Постанова № 67555258, 27.06.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2017 р. Справа№ 910/19961/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Суліма В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Драчова М.С. - представник, дов. № 573 від 05.05.2017;

від відповідача: Кіщук Т.В. - представник, дов. № 216-76 від 05.12.2016;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" та Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку № 8

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2017

у справі № 910/19961/16 (суддя Пригунова А.Б.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку № 8

про стягнення заборгованості 119 838,44 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 у справі № 910/19961/16 провадження у справі № 910/19961/16 припинено на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України в частині стягнення 1 713,74 грн.; позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 31 347,05 грн. заборгованості, 1 628,51 грн. - 3% річних, 11 131,29 грн. - інфляційних втрат та 6 612,16 грн. - штрафу у розмірі 20% від несплаченої суми та 760,79 грн. - судового збору; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 у справі № 910/19961/16 скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача 45 690,52 грн. основного боргу, 5 343,73 грн. інфляційних втрат, 904,32 грн. 3% річних, 4 378,93 грн. пені та 9 138,10 грн. штрафу і прийняти в цій частині нове рішення, яким позов, в частині стягнення позовних вимог в розмірі 45 690,52 грн. основного боргу, 5 343,73 грн. інфляційних втрат, 904,32 грн. 3% річних, 4 378,93 грн. пені та 9 138,10 грн. штрафу задовольнити.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку № 8 звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 у справі № 910/19961/16 скасувати, в частині задоволення вимог та прийняти нове рішення про стягнення 11 303,43 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2017 у справі № 910/19961/16 прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 у справі № 910/19961/16 до розгляду та порушено апеляційне провадження; розгляд апеляційної скарги призначено на 16.05.2017 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2017 у справі № 910/19961/16 прийнято апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку № 8 на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 у справі № 910/19961/16 до розгляду та порушено апеляційне провадження; розгляд апеляційної скарги призначено на 16.05.2017 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

В зв'язку з участю судді-учасника колегії Коротун О.М. у тренінгу 16.05.2017, перебуванням судді-учасника колегії Станіка С.Р. у відпустці, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 15.05.2017 було визначено склад колегії суддів: Гаврилюк О.М. (головуючий), Майданевич А.Г., Сулім В.В.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 прийнято матеріали справи № 910/19961/16 з розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" та апеляційної скарги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку № 8 на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 у справі № 910/19961/16 до свого провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 об'єднано апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" та Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку № 8 в одне провадження для спільного розгляду у справі № 910/19961/16; змінено найменування позивача з "Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на "Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал"; відкладено розгляд справи № 910/19961/16 на 23.05.2017.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України у судових засіданнях 23.05.2017 та 08.06.2017 оголошувались перерви у розгляді апеляційних скарг у справі № 910/19961/16 до 08.06.2017 та 27.06.2017, відповідно.

У судовому засіданні 27.06.2017 представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку № 8.

Представник відповідача у судовому засідання 27.06.2017 проти вимог апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" заперечував, просив задовольнити вимоги апеляційної скарги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку № 8, рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 у справі № 910/19961/16 скасувати, в частині задоволених вимог та прийняти нове рішення про стягнення 11 303,43 грн.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі; в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши представників сторін, дослідивши докази, що є у справі, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, враховуючи доводи письмових пояснень сторін, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 у справі № 910/19961/16 має бути скасовано частково та частково задоволені позовні вимоги.

Як вбачається із матеріалів справи, 19.07.2000 між Державним комунальним об'єднанням "Київводоканал" та відповідачем укладено договір № 8309/4-13 на послуги водопостачання та водовідведення.

На підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 20.07.2001 № 359 Державне комунальне об'єднання "Київводоканал" було перетворено у Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал".

Із Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи № 768385 вбачається, що Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" ідентифікаційний код 03327664 було перетворене на Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" ідентифікаційний код 03327664.

В подальшому змінено найменування позивача з "Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на "Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал".

Відповідно до п. 1 договору № 8309/4-13 позивач, за договором постачальник, зобов'язується забезпечити відповідачу, за договором абоненту, постачання питної води та прийняти від відповідача каналізаційні стоки, а відповідач сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65.

В п.п. 2.1, 2.2 договору № 8309/4-13 сторонами погоджено, що позивач забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна"; приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимі концентрації шкідливих речовин (2.1); відповідач сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством; у разі зміни тарифів оплата послуг відповідачем здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору (2.2).

Згідно із п.п. 3.1, 3.4, 3.6, 3.7 договору № 8309/4-13 кількість води, що подається позивачем та використовується відповідачем, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих позивачем; зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником позивача (3.1); кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з позивачем за діючими нормами водопостачання або іншим засобом, передбачених п. 21.2 Правил (3.4); відповідач розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи (3.6); у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг відповідач зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін; при невиконанні цієї умови дані позивача вважаються прийнятими відповідачем (3.7).

Відповідно до п. 12.17 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994, розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду; порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

18.10.2008, у зв'язку з набуттям чинності Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 (далі - Правила № 190) втратили чинність Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65.

Пунктами 3.1, 3.7 Правил № 190 встановлено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюється на основі показів засобів обліку; розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Як вказує позивач у позовній заяві, позивачем за період з 01.10.2013 по 31.07.2016 відповідачеві було надано послуг на загальну суму 326 461,08 грн., що підтверджується актами про зняття показників водолічильників, розшифровками рахунків абонента, в яких вказані об'єми спожитих послуг, тарифи, за якими проводилися нарахування та вартість наданих послуг, наявними у матеріалах справи.

Однак за отримані послуги сплачено частково, на суму у розмірі 247 709,77 грн., в результаті чого, як стверджує позивач у позовній заяві, у відповідача виникла заборгованість в розмірі 78 751,31 грн.

Як вбачається із розгорнутого розрахунку позовних вимог до відповідача (а.с. 14-18, т. І) за відповідачем обліковується заборгованість за холодну воду та стоки холодної води (код 3-96) у розмірі 33 060,79 грн., гарячу воду та стоки гарячої води (код 3-50096) у розмірі 24 262,90 грн. та 21 427,62 грн., відповідно.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Така ж норма закріплена і в ст. 526 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" від 10.01.2002 № 2918-ІІІ послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору.

З приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води, слід зазначити, що матеріали справи не містять інших договорів, які б регулювали такі відносини між сторонами.

Пунктом 3.13 Правил № 190 визначено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення; обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності; обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показників засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

За приписами ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується; відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається; предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Тобто, обрахунок обсягів спожитої води має здійснюватися на підставі показів приладів обліку, встановлених на межі балансової належності теплового пункту, та сплачуватись балансоутримувачем теплових пунктів на підставі укладеного договору.

Чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду; тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач; при цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Відповідно до розрахунку позовних вимог, позивачем до вартості наданих послуг включено вартість холодної води, яка йде на виготовлення гарячої води.

Згідно із ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У рішенні Господарського суду міста Києва від 03.04.2013 у справі № 5011-73/11230-2012, залишеному без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 24.10.2013, встановлено, що відповідно до наданого відповідачем робочого проекту розміщення бойлерної, бойлерна та елеваторний вузол керування тепловою мережею розміщені в підвалі будинку відповідача та перебувають у нього на балансі, що також не заперечувалось позивачем. Наданими позивачем копіями актів про зняття показань з приладу обліку підтверджується, що представниками сторін, щомісячно за спірний період знімались показники з водолічильників, які знаходяться на межі балансової належності, та визначають об'єми наданих послуг з постачання питної води, що постачалась відповідачу для подальшого використання у господарській діяльності щодо забезпечення споживачів послугою з гарячого водопостачання. Відповідач не надав доказів того, що він уклав договір і оплачує послуги будь-якої особи, крім позивача, з постачання питної води для підігріву або послуги з постачання гарячої води.

Таким чином, враховуючи положення ст. 35 ГПК України та факти, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2013, у позивача наявні правові підстави для виставлення рахунків за холодну воду, яка йде на підігрів за лічильником, вказаним позивачем, оскільки цей лічильник знаходиться у тепловому пункті (бойлері), який належить відповідачу на праві власності та перебуває у нього на балансі.

Крім того, відповідач у листі від 12.01.2017 № 217-01 (а.с. 121, т. ІІ), адресованому ПАТ "Київенерго", зазначає, відповідач забезпечує своїх співвласників житлово-комунальною послугою з гарячого водопостачання, оскільки з моменту його побудови у 1965 році має власний загальнобудинковий бойлер.

Також у зазначеному листі відповідачем вказано, що ПАТ "Київенерго" не є виконавцем послуги з гарячого водопостачання у будинку по вул. Братиславській, 20 у м. Києві.

Як вбачається із умов договору № 8309/4-13 та було зазначено раніше, позивач зобов'язується надавати відповідачу послуги з постачання питної води та приймання від відповідача каналізаційних стоків, а відповідач сплатити за вищезазначені послуги.

Пунктом 1.4 Правил № 190 встановлено, що приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 N 37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 за N 403/6691 (далі - Правила № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно із п. 1.2 Правил № 37, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Як унормовано п. 1.4 Правил № 37, абонент Водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.

Стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

Відповідно до п. 2.4 зазначених Правил № 37, підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

Як вбачається із матеріалів справи, за кодом 3-50096 обліковується гаряча вода, а також стоки гарячої води, а надання послуг із приймання стічних вод, у тому числі, гарячого водопостачання, регулюється умовами укладеного сторонами договору, вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь Водоканалу (позивача).

Зазначена правова позиція відповідає судовій практиці (постанови Вищого господарського суду України від 19.03.2014 у справі № 910/13220/13, від 17.04.2014 у справі № 910/13142/13).

Як вбачається із розрахунку заборгованості, наданого позивачем до матеріалів справи, у відповідача за кодом № 3-50096 зазначено позивачем заборгованість за холодну воду, яка йде на виготовлення гарячої води у розмірі 24 262,90 грн. та заборгованість за стоки гарячої води у розмірі 21 427,62 грн.

Враховуючи викладене вище, суд апеляційної інстанції встановив, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за кодом 3-96 у розмірі 33 060,79 грн. та за кодом № 3-50096 - у розмірі 24 262,90 грн. за холодну воду, яка йде на виготовлення гарячої води та у розмірі 21 427,62 грн. за стоки гарячої води є такими, що підтверджені матеріалами справи.

Пунктом 3.7 Правил № 190 встановлено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Отже, враховуючи норму ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України, п. 3.7 Правил № 190, у відповідача, як споживача послуг за договором № 8309/4-13, був обов'язок оплачувати послуги щомісячно, тобто, за спожиті послуги у поточному місяці - не пізніше кінця місяця наступного за звітним.

Як вбачається із дати вхідного штампу Господарського суду міста Києва позовна заява подана 01.11.2016.

З матеріалів справи вбачається, що після порушення провадження у справі відповідач провів оплату наявної заборгованості у розмірі 1 713,74 грн. за кодом 3-96 за послуги з постачання питної води (холодної води), що підтверджується платіжним дорученням № 14 від 02.12.2016.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 1 713,74 грн. підлягає припиненню.

Таким чином, враховуючи часткову сплату відповідачем заборгованості після порушення провадження у справі, заборгованість відповідача перед позивачем за холодну воду та стоки холодної води (код 3-96) у розмірі 31 347,05 грн. та за холодну воду, яка йде на виготовлення гарячої води та стоки гарячої води (код 3-50096) у розмірі 45 690,52 грн., підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована та підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У статті 549 ЦК України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно із п.п. 4.1-4.2 договору № 8309/4-13 за безпідставну відмову від оплати наданих послуг з водопостачання та водовідведення, відповідач сплачує позивачу штрафні санкції у розмірі 20 відсотків від несплаченої суми; за несвоєчасну оплату послуг відповідач сплачує пеню у розмірі 0,1 відсоток несплаченої суми за кожний день прострочення.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 20/246-08, від 27.04.2012 у справі № 06/5026/1052/2011, постановах Вищого господарського суду України від 13.05.2015 у справі № 927/550/13, від 18.05.2015 у справі № 910/23630/14, від 17.06.2015 у справі № 910/22724/14, від 15.10.2015 у справі № 916/3445/14, від 21.10.2015 у справі № 910/760/15-г, від 27.10.2015 у справі № 924/303/15.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 № 543/96-ВР із змінами і доповненнями, передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 15 750,26 грн. штрафу, нарахованого позивачем відповідно до п. 4.1 договору № 8309/4-13, оскільки позивачем матеріалами справи не доведено факту відмови відповідача від оплати наданих позивачем послуг згідно із договором № 8309/4-13.

Однак, враховуючи те, що заборгованість відповідача перед позивачем є підтвердженою матеріалами справи, беручи до уваги п. 4.2 договору № 8309/4-13, апеляційний господарський суд здійснивши перерахунок сум пені з урахуванням періодів прострочення, наведених у розгорнутому розрахунку позивача, положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України, апеляційний господарський суд встановив, що сума пені у розмірі 3 699,75 грн. є правильною та такою, що підлягає стягненню з відповідача, а саме: за холодну воду та стоки холодної води (код 3-96) у розмірі 1 210,85 грн., за холодну воду, яка йде на виготовлення гарячої води та стоки гарячої води (код 3-50096) у розмірі 2 488,99 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

В Рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997 № 62-97р зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць; розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція; при цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція); у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга" (п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Таким чином, інфляційні втрати підлягають нарахуванню за місяць та відповідно до положень ст. 625 ЦК України можуть бути стягнуті за весь час прострочення боржником грошового зобов'язання.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором № 8309/4-13, апеляційний господарський суд, здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості за холодну воду та стоки холодної води та за холодну воду, яка йде на виготовлення гарячої води та стоки гарячої води, вважає, що правильною та такою, що підлягає стягненню з відповідача, є сума інфляційних втрат у розмірі 17 051,46 грн. та сума 3% річних у розмірі 2 510,51 грн. (код 3-96 - інфляційні втрати - 12 624,95 грн. та 3% річних - 1 628,51 грн. та код 3-50096 - інфляційні втрати - 4 426,51 грн. та 3% річних - 882,00 грн.).

Позивачем при розрахунку інфляційних втрат та 3% річних безпідставно не зараховувалась переплата у поточному місяці на погашення заборгованості за попередній місяць, що вплинуло на розмір та період нарахування як інфляційних втрат, так і 3% річних, також позивачем безпідставно не враховувались періоди, коли індекс інфляції були менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу у цих періодах зменшувалась.

Посилання відповідача на те, що судом першої інстанції не враховано отримані позивачем з Державного казначейства кошти пільг та субсидій, не відповідає матеріалам справи, оскільки у розгорнутому розрахунку позовних вимог до позивача, у графі: "Сплачено" позивачем враховані всі кошти, які надходили від відповідача, в тому числі, які надійшли від Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації (пільги та субсидії з холодного водопостачання та водовідведення).

Зведений акт звірки, на який посилається відповідач, є одностороннім, у зазначеному акті не відображено реальну заборгованість та проведення розрахунків між сторонами, тому не береться судом до уваги.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують наявних в матеріалах справи доказів, наданих позивачем на підтвердження позовних вимог.

Твердження відповідача про те, що позивачем у розрахунку розміру заборгованості не враховані усі платіжні доручення, наявні у матеріалах справи, є таким, що не відповідає відомостям зазначеним у розгорнутому розрахунку позовних вимог, доданому до позовної заяви.

Колегія суддів апеляційного господарського суду переглянула спір відповідно до ст. 101 ГПК України і дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення у справі про часткове задоволення позову, оскільки позовні вимоги, частково, є обґрунтованими та доведеними.

Відповідно до ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку № 8 на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 у справі № 910/19961/16 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задовольнити частково.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 у справі № 910/19961/16 скасувати та прийняти нове рішення.

4. Провадження у справі № 910/19961/16 припинити на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України в частині стягнення 1 713,74 грн.

Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку № 8 (02156, м. Київ, вул. Братиславська, буд. 20; ідентифікаційний код 22893197) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-а; ідентифікаційний код 03327664) 77 037,57 грн. заборгованості, 2 510,51 грн. 3% річних, 17 051,46 грн. інфляційних втрат, 3 699,75 грн. пені та 1 530,20 грн. судового збору.

5. В іншій частині в позові відмовити.

6. Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку № 8 (02156, м. Київ, вул. Братиславська, буд. 20; ідентифікаційний код 22893197) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-а; ідентифікаційний код 03327664) судовий збір у розмірі 1 683,22 грн. за розгляд апеляційної скарги.

7. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

8. Матеріали справи № 910/19961/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді А.Г. Майданевич

В.В. Сулім