щодо робіт, які виконані за актом від грудня 2013року – не пізніше 08.01.2014року включно (з урахуванням перенесення святкових днів у грудні 2013року)…».

Таким чином, судом у справі №905/3488/15 встановлено факт виконання робіт згідно договору №122 від 11.07.2013р на загальну суму 585 100 грн. 00 коп., що підтверджено належними доказами.

Отже, враховуючи викладене, станом на момент прийняття рішення господарським судом Донецької області, факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань з оплати вартості робіт за договором №122 від 11.07.2013р на суму 585 100 грн. 00 коп., не доказується знову при вирішенні цієї справи.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань за порушення грошових зобов'язань за договором №122 від 11.07.2013р. на обґрунтування підстав виникнення яких позивач посилається як на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань з виконання рішення господарського суду Донецької області від 23.12.2015р. по справі №905/3488/15.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (ст.43 Господарського процесуального кодексу України).

Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.525, 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначалось вище, рішенням господарського суду Донецької області від 23.12.2015р. по справі №905/3488/15 встановлено, що відповідно до п.4.1. Договору №122 від 11.07.2013р. відповідач повинен був сплатити вартість робіт, які виконані за актом за вересень 2013року у строк не пізніше - 25.09.2013 року включно, щодо робіт, які виконані за актом від грудня 2013року – не пізніше 08.01.2014 року включно (з урахуванням перенесення святкових днів у грудні 2013року).

Проте, як вбачається з банківської виписки позивача, копія якої наявна в матеріалах справи, відповідачем на виконання рішення господарського суду Донецької області по справі №905/3488/15, 08.04.2016р. на рахунок ТОВ «Ялта град строй» було перераховано грошові кошти у розмірі 585 100 грн. 00 коп. в якості погашення основної заборгованості та 8 776 грн. 50 коп. в якості сплати витрат з оплати судового збору.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається не здійснення відповідачем розрахунку з позивачем впродовж строку, передбаченого п.4.1. Договору №122 від 11.07.2013р., що призвело до порушення відповідачем зобов’язання з оплати робіт як боржником, який прострочив виконання, у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із п.5.1 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом з оплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

У п.7.1 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” роз’яснено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Позивачем на підставі вказаних норм закону нараховані та заявлені до стягнення 3% річних за період з 13.01.2014р. по 08.04.2016р. на загальну суму 39 289 грн. 87 коп.

Перевіривши розрахунок 3% річних, за вказаний позивачем період, суд дійшов висновку, що вказаний розрахунок є арифметично невірним, на підставі чого суд зробив власний розрахунок 3% річних. Фактично розмір 3% річних за вказаний період складає 39228 грн. 90 коп., з огляду на вищевикладене позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та доведеними матеріалами справи, а в частині стягнення 60 грн. 97 коп. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Позивачем також відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України нараховані інфляційні втрати за період з 13.01.2014р. по 08.04.2016р. за прострочення оплати вартості робіт у розмірі 407 814 грн. 70 коп.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що він є методологічно та арифметично невірним, оскільки в розрахунках позивача період нарахування не відповідає вимогам п.3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань”, відповідно до якого розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Крім того, індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до зробленого судом розрахунку інфляційних втрат за вказаний період, фактично розмір останніх складає 475 560 грн. 61 коп.

Враховуючи те, що відповідно до ст.83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд не може виходити за межі позовних вимог, позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат є обґрунтованими у сумі 407814 грн. 70 коп.

Розрахунок 3% річних та інфляційних втрат було здійснено за допомогою програмного забезпечення “Ліга Закон”.

Разом з тим, відповідачем у справі подано заяву про застосування строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Як вже зазначалось вище, відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України, в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України у справі №6-113цс14 від 01.10.2014р.

Правовий аналіз положень ст. ст. 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за Договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього Договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Разом із тим, главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК).

Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Крім того, пунктом 5.3 ПП ВГСУ №10 від 29.05.2013 року встановлено, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

В розділі 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України 17.12.2013року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», зокрема, роз’яснено, що нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З огляду на приписи ст.625 ЦК України та порядок здійснення розрахунку, 3% річних стягуються за кожний день прострочки виконання грошового зобов’язання, інфляційні нарахування - за кожний повний місяць такої прострочки.

Таким чином, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

Отже, позовну давність щодо вказаних нарахувань необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо та кожного місяця окремо відповідно за попередні три роки до дня подання позову, у разі наявності прострочки виконання грошового зобов’язання у цей період, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін, а не шляхом додавання трьох років з дати виникнення прострочки виконання зобов’язання.

Як вбачається з матеріалів справи, позовну заяву було здано до канцелярії господарського суду Донецької області нарочно 10.04.2017р. (про що свідчить відбиток штемпелю відділу документального забезпечення та контролю), а тому судом встановлено, що строк позовної давності в частині вимог про стягнення відсотків річних та інфляційних втрат, нарахованих на зобов’язання з оплати робіт за договором №122 від 11.07.2013р., з огляду на вищевикладене, може бути нарахований з 10.04.2014р.

Крім того, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК), а тому 08.04.2016 року (дата здійснення розрахунку за виконані роботи) і є датою, коли зобов'язання припинилося.

Таким чином, враховуючи вищезазначені положення діючого законодавства, з огляду на частковий пропуск позовної давності, судом встановлено, що задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення 35 045 грн. 03 коп. 3 % річних за період із 10.04.2014 року по 07.04.2016р.

Стосовно нарахованих позивачем сум інфляційних втрат, суд здійснивши власний розрахунок, встановив, що фактично розмір інфляційних втрат є більшим, а тому задоволенню підлягають позовні вимоги в частині заявленої суми до стягнення у розмірі 407 814 грн. 70 коп.

У стягненні 3 % річних за період із 13.01.2014 року по 09.04.2014 року суд відмовляє, у зв’язку із застосування наслідків спливу позовної давності.

Розрахунок 3% річних та інфляційних втрат було здійснено за допомогою програмного забезпечення “Ліга Закон”.

Вирішуючи питання про розподіл господарських витрат зі сплати судового збору, суд зазначає, що витрати зі сплати судового збору за вимогами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Зважаючи на викладені обставини, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись ст.ст. 257, 261, 267, 525, 526, ч.1 ст. 530, 536, 546, 599, ст.ст. 610, 611, ч.1 ст.612, 625 Цивільного кодексу України; ст.ст. 230 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 42-47, 33, 34, ч.3 ст.35, 43, 49, ст.ст.82-85, 121 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Управління житлово-комунального господарства Слов’янської міської ради (код ЄДРПОУ 03364636, місцезнаходження 84100, Донецька обл., м.Слов'янськ, площа Жовтневої революції, буд.3) на користь Товариства з обмеженою відпвоідальністю «Ялта Град Строй» (код ЄДРПОУ 35559557, місцезнаходження 02160, м.Київ, просп.Тичини, буд.20) 3% річних в сумі 35045 грн. 03 коп., суму інфляційних втрат у розмірі 407 814 грн. 70 коп., а також судовий збір в сумі 6642 грн. 90 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 26.06.2017р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 03.07.2017р.

Суддя Ю.С. Мельниченко