Рішення № 67534559, 08.06.2017, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/11370/16-ц

пр. № 2/759/855/17

08 червня 2017 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Войтенко Ю.В.

за участю секретаря - Самчик І.М.

позивача (відповідача за зустрічним позовом)- ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

відповідача (позивача за зустрічним позовом) - ОСОБА_3

представника відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_5 про визнання особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду, в якому просить постановити рішення, яким вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1, зобов'язавши видати ключ від вхідних дверей до квартири, зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 551 грн. Свої вимоги позивач мотивує тим, що він з моменту свого народження проживав разом із батьками в квартирі АДРЕСА_1. Разом з позивачем та його батьками проживала його дружина ОСОБА_3, з якою він розлучився у 1987 році. Як зазначає позивач, вказану квартиру отримав його батько. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача, а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько. Після того, як поховали батька, ОСОБА_3, без відома позивача та без його згоди змінила всі замки на вхідних дверях до квартири АДРЕСА_1 і відмовляється надати йому ключі від квартири. Крім цього позивач зазначає, що відповідач незаконно заволоділа всіма правовстановлюючими документами його батьків, щоб він не зміг своєчасно подати заяву до нотаріуса про прийняття спадщини, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом (а.с. 2-5).

В ході розгляду справи відповідач подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Свої вимоги мотивує тим, що квартира АДРЕСА_1 є неприватизованою. ОСОБА_1 фактично не проживає в даній квартирі з 1987 року. Як зазначає відповідач за основним позовом, починаючи з 1987 року ОСОБА_1 ще тричі був одружений й у весь цей час він проживав разом зі своїми сім'ями, однак не у спірній квартирі (а.с.55-56).

В судовому засіданні позивач за первісним позовом та його представник підтримали позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просили їх задовольнити. В задоволенні зустрічної позовної заяви просили відмовити. Позивач повідомив, що тривалий час ОСОБА_1 не має змоги прийти додому після смерті батьків. Також повідомив, що в квартирі АДРЕСА_1 досі знаходяться його особисті речі: ковдра, подушка, зубна щітка, паста, шампунь, в шафі йому була виділена полка де також зберігалась його одежа. Звернув увагу, що до того, поки ним не було подано позовну заяву, актів, доказів та претензій з боку відповідача до нього не існувало. Зазначив, що він віддав свій комплект ключів на прохання рідних , після чого не може жодним чином потрапити до квартири. Підтвердив, що дійсно він декілька разів одружувався і проживав на орендованих квартирах, проте, він постійно залишався проживати разом з батьками в квартирі АДРЕСА_1. Зазначив, що він навіть робив ремонт у вказаній квартирі.

Відповідач за первісним позовом та представник відповідача в судовому засіданні позов ОСОБА_1 не визнали, просили відмовити у задоволенні. Зазначила, що в неї не було причин подавати позовну заяву раніше, оскільки позивач не претендував на вселення. Повідомила, що позивач давно не проживає в квартирі АДРЕСА_1. Зазначила, що наразі в спірній квартирі проживають вона, її чоловік, донька, наразі поїхала до села з дітьми. Вказала, що після смерті матері, позивач лише 2-3 рази приїжджав до квартири. Зазначила також, що позивач просив сплатити його частку у вказаній квартирі або купити йому невелику квартиру. Зустрічний позов позивач та її представник просили задовольнити.

Третя особа за зустрічним позовом була присутня в судовому засіданні 02.06.2017 року та повідомила, що повністю підтримує та розділяє вимоги зустрічного позову, просить його задовольнити, проти задоволення первісного позову категорично заперечувала.

Свідок ОСОБА_6, яка з 2014 року є дружиною позивача,власного житла вони не мають. Зазначила, що знайома з позивачем з 2008 року, їй відомо, що позивач проживав з батьками, їздив на роботу, коли вони почали зустрічатись, позивач жив на дві сім'ї. В 2014 році померла матір позивача, до цього позивач вдень був на роботі, а вночі, проводив час з матір'ю. Також їй відомо, що в 2016 році, вони разом думали переїхати проживати до батьківської хати, зібрались вселятись, проте, їм це не вдалось за відсутності доступу до квартири. Повідомила, що позивач разом з ОСОБА_7 приїзджав до квартири АДРЕСА_1. Також в цій квартирі залишились речі позивача, а в підвалі залишились речі і її особисто. Всі документи про смерть батьків позивача, вони віддали відповідачу, Повідомила, що позивач робив в цій квартирі ремонт, білив стелю, допомагав у перевезенні дивану, встановленні сантехніки.

Свідок ОСОБА_7 повідомив, що товаришує з позивачем починаючи з 2009 року. В 2011 році він разом з позивачем робив косметичний ремонт в квартирі АДРЕСА_1, зокрема, він допомагав білити стелю. В квітні-травні 2016 він разом з позивачем приїхали до вказаної квартири, проте не змогли попасти, при ньому позивач телефонував відповідачу, проте не отримавши позитивної відповіді, вони вимушені були розвернутись і поїхати геть. Також повідомив, що в 2015 році допомагав перевозити батька.

Свідок ОСОБА_8, 1929 року народження, яка проживає в квартирі АДРЕСА_2 і знає позивача 24 роки, під час дачі свідчень в судовому засіданні не впізнала позивача, вказавши на адвоката позивача як на ОСОБА_1 З огляду на вказане, суд не може вважати її свідчення належними та допустимими.

Свідок ОСОБА_9 яка проживає в квартирі АДРЕСА_3 зазначила, що вона не бачила позивача після смерті його батька. При цьому підтвердила, що позивач постійно приїжджав до батьків, коли вони були живі. На думку свідка, особистих речей позивача в квартирі немає, хоча як нею було уточнено, в коридорі вона не бачила його взуття чи одежі. Після смерті матері, позивач приїжджав десь два рази на місяць. В березні 2016 позивач був з дружиною. Підтвердила, що на дверях парадного міняли кодовий замок.

Свідок ОСОБА_10, яка хрестила дитину сторін в 1984 році і знає їх з 1987 року. Зазначила, що позивача в квартирі не бачила, проживав він з новою дружиною. Зазначила, що позивач з відповідачем мирились, проте, ненадовго.

Свідок ОСОБА_11 пякий є чоловіком відповідача з 2015 року і фактично проживає в квартирі яка проживає в квартирі АДРЕСА_2 з 15.11.2016 року, повідомив, що позивач у вказаній квартирі не проживає. Зазначив, що разів 3-4 позивач приїжджав до батька. Зазначив, що не було такого, щоб відповідача не пускали до квартири .

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши позивача, представника відповідача, відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити (ст.214 ЦПК України)

Згідно з ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню (ч.1 ст.61 ЦПК України)

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7).

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Радянської районної ради депутатів трудящих м. Києва від 24.01.1972 року ОСОБА_12 та його сім'ї яка складається з 5 чоловік (він, дружина, 2 сини, теща), видано обмінний ордер на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.90).

Батьком ОСОБА_1 є ОСОБА_12, що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с.23).

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі. В 1987 році сторони шлюб розірвали. Водночас, обидві сторони визнали, що з 2005 по 2007 роки позивач та відповідач певний час проживали разом в квартирі АДРЕСА_1, намагались побудувати сім'ю, взяли в кредит автомобіль. Так, відповідно до Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 19.07.2016 року, померла мати ОСОБА_1 - ОСОБА_14 (а.с. 21), а ІНФОРМАЦІЯ_6 помер батько ОСОБА_1 - ОСОБА_12, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 19.07.2016 р. (а.с.22).

10 серпня 2016 року між Керуючою компанією з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва та ОСОБА_1 був укладений Договір № 2239 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8-11).

10 серпня 2016 року до ПАТ АК «Київводоканол» ОСОБА_1 подано заяву про укладення договору про надання послуг з центрального водопостачання холодної води та послуг з водопостачанням холодної води та гарячої води (а.с. 13).

10 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ДП «КиївГазЕнерджі» було укладено Заяву - Приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам до кв. АДРЕСА_1 (а.с. 14).

10 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Київгаз» було укладено Заява-Приєднання до умов договору розподілу природного газу (для побутового споживача) (а.с. 15).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звертався до Начальника Святошинського управління поліції ГУНП в м. Києві полковника поліції Ткаченка В.М. із заявою в якій зазначає, що громадянка ОСОБА_3 змінила замки до вхідних дверей квартири АДРЕСА_1 та не дає змоги відкрити спадкову справу утримуючи документи (а.с. 24-26).

Із висновку дільничного офіцера поліції Святошинського управління поліції ГУ Національної поліції в м. Києві старшого лейтенанта поліції Радкевича О.В. від 18.08.2016 року вбачається, що перевірку по матеріалам зареєстрованого до журналу ЄО за № 53958 від 04.08.2016 р. за заявою ОСОБА_1, закінчено, в зв'язку з чим знято з контролю та списано до справи (а.с.85).

Відповідно до довідки від 30.10.2016 року, вих. № 02/08/00-7491, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають: ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_17, ОСОБА_18 (а.с. 57).

Відповідно до Акту від 30.11.2016 р., який затверджений начальником «ЖЕД-8» та підписаний комісією у складі майстра ОСОБА_19, майстра ОСОБА_20, робітника КПУБ ОСОБА_21 та сусідами, під час перевірки переконалися, що ОСОБА_1 за адресою не проживає, особистих речей його не має, окремого місця в квартирі де б він міг відпочивати і спати немає (а.с.58-59).

Відповідно до акту від 31.10.2016 р., який затверджений начальником «ЖЕД-8» та підписаний комісією у складі майстра ОСОБА_19, майстра ОСОБА_20, робітника КПУБ ОСОБА_21 та сусідами, під час відвідування квартирі АДРЕСА_1 не знаходився. Зі слів мешканців квартири він за цією адресою фактично не проживає тривалий час. Особистих речей, або інших ознак, вказуючи на фактичне місце проживання ОСОБА_1 за даною адресою немає (а.с.60-61).

06.09.2016 року комісією у складі майстра ОСОБА_19, майстра ОСОБА_20, робітника КПУБ ОСОБА_21 був складений Акт, який затверджений начальником «ЖЕД-8», про те, що провели перевірку в квартирі АДРЕСА_1. При перевірці переконалися, що за даною адресою зареєстрований, але не проживає ОСОБА_1. Сусіди під час спілкування підтвердили даний факт (а.с. 62).

Відповідно до Акту старшого державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Желтікової О.А. від 09.11.2016 року, зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 зі слів ОСОБА_3, яка мешкає в даній квартирі, з'ясовано, що ОСОБА_1 не проживає в даній квартирі з 1987 р. (а.с. 63).

Відповідно до Постанови старшого державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Желтікової О.А. від 28.09.2016 року у виконавчому провадженні № 52076368 було оголошено розшук майна ОСОБА_1 (а.с. 65-66).

Відповідно до відповіді Комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 31.01.2017 року № 02108.00-137 на адвокатські запити від 27.01.2017 р. стосовно надання інформації та копії документів щодо квартири АДРЕСА_1, в даній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_17, ОСОБА_18 (а.с.80-81).

Стаття 47 Конституції України зазначає, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст.9 ЖК України Громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

За змістом частин 1, 2 статті 58 Житлового кодексу Української РСР, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної в місті Ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

За статтею 61 ЖК УРСР, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.

У відповідності до ст.65 ЖК України особи,що вселились в жиле приміщення як члени наймача ,набувають рівного права з іншими членами сімї права користування жилим приміщенням.

Частинами 1,2 статті 64 ЖК УРСР встановлено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ст.106 ЖК УРСР повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.

Згідно вимог ч.1 ст.71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Відповідно до вимог ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" зазначено, що, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до статті 191 Житлового кодексу Української РСР, житлові спори вирішуються відповідно до закону.

Згідно із частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судовим розглядом встановлено, що позивач був вписаний в обмінний ордер на спірну квартиру, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. В подальшому, позивача 26.06.1985 року було зареєстровано у вказаній квартирі. Ордер в установленому законом порядку недійсним не визнавався. Судового рішення про визнання позивача таким, що втратив право користування спірною квартирою, яке б було чинним на момент розгляду справи суду не надано. Позивач стверджують, що не проживає в квартирі АДРЕСА_1 після 40 днів по смерті батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 через створення перешкод в користуванні квартирою та фізичною неможливістю попасти у вказане житло. Відповідач, стверджує, що позивач не проживає у спірній квартирі з 1987 року, проте, визнає, що в 2005-2007 роках вони проживали разом. В матеріалах справи наявні відомості про звернення ОСОБА_1 до поліції до поліції щодо неможливості попасти до квартири, наявні звернення позивача про укладення договорів на надання комунальних послуг, показами свідків підтверджено, що до смерті батька позивач періодично приїжджав до квартири. Відповідно, з огляду на досліджені докази, не проживання в квартирі позивача за життя батьків - не доведено. Водночас, його не проживання після смерті батька визнається сторонами і суд погоджується у даному випадку з твердженнями позивача про наявність поважних причин для його не проживання, зокрема, неможливість потрапляння до квартири.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Разом з тим, однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 57 ЦПК України).

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).

За таких обставин, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню, а його права, підлягають поновленню шляхом вселення до квартири АДРЕСА_1 з одночасним зобов'язанням відповідача не чинити перешкоди позивачу у користуванні квартирою та видати ключі від вхідних дверей до квартири.

Щодо вимог зустрічного позову, суд не вбачає підстав для його задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 316-319, 321, 328, 383, 386, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 150, 156 ЖК України, Законом України від 11.12.2003 р. «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» ст.ст.10, 30, 60, 61, 88, 179, 209,212-215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою - задовольнити.

Вселити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, в квартиру АДРЕСА_1.

Зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 зобов'язавши ОСОБА_3 видати ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей до квартири.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 551, 20 грн.

В задоволенні зустрічної позовної заяви - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Києва через Святошинський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Ю.В.Войтенко