Постанова № 67555257, 03.07.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2017 р. Справа№ 910/2504/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

за участю секретаря судового засідання Бовсунівської Л.О.

представників

Позивача Мойсієнко О.В.

Відповідача не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Борен - А"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2017 по справі №910/2504/17 (суддя Мудрий С.М. )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Сервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Борен - А"

про стягнення 1716243,08 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2017 по справі №910/2504/17 позов задовольнити повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Борен-А" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Сервіс" заборгованість в розмірі 1 394 023,29 грн, пеню в розмірі 110 809,48 грн, інфляційні втрати в розмірі 173 470,70 грн, 3% річних в розмірі 37 939,61 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 25 743,65 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Борен - А" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2017 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2017 колегією суддів у складі: головуючий суддя Сітайло Л.Г., судді Жук Г.А., Пашкіна С.А.. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду 03.07.2017.

22 червня 2017 року, через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів, представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу.

Розпорядженням від 29.06.2017 призначено повторний автоматизований розподіл справи, в зв'язку з перебуванням судді Жук Г.А. у відпустці.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу суддів від 29.06.2017, в зв'язку з перебуванням судді Жук Г.А. яка не є головуючим суддею у відпустці, сформовано новий склад колегії суддів, головуючий суддя - Сітайло Л.Г. судді: Баранець О.М., Пашкіна С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2017 колегією суддів, в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Борен - А" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2017 по справі №910/2504/17 до свого провадження.

30 червня 2017 року, через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів, представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 03.07.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача, в судове засідання не з'явився.

Колегія суддів розглянувши клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи прийшла до висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Представник відповідача належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, а нез'явлення його в судове засідання не є обставиною, за якою спір не міг бути вирішений в даному засіданні.

Крім того, представник відповідача не був позбавлений права надіслати на адресу суду письмові заперечення чи додаткові докази по справі.

Беручи до уваги, що представник позивача повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представника позивача.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2017.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

04 січня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бетон Сервіс" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Борен-А" (покупець) укладено договір №БС-3330 поставки товару (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцю замовлений товар, (бетон, бетонні і залізобетонні вироби та конструкції, інший товар, відповідно прайс-листа постачальника далі - товар), а покупець зобов'язується своєчасно прийняти замовлений товар, та здійснити його оплату на умовах даного договору.

Загальна сума цього договору складає загальну вартість поставленого товару, яка зазначена в усіх видаткових накладних постачальника (п.3.1 договору).

Згідно з п.5.1 Договору, поставка товару здійснюється до Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року, з врахуванням особливостей встановлених цим договором.

У разі виникнення розбіжностей між текстом договору та термінологією "Інкотермс", перевага надається договору.

Відповідно до п.7.2 договору покупець отримує товар за ціною постачальника, встановленою на момент відвантаження товару.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його печатками сторін та діє до 31 грудня 2016 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами (п.10.1 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, за період з 18.02.2016 до 19.05.2016, позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 1719024,08 грн.. Відповідач свої зобов'язання за Договором, в частині оплати, належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 1394023,29 грн.

Відповідно до п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з п. 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи, поставка відповідачу товару підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін накладними.

Колегія суддів зазначає, що видаткові накладні, які були надані позивачем оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку" затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в ній реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та\або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом, у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

При цьому, підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує лише форму правочину, в якій його вчинено, а сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки на документі, вчиненому в письмовій формі.

Наявність штампу на спірних накладних є свідченням скріплення не підпису особи, а самого документу.

Доказів, які б свідчили про втрату зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами, всупереч волі відповідача, матеріали справи не містять.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей не є документами, що підтверджують факт поставки товару.

Довіреність на одержання матеріальних цінностей є документом, що лише фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Тобто довіреність не є документом, що підтверджує факт господарської операції по передачі чи прийняттю товару.

Передача (прийняття) матеріальних цінностей без довіреності може бути порушенням ведення бухгалтерського обліку, але не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі або прийняття товарів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що факт наявності основної заборгованості за договором №ВС-330 поставки товару від 04.01.2016 року у відповідача перед позивачем в сумі 1394023,29 грн. належним чином доведений та документально підтверджений.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, який складене арифметично вірно, прийшла до висновку про його обґрунтованість.

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.8.2 договору, за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі одної облікової ставки НБУ від суми прострочення платежу за кожен день прострочення.

Колегія суддів перевіривши розрахунок пені заявленої до стягнення, який не перевищує розрахунок суду, прийшла до висновку про його обґрунтованість.

Щодо посилання апелянта на перевищення повноважень директором відповідача при укладанні Договору колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 241 ЦК правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Із аналізу змісту частини першої статті 241 ЦК вбачається, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов'язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.

Як встановлено вище, на виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар. Часткова оплата відповідачем товару підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками, а також актами звірки взаєморозрахунків.

Сама по собі відсутність у директора позивача повноважень на укладання від імені товариства спірного Договору не створює підстави для визнання цього договору недійсним, оскільки договір виконувався обома сторонами впродовж тривалого часу.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Борен - А" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2017 по справі №910/2504/17.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Борен - А" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2017 по справі №910/2504/17 залишити без змін.

2.Матеріали справи №910/2504/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді О.М. Баранець

С.А. Пашкіна