Ухвала суду № 67521716, 27.06.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/370/2017(м)

263/13191/15-ц

Головуючий у 1-й інстанції Томілін О.М.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Категорія 54

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

27 червня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі у складі:

головуючої - Биліни Т.І.,

суддів Лопатіної М.Ю., Принцевської В.П.,

при секретарі Зал Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 січня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Державного вищого навчального закладу «Приазовський державний технічний університет» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 січня 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Державного вищого навчального закладу «Приазовський державний технічний університет» (далі - ДВНЗ «ПДТУ») про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 31 березня 2016 року рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 січня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 липня 2016 року касаційні скарги ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Донецької області від 31 березня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому апеляційному розгляді рішенням апеляційного суду Донецької області від 16 вересня 2016 року рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 січня 2016 року скасовано та ухвалене нове про задоволення позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року касаційну скаргу Державного вищого навчального закладу «Приазовський державний технічний університет» задоволено частково. Рішення апеляційного суду Донецької області від 16 вересня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просила рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 січня 2016 року скасувати, ухваливши нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не врахував сутність порушення, ступінь його тяжкості, істотність заподіяної шкоди та обставини вчинення проступку. Суд не прийняв до уваги, що недотримання процесу отримання творчої відпустки повязано з її хворобою, яка тривала з 19.06.2015 року по 21.10.2015 року. Про час і місце захисту дисертації ректор ДВНЗ «ПДТУ» знав з вересня 2015 року. Заяву про надання творчої відпустки, через хворобу, вона подала 20 жовтня 2015 року, а ректор в усній формі обіцяв її підписати. 21.10.2015 року по телефону її повідомили про необхідність ознайомитися з резолюцією ректора, зміст якої не повідомили. Після повернення на робоче місце вона надала відповідачу докази поважності причини своєї відсутності та довідку про те, що вона 22 та 23 жовтня 2015 року дійсно перебувала в Одеському політехнічному університеті і успішно захистила дисертацію. Вважає, що її порушення не було тяжким, а шкода відповідачу взагалі не була завдана. Обовязки директора коледжу з 06 жовтня 2015 року за наказом ректора ДВНЗ «ПДТУ» тимчасово виконував ОСОБА_4 Крім того судом не враховано її попередню роботу. Догана, яку врахував суд є безпідставною та свідчить про упереджене до неї ставлення керівника відповідача.

У судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_2, та її представники ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримали, просили їх задовольнити.

Представник ДВНЗ «ПДТУ» ОСОБА_8 просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши доводи скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Оскаржуване рішення відповідає вказаним вимогам в повній мірі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що позивач була звільнена за порушення трудової дисципліни органом, якому надано право приймати на роботу, за згодою профкому. Порушення полягало в тому, що позивач без погодження з керівництвом була відсутня на роботі 22 і 23 жовтня 2015 року, протягом всього робочого дня. Позивач, не ознайомившись з резолюцією керівництва про відмову в наданні творчої відпустки її використала самовільно. Крім того судом враховано, що позивач і раніше порушувала трудову дисципліну, має догану згідно з наказом №61-43 від 04.08.2015 року, який рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя залишений в силі.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх обґрунтованими та такими, що в повній мірі узгоджуються з вимогами закону.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до розяснень викладених у п.24 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у звязку з поміщенням до медвитверезника, самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобовязаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа, передбачених ст. 57 ЦПК України. При цьому відсутність працівника може підтверджуватися не тільки лікарняним листком чи довідкою медичної установи, а й показаннями свідків та іншими доказами.

Згідно актів від 22 жовтня 2015 року №1 та від 23 жовтня 2015 року №2, службової записки тимчасово виконуючого обовязки директора Маріупольського коледжу ДВНЗ «ПДТУ» ОСОБА_4І, позивач була відсутня на робочому місці протягом 22-23 жовтня 2015 року, що зафіксовано у табелі обліку робочого часу.(т.1 а.с.88-92)

Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

В судових засіданнях як першої так і апеляційної інстанції було встановлено та ніким не спростовано, що ОСОБА_2 була відсутня на роботі 22 і 23 жовтня 2015 року, протягом всього робочого дня.

Поважною причиною відсутності на роботі зі слів позивача є захист дисертації, який відбувся в Одеському національному політехнічному університеті, і саме 22.10.2015 року вона повинна була туди прибути, так як в іншому разі кворум вченої ради не відбувся б.

Проте, позивач не навела переконливих доказів на підставі чого вона повинна була прибути в Одеський національний політехнічний університет саме 22.10.2015 року.

Довід, що в разі її відсутності кворум вченої ради не відбувся б - непереконливий, оскільки свою присутність на спеціалізованій раді для захисту дисертації позивач мала можливість підтвердити по телефону. Гарантувати приїзд ОСОБА_2 на засідання вченої ради мав можливість її керівник дисертації, який згідно пояснень позивача приймав участь у вказаному заході.

Крім того з довідки ректора Одеського національного політехнічного університету ОСОБА_9 вбачається, що захист дисертації гр.ОСОБА_2 відбувся в спеціалізованій раді 23.10.2015 року. Час захисту з 14.00 по 17.00. Офіційних заходів 22.10.2015 року, повязаних із захистом дисертації гр. ОСОБА_2, не відбувалося.(т.3 а.с.25)

Для того щоб відбути у відпустку ОСОБА_2 подала відповідачу заяву, проте із наказом про надання їй відпустки не ознайомилася.

Щорічна та інші відпустки, що надаються працівникам відповідно до чинного законодавства, оформлюються наказом (розпорядженням) за типовою формою №П-3.

Наказ(розпорядження) видається у двох примірниках: перший для кадрової служби, другий для бухгалтерії. Він підписується керівником структурного підрозділу та керівником підприємства. Працівник у наказі ставить свій підпис про те, що він ознайомлений з ним.

Проте вказаного наказу матеріали справи не містять, а як наслідок позивач не довела поважність та обґрунтованість своєї відсутності на роботі 22.10.2015 року та 23.10.2015 року.

Судом першої та апеляційної інстанції з пояснень позивача було встановлено, що заява про надання творчої відпустки нею надана ректору ДВНЗ «ПДТУ» не особисто, а через представника, оскільки з 19.06.2015 року по 21.10.2015 року вона знаходилася на лікарняних листах.

Зважаючи, що дата захисту дисертації була опублікована 02.06.2015 року, у позивача було достатньо часу для завчасної подачі ректору заяви про відпустку та для звернення до вченої ради у письмовому вигляді з проханням про скликання для вирішення питання про надання їй творчої відпустки через свого представника, поштою, тощо.

Доводи апеляційної скарги, що ректор в усній формі обіцяв заяву про відпустку підписати не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, з пояснень позивача судом встановлено, що вона перед захистом дисертації тривалий час з ректором взагалі не спілкувалася.

Доводи апеляційної скарги, що заяву про творчу відпустку вона надала ректору 20 жовтня 2015 року, а під час прямування до м.Одеси 21.10.2015 року їй повідомили по телефону про необхідність ознайомитися з резолюцією на ній, проте її зміст до відома не довели спростовані поясненнями свідка ОСОБА_10, допитаного в судовому засіданні за клопотанням позивача.

З пояснень свідка ОСОБА_10О було встановлено, що він особисто довів до відома позивача зміст резолюції на заяві про творчу відпустку, пропонував їй надіслати заяву про відпустку іншого змісту, на що отримав відповідь «Подумаю». Намагався вирішити питання належного оформлення відпустки шляхом написання заяви іншого змісту з представником позивача, проте отримав відповідь, що остання таких повноважень не має.

Будучі обізнаною про зміст резолюції на заяві про надання творчої відпустки, та із пропозицією надати іншу заяву про надання відпустки передбаченої ст.6 або ст.26 Закону України «Про відпустки»(відпустка за власний рахунок або щорічна відпустка), позивач вказану пропозицію проігнорувала. Пояснення, позивача що вона була позбавлена можливості подати іншу заяву, оскільки знаходилася в дорозі непереконливі. Позивач мала можливість телеграмою, факсом, електронною поштою, тощо, надіслати ректору заяву про надання їй відпустки іншого змісту з метою запобігти негативних наслідків подачі заяви на яку вона не мала законного права.

Творча відпустка відповідно п.2 постанови КМУ від 19.01.1998 року №45 «Про затвердження умов, тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток» надається тільки за рекомендацією вченої ради вищого навчального закладу ІІІ-ІV рівня акредитації чи науково-дослідницького інституту відповідного профілю про доцільність надання творчої відпустки. Крім того творча відпустка не надається для закінчення дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата і доктора наук особам, які закінчили відповідно аспірантуру чи докторантуру, а також здобувачу одного й того ж наукового ступеню повторно.

З матеріалів справи вбачається, що позивач закінчила аспірантуру Маріупольського металургійного інституту з відривом від виробництва. (т.1 а.с.231)

З огляду на вказане, встановлюючи факт відсутності позивача на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня, тобто факт прогулу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність поважної причини її відсутності на робочому місці 22.10.2015 року.

Доводи апеляційної скарги, що шкода відповідачу внаслідок її відсутності взагалі не була завдана оскільки обовязки директора коледжу з 06 жовтня 2015 року за наказом ректора ДВНЗ «ПДТУ» тимчасово виконував ОСОБА_4 - необґрунтовані.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4, зі збереженням своїх обовязків, був призначений на посаду виконуючого обвязки директора коледжу на час лікарняного ОСОБА_2М.(т.3 а.с.48)

Тобто, після закінчення у ОСОБА_2 лікарняного коледж залишився б без керівника, оскільки остання в порушення «Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ДВНЗ «ПДТУ», розділ «Робочий час та його виконання» не виконала своїх обовязків та не подала ректору службову записку із зазначенням кандидатури на кого саме вона покладає обовязки на час своєї відсутності. Про існування вказаного обовязку позивачу було відомо свідченням чого є її службові записки з пропозицією на кого саме необхідно покласти її обовязки на час планових відпусток з 12.01.2015 року по 16.01.2015 року, з 02.03.2015 року по 06.03.2015 року, з 14.04.2015 року по 24.04.2015 року, з 25.05.2015 року по 05.06.2015 року, які мають місце в матеріалах справи.(т.2 а.с.97,98,101,102)

Крім того не заподіяння шкоди відповідачу не є наслідком належних розпорядчих дій позивача, а є наслідком належної організації роботи та контролю адміністрації ДВНЗ «ПДТУ» структурним підрозділом якого є коледж та інші незалежні від її волі обставини.

Позивач в додаткових поясненнях до апеляційної скарги визнає, що ситуація в м.Маріуполі на момент захисту дисертації була складною, в підтвердження чого вона надала роздруківку з сайту новин 0629.com.ua за 20 жовтня 2015 року.(т.3 а.с.194-201, 229-246)

Проте, незважаючи на вказане позивач не виявила належної відповідальності та стурбованості відносно забезпечення організації безпеки, роботи та навчання студентів в коледжі більшість з яких є неповнолітніми.

Доводи апеляційної скарги про упереджене до неї ставлення керівника відповідача, що підтверджено її звільненням та доганою, колегія суддів вважає необґрунтованими. Вказані доводи спростовані поясненнями ректора ДВНЗ «ПДТУ» ОСОБА_11, допитаним за клопотанням позивача в судовому засіданні в якості свідка та матеріалами справи.

З трудової книжки вбачається стрімке карєрне зростання позивача, яка із травня 2014 року перебувала із ДВНЗ «ПДТУ» у трудових відносинах, працюючи на посадах: із 08 травня 2014 року в якості молодшого наукового співробітника кафедри «Технології машинобудування»; із 25 червня 2014 старшим науковим співробітником цієї кафедри на умовах строкового трудового договору, із 03 жовтня 2014 року виконуючим обовязки директора Маріупольського коледжу ДВНЗ «ПДТУ», що є структурним підрозділом ДВНЗ «ПДТУ».(т.1 а.с.10-12)

Крім того в судовому засіданні апеляційної інстанції зі слів представника відповідача ОСОБА_8 було встановлено, що захист дисертації для позивача не був обовязковою умовою її праці, оскільки вона посідала педагогічну посаду в коледжі І, ІІ акредитації, тобто не була науковцем, проте їй були створені умови для належного підготування та успішного захисту дисертації, який відбувся 23.10.2015 року.

При цьому, колегія суддів не бере до уваги пояснення представника позивача - ОСОБА_6, який суду пояснив, що тема дисертації була замовлена підприємством, співзасновником якого є позивач, оскільки учбовий заклад також в свою чергу отримав певний зиск від успішного захисту дисертації у вигляді зростання його престижу.

Зазначені обставини свідчать про правильність висновків суду першої інстанції, що адміністрація університету за згодою профкому на законних підставах притягнула ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності за допущені прогули без поважних причин 22 та 23 жовтня 2015 року. При цьому, суд урахував, що позивач не отримала згоди керівника учбового закладу на її заяву від 20.10.2015 року і наказу про надання творчої відпустки для захисту дисертації в іншому місті, самовільно залишила роботу, тим самим порушила трудову дисципліну.

Усі доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи колегія суддів переглянула і дійшла висновків, що судом першої інстанції фактичні обставини з`ясовані повно та всебічно, висновки суду відповідають встановленим фактам. Суд розглянув цивільну справу з дотриманням загальних засад цивільного судочинства - принципу змагальності сторін і диспозитивності цивільного судочинства, що передбачено ст. 11 ЦПК України.

Враховуючи вищенаведене, а також, те, що апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення немає.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 22 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили цією ухвалою.

Головуючий: Т.І. Биліна

Судді: М.Ю. Лопатіна

ОСОБА_12