Ухвала суду № 67576163, 03.07.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 462/5338/14-к Головуючий у 1 інстанції: Колодяжний С.Ю. Провадження № 11-кп/783/5/17 Доповідач: Каблак П. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2017 року м. Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Каблака П.І.

суддів: Танечника І.І., Урдюк Т.М.

з участю секретаря судового засідання: Бориславського Р.А.

прокурора: Сороківського М.П.

обвинуваченої: ОСОБА_1

захисника обвинуваченої адвоката: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження про обвинувачення

ОСОБА_1, 29 квітня 1978 р. н., уродженки ІНФОРМАЦІЯ_1, українки, громадянки України, ІНФОРМАЦІЯ_2, одруженої, яка має на утриманні двох неповнолітніх дітей 1999 і 2004 рр. народження, працюючої викладачем спецдисциплін Львівського технікуму мясної та молочної промисловості Національного університету харчових технологій, зареєстрованої і проживаючої на ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимої

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.368 КК України,

за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_1, в її інтересах захисника адвоката ОСОБА_2, прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_3 на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 17 грудня 2015 р.,

в с т а н о в и л а :

Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 17 грудня 2015 р. ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.368 КК України, і призначено їй покарання у виді штрафу в розмірі 1300 (однієї тисячі трьохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 22100 грн., з позбавленням права обіймати посади, повязані із організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарськими функціями, строком на 2 роки, без спеціальної конфіскації.

Вирішено питання з речовими доказами у справі.

За вироком суду ОСОБА_1, працюючи на посаді викладача спецдисциплін Львівського технікуму мясної та молочної промисловості Національного університету харчових технологій, будучи відповідно до наказу по Національному університету харчових технологій № 82-К від 27.02.2014 р. призначеною на період літньої вступної кампанії 2014 року головою фахової атестаційної комісії по спеціальності «Виробництво харчової продукції», тобто службовою особою, тимчасово за спеціальним наказом наділеною організаційно-розпорядчими функціями, 26.06.2014 р., перебуваючи в приміщенні аудиторії № 9 Львівського технікуму мясної та молочної промисловості Національного університету харчових технологій на вул. Бортнянського, 30/32 у м. Львові, під час розмови з ОСОБА_4 погодилась на пропозицію останньої вирішити питання щодо позитивного результату прийому вступного іспиту для подальшого зарахування її на денну форму навчання в технікумі по напрямку харчова промисловість та переробка сільськогосподарської продукції. При цьому зазначила, що сидить в комісії, сама перевіряє екзаменаційні роботи. Крім цього, висловила прохання про передачу їй за вчинення вказаних дій грошових коштів в сумі 3000 грн., написавши дану суму на аркуші паперу. Розуміючи, що ненадання вказаної суми коштів може ускладнити вступ до навчального закладу, ОСОБА_4 погодилась на вказані умови. Вони домовились про наступну зустріч приблизно за тиждень, коли у ОСОБА_4 буде наявна вказана сума коштів. 04.07.2014 р. близько 12.00 год. ОСОБА_1, перебуваючи в тій же аудиторії навчального закладу, з метою успішного складання ОСОБА_4 вступного іспиту і, відповідно, позитивного вирішення питання про зарахування її до навчального закладу, надала ОСОБА_4 для копіювання екзаменаційний білет, номер якого остання мала повідомити при здачі іспиту. В свою чергу ОСОБА_4 надала ОСОБА_1 раніше обумовлену суму неправомірної вигоди в розмірі 3000 грн. В той же день ці кошти були виявлені і вилучені у ОСОБА_1 працівниками правоохоронного органу.

На вирок суду обвинувачена ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати і закрити кримінальне провадження відносно неї на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України.

В обґрунтуванні апеляційної скарги та додаткових поясненнях до неї покликається на те, що вирок суду є незаконним, необґрунтованим та невмотивованим, ухвалений за невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, ґрунтується на припущеннях і ухвалений без доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому, апелянт звертає увагу на те, що в основу обвинувального вироку щодо неї покладено виключно суперечливі показання свідка ОСОБА_4, яка неодноразово їх міняла, та дані відеозапису, з якого неможливо чітко відтворити обставини події. На думку обвинуваченої, суд першої інстанції безпідставно відхилив її доводи про те, що жодної домовленості між нею і ОСОБА_4 стосовно позитивного вирішення питання про вступ останньої до навчального закладу не було, не давши їм належної оцінки та не спростувавши їх здобутими в ході розгляду справи доказами. В оскаржуваному вироку суд не вказав конкретно, які ж дії повинна була вчинити обвинувачена в інтересах особи, яка надавала винагороду, а це має важливе значення для справи, адже, як вважає апелянт, вона не є субєктом злочину, який їй інкриміновано, оскільки не наділена організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарськими повноваженнями, а в період проведення вступної кампанії взагалі перебувала у відпустці. В апеляційній скарзі обвинувачена підтримує висунуту нею в місцевому суді версію про досягнення згоди виключно в межах проведення підготовки ОСОБА_4 до вступного іспиту, з метою чого останній вона передала екзаменаційний білет зразка 2012 року, наполягаючи на тому, що це один із етапів такої підготовки. При цьому стверджує, що дані, здобуті в ході проведення спеціального слідчого експерименту, не можуть бути належними доказами у кримінальному провадженні, адже такий захід може проводитися виключно щодо тяжких і особливо тяжких злочинів, натомість щодо неї мала місце провокація злочину, в ході якої свідок ОСОБА_4 надала неправдиву інформацію, яка згодом не підтвердилася, про, нібито, вимагання у неї хабара за вступ з подальшим інсценуванням злочину з метою викриття обвинуваченої. Апелянт зазначає, що вона неодноразово відмовлялась від прийняття коштів, однак свідок поводилася наполегливо і навязливо. Усе це суд безпідставно не врахував і, як наслідок, ухвалив незаконне рішення, порушивши до того ж розумні строки розгляду справи. Апелянт вважає, що суд у вироку не обґрунтував з належною повнотою, чому він бере до уваги докази сторони обвинувачення і повністю відкидає докази сторони захисту. Крім цього, суд першої інстанції не дослідив особистісних якостей обвинуваченої, які визначали її поведінку на момент вчинення інкримінованих їй дій, відповідної експертизи з цього приводу не проводив. За таких обставин обвинувачена ОСОБА_1 вважає, що її вина у вчиненні злочину не доведена, оскільки ні в ході досудового розслідування, ні в суді не здобуто належних і допустимих доказів цього.

В інтересах обвинуваченої ОСОБА_1 її захисник адвокат ОСОБА_2 також подав апеляційну скаргу, в якій, як і його підзахисна, просить оскаржуваний вирок суду скасувати, а кримінальне провадження відносно обвинуваченої закрити на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України.

В апеляційній скарзі та доповненні до неї захисник покликається на те, що вирок суду підлягає скасуванню в звязку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням кримінального закону, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. При цьому зауважує, що досудове розслідування щодо ОСОБА_1 було проведено з грубим порушенням законодавства, адже кримінальне провадження було розпочате на підставі заяви ОСОБА_4 про вимагання хабара, хоча така кваліфікуюча ознака діяння в подальшому не знайшла свого підтвердження, а отже, стосовно обвинуваченої не міг проводитись спеціальний слідчий експеримент, підставою для якого можуть бути виключно фактичні дані про готування до вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Відповідно, на думку захисника, здобуті слідством в результаті такого експерименту докази є неналежними та недопустимими і не можуть братися за основу для обвинувального вироку щодо обвинуваченої. ОСОБА_4 того, апелянт стверджує про умисне провокування злочину правоохоронними органами, про що, на його переконання, свідчать численні суперечності в показах свідка ОСОБА_4, а також її пояснення про повернення затрачених нею коштів для передачі незаконної винагороди працівниками правоохоронного органу. Захисник наголошує на тому, що ОСОБА_4 сама виступила ініціатором розмови з ОСОБА_1, при цьому документів на вступ до навчального закладу так і не подала. Отже, правдивість її намірів щодо вступу в навчальний заклад є сумнівною, а версія про підбурювання до вчинення злочину не спростована судом. Крім цього, суд так і не встановив, які власне негласні слідчі дії стосовно ОСОБА_1 дозволив проводити слідчий суддя і в яких межах. А тому, захист ставить питання про неможливість використання даних, здобутих в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій, в якості доказів у справі

У своїй апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_3, не оспорюючи вірність кваліфікації дій ОСОБА_1, просить скасувати вирок у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженої і постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 368 КК України у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, повязані із організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарськими функціями строком на 2 роки, без спеціальної конфіскації. В обґрунтування покликається на те, що судом при обранні ОСОБА_1 міри покарання недостатньо враховано тяжкість та суспільну небезпеку вчиненого нею злочину. Зазначає, що ОСОБА_1 своєї вини не визнала, у скоєному не розкаялася, вчинений нею злочин пов'язаний з корупцією, а тому обвинувачена за обставинами справи заслуговує суворішого покарання.

Заслухавши доповідача, обвинувачену ОСОБА_1 та в її інтересах адвоката ОСОБА_2, які підтримали свої апеляційні скарги, та висловили доводи на спростування апеляційної скарги обвинувача, думку прокурора про невідповідність призначеного обвинуваченій покарання ступеню тяжкості вчиненого нею злочину внаслідок мякості такого і його міркування про безпідставність апеляційних скарг обвинуваченої і її захисника, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що такі не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Обвинувачена ОСОБА_1 в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі своєї винуватості у вчиненні інкримінованого їй за ч.1 ст.368 КК України злочину не визнала.

Водночас факт отримання нею від ОСОБА_4 коштів в розмірі 3000 грн. не заперечує.

Передача грошей задокументована правоохоронними органами під час проведення контролю за вчиненням злочину шляхом проведення спеціального слідчого експерименту з використанням аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_1 та візуального спостереження за нею. Здобуті докази зафіксовано на цифрових носіях інформації картах micro sd інв. № 01217т та інв. № 01218т, які були розсекречені на підставі постанови прокурора від 08.07.2014 р. (матеріали кримінального провадження, а.с.162-163), протоколу № 24/8-808т/вн від 07.07.2014 р. про результати аудіо-, відеоконтролю особи і протоколу № 24/8-809т/вн від 07.07.2014 р. за результатами візуального спостереження за особою (матеріали кримінального провадження, а.с.154-159, 160-161).

Згідно протоколу ідентифікації та помічення грошових коштів від 03.07.2014 р. (матеріали кримінального провадження, а.с.25-26) гроші в сумі 3000 грн., надані ОСОБА_4 6-ма купюрами по 500 грн., були оглянуті, описані слідчим, оброблені спецречовиною «Промінь-1» та повернуті ОСОБА_4 з метою подальшого використання при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій. 04.07.2014 р. в ході обшуку в аудиторії №9 Львівського технікуму мясної та харчової промисловості, в якій знаходилась ОСОБА_1, купюри тих самих серій і номерів були виявлені та вилучені, про що свідчить протокол обшуку (матеріали кримінального провадження, а.с.32-37). Крім цього, при освічуванні рук ОСОБА_1 лампою ультрафіолетового випромінювання на одному з пальців правої руки було виявлено світіння (матеріали кримінального провадження, а.с.34).

Наведені докази досліджувалися в судовому засіданні суду першої інстанції, їм дана належна правова оцінка в оскаржуваному вироку. Тому колегія суддів вважає, що факт передачі ОСОБА_4 коштів обвинуваченій ОСОБА_1 доведено і сумнівів не викликає.

Суд першої інстанції вірно встановив відсутність порушень процесуального законодавства щодо фіксації протиправної діяльності ОСОБА_1, на які вказує сторона захисту. Так, у відповідності до п.3 ч.1 ст.271 КПК України контроль за вчиненням злочину може здійснюватися у випадках наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин, та може проводитися, зокрема, у формі спеціального слідчого експерименту. Згідно із ч.7 ст.271 КПК України рішення про проведення контролю за вчиненням злочину приймає прокурор. Аналогічне положення міститься у п.2.3 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України № 114/1042/516/1199/936/1687/5 від 16.11.2012 р. (далі Інструкція), згідно якого виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК України). Крім цього, п.п.1.12.4 Інструкції передбачає, що спеціальний слідчий експеримент полягає у створенні слідчим та оперативним підрозділом відповідних умов в обстановці, максимально наближеній до реальної, з метою перевірки дійсних намірів певної особи, у діях якої вбачаються ознаки тяжкого чи особливо тяжкого злочину, спостереження за її поведінкою та прийняттям нею рішень щодо вчинення злочину.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що рішення про проведення контролю за вчиненням злочину шляхом спеціального слідчого експерименту щодо ОСОБА_1 прийнято 01.07.2014 р. старшим прокурором групи прокурорів відділу нагляду за додержанням законів у сфері протидії корупції та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про корупційні правопорушення прокуратури Львівської області ОСОБА_5 (матеріали кримінального провадження, а.с.10-12). Ним же 04.07.2017 р. винесено постанову про припинення негласних слідчих (розшукових) дій у звязку із завершенням документування отримання ОСОБА_1 неправомірної вигоди 04.04.2014 р. (матеріали кримінального провадження, а.с.55-56), а 08.07.2014 р. проведено розсекречення грифів секретності матеріалів документування (матеріали кримінального провадження, а.с.162-163).

Кримінальним процесуальним законодавством України на прокурора покладено обовязок при проведенні контролю за вчиненням злочину запобігати проявам провокації вчинення злочину. Так, у відповідності до п.1 ч.7 ст.271 КПК України у своєму рішенні про контроль за вчиненням злочину прокурор повинен викласти обставини, які свідчать про відсутність під час негласної слідчої (розшукової) дії провокування особи на вчинення злочину. З постанови прокурора від 01.07.2014 р. щодо проведення відносно ОСОБА_1 спеціального слідчого експерименту вбачається, що такий обовязок субєктом прийняття рішення виконано, оскільки в тексті постанови чітко зазначається, що у справі проводилась перевірка матеріалів досудового розслідування і ознак провокації вчинення злочину не виявлено (матеріали кримінального провадження, а.с.10).

Із заяви про вчинений злочин від 27.06.2014 р., поданої ОСОБА_4, вбачається, що член приймальної комісії Львівського технікуму мясної та молочної промисловості ОСОБА_1 вимагає у неї кошти в сумі 3000 грн. в якості неправомірної вигоди за сприяння у вступі в даний навчальний заклад (матеріали кримінального провадження, а.с.5). Того ж дня відповідні дані внесено слідчим до ЄРДР з кваліфікацією протиправних дій за ч.1 ст.14 ч.3 ст.369-2 КК України за ознакою вимагання неправомірної вигоди (матеріали кримінального провадження, а.с.1). Злочин, передбачений ч.3 ст.369-2 КК України, відноситься до категорії тяжких. А тому, у відповідності до ч.1 ст.271 КПК України це є підставою для проведення контролю за вчиненням злочину.

Стороною захисту не представлено доказів навмисної невірної кваліфікації злочину слідчим з метою штучного створення передумов для проведення спеціального слідчого експерименту. Особа-заявник, щодо якої вчиняються протиправні дії, не зобовязана точно їх кваліфікувати, крім цього, вона може добросовісно помилятися щодо фактичних обставин вчинюваного злочину. Обовязок встановлення дійсних обставин справи покладається на орган досудового розслідування, який в ході слідства зясовує усі юридично значимі факти. У відповідності до ч.1 ст.214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобовязаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. При цьому згідно з п.п.4, 5 ч.5 ст.214 КПК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела, а також попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність. Отже, досудове розслідування починається на основі відомостей про злочин, наданих заявником, на підставі яких діянню дається лише попередня правова кваліфікація. Остаточна кваліфікація дій здійснюється на наступних стадіях кримінального процесу і може уточнюватися.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом першої інстанції, досудове розслідування щодо ОСОБА_1 розпочалось згідно заяви ОСОБА_4 за ч.1 ст.14 ч.3 ст.369-2 КК України, однак в подальшому при проведенні заходів з контролю за вчиненням злочину здобуто докази, які стали підставою для перекваліфікації дій обвинуваченої на ч.1 ст.368 КК України. В даному випадку перевірка відомостей із заяви ОСОБА_4 здійснена в належному процесуальному порядку шляхом проведення спеціального слідчого експерименту, оскільки в інший спосіб встановити дійсні фактичні обставини справи, в тому числі й ті, які впливають на кваліфікацію дій винної особи, неможливо. За результатами негласної слідчої дії не здобуто належні докази вимагання ОСОБА_1 неправомірної вигоди, водночас встановлено фактичні дані про отримання неправомірної винагороди в обумовленому розмірі.

У відповідності до ч.1 ст.256 КПК України протоколи щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій, аудіо- або відеозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі і документи або їх копії можуть використовуватися в доказуванні на тих самих підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування. Враховуючи, що рішення про проведення контролю за вчиненням ОСОБА_1 злочину, як вказано вище, прийнято у відповідності до вимог кримінального процесуального законодавства, результати документування її протиправної діяльності є належними і допустимими доказами у справі. А тому, покладення здобутих слідством в результаті цієї негласної слідчої дії фактичних даних в основу вироку є правомірним.

Доводи обвинуваченої ОСОБА_1 та її адвоката ОСОБА_2 щодо провокування органом досудового слідства вчинення злочину, в ході апеляційного розгляду не знайшли свого підтвердження. В суді апеляційної інстанції за клопотанням захисту 10.03.2016 р. з цих питань призначалася судово-психологічна експертиза. Згідно висновку експерта №102 від 28.02.2017 р. при розмові між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 використовувались методи впливу на свідомість та поведінку ОСОБА_1 у формі переконання. Це, на думку сторони захисту, свідчить про спонукання обвинуваченої до вчинення злочину, спеціальне інсценування з метою подальшого її викриття, а тому здобуті в ході спеціального слідчого експерименту докази не можуть братися до уваги. З таким висновком колегія суддів не погоджується, оскільки згідно із ч.3 ст.271 КПК України провокування (підбурювання) особи до злочину в ході проведення контролю за його вчиненням вважається, зокрема, вплив на поведінку особи шляхом насильства, погрози, шантажу. Як слідує із вказаного вище висновку судового експерта-психолога, таких дій з боку ОСОБА_4 або працівників правоохоронного органу по відношенню до ОСОБА_1 не вчинялося. ОСОБА_4 того, згідно даного висновку психологічний вплив, який мав місце у формі переконання, не міг змінити вільне волевиявлення ОСОБА_1 За таких обставин немає підстав вважати, що відносно обвинуваченої правоохоронним органом здійснювалось підбурювання. ОСОБА_1 добровільно прийняла незаконну винагороду від ОСОБА_4, а її реакція, повязана з ваганням в отриманні такої винагороди і обережністю в прийнятті коштів (загортання їх в папір), правильно оцінена судом як природний спосіб захисту від викриття.

Що стосується версії сторони захисту про наявність домовленості між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на підготовку останньої до іспиту, а не гарантій вступу у навчальний заклад, то така, на думку колегії суддів, є неспроможною. В судовому засіданні суду першої інстанції встановлено, що докази на підтвердження такої домовленості відсутні. ОСОБА_1 графік підготовки не встановлювався, сторони не погоджували між собою питань форми проведення такої підготовки, а наданий ОСОБА_4 білет з питаннями фігурував у розмові виключно в контексті здачі вступного іспиту. ОСОБА_4 того, в суді першої інстанції свідок ОСОБА_4 пояснила, і це узгоджується з оглянутими матеріалами відеозапису, що ОСОБА_1 розяснила порядок здачі вступного іспиту для неї, вказавши, що їй не треба тягнути на іспиті номерок, бо такий номерок уже буде в неї в руці. Таким чином, ОСОБА_1 розробила схему, яка давала їй можливість гарантувати ОСОБА_4 вступ до технікуму.

У відповідності до наказу №82-К «Про затвердження складу функціональних підрозділів приймальної комісії» від 27.02.2014 р. на період літньої вступної кампанії 2014 року ОСОБА_1 призначена головою фахової атестаційної комісії 5.05170101 за напрямом «Виробництво харчової продукції». Згідно із п.4.13 Положення про приймальну комісію Національного університету харчових технологій (в т.ч. для відокремлених структурних підрозділів) голова предметної (екзаменаційної або фахової атестаційної) комісії здійснює керівництво і контроль за роботою членів відповідної комісії, додатково перевіряє письмові роботи (матеріали кримінального провадження, а.с.107). Отже, такий голова є службовою особою, яка виконує організаційно-розпорядчі функції, у звязку з чим являється субєктом злочину, передбаченого ст.368 КК України. Не можуть братися до уваги заперечення обвинуваченої ОСОБА_1, яка наполягає на врахуванні факту перебування її на момент вчинення інкримінованих дій у відпустці згідно наказу керівника технікуму, оскільки жодним актом станом на 04.07.2014 р., тобто на день вчинення злочину, її повноваження, як голови фахової атестаційної комісії, не припинялися. Крім цього, допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7 чітко зазначили, що члени комісій відкликаються з відпусток безпосередньо на дні проведення іспитів для організації їх прийняття і з ОСОБА_1 це питання узгоджувалось. Тому у стосунках з ОСОБА_4 обвинувачена ОСОБА_1 поводила себе як службова особа фахової атестаційної комісії, наперед знаючи, що власне вона проводитиме вступне випробування для ОСОБА_4, займатиметься формуванням питань на іспит, перевіркою робіт та організацією самого іспиту.

Згідно з показаннями свідка ОСОБА_4, даними в суді першої інстанції, при зустрічі ОСОБА_1 запевнила її в можливості допомогти із вступом. При цьому 04.07.2014 р. ОСОБА_1 надала для фотографування питання і відповіді на них, запевнивши, що на вступному іспиті ОСОБА_4 не потрібно буде тягнути номерок, їй попадуться тільки ці питання і необхідно підготувати лише їх. Ці показання є послідовними і повністю узгоджуються з оглянутими місцевим судом відеоматеріалами за результатами проведеного аудіо-відеоконтролю ОСОБА_1, з яких слідує, що остання при розмові з ОСОБА_4 обговорювала питання позитивної здачі вступного іспиту, розказавши схему її дій, і забезпечила її необхідними для цього матеріалами, які за звичайних умов абітурієнтам не надаються, оскільки надають явну перевагу перед іншими вступниками.

Не заслуговують на увагу доводи обвинуваченої та її захисника про невідповідність вимогам чинного законодавства обвинувального акта щодо ОСОБА_1 Встановлено, що вказаний процесуальний документ містить усі, передбачені ч.2 ст.291 КПК України, відомості, підписаний слідчим і затверджений прокурором у встановленому порядку. Крім цього, до обвинувального акта додано усі необхідні додатки, в тому числі розписку обвинуваченої про отримання копій обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування (а.с.8).

Усе вищенаведене вказує на необґрунтованість доводів апеляційних скарг обвинуваченої та її захисника. Суд першої інстанції в оскаржуваному вироку зробив правильні висновки про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.368 КК України, обґрунтував це належними та допустимими доказами, вірно оцінивши їх в сукупності. Доводи апеляційних скарг сторони захисту зазначених висновків суду не спростовують. Колегія суддів вважає, що при розгляді справи і ухваленні вироку місцевим судом порушень вимог матеріального і процесуального законодавства не допущено. А отже, підстави для закриття провадження, на які посилається сторона захисту, у справі відсутні.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції також правильно вирішено питання обрання покарання обвинуваченій ОСОБА_1

З вироку суду слідує, що судом враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є злочином середньої тяжкості, вчиненим умисно з корисливих мотивів, відсутність помякшуючих та обтяжуючих покарання обставин, а також особу винної, яка раніше не судима, одружена, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, які знаходяться на обліку в окуліста і потребують постійного лікування, працює, на обліку в психоневрологічному та наркологічному диспансері не перебуває, виключно позитивно характеризується за місцем праці і проживання.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2004 р. "Про практику призначення судами кримінального покарання" при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Згідно з п. 3 вищезазначеної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Зазначених вимог судом дотримано, покарання обвинуваченій ОСОБА_1 призначено у відповідності до ст.65 КК України в межах санкції статті, яка передбачає відповідальність за вчинений нею злочин у виді штрафу, як найлегшого виду покарання, встановленого для цього злочину.

Таке покарання, на думку колегії, є необхідним та достатнім для виправлення засудженої і попередження вчинення нею нових злочинів. Дані, які характеризують особу ОСОБА_1, зокрема позитивні характеристики, свідчать про можливість її виправлення без ізоляції від суспільства.

В той же час доводи прокурора, викладені в його апеляційній скарзі, про мякість обраного ОСОБА_1 покарання не знаходять свого підтвердження. У кожному випадку покарання має бути індивідуалізоване і призначатися з урахуванням конкретних обставин справи і особи, яка вчинила злочин. А тому, загальні речі, які виходять за межі фактичних обставин конкретної справи, як, наприклад, посилання прокурора в апеляції на «загальнодержавну політику максимальної протидії корупції, системну зміну законодавства в цій частині із посиленням відповідальності за вчинення таких діянь і перебування питання запобігання корупції на системному контролі керівництва держави, світової та європейської спільноти», не можуть бути підставою для призначення особі покарання. Суд приймає до уваги і враховує лише ті обставини, які передбачені ст.65 КК України, усі решта обставин не мають юридичного значення.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів при перевірці вироку не виявила допущених істотних порушень кримінально-процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які тягнули б за собою скасування, зміну вироку чи закриття кримінального провадження. А тому, апеляційні скарги учасників провадження задоволенню не підлягають.

Керуючисьст.ст.405,407,418,419 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_1, адвоката ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_1, прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Залізничного районного суду м. Львова від 17 грудня 2015 року відносно ОСОБА_1 - без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий: Каблак П.І.

Судді: Танечник І.І.

ОСОБА_8