Ухвала суду № 67579095, 05.07.2017, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/5209/17 Провадження № 22-ц/795/1413/2017 Категорія - цивільна Головуючий у I інстанції - Литвиненко І. В.

У Х В А Л А

05 липня 2017 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі :

головуючого-судді Мамонової О.Є.,

суддів: Бобрової І.О., Шитченко Н.В.,

із секретарем: Шкарупою Ю.В.

за участю: представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Гарантія» на ухвалу судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 червня 2017 року про відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Гарантія» про стягнення страхового відшкодування, -

У С Т А Н О В И В:

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 червня 2017 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Гарантія» про стягнення страхового відшкодування.

В апеляційній скарзі ПрАТ «Страхова компанія «Гарантія» просить зазначену ухвалу судді скасувати та передати справу до Печерського районного суду м. Києва за підсудністю для вирішення питання про відкриття провадження, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що дана цивільна справа не підлягає розгляду за правилами ч. 5 ст. 110 ЦПК України за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача, а підлягає розгляду за загальним правилом підсудності згідно ч. 2 ст. 109 ЦПК України, а саме за місцезнаходженням відповідача юридичної особи Печерським районним судом м. Києва, оскільки предметом спору є стягнення страхового відшкодування.

Заявник вказує, що з позовної заяви ОСОБА_2 вбачається, що зазначений цивільний позов був поданий позивачем як споживачем в порядку ч. 5 ст. 110 ЦПК України, однак, при цьому позовна заява не містить жодного посилання на те, яке ж саме право позивача як споживача було порушене.

Наголошує, що позивач звернувся до суду як страхувальник до страховика про виконання останнім умов договору страхування та здійснення страхової виплати, тобто даний позов випливає із договірних правовідносин страхування, а ЗУ «Про захист прав споживачів» може застосовуватися, коли позивач прямо вказує на порушення норм, гарантованих цим Законом.

На думку заявника, оскільки даний спір виник із виконання договірних зобов'язань за договором майнового страхування, тому він не підпадає під дію ЗУ «Про захист прав споживачів».

Крім того, заявник зауважує, що позивач, звернувшись до суду не сплатив судовий збір, пославшись, що позов подано ним як споживачем і на підставі ч. 3 ст. 22 зазначеного вище Закону він звільнений від сплати судового збору, однак за змістом ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» з 01.09.2015 споживачі за позовами, що повязані з порушенням їхніх прав, не відносяться до субєктів, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_1, який підтримав апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, у травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до ПрАТ «Страхова компанія «Гарантія», в якому просив стягнути з відповідача на його користь страхове відшкодування у розмірі 225 315, 59 грн на підставі договору добровільного страхування подорожуючих за кордон № МВ-ПК 085090 від 11.01.2017 у зв'язку з відмовою відповідача від здійснення такої виплати, вважаючи, що відповідачем грубо порушені його законні права як споживача послуг.

Стаття 122 ЦПК України регламентує дії судді при вирішенні питання про відкриття провадження у справі. Про відкриття провадження у справі суддя постановляє ухвалу. Суддя має перевірити належність справи до юрисдикції та підсудності суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням.

Однак слід відзначити, що загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується лише у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.

Разом з тим, згідно ч. 5 ст. 110 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Частиною 14 цієї статті встановлено, що позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої ст. 114 цього Кодексу.

Як вбачається із позовної заяви, між сторонами виник спір з приводу наявності підстав для сплати суми страхового відшкодування, тобто між позивачем як споживачем послуг зі страхування та відповідачем, як надавачем таких послуг, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що суддя суду першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про підсудність даної справи Деснянському районному суду м. Чернігів.

Колегія суддів не погоджується з доводами заявника стосовно того, що спірні правовідносини не підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак і під положення ст.110 ЦК України, виходячи з такого.

За змістом преамбули Закону України «Про страхування», він регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про страхування», яка узгоджується з положеннями ст. 979 ЦК України, договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, відповідно до якої страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Отже, за своєю правовою природою договір страхування є договором про надання послуг.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до п. 22 ст. 1 цього ж Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 12.04.1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» роз'яснено, що до відносин, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» належать, зокрема, ті, що виникають із договору страхування.

Аналіз зазначених вище правових норм з урахуванням роз'яснень п. 2 постанови Пленуму ВСУ від 12.04.1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» дає можливість зробити висновок, що норми Закону України «Про захист прав споживачів» розповсюджуються на спірні правовідносини, що виникли при виконанні договору страхування.

Позивач за даним позовом проживає в Деснянському районі м. Чернігова, а відтак правомірно скористався своїм правом на предявлення позову за своїм місцем проживання до Деснянського районного суду м. Чернігова.

Апеляційний суд не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що даний спір виник із виконання договірних зобов'язань за договором майнового страхування, оскільки договір добровільного страхування подорожуючих за кордон, на підставі якого виникли правовідносини сторін у справі, за своєю правовою природою не є договором майнового страхування.

Доводи заявника з приводу необхідності оплати позивачем судового збору при зверненні до суду з даним позовом, чого останнім не зроблено з посиланням на ЗУ «Про захист прав споживачів», не можуть бути підставою для скасування ухвали судді, оскільки зазначене ніяким чином не порушує права останнього та не впливає на вирішення питання визначення підсудності справи.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що ухвала судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 червня 2017 року постановлена з дотриманням правил підсудності, у зв'язку з чим, згідно п.1 ч.1 ст.312 ЦПК України, апеляційну скаргу слід відхилити, а ухвалу судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 червня 2017 залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312 ч.1 п. 1, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Гарантія» відхилити.

Ухвалу судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 червня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий Судді: