Ухвала суду № 67573409, 05.07.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 219/1101/17 Номер провадження 22-ц/775/791/2017

Категорія 53

Головуючий у 1 інстанції: Фролова Н.М. Єдиний унікальний номер 219/1101/17

Доповідач: Новікова Г.В. Номер провадження 22-ц/775/791/2017

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2017 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Новікової Г. В.,

суддів: Гапонова А.В., Папоян В.В.,

при секретарі: Молдованові Д. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Артемівського міськрайонного суду від 27 березня 2017 року у справі за позовом відділення дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Бахмут до ОСОБА_1 про стягнення капіталізованих платежів -

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2017 року відділення дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Бахмут звернулось до суду з вказаним позовом, в якому посилалось на те, що з 10.02.1997 року по 08.02.2017 рік ОСОБА_1 був суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою, який з 28.04.2001 року був зареєстрований у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Бахмут Донецької області, як платник страхових внесків.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 08.02.2017 року зареєстровано припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за його рішенням. Дата публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації 12.02.2017 року. Відомості щодо ліквідаційної комісії та термін, до якого повинні подати свої вимоги кредитори, відсутні.

Протягом здійснення підприємницької діяльності відповідач використовував найману працю фізичних осіб. Згідно трудового договору №20 від 07.09.2005 року, зареєстрованого в Артемівському міському центрі зайнятості 07.09.2005 року під №6295 ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1, 26.05.2006 року з ОСОБА_2 трапився нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом (акт про нещасний випадок № 1 форми Н -1 від 09.06.2006 року). За висновком МСЕК від 14.08.2006 року потерпілому первинно встановлена стійка втрата професійної працездатності в 25%. Відділенням Фонду у місті Бахмут були призначені потерпілому страхові виплати з відшкодування шкоди у звязку з виробничою травмою. При повторному огляді МСЕК від 03.09.2007 року потерпілому було встановлено 25% втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом безстроково. Спеціалістами відділення Фонду у місті Бахмут був зроблений розрахунок капіталізації платежів - страхових виплат, які Фонду необхідно буде сплачувати потерпілому ОСОБА_2 протягом його життя .

Просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму капіталізованих страхових виплат з відшкодування шкоди працівнику ОСОБА_2 у звязку з виробничою травмою, у розмірі 112 656 грн..

Рішенням Артемівського міськрайонного суду від 27 березня 2017 року позовні вимоги задоволені. З ОСОБА_1 на користь Фонду стягнуто суму капіталізованих платежів у розмірі 112 656грн.. Вирішено питання щодо судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначив, оскільки позивачем в цій справі є орган державної влади- відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Бахмут, вказаний спір підлягає розгляду адміністративним судом та відповідно до вимог п.1 ч.2 ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, у листі виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 01.09.2011 року №01-16-2510 зазначено, що керуючись ст. 14 Основ законодавства України про загальнообовязкове державне соціальне страхування страхові фонди є органами, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообовязкового державного соціального страхування, провадять акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообовязковим державним соціальним страхуванням та здійснюють інші функції згідно із затвердженими статутами, а також інформаційним листом Верховного Суду України від 26.12.2005 року №3.2-2005 та інформаційним листом Вищого господарського суду України від 07.02.2006 року №01-8/301 «Про деякі питання, повязані із розмежуванням компетенції господарських та адміністративних судів», де у відповідних правовідносинах виконавчі дирекції Фондів соціального страхування , їх робочі органи виступають як субєкти владних повноважень у системі загальнообовязкового державного соціального страхування.

Тому, на думку апелянта, суд першої інстанції помилково відмовив в закритті провадження по справі та розглянув вказаний позов в порядку цивільного судочинства.

Також позивач передчасно звернувся до суду з вказаним позовом, оскільки відповідно до п.1 ч.1 ст.112 ЦК України у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються в першу чергу щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю та вимоги кредиторів забезпечені заставою чи іншим способом.

Позивач посилається на положення ст.11 Закону України №1105-ХІV та зазначає, що джерелами формування коштів Фонду є капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Проте, вказаною нормою визначено ще і інші джерела формування коштів фонду.

Законом України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування» визначено, що саме Фонд соціального страхування України в особі його територіальних підрозділів виплачує страхові виплати особам, що постраждали на виробництві за рахунок коштів, які надходять від роботодавців у вигляді страхових внесків.

Обовязку роботодавця повертати кошти Фонду, які останній виплачує постраждалій особі після ліквідації роботодавця, цим Законом не передбачено.

Тому, позивач при зверненні до суду із вказаним позовом порушив правила підсудності, проігнорував досудовий порядок вирішення спору, а також не обґрунтував належним чином законність та правомірність позовних вимог.

В судове засідання зявився представник ОСОБА_1 за дорученням- Павленко О.В.. ОСОБА_1 та представник відділення Фонду ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, що підтверджується телефонограмою, отриманою особисто ОСОБА_1 та представником відділення Фонду ОСОБА_3 (а.с.110).

Від представника Фонду надійшла заява про відкладення розгляду справи у звязку із відпусткою представника. Апеляційний суд вважає,що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки повідомлені представником причини неявки не можуть бути визнані поважними, так як бути присутнім в судовому засіданні може інший представник Фонду.

Відповідно до ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 10 лютого 1997 року по 08 лютого 2017 року здійснював свою діяльність як фізична особа-підприємець та був зареєстрований у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Бахмут Донецької області як платник страхових внесків, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи підприємця серії В01 №495063 в Артемівській районній державній адміністрації Донецької області.

07 вересня 2005 року між суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено трудовий договір на невизначений строк, який було зареєстровано в Артемівському міському центрі зайнятості 07.09.2005 року під №6295.

26 травня 2006 року з ОСОБА_2 стався нещасний випадок на виробництві, про що свідчить акт форми Н-1 від 09 червня 2006 року. За висновком МСЕК 14.08.2006 року ОСОБА_2 було вперше встановлено 25% втрати професійної працездатності у звязку із травмою на виробництві, що було підтверджено при повторному огляді 03.09.2007 року.

Постановами відділення виконавчої дирекції Фонду в Артемівському районі Донецької області №654 від 01 вересня 2006 року та від 18.01.2017року ОСОБА_2 призначені страхові виплати по відшкодуванню шкоди у зв'язку з виробничою травмою безстроково.

08 лютого 2017 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 за його власним рішенням.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ст. 11 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"(в редакції з 01.01.2015 року) та положення Порядку капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань підприємства банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю поширюються на всі випадки ліквідації юридичних осіб. При цьому, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Таке рішення узгоджується із вимогами закону та відповідає обставинам справи.

Згідно із ч.1 ст.51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Статтею 52 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа-підприємець відповідає за зобовязаннями,повязаними з підприємницькою діяльністю,усім своїм майном,крім майна,на яке згідно із законом не може бути звернуто стягнення.

Частиною другою статті 1205 Кодексу передбачено, що у разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому або цим особам у порядку, встановленому законом або іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві визначає Закон України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (в редакції з 01.01.2015 року,далі по тексту - Закон). Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Статтею 1 Закону (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) зокрема визначено, що страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи. Страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Роботодавцем вважається юридична (підприємство, установа, організація) або фізична особа, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб.

За змістом статті 4 Закону страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням.

За приписами п.5 ч.1 ст.11 Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків провадить акумулювання страхових внесків, має автономну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування. Фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснюється за рахунок капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Положеннями пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 р. №765 "Про затвердження Порядку капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань суб'єкта підприємницької діяльності - банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю" (далі - Порядок № 765) передбачено, що капіталізація платежів здійснюється щодо кожної особи з урахуванням заборгованості за попередні роки та необхідності виплати майбутніх платежів.

Під час розрахунку сум цих платежів повинні враховуватися заробітна плата потерпілого, відсоток втрати професійної працездатності, витрати по догляду за потерпілим, на реабілітацію, протезування, придбання транспортних засобів та види соціальної допомоги відповідно до медичного висновку, необхідність сплати одноразової допомоги у зв'язку з травмою або професійним захворюванням, які можуть призвести до смерті потерпілого, а також інших виплат, передбачених законодавством; капіталізація платежів розраховується на період, що визначаться як різниця між середнього тривалістю життя для чоловіків і жінок у країні та їх віком на момент здійснення капіталізації.

Згідно п.3 вказаного Порядку № 765 капіталізація платежів, передбачених підпунктами 1 - 5 пункту 2 цього Порядку, розраховується на період, що визначається як різниця між середньою тривалістю життя для чоловіків і жінок у країні та їх віком на момент здійснення капіталізації.

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято доводи відповідача про те, що положення ст. 11 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та Постанови Кабінету Міністрів України від 06.05.2000р. №765 не розповсюджуються на дані правовідносини, з тих підстав, що ФОП ОСОБА_1 не є підприємством - банкрутом, оскільки зазначеними нормами передбачений обовязок страхувальника проводити капіталізацію страхових виплат у всіх випадках ліквідації, а не лише у випадку ліквідації підприємства - банкрута. Вказаний обовязок щодо сплати визначених позивачем сум виникає в момент держаної реєстрації припинення підприємницької діяльності з підстави власного рішення такої особи.

За таких обставин, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що із внесенням до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця у ОСОБА_1 виникли зобов'язання перед відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Бахмут Донецької області щодо сплати капіталізованих платежів, розрахованих відносно потерпілого.

Сума капіталізації платежів страхових виплат , яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 , в загальному розмірі 112656 грн. розрахована відповідно до Порядку.

Посилання представника відповідача на те, що розмір платежів є завищеним,не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ставлячи під сумнів правильність нарахування суми капіталізованих платежів,ні відповідачем,ні його представником не надано інших розрахунків,які б на їх думку відповідали Положенню.

Доводи про те,що зобовязання на відшкодування шкоди,заподіяної життю та здоровю найманого працівника внаслідок нещасного випадку на виробництві покладені на Фонд, є необґрунтованими,оскільки згідно акту Н-1 про нещасний випадок на виробництві вбачається,що вказаний нещасний випадок повязаний з виробництвом і в акті відсутні дані,що зазначений нещасний випадок стався внаслідок умисної дії потерпілого.

Посилання апелянта на те,що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, є необгрунтованим. Згідно п.5 ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами. За змістом статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Тобто не наділений владними управлінськими функціями, що зазначено в п.9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01.03.2013 року »Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ».

Як вбачається з матеріалів справи, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Бахмуті звернулося до суду з позовною заявою про стягнення капіталізованих платежів, що свідчить про приватноправовий, а не публічний характер правовідносин, які виникли між сторонами.

Доводи про те, що Фонд звернувся передчасно з зазначеним позовом до суду,оскільки не звертався до відповідача з претензією про виплату капіталізованих платежів, є необґрунтованими. Так як законом не передбачено попереднього обовязкового звернення до відповідача з претензійними вимогами.

Постановлене судом рішення є законним і обґрунтованим. Вимоги матеріального і процесуального права при розгляді справи додержані.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Артемівського міськрайонного суду від 27 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: