Постанова № 67580535, 06.07.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

06 липня 2017 року №826/11281/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової А.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіпро скасування податкового повідомлення-рішення,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якій просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.11.2015 №9447-17.

Позовні вимоги мотивовані тим, що останній є власником нежилих приміщень, які ним як платником єдиного податку, використовуються для здійснення підприємницької діяльності, а тому відповідно до приписів підпункту 297.1.4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України звільнений від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку за земельні ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що ОСОБА_1 є платником земельного податку, а тому спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.

Розгляд справи здійснено у письмовому провадженні, відповідно до приписів частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 починаючи з 01.07.2012 є платником єдиного податку за ставкою 5%.

ОСОБА_1 є власником нежилих приміщень в місті АДРЕСА_1

Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві направлено позивачеві податкове повідомлення-рішення від 19.11.2015 №9447-17, яким визначено земельний податок з фізичних осіб у сумі 72013,39 грн.

Позивач вважаючи податкове повідомлення-рішення від 19.11.2015 №9447-17 протиправним, звернувся до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом пунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з пункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Крім того, пунктом 286.6 статті 286 Податкового кодексу України визначає, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Статтею 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Суд вважає за необхідне зазначити, що законодавчо встановлений коефіцієнт індексації грошової оцінки землі тягне за собою автоматичну зміну розміру плати за землю. При цьому, визначена нормативно-грошова оцінка землі не змінюється, а лише індексується на відповідний коефіцієнт.

За таких обставин, розмір земельного податку з фізичних осіб, в будь-якому випадку повинен бути проіндексований згідно правил статей 271 та 289 Податкового кодексу України.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Згідно з пункту 291.2 статті 291 цього Кодексу спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У пункті 269.2 статті 269 Податкового кодексу України передбачено, що особливості справляння земельного податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Згідно підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Позивач є платником єдиного податку із 01.07.2012.

При цьому, як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснює такі види діяльності: код КВЕД 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; код КВЕД 77.21 Прокат товарів для спорту та відпочинку; код КВЕД 82.19 Фотокопіювання, підготування документів та інша спеціалізована допоміжна офісна діяльність; код КВЕД 93.29 Організування інших видів відпочинку та розваг; код КВЕД 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; код КВЕД 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний); код КВЕД 70.21 Діяльність у сфері зв'язків із громадськістю; код КВЕД 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування; код КВЕД 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах.

У той же час, на підтвердження використання вказаної земельної ділянки у власній господарській діяльності позивачем надано суду копію наказу від 31.05.2013 №5, виданого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, у відповідності до якого у зв'язку з придбанням ним нежитлового, вбудованого в будівлю, полупідвального приміщення за адресою: АДРЕСА_1 наказано створити у вказаному приміщенні спортивно-розважальний заклад «FreeGen».

У додаток до вказаного, позивачем також надано суду копію свідоцтва на знак для товарів і послуг НОМЕР_2, зареєстрованим у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 27.07.2015, згідно з яким зображення знака з написом «FreeGen», зокрема, належить ОСОБА_1.

Водночас, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів того, що під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ним досліджувалося питання використання позивачем, як суб'єктом господарювання, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, вказаної земельної ділянки у його господарській діяльності. Крім того, державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на спростування тверджень позивача доказів зворотнього також не надано.

Суд наголошує, що використання позивачем в своїй господарській діяльності відповідних нежитлових приміщень вже було предметом дослідження в межах адміністративної справи №826/15551/15.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2016 №826/15551/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016, позов ОСОБА_2 задоволено та скасовано податкове повідомлення-рішення, яким було визначене останньому суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб.

Так, в зазначеній постанові було встановлено, що ОСОБА_2 використовувалось у процесі своєї господарської діяльності належне йому на праві приватної власності нежитлове приміщення, розташоване на відповідній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 а тому останній звільняється від сплати земельного податку на підставі положень підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України.

Згідно з частиною четвертою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно із приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Відповідно до статті 129 Конституції України одним із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду. З конституційною нормою кореспондуються приписи статей 7, 14 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є, зокрема, обов'язковість судових рішень, що набрали законної сили.

Окрім того, пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Однак, контролюючий орган виніс оскаржуване податкове-повідомлення рішення від 19.11.2015 №9447-17 поза межами строку.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно і всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2-7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 19.11.2015 №9447-17.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.