Постанова № 67554995, 04.07.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2017 р. Справа№ 911/3427/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Майданевича А.Г.

за участі представників сторін:

від позивача: Вишнюк Т.С. - представник за дов. б/н від 24.04.2017 року;

від відповідача 1: Попова Ю.В. - представник за дов. б/н від 11.04.2017 року;

від відповідача 2: не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Фоззі Рітейл"

на рішення Господарського суду Київської області від 15.02.2017 року

у справі № 911/3427/16 (суддя: Бацуца В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компарекс Україна"

до Приватного акціонерного товариства "Фоззі Рітейл"

Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні консалтингові технології"

про стягнення 85 626, 71 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компарекс Україна" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Фоззі Рітейл" (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні консалтингові технології" (далі - відповідач 2) про стягнення 85 626, 71 грн основної заборгованості.

Позовні вимоги були мотивовані невиконанням відповідачами своїх обов'язків щодо виплати у повному обсязі винагороди за ліцензії згідно з ліцензійним договором № 1249/02-14 від 01.02.2014 року.

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.02.2017 року у справі №911/3427/16 позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства „Фоззі Рітейл", Товариства з обмеженою відповідальністю „Сучасні консалтингові технології" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Компарекс Україна" 85626,71 грн основної заборгованості та судові витрати 1 378,00 грн судового збору.

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство Приватного акціонерного товариства "Фоззі Рітейл" направило до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 15.02.2017 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Київської області неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема судом першої інстанції до даних правовідносин не була застосована правова позиція Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 22.03.2017 року №908/1138/15-г.

Крім того, скаржник зазначив, що станом на момент повного та фактичного виконання зобов'язання з оплати суми винагороди за договором, зобов'язання з оплати курсової різниці за користування ліцензіями в 8, 9 періодах не існувало, оскільки позивач не скористався своїм правом та направив відповідачу 2 станом на дату платежу відповідний акт узгодження ліцензій до моменту повного та фактичного виконання відповідачем 2 своїх зобов'язань за договором.

Тобто, за твердженням скаржника на даний момент у нього відсутній обов'язок по виплаті винагороди за ліцензії (доплата у зв'язку із зміною (збільшенням) курсу НБУ національної валюти України по відношенню до долару США на дату підписання даного договору) за ліцензійним договором № 1249/02-14 від 01.02.2014 року у зв'язку із тим, що вказаний договір припинив свою дію.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.05.2017 року № 911/3427/16 порушено апеляційне провадження за скаргою Приватного акціонерного товариства "Фоззі Рітейл".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 року розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

04.07.2017 року скаржник підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати.

У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Київської області від 15.02.2017 року по справі №911/3427/16 залишити без змін а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Фоззі Рітейл" - без задоволення.

Представник відповідача 2 у судове засідання 04.07.2017 року не з'явився. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином, зокрема, надсиланням ухвали від 13.06.2017 року на відповідну адресу.

Пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 встановлює, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Згідно з п. 3.9.2. Постанови Пленуму, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, враховуючи, що судом явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, відповідач 2 не скористався належними йому процесуальними правами приймати участь в судовому засіданні 04.07.2017 року, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача 2 за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 15.02.2017 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Фоззі Рітейл"- без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

01.02.2014 року між позивачем та відповідачем-1 і іншими юридичними особами згідно з переліком, у тому числі, відповідачем-2 було укладено ліцензійний договір № 1249/02-14 (далі - договір) відповідно до умов якого субліцензіар зобов'язується в рамках ліцензійної угоди надати клієнту та афілійованим особам ліцензії (тимчасові або постійні) на право користування програмними продуктами Microsoft, тимчасові ліцензії Software Assurance.

Згідно з п. 2.2. договору список базових програмних продуктів, на які надаються ліцензії, зазначено у „Формі вибору продуктів", повний перелік програмних продуктів вказується в додатку № 1 до даного договору.

Відповідно до п. 2.10. договору клієнт та афілійовані особи зобов'язується прийняти право користування програмними продуктами, що зазначені в додатку № 1 й оплатити їх в строки й на умовах, установлених у розділі 3 даного договору.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що вартість даного договору складається з суми коштів, що сплачується як винагорода клієнтом та афілійованими особами субліцензіату за надання права користування програмними продуктами, зазначеними в додатку № 1. Порядок та строки виплати винагороди за ліцензії зазначені в додатку № 2 до цього договору.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що клієнт та афілійовані особи сплачують субліцензіару за передачу права користування програмними продуктами, які перераховані в додатку № 1 до даного договору, винагороду - РОЯЛТІ. Відповідно до абзацу другого підпункту 196.1.6. статті 196 Податкового кодексу України виплата роялті не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Розмір винагороди визначається й встановлюється за домовленістю сторін, виходячи з кількості ліцензій, що надаються за даним договором і суми винагороди за кожну таку ліцензію. У випадку зміни кількості ліцензій або зміни кількості програмних продуктів розмір винагороди за даним договором змінюється в порядку, встановленому сторонами у відповідній додатковій угоді до даного договору.

Відповідно до п. 3.3. договору загальна сума винагороди за постійні та тимчасові ліцензії, що сплачується клієнтом та афілійованими особами по даному договору, на дату його укладення, виходячи з розміру винагороди за кожну ліцензію, що встановлений в додатку № 2, та кількості ліцензій для кожної зі сторін договору по кожному виду програмного продукту, зазначеного в додатку № 1 до даного договору, складає: 3 726 128, 00 грн, що є еквівалентом 466 173, 90 доларів США за офіційним курсом НБУ національної валюти України стосовно долара США відповідно до продажу доларів США на дату підписання даного договору що дорівнює 799, 30 грн за 100 доларів США.

Згідно з п. 3.4. договору винагорода за ліцензії сплачується клієнтом та кожною з афілійованих осіб у порядку та на умовах, передбачених у додатку № 2 до даного договору.

Відповідно до п. 3.5. договору датою платежу за даним договором вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок субліцензіара. Роялті сплачується клієнтом та афілійованими особами банківським переказом на поточний рахунок субліцензіара № 2600017063 в AT „Райффайзен Банк Аваль" МФО 300335 на підставі рахунку, виставленого субліцензіаром.

Пунктом 3.6. договору передбачено, що у випадку зміни (збільшення/зменшення) курсу НБУ національної валюти України по відношенню до долару США на дату підписання даного договору більш ніж на 2% порівняно з курсом НБУ на дату платежу, сума несплаченого роялті підлягає перерахунку по наступній формулі: С = В х (К2/К1) де -

- В - сума винагороди за одну тимчасову ліцензію в національній валюті України на дату підписання даного договору або відповідної додаткової угоди про продовження терміну дії даного договору, що підлягає сплаті;

- С - сума винагороди за одну тимчасову ліцензію в національній валюті України, що має бути сплачена згідно з умовами даного договору після перерахунку;

- К1 - вартість 1 (одного) долара США в національній валюті України згідно з офіційним курсом НБУ на дату підписання даного договору;

- К2 - вартість 1 (одного) долара США в національній валюті України згідно з офіційним курсом НБУ на дату платежу або на дату укладання відповідного акту узгодження ліцензій згідно п. 3.6 договору.

Згідно п. 3.7. договору у випадку зміни суми винагороди за ліцензії в порядку, передбаченому п. 3.6 договору, субліцензіар зобов'язаний направити клієнту акт узгодження ліцензій, а клієнт зобов'язаний не пізніше 10 (десяти) календарних днів від дня одержання акту узгодження ліцензій здійснити таку оплату. Відповідні Акти є невід'ємними частинами цього договору.

Відповідно до п. 3.8. договору на суму сплаченого клієнтом та афілійованими особами роялті податкова накладна не виписується.

Пунктом 7.1. договору визначено строк його дії, згідно з яким даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.05.2015 року, але у будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань сторонами.

Одночасно із укладенням договору між стронами було підписано додаток № 1 - Перелік програмних продуктів, додаток № 2 - Порядок оплати винагороди за постійні ліцензії та тимчасові ліцензії Software Assurance, додаток № 3 - Заява про оновлення реєстраційної форми Enterprise, додаток № 4, додаток № 5 до ліцензійного договору № 1249/02-14 від 01.02.2014 року.

У період з грудня 2014 року по березень 2015 року між позивачем та відповідачем-1 було підписано акт № 4/7_2 від 10.12.2014 року на загальну суму 4 416, 92 грн, акт № 4/7_1 від 10.12.2014 року на загальну суму 7319, 51 грн, акт № 4/7_2 від 10.12.2014 року на загальну суму 4 416, 92 грн, акт № 5/7_2 від 31.03.2015 року на суму на загальну суму 5300, 30 грн, акт № 5/7_1 від 31.03.2015 року на загальну суму 16668, 43 грн.

16.05.2016 року позивачем було складено та підписано акт узгодження цін ліцензій № 160000048VR від 16.05.2016 р. до акту № 4/7_1 щодо суми коригування розміру роялті за користування ліцензіями на загальну суму 26 971, 21 грн та виставлено відповідачу-2 рахунок на оплату № ІР000391 від 16.05.2016 р. на суму 26 971, 21 грн.

16.05.2016 р. позивачем було складено та підписано акт узгодження цін ліцензій № 160000049VR від 16.05.2016 року до акту № 4/7_2 щодо суми коригування розміру роялті за користування ліцензіями на загальну суму 8 576, 28 грн та виставлено відповідачу-2 рахунок на оплату № ІР000392 від 16.05.2016 року на суму 8 576, 28 грн.

17.05.2016 року позивачем було складено та підписано акт узгодження цін ліцензій № 160000115VR від 16.05.2016 року до акту № 5/7_1 щодо суми коригування розміру роялті за користування ліцензіями на загальну суму 37 996, 80 грн та виставлено відповідачу-2 рахунок на оплату № ІР000457 від 17.05.2016 року на суму 37 996, 80 грн.

17.05.2016 року позивачем було складено та підписано акт узгодження цін ліцензій № 160000116VR від 16.05.2016 року до акту № 5/7_2 щодо суми коригування розміру роялті за користування ліцензіями на загальну суму 12 082, 42 грн та виставлено відповідачу-2 рахунок на оплату № ІР000458 від 17.05.2016 року на суму 12082, 42 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 04.05.2016 року позивач звернувся до відповідача-2 із заявою б/н від 20.05.2016 року, у якій просив останнього сплатити заборгованість у розмірі 85 626, 71 грн, що є збільшеним розміром винагороди (роялті) за 8-ий та 9-ий періоди користування ліцензіями внаслідок збільшення національної валюти України стосовно долара США відповідно до продажу доларів США за даними Національного Банку України із доданими до неї відповідними актами узгодження цін ліцензій та рахунком. Факт направлення позивачем заяви відповідачу-2 підтверджується фіскальним чеком від 24.05.2016 року про відправлення цінного листа і описом вкладення до нього від 24.05.2016 року (наявний в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними.

Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату.

У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються надані права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, дія ліцензії поширюється на територію України.

Якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору.

Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням цього Кодексу, є нікчемними.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, у встановлений договором строк і станом на час розгляду справи відповідачі обов'язок щодо виплати винагороди за ліцензії (доплата у зв'язку із зміною (збільшенням) курсу НБУ національної валюти України по відношенню до долару США на дату підписання даного договору) у повному обсязі не виконали і їх основна заборгованість перед позивачем складає 85 626,71 грн, що підтверджується ліцензійним договором № 1249/02-14 від 01.02.2014 року та додатками до нього, актом № 4/7_2 від 10.12.2014 року, актом № 4/7_1 від 10.12.2014 року, актом № 4/7_2 від 10.12.2014 року, актом № 5/7_2 від 31.03.2015 року, актом № 5/7_1 від 31.03.2015 року, випискою від 01.06.2016 року з банківського рахунку позивача за період з 27.11.2014 року по 04.03.2016 року, актом узгодження цін ліцензій № 160000048VR від 16.05.2016 року, рахунком на оплату № ІР000391 від 16.05.2016 року, актом узгодження цін ліцензій № 160000049VR від 16.05.2016 року, рахунком на оплату № ІР000392 від 16.05.2016 року, актом узгодження цін ліцензій № 160000115VR від 16.05.2016 року, рахунком на оплату № ІР000457 від 17.05.2016 року, актом узгодження цін ліцензій № 160000116VR від 16.05.2016 року, рахунком на оплату № ІР000458 від 17.05.2016 року, заявою б/н від 20.05.2016 року, фіскальним чеком від 24.05.2016 року про відправлення цінного листа і описом вкладення до нього від 24.05.2016 року (наявні в матеріалах справи).

Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає до уваги твердження скаржника, що на даний момент у нього відсутній обов'язок по виплаті винагороди за ліцензії (доплата у зв'язку із зміною (збільшенням) курсу НБУ національної валюти України по відношенню до долару США на дату підписання даного договору) за ліцензійним договором № 1249/02-14 від 01.02.2014 року у зв'язку із тим, що вказаний договір припинив свою, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 7.1. договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.05.2015 року, але у будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань сторонами, у тому числі, зобов'язання по виплаті винагороди за ліцензії (доплати у зв'язку із зміною (збільшенням) курсу НБУ національної валюти України по відношенню до долару США на дату підписання даного договору).

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги висновки суду викладені в рішеннях у справі №№911/2027/16, 911/3426/16, 910/19273/16, які набрали законної сили, що розмір винагороди за умовами ліцензійного договору від 01.04.2014 року №1249/02-14 був збільшений обґрунтовано та в межах строку його дії.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що розмір винагороди за ліцензійним договором від 01.02.2014 року № 1249/02-14 був збільшений у межах строку дії договору.

Такої ж правової позиції з аналогічних правовідносин дотримується й Вищий господарський суд, зокрема, у своїй постанові від 14.02.2017 року по справі № 911/2027/16.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення незастосування судом першої інстанції до даних правовідносин правової позиції Верховного суду України викладену у постанові від 22.03.2017 року №908/1138/15-г, з огляду на наступне.

Так, згідно правової позиція Верховного суду України у справі №908/1138/15-г неможлива зміна остаточної ціни, чітко погодженої сторонами у спірному договорі та за умови своєчасної оплати виставленої позивачем остаточної (відкоригованої на курс відповідної валюти) суми платежу. Внаслідок чого зобов'язання припиняється.

Проте, у даному випадку наявні відмінні правові та фактичні обставини та підстави для стягнення з відповідачів суми несплаченого роялті за право користування ліцензійним програмним забезпеченням шляхом оплати сум коригування, яке мало було здійснюватись на момент оплати з врахуванням прострочення відповідача. Таким чином, в наслідок неналежного (неповного, несвоєчасного) виконання зобов'язання - припинення зобов'язання не відбулося.

Тобто, в даному випадку інші фактичні обставини справи і до даних правовідносин не можна застосовувати правову позицію Верховного суду України викладену в постанові від 22.03.2017 року №908/1138/15-г.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду Київської області від 15.02.2017 року у справі №911/3427/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Фоззі Рітейл" - задоволенню не підлягає.

Судовий збір за розгляд апеляційних скарг у зв'язку з відмовою в їх задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянтів.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Фоззі Рітейл" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 15.02.2017 року у справі №911/3427/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/3427/16 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

А.Г. Майданевич