Ухвала суду № 67553308, 15.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2017 року м. Київ К/800/41269/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: судді Мороза В.Ф.

Суддів: Донця О.Є.

Шведа Е. Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської міської ради на постанову Галицького районного суду м. Львова від 01 жовтня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шокоооооооолад» до Львівської міської ради, третя особа - Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради про скасування ухвали,

в с т а н о в и л а:

ТОВ «Шокоооооооолад» звернулося з позовом, в якому просило визнати нечинною та скасувати ухвалу відповідача від 21 листопада 2013 року № 2827 «Про демонтаж самовільно встановлених металевих конструкцій з фасаду будинку № 3 на вул. Сербській».

Позов мотивовано тим, що приймаючи оскаржувану ухвалу Львівська міська рада вийшла за межі своїх повноважень.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 1 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2015 року, позов задоволено. Визнано нечинною та скасовано ухвалу Львівської міської ради від 21 листопада 2013 року № 2827 «Про демонтаж самовільно встановлених металевих конструкцій з фасаду будинку № 3 на вул. Сербській».

Рішення мотивовано тим, що будинок № 3 на вул. Сербській у м. Львові є пам'яткою національного значення та на нього розповсюджується сфера дії Закону України «Про охорону культурної спадщини», приймати рішення щодо охорони цієї пам'ятки має право лише центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, а не орган місцевого самоврядування, а тому, при прийнятті оскаржуваної ухвали Львівська міська рада вийшла за межі своїх повноважень, передбачених Законом України «Про охорону культурної спадщини».

У касаційній скарзі Львівська міська рада, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить вищезазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 листопада 2013 року Львівською міською радою було прийнято ухвалу № 2827 «Про демонтаж самовільно встановлених металевих конструкцій з фасаду будинку № 3 на вул. Сербській», якою доручено КП «Адміністративно-технічне управління» до 05 грудня 2013 року здійснити примусовий демонтаж самовільно встановлених металевих конструкцій на фасаді будинку № 3 на вул. Сербській силами КП «Адміністративно-технічне управління». Компенсацію коштів, витрачених КП «Адміністративно-технічне управління» на примусовий демонтаж металевих конструкцій з фасаду будинку № 3 на вул. Сербській, покласти на власника (користувача) металевих конструкцій.

Будинок № 3 на вул. Сербській у м. Львові є пам'яткою архітектури національного значення та належить на праві приватної власності ТОВ «Шокоооооооолад». Даний будинок відноситься до нежитлового фонду.

ТОВ «Шокоооооооолад», будучи власником даного будинку вважає, що має право вчиняти будь-які дії, що не суперечать закону, щодо свого майна. Крім того, прийняття рішень у сфері охорони культурної спадщини національного значення є компетенцією центрального органу виконавчої влади, а не органу місцевого самоврядування, а тому, Львівська міська рада при прийнятті оскаржуваної ухвали вийшла за межі своїх повноважень. Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, позивач оскаржив її до суду.

Правовий режим використання об'єктів культурної спадщини регулюється Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Відповідно до приписів ст. 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти культурної спадщини розподіляються на дві категорії: пам'ятки національного значення та пам'ятки місцевого значення.

Повноваженнями щодо здійснення контролю за збереженням об'єктів культурної спадщини, Закон України «Про охорону культурної спадщини» наділяє відповідні органи охорони культурної спадщини в залежності від категорії об'єкта культурної спадщини (національного чи місцевого значення).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток національного значення, припинення робіт на цих пам'ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених із відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, дозволів або з відхиленням від них - належить виключно до компетенції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Таким органом є Міністерство культури України.

Законом України «Про охорону культурної спадщини» не передбачено повноважень органів місцевого самоврядування щодо прийняття рішень у сфері охорони пам'яток національного значення.

Згідно приписів п. 9 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» виконавчі органи сільських, селищних та міських рад можуть видавати розпорядження та приписи щодо охорони пам'яток місцевого значення.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відповідач не є контролюючим органом з виданням приписів та розпоряджень з питань охорони культурної спадщини національного значення.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову, оскільки приймаючи рішення Львівська міська рада вийшла за межі своїх повноважень. Відповідно до статті 162 КАС України скасування даної ухвали є належним способом захисту порушеного права позивача. При цьому така вимога була заявлена позивачем, що спростовує доводи відповідача про неналежний спосіб захисту порушеного права.

Доводи касаційної скарги спростовуються наведеними нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування рішень судів попередніх інстанцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Львівської міської ради - залишити без задоволення, а постанову Галицького районного суду м. Львова від 01 жовтня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2015 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили через 5 днів після направлення його копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянуте Верховним Судом України.

Судді: В.Ф. Мороз

Е.Ю. Швед

О.Є. Донець