Постанова № 67530387, 03.07.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"03" липня 2017 р. Справа № 903/329/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Бучинська Г.Б. ,

суддя Розізнана І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства "Волиньобленерго"

на рішення господарського суду Волинської області від 06.06.2017р.

у справі № 903/329/17 (суддя Дем'як В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська електротехнічна компанія"

до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства "Волиньобленерго"

про стягнення 97133,43 грн.

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2

від відповідача не зявився.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 06.06.2017р. у справі № 903/329/17 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська електротехнічна компанія" до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства "Волиньобленерго" про стягнення 97133,43 грн. задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 акціонерного товариства "Волиньобленерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська електротехнічна компанія" 95162,40грн. заборгованості та 1567,53грн. витрат по сплаті судового збору. Провадження у справі на суму 1971,03 грн. припинено.

Виносячи вищезазначене рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що ТОВ "Волинська електротехнічна компанія" свої обовязки за договором підряду №19/16-654 ПР від 28.12.2016 року виконанала належним чином, відповідно до вимог законодавства та умов договору, водночас ПрАТ "Волиньобленерго" за виконані роботи розрахувалось частково, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість.

Взявши до уваги, що виконані будівельні роботи прийняті відповідачем за актом приймання виконаних будівельних робіт без будь-яких зауважень та частково оплачені останнім, місцевий господарський суд дійшов висновку про підставність позовних вимог та необхідність їх задоволення.

Окрім того, місцевий господарський суд припинив провадження у справі на суму 1971,03 грн., з огляду на відмову позивача від позову в частині стягнення пені на вищезазначену суму.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Волинської області Приватне акціонерне товариство "Волиньобленерго" звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Волинської області від 06.06.2017р. у справі № 903/329/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Скаржник вказує, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, зокрема, відхилено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, чим позбавлено ПрАТ "Волиньобленерго" можливості висловити власну позицію у судовому засіданні.

Звертає увагу суду на положення п.10.3 Договору підряду №19/16-654 ПР від 28.12.2016 року, яким передбачено вирішення усіх спорів повязаних з договором шляхом переговорів сторін.

Додає, що умови вказаного пункту договору позивачем не дотримано, як і не дотримано приписів ст.ст.5, 6, п.1 ч.1 ст.57 ГПК України, якими передбачено обовязковість вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору, зокрема направлення письмової претензії особі, що порушила права та законні інтереси заявника претензії.

З огляду на наведені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, відповідач вважає, що судом першої інстанції задоволено позов за відсутності на те визначених законом підстав, у звязку з чим рішення суду першої інстанції належить скасувати.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинська електротехнічна компанія" не скористалось наданим ст.96 ГПК України правом на подачу письмового відзиву на апеляційну скаргу.

В судове засідання 03.07.2017 року скаржник явки повноважного представника не забезпечив, причин неявки до відома суду не довів, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (т.1, а.с.83), а відтак, апеляційна скарга розглядається за його відсутності. Представник позивача в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду 03.07.2017 року заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржене рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги належить відмовити, а оскаржене рішення залишити без змін, з огляду на таке.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як стверджується матеріалами справи, 28 грудня 2016 року між відповідачем (замовником) ПАТ "Волиньобленерго" та позивачем (підрядником) ТОВ "Волинська електротехнічна компанія" укладено договір підряду №19/16-654ПР відповідно до якого за дорученням Замовника Підрядник зобовязується виконати будівництво ПЛ-0,4кВ (5 черга) для Обєкту : «Нове будівництво електричних мереж для приєднання електроустановок обслуговуючого кооперативу «Надстиря-1» (168 житлових будинків з господарськими будівлями та спорудами) житлового кварталу масиву «Амбулаторія» Луцький р-н, с.Боратин» у відповідності до проектно-кошторисної документації на проведення робіт.

Замовник зобовязується прийняти та оплатити роботу згідно з виставленими рахунками та актами приймання виконаних будівельних робіт(пункт 1.2 Договору).

Згідно п.1.3 Договору якість виконаних робіт повинна відповідати вимогам діючих будівельних норм та державних стандартів.

Пунктом 2.1 Договору сторони визначили, що роботи виконуються із матеріалів та з використанням засобів підрядника.

Згідно з п. 3.1 Договору ціна договору визначається згідно з затвердженим Сторонами кошторисом і складає 317 208, 00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 52868,00 грн. Ціна Договору динамічна і може корегуватись за взаємною згодою Сторін шляхом укладення додаткової угоди до даного Договору, яка, з моменту підписання уповноваженими особами, є невід»ємною частиною Договору (пункт 3.2 Договору).

Відповідно до п. 3.7. Договору (Терміни оплати), у строк не менш 3 (трьох) днів до початку робіт замовник здійснює передоплату у розмірі не менше 30% від загальної вартості об'єкту згідно даного договору. Остаточні розрахунки здійснюються на підставі загальної вартості фактично виконаних робіт по об'єкту та сплачуються замовником протягом 10 (десяти) банківських днів з дати підписання замовником актів приймання виконаних робіт.

Пунктами 6.2., 6.3., 6.7. Договору передбачено, що замовник зобов'язаний повернути підписаний акт приймання виконаних будівельних робіт, або повідомити про виявленні зауваження у акті приймання виконаних будівельних робіт протягом 10-ти днів з моменту його підписання і надання підрядником. У разі відмови Замовника від підписання акта про це вказується у акті і він підписується підрядником. У випадку, якщо Замовником не надано вмотивованої відмови підписання акту приймання виконаних будівельних робіт протягом 10-ти днів з моменту надання його Виконавцем, робота вважається прийнятою. Підписання акту приймання виконаних будівельних робіт і довідки є підставою для здійснення остаточних розрахунків між Сторонами.

Згідно п.8.6. Договору, Замовник у випадку невиконання взятих на себе обовязків згідно даного Договору виплачує Замовнику штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Відповідно до пункту 10.1 Договору, останній набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до повного виконання його умов.

Судом встановлено, що вказаний договір підряду №19/16-654ПР від 28.12.2016 року підписаний сторонами договору, а також скріплений печатками Замовника та Підрядника (т. 1, а.с. 27-30).

На виконання умов Договору замовником та підрядником підписано та скріплено печатками Договірну ціну на будівництво ПЛ-0,4кВ (5 черга) для Обєкту : «Нове будівництво електричних мереж для приєднання електроустановок обслуговуючого кооперативу «Надстиря-1» (168 житлових будинків з господарськими будівлями та спорудами) житлового кварталу масиву «Амбулаторія» Луцький р-н, с.Боратин», що здійснюється у 2016 році (т.1 а.с.31).

Сторонами Договору підписано та скріплено печатками акт приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2016 року (т.1 а.с.41-43).

У матеріалах справи відсутні будь-які відомості про претензії, зауваження та повідомлень з боку відповідача щодо порушення виконавцем умов даної угоди.

Відповідач не повністю виконав свої зобовязання за спірним договором підряду здійснивши оплату за виконані роботи у сумі 222045,60 грн., що підтверджується випискою по особовим рахункам від 30.01.2017 року (т.1, а.с.64).

При з'ясуванні наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за укладеним між сторонами договором підряду від 28 грудня 2016 року в сумі 95162,40 грн., колегія суддів виходила з наступного.

В силу приписів ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як свідчать встановлені обставини у даній справі, між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладення договору підряду.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Укладений між сторонами договір, в силу ст. ст. 173-175 ГК України, є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача оплатити виконані позивачем роботи за договором підряду.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно з п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За приписами ч.1 ст. 846 ЦК України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до ч. 4 ст. 879 ЦК України, оплата робіт провадиться після прийняття замовником виконаних робіт, якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як убачається зі змісту договору підряду, в п.п. 3.7.2 останнього сторони визначили, що остаточні розрахунки здійснюються Замовником протягом 10 банківських днів з дати підписання Замовником актів приймання виконаних будівельних робіт.

Враховуючи викладене та положення ст. 11, ч.2 ст. 509 ЦК України у ПрАТ "Волиньобленерго" виник обов'язок по оплаті виконаних робіт.

Сторонами не заперечується та підтверджується випискою по особовим рахункам ТОВ "Волинська електротехнічна компанія" (т.1, а.с.64), що ПрАТ "Волиньобленерго" було сплачено за договором підряду 222045,60 грн.

При цьому, скаржником не спростовано того факту, що на момент звернення позивача до суду першої інстанції та прийняття рішення у даній справі, згідно з наявним у матеріалах справи актом приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2017 року на загальну суму 317208 грн., в останнього виникла заборгованість на суму, яка становить 95162,40 грн.

На момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, скаржником (відповідачем) не надано жодних належних доказів у розумінні ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження факту повного погашення заборгованості за Договором як то чеки, платіжні доручення, виписки з банку по рахункам тощо.

За наведених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 95162,40 грн.

Окрім того, Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинська електротехнічна компанія" при поданні позову поряд із стягненням основної заборгованості, було заявлено вимогу про стягнення 1971, 03 грн. пені.

Водночас, 06.06.2017 року від позивача надійшла заява, у якій останній просить стягнути з відповідача заборгованість без штрафних санкцій.

Колегія суддів, з огляду на положення п.3.11, абз. 2 п. 4.6 постанови пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» погоджується з висновком суду першої інстанції, який вказану заяву, виходячи з її змісту, змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, розцінив як відмову від позову в частині стягнення пені та припинив провадження в цій частині на підставі п.4 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Що ж до посилання відповідача на недотримання ТОВ"Волинська електротехнічна компанія" досудового порядку врегулювання спорів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 3 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Також, у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. № 9 вказано, що з урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Статтею 55 Конституції кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

Окрім того, у рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002 р. N 15-рп/2002 363 визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Конституційний Суд України виходить з того, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України треба розглядати в системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, зокрема, судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конституція України у статті 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами, неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими органами чи посадовими особами та визначила юрисдикцію судів. Зазначені принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України). Із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування. Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, зокрема, у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору. Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту. Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору. Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів доходить висновку про безпідставність посилань відповідача на недотримання позивачем досудового порядку врегулювання господарських спорів.

В силу дії норм ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

З огляду на наведені вище висновки, здійснені за результатами апеляційного провадження у даній справі, судова колегія відзначає, що доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не віднайшли свого підтвердження наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

За наведених вище підстав, колегією суддів не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскарженої ухвали в порядку статті 104 ГПК України.

Ураховуючи вищевказане, рішення господарського суду Волинської області від 06.06.2017р. у справі № 903/329/17 належить залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 акціонерного товариства "Волиньобленерго" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Волинської області від 06.06.2017р. у справі № 903/329/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 акціонерного товариства "Волиньобленерго" - без задоволення.

2. Справу № 903/329/17 надіслати господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Розізнана І.В.