Ухвала суду № 67579157, 03.07.2017, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 683/227/17

Провадження № 22-ц/792/1190/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2017 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі головуючого судді Корніюк А.П.,

суддів Пєнти І.В., Талалай О.І.

секретар Кошельник В.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду від 19 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 зазначав, що 19.10.2007 року між ним та ОСОБА_2 був укладений шлюб, від якого народилося двоє дітей: донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька Євангеліна, ІНФОРМАЦІЯ_2. Позивач вказує, що сімейні відносини сторін не склалися, вони не можуть дійти до спільної думки щодо вирішення сімейних проблем, тому постійно виникають скандали, сварки, що негативно впливає на моральний стан дітей, на їх фізичний та духовний розвиток. В 2016 році сторони припинили шлюбні стосунки, та з того часу однією сімєю не проживають. Позивач зазначає, що відповідачка має намір виїхати в Російську Федерацію на роботу, тому вона не зможе забезпечити належні умови для проживання та виховання дітей, вона не працює та не має житла. ОСОБА_1 вважає, що оскільки він має постійну роботу, має можливість винаймати житло для проживання з дітьми, їх утримувати, забезпечувати їм належне виховання, тому місце проживання дітей має бути визначене з ним. З огляду на викладене, позивач просив суд шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвати, неповнолітніх ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 залишити на його вихованні та визначити місце їх проживання з ОСОБА_1 за його місцем проживання.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду від 19 травня 2017 року позов задоволено частково. Шлюб укладений між ОСОБА_1 ОСОБА_2, що зареєстрований, 19.10.2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану Старокостянтинівського районного управління юстиції Хмельницької області, актовий запис №250 розірвано. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку та зазначає, що оскаржуване рішення в частині відмови задоволенні позову про визначення місця проживання дітей є незаконним, оскільки судом порушено норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставин справи. Апелянт зазначає, що висновком органу опіки та піклування Старокостянтинівської міської ради встановлено, що діти можуть проживати зі своїм батьком, оскільки обстежувалися умови їх проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_5. На думку апелянта, суд не надав належної оцінки тому, що відповідачка визнала позов, вказавши, що на даний час не працює, не має постійного доходу, тому має намір виїхати на заробітки в Російську Федерацію. Апелянт вказує, що при залишенні рішення в силі, після відїзду ОСОБА_2 за кордон, діти залишаться проживати з її матірю, внаслідок чого зміниться їх місце проживання, умови повсякденного побуту, що негативно вплине на їх душевний та моральний спокій. Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 просить суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позову про визначення місця проживання дітей та ухвалити нове рішення, яким задоволити позов в цій частині.

Апелянт та відповідачка до суду не зявилися, направивши клопотання щодо розгляду справи у їхній відсутності та просять рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові про визначення місця проживання дітей скасувати та постановити нове, яким ці вимоги задовольнити.

Представник третьої особи до суду також не зявився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про день і час розгляду справи повідомлений належним чином.

В частині задоволених позовних вимог рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень, що викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" в апеляційному порядку не переглядається.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 19 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та зареєстровано шлюб, від якого у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та Євангеліна ІНФОРМАЦІЯ_6.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визначення місця проживання дітей суд першої інстанції вірно виходив із того, що на час розгляду справи малолітні діти сторін проживають разом із відповідачкою і таке проживання дітей із матірю позивачем не заперечується, враховуючи вік малолітніх доньок сторін, які потребують у цьому віці саме материнської турботи та догляду, відсутність, передбачених ч. 2 ст. 161 СК України, чи будь-яких інших виключних обставин, які б викликали необхідність розлучення малолітніх дітей з їх матірю, на що наголошено у Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року.

Дійшовши такого висновку, суд обґрунтовано посилався на відповідні норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно із ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Статтею 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Висновки суду узгоджуються з матеріалами справи.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що висновки суду першої інстанції про недоведеність позивачем неможливості відповідачкою забезпечити належні умови для проживання та виховання дітей не відповідають обставинам справи є безпідставними, адже як вбачається із довідки Старокостянтинівського комбінату комунальних підприємств №0751 від 01.02.2017 року ОСОБА_2 та малолітні діти ОСОБА_3 та Євангеліна зареєстровані та проживають за адресою ІНФОРМАЦІЯ_7. (а.с.29). Апелянтом, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції в порушення вимог ч.1 ст. 60 ЦПК України не надано належних доказів того, що діти проживають разом з ним за адресою по вул. В. Закузьминська, 64 в м. Старокостянтинові.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції дана правильна оцінка висновку органу опіки та піклування №47/21-44-455/2017 від 23.02.2012 року, адже згідно ч.6 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що орган опіки та піклування не заперечував щодо місця проживання малолітніх дітей з батьком ОСОБА_1 на підставі акту обстеження матеріально-побутових умов проживання сімї ОСОБА_1 та ОСОБА_2 саме за адресою вул. В.Закузьминська, 64, однак судом встановлено, що малолітні діти фактично проживають та зареєстровані з ОСОБА_2 за адресою м. Старокостянтинів, вул. Шевченка, 44/1, що не було взято до уваги органом опіки та піклування.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги в тій частині, що судом першої інстанції не надано оцінку тим обставинам справи, що батько малолітніх дітей є військовослужбовцем та не враховано специфіку його служби, колегія суддів вважає їх такими, що не заслуговують на увагу, адже в мотивувальній частині оскаржуваного рішення містяться висновки по вказаним обставинам. І ці доводи апеляції зводяться до незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано ту обставину, що відповідачка визнала позов і зазначила, що не працює, не має постійного доходу і не може забезпечити належні умови проживання для дітей та має намір виїхати на роботу до Російської Федерації є безпідставними, адже судом у відповідності до ч. 4 ст. 174 ЦПК України постановлено ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову та продовжено розгляд справи.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не виходив з інтересів дітей є безпідставними.

Так, Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

В силу положень п. 9 Конвенції про права дитини, ратифіковану в Україні постановою Верховної Ради України 27.02.1991 року N789-XII, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення прийшов до вірного висновку, що відсутні виняткові обставини, які дають підстави для розлучення малолітніх дітей з матірю та позивачем не надано належних та допустимих доказів про те, що саме він може створити кращі умови для виховання та розвитку дітей.

Крім того, колегією суддів встановлено, що між сторонами відсутній спір відносно місця проживання малолітніх дітей, адже як вбачається із матеріалів справи в суді першої інстанції ОСОБА_2 визнавала позов, направивши про це відповідну письмову заяву та давала пояснення, будучи в судовому засіданні і також до суду апеляційної інстанції направила заяву щодо розгляду справи у її відсутності та із зазначенням визнання доводів апеляційної скарги. А згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Порушень процесуального закону, які б були підставою для скасування рішення, судом першої інстанції не допущено.

Підстав в межах доводів апеляційної скарги для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Старокостянтинівського районного суду від 19 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий /підпис/ ОСОБА_5

Судді /підпис/ ОСОБА_6

/підпис/ ОСОБА_7

Згідно оригіналу: суддя апеляційного суду А.П. Корніюк

_______________Головуючий у першій інстанції ОСОБА_8 Справа № 22ц/792/1190/17

Доповідач Корніюк А.П. Категорія: 49