Постанова № 675251, 12.04.2007, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2007 р.

Справа № 15/66-07-1286А

09 год. 54 хв. м. Одеса

Господарський суд Одеської області у складі:

головуючого судді Петрова В.С.

при секретарі Стойковій М.Д.

За участю представників сторін:

від позивача – Берлінський Ю.Є.;

від відповідача – Тесліна Н.О., Муринська Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Дочірнього підприємства „Петрол” приватного малого підприємства „Петрол-Форвардінг” до Березівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство „Петрол” приватного малого підприємства „Петрол-Форвардінг” звернулось до господарського суду Одеської області з адміністративним позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Березівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області від 22.12.2006 р. № 0001622301/0 щодо визначення суми податкового зобов’язання з податку на прибуток на загальну суму 64 807,60 грн. та № 0001612301/0 щодо визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 3431 грн., посилаючись на відсутність порушень позивачем податкового законодавства.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12 лютого 2007 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 15/66-07-1286А та призначено попереднє засідання.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27 лютого 2007 р. у справі № 15/66-07-1286А закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Відповідач з позовом не згоден з підстав, викладених у письмових запереченнях до адміністративного позову (а.с. 51-53 т. 1), посилаючись при цьому на прийняття оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень у відповідність з чинним податковим законодавством, та просить суд в задоволенні позову відмовити.

У зв’язку з набранням 01 вересня 2005 р. чинності Кодексом адміністративного судочинства України господарський суд Одеської області зазначає, що згідно п. 6 розділу VII Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд встановив наступне.

З 16.11.2006 р. по 24.11.2006 р. на підставі направлення від 16.11.2006 р. № 66, виданого Березовською МДПІ в Одеській області, згідно ст. 111 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 р. працівниками Березівської державної податкової інспекції та Державної податкової адміністрації в Одеській області була проведена комплексна планова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання Дочірнім підприємством „Петрол” приватного малого підприємства „Петрол-Форвардінг” (код ЄДРПОУ 22484671) вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 р. по 30.09.2006 р.

За результатами зазначеної перевірки Березівською МДПІ Одеської області складено акт № 730/23-01/22484671 від 15.12.2006 р., на підставі якого 22.12.2006 р. Березівською МДПІ Одеської області прийняті, зокрема, податкові повідомлення-рішення:

- № 0001622301/0 щодо визначення позивачу суми податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 52 342 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 12 465,60 грн. у зв'язку з порушенням позивачем, на думку відповідача, п.п 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”;

- № 0001612301/0 щодо визначення позивачу суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 1391 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 2040 грн. у зв'язку з порушенням позивачем, на думку відповідача, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Проте, на думку суду, оскаржувані позивачем вищезазначені податкові повідомлення-рішення від 22.12.2006 р. прийняті Березівською державною податковою інспекцією частково з порушенням вимог законодавства, виходячи з наступного.

Як вбачається з акту перевірки, перевіркою встановлено заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 52342,00 грн., у т.ч.: у IV кварталі 2005 року на суму 10 400,00 грн., у І кварталі 2006 року –13 724,00 грн., у ІІ кварталі 2006 року - 13 666,00 грн., у III кварталі 2006 року –14 552,00 грн.

Так, в акті перевірки вказано, що на підставі п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” № 283/97-ВР від 22.05.1997 р. (із змінами та доповненнями) амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання...” Також у відповідності до п.п. 8.3.1 п. 8.3. ст. 8 цього ж Закону сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних кварталів, що входять до такого звітного періоду. Сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки, визначаються шляхом застосування норм амортизації, визначених п. 8.6 цієї статті, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу.

При цьому перевіряючим органом зазначається, що у зв'язку з ненаданням в ході документальної перевірки даних про наявність основних засобів в розрізі груп, а також не наданням розрахункових документів, які б підтверджували суми амортизаційних відрахувань, ДП „Петрол” МПП „Петрол-Форвардінг” безпідставно віднесено до складу валових витрат за перевіряемий період з 01.10.2005 р. по 01.10.2006 р. суми амортизаційних відрахувань в розмірі 201 566 грн., в т.ч. у 4 кварталі 2005 року – 40 200 грн., за 9 місяців 2006 року –161 366 грн., внаслідок чого порушені вимоги п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Однак, висновок податкової інспекції про безпідставність включення позивачем до складу валових витрат суми амортизаційних відрахувань в розмірі 201566 грн. спростовується наявними в матеріалах справи доказами, якими підтверджується наявність у позивача основних засобів в розрізі груп та правомірність віднесення позивачем зазначеної суми амортизаційних відрахувань до складу валових витрат.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” амортизації підлягають витрати на:

- придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;

- самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;

- проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів;

- капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Також слід зазначити, що відповідно до п.п 8.3.5 п. 8.3 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення груп 2, 3 і 4, ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів. При цьому окремий облік балансової вартості індивідуальної матеріальної цінності, що входить до складу основних фондів груп 2, 3 або 4, з метою оподаткування не ведеться.

Таким чином, наведені вище висновки відповідача про порушення позивачем вимог п.п. 5.3.9 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” в частині амортизаційних відрахувань є необґрунтованими.

Однак, суд погоджується із зазначеним в акті перевірки висновком відповідача про завищення позивачем валових витрат за надані послуги мобільного зв'язку на суму 7 938 грн., виходячи з наступного.

Згідно п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Так, відповідно до частини другої ст. 3 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, що ведеться підприємством. Фінансовий, податковий, статистичний і інший види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частинами другої, третьої ст. 9 зазначеного Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарських операцій; одиницю виміру господарських операцій; посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дозволяють ідентифікувати особу, що приймала участь у здійсненні господарських операцій.

З огляду на викладене, підставою для віднесення до складу валових витрат вартості отриманих позивачем послуг мобільного зв'язку є договори та акти виконаних робіт у зв'язку з наданням послуг, що повинні містити усі вищенаведені вимоги ст. 9 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV до первинного документа.

Отже, враховуючи те, що позивач не надав доказів отримання послуг мобільного зв'язку, на думку суду, позивачем неправомірно включено до складу валових витрат понесені ним витрати в розмірі 7 938 грн. на оплату таких послуг.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем цілком правомірно нараховано позивачу суму податкового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 1984,50 грн. (7938 грн. х 25%) у зв'язку з виключенням зі складу валових витрат позивача витрат на оплату мобільних послуг.

Крім того, підпунктом 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачено, що у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Так, відповідачем цілком обґрунтовано нараховані позивачу і штрафні санкції згідно вищенаведених положень Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” в розмірі 992,25 грн. (1984,50 грн. х 50%).

Щодо посилань позивача на неправомірність прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0001612301/0 щодо визначення позивачу суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки від 15.12.2006 р., підставою для нарахування позивачу сум податку на додану вартість в розмірі 1391 грн. стало виявлене проведеною відповідачем перевіркою порушення позивачем вимог п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, а саме: за перевіряємий період позивачем включено до податкового кредиту суму в розмірі 1391 грн. по послугам мобільного зв'язку без актів виконаних робіт. При цьому відповідач зазначає, що п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” передбачено, що у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.

Однак, у період діяльності позивача, за який проводилась перевірка (01.10.2005-01.10.2006 р.) підпункт 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” діяв в редакції Закону України від 25.03.2005 р.: „якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту”.

Разом з тим згідно п. 1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит –сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом..

Згідно п.п 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону (в редакції, що діяла у перевіряємому періоді) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 Закону України „Про податок на додану вартість” визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Також відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” (в редакції, що діяла у перевіряємому періоді) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи з вищевикладеного, включена позивачем до складу податкового кредиту сума податку на додану вартість в розмірі 1391 грн., сплачена позивачем у вартості наданих послуг мобільного зв'язку, має бути підтверджена відповідними документами, що засвідчують факт надання позивачу послуг (зокрема, договори про надання вказаних послуг, акти виконаних робіт), та податковими накладними, які засвідчують факт придбання позивачем вказаних послуг. Однак, жодних доказів в обґрунтування викладеного позивач не надав, у зв'язку з чим донарахування відповідачем позивачу суми податку на додану вартість в розмірі 1391 грн. є цілком правомірним.

При цьому суд звертає увагу на те, що відповідачем при визначенні позивачу суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 2040 грн. за вищезазначене порушення позивачем вимог Закону України „Про податок на додану вартість” порушені приписи п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, а саме: нараховані відповідачем штрафні санкції позивачу складають більше 50% донарахованої суми податкового зобов’язання. Так, виходячи з визначеної відповідачем суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість, сума штрафних санкцій має складати 695,50 грн. (1391 грн.х50%).

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відтак, відповідач не довів повну правомірність прийнятих ним оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень, у зв'язку з чим відповідачем неправомірно визначено позивачу суму податку на прибуток в розмірі 50 357,50 грн. за основним платежем (52 342 грн. –1984,50 грн.) і штрафні санкції з цього податку в розмірі 11 473,35 грн. (12 465,60 грн. - 992,25 грн.) згідно податкового повідомлення-рішення від 22.12.2006 р. № 0001622301/0, а також неправомірно визначено позивачу суму штрафних санкцій з податку на додану вартість в розмірі 1 344,50 грн. (2040 грн. –695,50 грн.) згідно податкового повідомлення-рішення від 22.12.2006 р. № 0001612301/0.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно ст. 105 КАС України позивач має право вимагати скасування або визнання нечинним рішення відповідача –суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень, а також заявляти інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Враховуючи усе вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд Одеської області вважає, що позовні вимоги Дочірнього підприємства „Петрол” приватного малого підприємства „Петрол-Форвардінг” частково обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства, у зв’язку з чим підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Дочірнього підприємства „Петрол” приватного малого підприємства „Петрол-Форвардінг” до Березівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

2. Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Березівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області від 22.12.2006 р. № 0001622301/0 щодо визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток на загальну суму 64 807,60 грн. в частині визначення суми податку на прибуток в розмірі 50 357,50 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 11 473,35 грн.

3. Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Березівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області від 22.12.2006 р. № 0001612301/0 щодо визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 3 431,00 грн. в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1344,50 грн.

4. В решті частини позовних вимог відмовити.

Постанову суду може бути оскаржено в порядку передбаченому ст. 186 КАС України.

Постанова суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складено 18.05.2007 р.

Суддя