Рішення № 67577555, 30.06.2017, Великолепетиський районний суд Херсонської області

Справа № 649/857/16-ц

Провадження № 2/649/162/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2017 року Великолепетиський районний суд Херсонської області у складі:

головуючого Соловйова В.В.

секретаря судових засідань ОСОБА_1

за участю: позивача ОСОБА_2

представника позивача - ОСОБА_3

представника відповідача ПАТ Марфінбанк - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Велика Лепетиха цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Марфінбанк про стягнення збитків

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до відповідача про збитків, мотивуючи свої вимоги тим, що Великолепетиським районним судом Херсонської області розглядалася справа №2-367/2006 за позовом ВАТ «Морський транспортний банк» до ВАТ «Великолепетиський маслозавод», та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом. У межах розгляду зазначеної справи районним судом 10.04.2006 року було накладено арешт на його майно (виробниче обладнання) у відповідності до переліку вказаного в ухвалі суду. Вказане виробниче обладнання було вмонтоване та знаходилося на ВАТ «Великолепетиський маслозавод» за адресою Херсонська область Великолепетиський район смт. Велика Лепетиха, вул. Дімітрова 50, що підтверджується договором застави майна № 03/132-3 від 05.03.2005 року та актом арешту й опису майна від 14.04.2006 року. ВДВС Великолепетиського РУЮ Херсонської області було накладено арешт на вищевказане майна та відповідно до акту арешту й опису майна від 14.04.2006 року передано на відповідальне зберігання Публічному акціонерному товариству «Марфінбанк». Позовні вимоги позивача у справі №2-367/2006 задоволено в повному обсязі у відповідності до рішення суду від 29.05.2006 року, яке набрало законної сили 20.07.2006 року на підставі Ухвали апеляційного суду Херсонської області. На даний час рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 29.05.2006 року у справі № 2-367/2006 з боку кредитора ПАТ «Великолепетиський маслозавод» виконано в повному обсязі, що підтверджується: рішенням Господарського суду Херсонської області від 14.06.2011 року у справі № 5024/859/2011, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2011 року, яким стягнуто з ПАТ "Марфін Банк" на користь ФОП ОСОБА_5 573900,68 грн. сплачених останньою за договором про переведення боргу та відступлення права вимоги від 21.09.2006 року. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.07.2012 року у справі №5024/93/2012 стягнуто з ФОП ОСОБА_5 на користь ПАТ "Марфін Банк" безпідставно збережені грошові кошти у розмірі 573900,68 грн., які вона отримала від ВАТ "Великолепетиський маслозавод" в рахунок погашення боргу за кредитним договором №03/132-К відповідно до ухвали Господарського суду Херсонської області від 11.08.2009 року у справі № 12/73-Б-08. Зазначене вище підтверджується також рішенням господарського суду Одеської області від 12.09.2016 року у справі №916/4176/14, яке залишено в силі Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 року. Таким чином, зобов'язання ВАТ "Великолепетиський маслозавод" перед відповідачем, які виникли на підставі кредитного договору №03/132-К від 02.03.2005 та рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 29.05.2006 року, виконані належним чином, а отже є припиненими. З наведеного вбачається, що в рамках Закону України «Про виконавче провадження» відповідачеві на відповідальне зберігання передано майно позивача. При цьому відповідно до Ухвали Великолепетиського районного суду Херсонської області від 18.11.2016 року у справі № 649/541/16-ц були скасовані заходи забезпечення позову у справі за №2-367/2006 за позовом ВАТ «Морський транспортний банк» до ВАТ «Великолепетиський маслозавод» та ОСОБА_6, але на даний час відповідач не повернув з відповідального зберігання майно, яке йому було передано на виконання ухвали Великолепетиського районного суду Херсонської області від 10.04.2006 року, чим порушує його права, як власника майна. 21.02.2017 року позивач ОСОБА_2 надав до суду заяву про зміну предмету позову у якій зазначив, що у своїй апеляційній скарзі на ухвалу про відкриття провадження у справі ПАТ «Марфінбанк» стверджує, що його майно, яке 14.04.2006 року Відділом державної Виконавчої служби Великолепетиського РУЮ було передано Банку на відповідальне зберігання згідно акту опису й арешту майна, відсутнє (демонтовано). ПАТ «Марфінбанк» посилається на рішення апеляційного суду Херсонської області від 29.10.2013 року по справі №649/379/13-ц, яким підтверджується те, що належне позивачу майно за адресою: вул. Димитрова 50 в смт. Велика Лепетиха Херсонської області відсутнє (демонтовано). На теперішній час дане рішення апеляційного суду Херсонської області є чинним. Таким чином, не потребує доказування факт знищення майна та неможливості його повернення в натурі Банком. Фактичні обставини позову зводяться до того, що перелічене в акті майно належить Позивачу на праві власності і є виробничим обладнанням, яке було вмонтоване і знаходилося на території ВАТ «Великолепетиський маслозавод» за адресою Херсонська область, Великолепетиський район, смт. Велика Лепетиха, вул. Дімітрова 50, підтверджується договором застави майна №03/132-33 від 05.0.3.2005 року та актом опису й арешту майна від 14.04.2006 року. Крім того, зазначене майно входило до складу цілісного майнового комплексу і забезпечувало виробничий цикл Великолепетиського маслозаводу. Переміщення спірного майна, що знаходиться у складі майнового комплексу на земельній ділянці заводу, з урахуванням також строку його експлуатації, є неможливим, оскільки воно буде знецінено, а також втратить своє призначення. Банку була передана річ (обладнання) на відповідальне зберігання, яка має цілісність, як єдине ціле (діюче виробництво). Дане промислове обладнання було змонтовано на фундаментах, підключене до електричних мереж обв'язано трубопроводами для подачі води, сировини, повітря, пару, енергоносіїв, а також для дотримання належних технологічних параметрів були встановлені щити автоматики. Цим обладнанням були скомплектовані три цеха: сирний цех, казеїновий цех, маслоцех, які були з'єднані між собою комунікаціями і виробляли якісну молочну продукцію. Демонтаж, розділення обладнання від місць їх розташування (приміщень) знижує цілісність як обладнання, так і будівель та споруд в цілому підприємства, яке втрачає свою цілісність і в подальшому не може використовуватись за призначенням. Зокрема, в акті опису й арешту майна від 14.04.2006 року, яким було передано майно Банку на відповідальне зберігання було зазначено, що на описане майна накладено арешт і встановлено обмеження права користування ним, а саме заборонено відчуження розукомплектування, знищення, а також Банк був попереджений про «кримінальну або матеріальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування чи підміну описаного майна». Спір виник з приводу належного Позивачу майна, яке було передано державним Виконавцем на відповідальне зберігання Банку в рамках ЗУ «Про виконавче впровадження». Заходи забезпечення позову у справі №2-367/2006 року були скасовані ухвалою Великолепетиського районного суду Херсонської області від 18.11.2016 року у справі №649/541/16-ц, у зв'язку з відсутністю заборгованості перед Банком. Із наявних у справі матеріалів випливає підтвердження протиправної дій Банку, що стало в подальшому передумовою знищення майна Позивача. Оскільки матеріалами цієї справи також підтверджено неможливість повернення майна в натурі, то єдиним способом захисту порушених прав Позивача може бути стягнення з відповідача в повному обсязі збитків відповідно до реальної вартості на час розгляду цієї справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Згідно звіту з незалежної оцінки майна №Од1/1 від 25.01.2017 року Виробничого обладнання в кількості 27 найменувань виконаного Українською Універсальною Біржею, яка має сертифікат суб'єкта оціночної діяльності Фонду Державного майна України, випливає, що величина ринкової вартості аналогічного майна, що було втрачено з вини Банку з урахуванням ринкової вартості відповідних монтажних та інших робіт необхідних для приведення майна до стану придатного для його експлуатації складає 22263393,00 грн., з яких ринкова вартість аналогічного майна складає 20239448,00 грн. та ринкова вартість відповідних монтажних робіт складає 2023945,00 грн. Позивач просить суд стягнути з Публічного Акціонерного Товариства «Марфінбанк» (68003, Одеська область, м. Чорноморськ, проспект Миру, 28, кор./рахунок №32003100300 в Управлінні НБУ в Одеській області, 328027, код ЄДРПОУ 21650966) на його користь (73000, м. Херсон., Миколаївське шосе 8, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, картковий рахунок в AT «Ощадбанк», м. Херсон, вул. Суворова 26, 100000/ТВБВ №10021/01, Україна №26251000056387, МФО 352457, ЗКПО 02766367, транзитний рахунок 2924902) збитки у розмірі 22263393,00 грн., а також стягнути з відповідача судові витрати.

Під час судового розгляду даної цивільної справи представник відповідача надав до суду свої заперечення на позов, у яких зазначив, що сторонами по даній справі є ОСОБА_2 - позивач, ПАТ «Марфінбанк» - відповідач, предметом даного позову є стягнення матеріальної шкоди, підставою позову є знищення майна, в кількості 27 найменувань згідно переліку у позовній заяві, належного позивачу. Однак в 2013 року Великолепетиським районним судом Херсонської області розглядалася справа за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Марфінбанк» про стягнення матеріальної та моральної шкоди. В обґрунтування позовної заяви позивач також зазначав про те, що з вини відповідача було знищено належне йому майно в кількості 27 найменувань. За наслідками розгляду справи, рішенням Великолепетиського районного суду Херсонської області від 17.07.2013 року з ПАТ «Марфінбанк», зокрема, стягнуто на користь ОСОБА_2 спричинену матеріальну шкоду в сумі 5200000,00 грн. Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 29.10.2013 року рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 17.07.2013 року скасовано та у задоволені позовних вимог відмовлено. По справі, яка розглядалася в 2013 році, сторонами також був ОСОБА_2 - позивач, ПАТ «Марфінбанк» - відповідач, предметом позову також було стягнення матеріальної шкоди, підставою позову також було знищення того самого майна, в кількості 27 найменувань, належного позивачу. Таким чином вже є рішення суду, яке набрало законної сили, ухвалене з приводу спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Таким чином, провадження по справі підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України. З приводу предмету позову зазначив, що в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ухвалою Великолепетиського районного суду Херсонської області від 10.04.2006 року накладено арешт на майно належне позивачу в кількості 27 одиниць. Згідно акту опису й арешту майна від 14.04.2006 року Відповідачу було передано на відповідальне зберігання майно, належне позивачу, в кількості 27 одиниць. Ухвалою Великолепетиського районного суду Херсонської області від 18.11.2016 року скасовані заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно належного позивачу в кількості 27 одиниць накладені ухвалою Великолепетиського районного суду від 10.04.2006 року. Позивач вважає, що оскільки заходи забезпечення позову скасовані, відповідач, як зберігач, зобов'язаний повернути йому майно, яке було передано на відповідальне зберігання, однак в зв'язку з тим, що належне йому майно у відповідача відсутнє, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу вартість майна, про що в своїй позовній заяві, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, позивач і просить. Однак твердження викладені в позовній заяві не відповідають вимогам законодавства виходячи з наступного. Враховуючи те, що майно на зберігання передавалося відповідачу державним виконавцем ВДВС у Великолепетиському районі представнику ВАТ «МТБ», правонаступником якого є ПАТ «Марфінбанк», то відповідно, зберігачем в даному випадку є ПАТ «Марфінбанк», а поклажодавцем є ВДВС у Великолепетиському районі. Відповідно до ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Таким чином, нормами діючого законодавства передбачений обов'язок зберігача повернути річ саме поклажодавцю, яким в даному випадку є ВДВС у Великолепетиському районі, а не ОСОБА_2, та законодавством не передбачено обов'язку зберігача повертати річ власнику майна чи будь-яким третім особам. На теперішній час поклажодавець (ВДВС у Великолепетиському районі) до відповідача з вимогою повернення майна не звертався, та підстав стверджувати про те, що ПАТ «Марфінбанк», як зберігач, відмовився повертати майно відсутні. Окрім того, слід звернути увагу на те, що позивачем не надано доказів відсутності відносно нього, як боржника у виконавчому провадженні, відкритих виконавчих проваджень та інших обтяжень належного позивачу майна. За відсутності встановлення вказаних обставин та повернення майна позивачу, а не ВДВС у Великолепетиському районі може призвести до порушення законодавства та прав стягувачів, у випадку наявних відкритих виконавчих проваджень відносно позивача. Також слід звернути увагу на те, що відповідно до ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відвідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Таким чином, законодавством не передбачено обов'язкової вимоги до зберігача повернути саме ту річ, яку він прийняв на зберігання, а може повернути іншу річ такого самого роду та такої самої якості. Враховуючи вище викладене, відсутність у зберігача майна, яке йому було надано на зберігання, не є підставою для покладення на нього матеріальної відповідальності за знищення такого майна, оскільки зберігач має право повернути інше майно такого самого роду та такої самої якості, а відсутність вимоги поклажодавця про повернення такого майна свідчить про передчасність заявлених вимог. Доводи позовної заяви про неможливість повернення майна в натурі є таким, що не відповідають дійсності, вимогам законодавства та не підтверджуються матеріалами справи. Додатково зазначив, що як вбачається з оцінки майна № ОСОБА_4 1/1 від 25.01.2017, при визначенні вартості майна, відшкодування за яке позивач просить стягнути кошти, оцінювачем в якості аналогів досліджувалося нове майно, та вартість майна визначалася виходячи з вартості нового майна. При цьому в самій оцінці зазначено яким чином впливає на вартість майна його експлуатація. Таким чином, оскільки зазначеною вище оцінкою визначено вартість нового майна, при визначені вартості майна не було враховано стан майна, період його експлуатації, технічні характеристики щодо строку служби майна, вказана оцінка не може слугувати як доказом по цій справі. Що стосується вимог про відшкодування вартості монтажу та пуско-налагоджувальних робіт, то в даному випадку слід зазначати, що в даному випадку позивачу необхідно довести вину відповідача у демонтажу належного йому майна, факт витрат безпосередньо позивача на монтаж свого часу цього обладнання. Позивач не надав доказів вини відповідача у демонтажу належного йому майна. Як вбачається з акту опису та арешту, на відповідальне зберігання передавалося конкретне майно. При цьому в акті нічого не значено про те, що вказане майно знаходилося в змонтованому вигляді. Додатково слід зазначити, що в самому акті не встановлено заборону на його демонтаж, що свідчить про те, що на момент його передачі майно було демонтоване. Також позивачем не надано доказів того, що ним було змонтоване належне йому майно за власні кошти, в зв'язку з чим він повинен буде понести додаткові витрати на його монтаж. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач посилається на те, що належне йому обладнання було змонтоване на території ВАТ «Великолепетиський маслозавод», та відповідно витрати на монтаж на цьому ж заводі і будуть реальними збитками, які підлягають відшкодуванню проте позивачем не надано доказів того, що належне йому майно буде змонтовано на території ВАТ «Великолепетиський маслозавод», зокрема договору про співпрацю, документів підтверджуючих співвласність на ВАТ «Великолепетиський маслозавод», що свідчить про те, що вказані витрати не можуть вважатися реальними та підлягають відшкодуванню. За відсутності згоди ВАТ «Великолепетиський маслозавод» на його території монтажу належного позивачу обладнання, та монтаж цього обладнання іншому місці свідчить про те, що вказані збитки не є реальними. Зазначене вище свідчить, що сума позовних вимог позивача значно завищена та не відповідає реальній (ринковій) вартості його вживаного майна, а тому просить суд відмовити ОСОБА_2 у задоволені позовних вимог.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 позов підтримав та просить суд його задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позов ОСОБА_2 підтримав, вважає його обгрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

У судовому засіданні представник відповідача ПАТ Марфінбанк ОСОБА_4 позов не визнав, підтримав подане ним раніше заперечення та просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Вислухавши пояснення сторін та вивчивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково.

Судом встановлено, що Великолепетиським районним судом Херсонської області розглядалася справа №2-367/2006 за позовом ВАТ «Морський транспортний банк» до ВАТ «Великолепетиський маслозавод» та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом. У межах розгляду зазначеної справи судом 10.04.2006 року було накладено арешт на майно ОСОБА_2, а саме - виробниче обладнання, до складу якого входить: холодильний агрегат МВТ-20 (1шт.); машина холодильна MBB 20-2-0 з трьома повітроохолоджувачами (1шт.); машина холодильна MBB 9-2-0 з двома повітроохолоджувачами (1шт.); машина холодильна MBB 9 (1шт.); машина холодильна МВТ-35 для охолодження молока (1шт.); охолоджувач AI OOЛI-5 (1шт.); повітряний компресор ПКС (1 шт.); машина холодильна BP IM (2шт.); котел Е1/9 (3шт.); установка хімводоочистки (1шт.); вакуум-упаковочна машина ВМ-14 для упаковки сирних голівок (1шт.); апарат фасовки масла АРМ (1шт.); парафінер Г6 ОПЧ-А (1шт.); прес для сирів Е8 ОПД-24 (2шт.); пастеризаційно-охолоджувальна установка ОЮІЮ (1шт.); насос для сирного зерна А9 КНА (1шт.); насос молочний Г2 ОПБ (5шт.); насос молочний Г2 ОПД (1шт.); пастеризаційно-охолоджувальна установка OKЛI-5 (1шт.); сироватновідділювач Л5-OC (1шт.); лінія по виробництву казеїну ВС-150 (1шт.); маслообразователь ТІ ОМ-2Т (1пгг.); насос гвинтовий П8 ОНД (1шт.); заквасочні установки РЗО-ЗУ-35 (3шт.); сепаратор для високо жирних сливок Ж5 ОС 2Д 500 (2шт.); пастеризатор П80МФ-3 (1шт.); ванни сиродільні Д7ОСА 2500 (2шт.). Вказане виробниче обладнання під час укладання договору застави майна № 03/132-3 від 05.03.2005 року знаходилося в технічно справному стані та придатному до експлуатації, про що зазначено в п. 8 вказаного договору. Договір застави укладений в якості забезпечення виконання зобов'язань відкритого акціонерного товариства Великолепетиський маслозавод перед Банком за кредитним договором №03/132-К від 02.03.2005 року. У подальшому ВДВС Великолепетиського РУЮ Херсонської області на виконання ухвали суду було накладено арешт на вищевказане майна та відповідно до акту арешту й опису майна від 14.04.2006 року передано на відповідальне зберігання Публічному акціонерному товариству «Марфінбанк».

На даний час рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 29.05.2006 року у справі № 2-367/2006 з боку кредитора ПАТ «Великолепетиський маслозавод» виконано в повному обсязі, що підтверджується: рішенням Господарського суду Херсонської області від 14.06.2011 року у справі № 5024/859/2011; постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.07.2012 року у справі №5024/93/2012, а також рішенням господарського суду Одеської області від 12.09.2016 року у справі №916/4176/14. Таким чином, зобов'язання ВАТ "Великолепетиський маслозавод" перед відповідачем, які виникли на підставі кредитного договору №03/132-К від 02.03.2005 та рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 29.05.2006 року, виконані належним чином, а отже є припиненими.

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо яких встановлено ці обставини.

Ухвалою Великолепетиського районного суду Херсонської області від 18.11.2016 року у справі № 649/541/16-ц скасовані заходи забезпечення позову у справі за №2-367/2006 за позовом ВАТ «Морський транспортний банк» до ВАТ «Великолепетиський маслозавод» та ОСОБА_6, але на даний час відповідач не повернув з відповідального зберігання майно, яке йому було передано на виконання ухвали Великолепетиського районного суду Херсонської області від 10.04.2006 року

Як видно з апеляційного суду Херсонської області від 29.10.2013 року по справі №649/379/13-ц, яке є чинним? майно, що належне позивачу та було розташоване за адресою: вул. Димитрова 50 в смт. Велика Лепетиха Херсонської області відсутнє (демонтовано).

Згідно ст. 22 ЦК України, особі якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та умов цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 4 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно ст. 575 ЦК України особливості застави проявляються через конкретні види застави, зокрема ч. 2 цієї ж статті: закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.

Частиною 1 ст. 44 Закону України Про заставу встановлено, що заклад це застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя.

Відповідно до ст. 48 Закону України Про заставу на кредитора переходить зобов'язання належним чином утримувати та зберігати предмет закладу, нести відповідальність за його втрату чи пошкодження. Заставодержатель несе відповідальність за пошкодження предмету закладу - в розмірі суми, на яку знизилась вартість заставленого майна. Заставодержатель зобов'язаний відшкодувати заставодавцю всі заподіяні пошкодження предмету закладу збитки в повному обсязі.

У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди зазначено, що коли відшкодування шкоди в натурі неможливе потерпілому відшкодовується в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, вартість робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. А також, якщо для відновлення, попереднього стану речі, що мала певну зношеність, були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації.

Матеріалами даної справи підтверджено неможливість повернення майна в натурі, а тому суд вважає, що єдиним способом захисту порушених прав Позивача є стягнення з відповідача збитків відповідно до реальної вартості на час розгляду цієї справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди.

Згідно звіту з незалежної оцінки майна №Од1/1 від 25.01.2017 року виробничого обладнання в кількості 27 найменувань виконаного Українською Універсальною Біржею, яка має сертифікат суб'єкта оціночної діяльності Фонду Державного майна України - величина ринкової вартості аналогічного майна, що було втрачено з вини Банку з урахуванням ринкової вартості відповідних монтажних та інших робіт необхідних для приведення майна до стану придатного для його експлуатації складає 22263393,00 грн., з яких ринкова вартість аналогічного майна складає 20239448,00 грн. та ринкова вартість відповідних монтажних робіт складає 2023945,00 грн., але суд вважає, що вказана у звіті ринкова вартість аналогічного майна є дещо завищеною, а вартість монтажних робіт на даний час відшкодуванню не підлягає, оскільки витрати пов»язані з установкою обладнання, позивач має понести у майбутньому і їх вартість може бути зміненою, залежно від фактично придбаного обладнання та його комплектації, і виконання вказаних робіт має бути належним чином підтверджено.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що стягненню з ПАТ Марфінбанк на користь ОСОБА_2 відповідно до ст.ст. 22, 526, 575, 610, 611 ЦК України, ст.ст. 44, 48 ЗУ Про заставу підлягають збитки у розмірі 10000 000 грн. 00 коп., оскільки майно, яке належить позивачу на даний час відсутнє, а заставодержатель несе відповідальність за пошкодження предмету закладу, а тому позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тому стягненню з відповідача ПАТ Марфінбанк на користь позивача підлягають понесені ним судові витрати у розмірі 6891 гривня 21 копійка, оскільки вони документально підтверджені: квитанцією про сплату судового збору №4984 від 19.08.2016 року на суму 551 грн. 21 коп. та квитанцією про сплату судового збору №1436 від 08.12.2016 року на суму 6340,00 грн.

На підставі ст.ст. 16, 22, 23, 1166,1167 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 79, 88, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Марфінбанк про стягнення збитків задовольнити частково.

Стягнути з Публічного Акціонерного Товариства «Марфінбанк» (68003, Одеська область, м. Чорноморськ, проспект Миру, 28, кор./рахунок №32003100300 в Управлінні НБУ в Одеській області, 328027, код ЄДРПОУ 21650966) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, (73000, м. Херсон., Миколаївське шосе 8, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, картковий рахунок в AT «Ощадбанк», м. Херсон, вул. Суворова 26, 100000/ТВБВ №10021/01, Україна №26251000056387, МФО 352457, ЗКПО 02766367, транзитний рахунок 2924902) збитки у розмірі 10000000 гривень 00 копійок, та судові витрати у розмірі 6891 гривень 21 копійка, а всього кошти у сумі 10006891 (десять мільйонів шість тисяч вісімсот дев»яносто одна ) гривня 21 копійка.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Херсонської області через Великолепетиський районний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий підпис

КОПІЯ ВІРНА

Суддя В.В. Соловйов

Секретар с/з ОСОБА_1