Постанова № 67502429, 29.06.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2017 р. Справа№ 910/12639/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Ткаченка Б.О.

Зеленіна В.О.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Горячев А.В. (довіреність б/н від 06.04.2017 р.)

від відповідача - Білоус О.А. (довіреність б/н від 05.09.2016 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»

на рішення господарського суду міста Києва від 15.05.2017 р.

у справі №910/12639/16 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Каргон»

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Каргон» про стягнення заборгованості за договором про фінансовий лізинг №00009154 від 04.12.2013 р., що складається з плати за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 73699,10 грн. та збитків у розмірі 117541,55 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.09.2016 р. у даній справі, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 р., позов ТОВ «Порше Лізинг Україна» задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Каргон» заборгованість за фактичний час користування об'єктом лізингу у сумі 73699,10 грн., в іншій частині відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.02.2017 р. рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2016 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.05.2017 р. відмовлено в задоволенні позову. Стягнуто з позивача на користь відповідача судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарги у розмірі 6598,35 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та таким, що прийнято з неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні, повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

22.11.2013 р. між ТОВ «Порше Лізинг Україна» (лізингодавець) та ТОВ «Каргон» (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №00009049, об'єктом якого є транспортний засіб VW Passat B7 2.0 TDI, 2013 року виробництва, шасі № WVWZZZ3CZEE049333, вартістю 41600,00 доларів США, що еквівалентно 342118,40 грн.

Додатком до вказаного договору фінансового лізингу погоджено загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу (далі - додаток).

Відповідно до п. 3.1 додатку, предметом лізингу за цим контрактом є транспортний засіб, зазначений у контракті (далі - об'єкт лізингу). Об'єкт лізингу був обраний відповідно до специфікації лізингоодержувачем та в повній мірі відповідає вимогам лізингоодержувача.

Пунктом 4.1 додатку встановлено, що ТОВ «Порше Лізинг Україна» зберігатиме за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об'єкта лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли ТОВ «Порше Лізинг Україна» матиме право розірвати цей контракт/відмовитись від контракту та вимагати повернення об'єкта лізингу, як зазначено в цьому контракті).

Згідно п. 6.1 додатку, для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця здійснюватиме на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» лізингові платежі відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього контракту, та інших положень контракту, кожний лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом. Нижчезазначені витрати та послуги по адмініструванню та обслуговуванню контракту не включаються до лізингових платежів: будь-які податки, що можуть застосовуватися до контракту після його виконання або в будь-який час у майбутньому; інші витрати та платіжні зобов'язання.

Лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений ТОВ «Порше Лізинг Україна» у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) (п. 6.5 додатку).

Строк лізингу за цим контрактом визначається у договорі про фінансовий лізинг та графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування). Строк лізингу починається з дати підписання акта приймання-передачі лізингоодержувачем об'єкта лізингу (п. 12.1, 12.2 додатку).

Відповідно до п. 8.3 додатку, якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж на 10 робочих днів, ТОВ «Порше Лізинг Україна» має право надіслати лізингоодержувачу першу платіжну вимогу у письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснив оплату протягом 7 робочих днів з моменту отримання першої вимоги, ТОВ «Порше Лізинг Україна» надсилає в такий же спосіб другу вимогу щодо сплати, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів. У випадку якщо лізингоодержувач не здійснить оплату у вказаний термін, ТОВ «Порше Лізинг Україна» має право направити лізингоодержувачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від контракту в односторонньому порядку, за пунктом 12.6.1 контракту. Сторони погоджуються, що невиконання зобов'язань після надсилання другої вимоги щодо сплати означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим контрактом. Якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату одного лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (у відповідності до Закону України «Про фінансовий лізинг»), ТОВ «Порше Лізинг Україна» має право розірвати контракт/відмовитись від контракту і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

В п. 12.6.1 додатку встановлено, що ТОВ «Порше Лізинг Україна» має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитися від контракту, та, серед іншого, має право на повернення об'єкта лізингу, в наступних випадках: лізингоодержувач не сплатив один наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

У випадках, передбачених п.п. 12.6 та 12.12, контракт вважається розірваним на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони (п. 12.13 додатку).

Відповідно до п. 6.18 додатку, у випадку розірвання контракту/відмови за ініціативою ТОВ «Порше Лізинг Україна» відповідно до пункту 12 контракту, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.

Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування) сторони узгодили порядок сплати лізингових платежів, дату їх оплати та розмір, останнім днем внесення яких є 15.11.2018 р.

На виконання умов договору фінансового лізингу ТОВ «Порше Лізинг Україна» було передано ТОВ «Каргон» об'єкт лізингу - автомобіль VW Passat B7 2.0 TDI, 2013 року виробництва, шасі № WVWZZZ3CZEE049333, що підтверджується актом прийому-передачі від 20.12.2013 р.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач зобов'язання за договором лізингу виконував неналежним чином, а саме не сплатив лізингові платежі, у зв'язку з чим у період з січня по квітень 2016 року у відповідача виникла заборгованість за договором у сумі 73699,10 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За приписами ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Право лізингодавця відмовитися від договору лізингу передбачене частиною другою статі 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», а наслідки розірвання такого договору визначено статтею 10 цього Закону, зокрема пунктами 5 і 6, якими передбачено право лізингодавця стягнути з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса та вимагати відшкодування збитків відповідно до закону або договору.

Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом (п. 3 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

У разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором (ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, у липні 2015 року ТОВ «Каргон» перестало виконувати свої зобов'язання за договором фінансового лізингу, у зв'язку з чим 06.11.2015 р. ТОВ «Порше Лізинг Україна» звернулось до відповідача з вимогою № 00009049 від 05.10.2015 р. про сплату заборгованості за договором фінансового лізингу у сумі 60907,64 грн. Цим же листом позивач повідомив, що відмовляється від вказаного договору фінансового лізингу та вимагає повернути об'єкт лізингу протягом 10 робочих днів з дня доставки цього повідомлення. Вказана вимога відповідачу вручена не була, а була повернута позивачу з відміткою пошти, у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання.

За таких обставин, враховуючи пункт 12.7 договору фінансового лізингу, відповідно до якого у випадку неотримання лізингоодержувачем повідомлення/вимоги з будь-яких причин, лізингоодержувач вважається належним чином повідомленим на 10 календарний день з дня направлення такого повідомлення, що підтверджується документами з відміткою ДП «Укрпошта» про прийняття повідомлення для відправки. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач отримав зазначену вимогу позивача № 00009049 від 05.10.2015 р. - 16.11.2015 р. (на 10 календарний день з дня направлення вимоги (06.11.2015 р.). А беручи до уваги положення п. 12.13 договору фінансового лізингу, згідно якого контракт вважається розірваним на 10 робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони, договір лізингу у даному випадку був розірваний з 20.11.2015 р.

Позивач посилається на те, що він направляв до ТОВ «Каргон» нагадування про необхідність сплати лізингових платежів за договором № 00009049 від 22.11.2013 р., а саме - від 04.08.2015 р., 17.08.2015 р., 09.08.2015 р., 18.09.2015 р., у яких зазначалось про відмову від договору.

Проте, позивачем не надано, а матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили про факт направлення вказаних нагадувань на адресу відповідача.

В судовому засіданні відповідач зазначив, що вказані нагадування ним отримані не були.

За таких обставин, колегія суддів критично оцінює посилання позивача на належне дотримання ним вимог п. 8.3 договору в частині повідомлення відповідача (зазначеними вище нагадуваннями) про наявну у нього заборгованість, та, як наслідок підставу для відмови позивача від договору фінансового лізингу у односторонньому порядку на підставі п. 8.3 договору.

У той же час, п. 12.6.1 договору лізингу містить самостійну підставу, що встановлює право ТОВ «Порше Лізинг Україна» на розірвання контракту в одностронньому порядку у разі, якщо лізингоодержувач не сплатив один наступний платіж у повному обсязі або частково, або строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів. Вказаний пункт договору є підставою для розірвання договору лізингу.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір фінансового лізингу припинив свою дію з 20.11.2015 р., оскільки був розірваний позивачем в односторонньому порядку.

Згідно п. 13.1 договору, якщо лізиноодержувач відмовляється від повернення об'єкта лізингу або затримує повернення об'єкта, лізингодавець має право вилучити (повернути) об'єкт без попередньої згоди лізингоодержувача.

За заявою позивача, 24.03.2016 р. нотаріусом був вчинений виконавчий напис № 455, яким звернуто стягнення на транспортний засіб, що є предметом договору фінансового лізингу № 00009049 від 22.11.2013 р., в рахунок погашення заборгованості ТОВ «Каргон» в розмірі 60907,64 грн.

За вказаним виконавчим написом, відділом Державної виконавчої служби Солом'янського РУЮ у місті Києві було відкрито виконавче провадження №50721998, в межах якого об'єкт лізингу був повернутий позивачу 25.04.2016 р., що підтверджується актом державного виконавця від 25.04.2016 р., а виконавче провадження № 50721998 закінчено на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (постанова відділу Державної виконавчої служби Солом'янського РУЮ у місті Києві про закінчення виконавчого провадження від 26.04.2016 р.).

Скасовуючи рішення по даній справі Вищий господарський суд України у своїй постанові зазначив, що наслідком розірвання договору лізингу є відсутність обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, право вимагати його оплати - також відсутнє, що має бути враховано судом під час нового розгляду справи.

Отже, враховуючи приписи ст. 111-12 ГПК України колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізінг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, визначає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

При цьому, на правовідносини, що склались між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно ч. 1 ст. 697 ЦК України, договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Частиною 2 ст. 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються, а відповідно до частини 4 вказаної статті сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Наслідком розірвання договору лізингу є припинення зобов'язання лізингодавця щодо передачі предмета лізингу в майбутньому у власність лізингоодержувача і відповідно, втрата права лізингодавця вимагати сплати такої складової лізингового платежу, як вартість предмета лізингу.

Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у ТОВ «Порше Лізинг Україна» обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність ТОВ «Каргон» і відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Пункт 6.18 договору, на який посилається позивач, не містить обов'язку відповідача оплачувати користування об'єктом лізингу після розірвання договору, оскільки даним пунктом лише роз'яснено, яку правову природу буде мати лізинговий платіж у випадку розірвання контракту.

У висновках Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК України, за II півріччя 2013 р. від 05.06.2014 р. зазначено, що відповідно до ч. 4 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, після розірвання в односторонньому порядку договору лізингу та повернення лізингоодержувачем спірного предмета лізингодавець не має права вимагати оплати цього предмета (постанова Верховного Суду України від 1 жовтня 2013 р. у справі № 3-28гс13).

У разі розірвання договору лізингу вимоги лізингодавця щодо стягнення з лізингоодержувача в складі заборгованості за лізинговими платежами такої складової частини лізингового платежу як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача, є безпідставними (постанова Верховного Суду України від 29 жовтня 2013 р. у справі № 3-31гс13).

Враховуючи викладене та той факт, що право власності на предмет лізингу від ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ТОВ «Каргон» не перейшло, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача, є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 117541,55 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення. Отже, позивачу потрібно довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків, докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.

Так, позивачем заявлено до стягнення збитки у сумі 86913,41 грн. з ПДВ, що були витрачені на оплату юридично-консультаційних послуг ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» щодо повернення об'єкту лізингу, а також грошових коштів у сумі 6000,00 грн. з ПДВ на оплату юридичних послуг ТОВ «Юридична фірма Вернер» щодо стягнення заборгованості внаслідок неналежного виконання відповідачем договору фінансового лізингу.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що витрати на оплату консультативних та юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу № 00009049 від 22.11.2013 р.

Аналогічна правова позиція викладена в Оглядовому листі Вищого господарського суду України від 14.01.2014 р. № 01-06/20/2014 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків».

Щодо стягнення збитків, які полягають у витратах позивача, понесених ним у зв'язку із залученням третіх осіб для вилучення об'єкту лізингу у сумі 17321,06 грн. з ПДВ, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

Так, на підтвердження вказаних витрат позивач зазначив, що такі послуги були надані ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та послався на акти наданих послуг № 93 від 05.01.2016 р., № 85 від 30.11.2015 р., № 06 від 29.01.2016 р., рахунки № 2 від 05.01.2016 р., № 381 від 30.11.2015 р., № 30 від 29.01.2016 р., платіжні доручення № 50127204 від 13.01.2016 р., № 50026478 від 04.12.2016 р., № 50027916 від 05.02.2016 р. Проте, надані позивачем документи не можуть бути прийняті колегією суддів в якості належних та допустимих доказів, оскільки з них не вбачається, які саме дії (послуги) вчинялись третьою особою - ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» з вилучення об'єкта лізингу. З матеріалів справи вбачаться, що вилучення об'єкта лізингу здійснювалось у межах виконавчого провадження № 50721998 та транспортний засіб був переданий стягувану. При цьому, крім державного виконавця, будь-яких інших осіб щодо проведення виконавчих дій залучено не було. Отже, будь-яких належних та допустимих, в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, доказів того, що позивач поніс витрати у зв'язку із залученням третіх осіб, які надавали послуги з вилучення об'єкта лізингу у сумі 17321,06 грн., матеріали справи не містять. а відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення збитків в сумі 7307,08 грн. з ПДВ, які полягають у понесених позивачем витратах на відповідальне зберігання транспортного засобу та витратах з проведення ремонтних робіт щодо об'єкта лізингу, то колегія суддів також не вважає їх збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а, отже, з посиланням на позицію викладену у Оглядовому листі Вищого господарського суду України від 14.01.2014 р. № 01-06/20/2014 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків», апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції та відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Слід зазначити, що чинним законодавством не передбачено нарахування податку на додану вартість на суми понесених збитків.

Щодо судової практики, доданої скаржником до апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що вказана судова практика стосується іншого характеру та суті правовідносин сторін відмінних від правовідносин сторін у справі, що розглядається.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та таким, що прийнято з неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 15.05.2017 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 15.05.2017 р. у справі №910/12639/16 залишити без змін.

Справу №910/12639/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Б.О. Ткаченко

В.О. Зеленін