Постанова № 67502286, 29.06.2017, Донецький апеляційний господарський суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.06.2017справа № 913/1323/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:ОСОБА_1, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: ОСОБА_4, за довіреністю; не зявився; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Луганського обласного військового комісаріату, м. Сєвєродонецьк, Луганська область на рішення Господарського суду Луганської області від21.02.2017 (підписано 27.02.2017)у справі№ 913/1323/16 (суддя Рябцева О.В.)за позовомПублічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Київ доЛуганського обласного військового комісаріату, м. Сєвєродонецьк, Луганська область простягнення 6 427,93 грн.В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року до господарського суду звернулось Публічне акціонерне товариство "Укртелеком", м. Київ (Позивач) із позовом до Луганського обласного військового комісаріату, м. Сєвєродонецьк, Луганська область (Відповідач) про стягнення заборгованості за договором про надання послуг електрозвязку від 30.10.2006 № 5200370 в сумі 3 728,19 грн., 3% річних в сумі 243,53 грн., інфляційних втрат в сумі 2 236,84 грн., а всього 6 208,56 грн.

Протягом розгляду справи у суді першої інстанції позивачем в порядку ст. 22 ГПК України неодноразово змінювався розмір позовних вимог, остаточно просив стягнути заборгованість з оплати телекомунікаційних послуг в сумі 3 947,56 грн., 3% річних в сумі 243,53 грн., інфляційні втрати в сумі 2 236,84 грн., всього 6 427,93 грн. Зазначені вимоги розглянуті господарським судом.

Рішенням господарського суду Луганської області від 21.02.2017 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 3 947,56 грн. заборгованості, 3% річних в сумі 236,49 грн., інфляційні в сумі 2 236,84 грн. та судовий збір в розмірі 1 376,49 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись з прийнятим рішенням, подав апеляційну скаргу в якій просить спірне рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог скарги заявник посилається на те, що рішення судом першої інстанції винесено з порушенням норм процесуального права України, а також суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Зокрема, заявник апеляційної скарги посилається на невідповідність рішення діючому законодавству в частині посилання на ч. 1 ст. 264 ЦКУ.

Представник позивача в судовому засіданні вважав рішення суду законним та обґрунтованим, тому просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у звязку з чим судова колегія вважає за можливе розглянути скаргу без участі представника відповідача, що не скористався правом на участь в судовому засіданні.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснювалась фіксація судового засідання за допомогою технічних засобів.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.10.2006 між сторонами був укладений договір № 5200370 про надання послуг електрозвязку, за умовами р. 1 якого позивач надає послуги електрозвязку, перераховані в додатку 1, і безоплатні послуги, перераховані в додатку 2.

Відповідно до п/п. 3.2.8 п. 3.2 Договору, відповідач зобовязаний своєчасно вносити плату за користування телефоном, міжміські та міжнародні телефонні розмови, подані в кредит телеграми та інші послуги, надані по телефону.

Згідно п.п. 4.2, 4.5 Договору, відповідач сплачує послуги електрозвязку за спільно погодженою кредитною системою оплати. Розрахунки за фактично отримані в кредит послуги електрозвязку за кожний попередній місяць проводяться відповідачем протягом десяти днів з дати одержання рахунка, але не пізніше 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

На виконання умов Договору в період з липня 2013 року по червень 2016 року включно позивачем були надані відповідачу телекомунікаційні послуги на загальну суму 7 470,57 грн.

Відповідачем факт отримання рахунків-актів та факт надання позивачем послуг електрозвязку не заперечується та не оспорюється.

Згідно розрахунку позивача станом на 01.07.2013 у відповідача була наявна заборгованість в розмірі 2 396,11 грн., розмір якої в залежності від щомісячно наданих послуг і здійснених часткових оплат в подальшому змінювався.

В процесі розгляду спору в суді першої позивачем в заяві про збільшення позовних вимог конкретизовано період виникнення спірної заборгованості в сумі 3 947, 56 грн. за період з квітня 2014 року по жовтень 2015 року.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобовязання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Доказів оплати вищенаведеної заборгованості відповідач не надав.

Статтями 256, 257 ЦК України визначено поняття строку позовної давності, як строку, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч.ч. 1,5 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Вимогами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки позивач звернувся з позовом до суду 30.11.2016, згідно штампу вхідної кореспонденції суду, в якому спочатку період заборгованості був визначений з липня 2013 року по червень 2016 року включно, отже до моменту його звернення до суду з відповідним позовом 30.11.2016 вже сплинув строк позовної давності на стягнення заборгованості за послуги надані у період з липня 2013 року до 30.11.2013.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що борг, заявлений позивачем до стягнення з урахуванням заяв про зменшення та збільшення розміру позовних вимог, в розмірі 3 947,56 грн. фактично утворився у період з квітня 2014 року по жовтень 2015 року включно, за яким строк позовної давності ще не сплинув.

За таких підстав, суд першої інстанції законно та обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за надані в період з квітня 2014 року по жовтень 2015 року включно телекомунікаційні послуги за Договором від 30.10.2006 № 5200370 в сумі 3 947,56 грн.

За порушення строків оплати наданих послуг позивачем заявлено до стягнення 3% річних в сумі 243,53 грн. за загальний період з 21.08.2013 по 30.06.2016 за зобовязаннями липня 2013 року червня 2016 року включно та інфляційні нарахування в сумі 2 236,84 грн. за загальний період з серпня 2013 року по червень 2016 року включно за зобовязаннями липня 2013 року червня 2016 року включно.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановлено, що поза межами строку позовної давності є 3% річних та інфляційні втрати, які заявлено за період до 30.11.2013.

Перевіривши висновок суду першої інстанції, з урахуванням застосування строків позовної давності, в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 236,49 грн. за загальний період з 30.11.2013 по 30.06.2016 та інфляційних в розмірі 2 236,84 грн. за зобовязаннями з липня 2013 року по жовтень 2015 року включно за період з грудня 2013 року по червень 2016 року включно, судова колегія вважає його вірним.

Судова колегія вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо протиправного зарахування позивачем проведених відповідачем оплат за попередні розрахункові періоди, оскільки при відсутності посилання в платіжному документі на конкретний розрахунковий період надання послуг, зарахування цієї оплати на погашення заборгованості, що виникла раніше є правом позивача.

Щодо доводів відповідача про те, що позивачем був пропущений спеціальний строк позовної давності, який застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу), судова колегія вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За змістом п.п. 3.4, 4.3 вказаної Постанови, до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України). До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Будь-яких порушень норм матеріального або процесуального права в діях суду першої інстанції при розгляді ним зазначеної справи судова колегія не вбачає.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Луганської області від 21.02.2017 року у справі №913/1323/16 ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновку суду першої інстанції.

З урахуванням того, що сплата судового збору для відповідача при поданні ним апеляційної скарги була відстрочена до прийняття постанови по справі, з урахуванням результату розгляду справи, судова колегія вважає за необхідне покласти судові витрати по справі за подання апеляційної скарги на відповідача, стягнувши їх до Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Луганського обласного військового комісаріату, м. Сєвєродонецьк, Луганська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 21.02.2017 року у справі №913/1323/16 залишити без змін.

Стягнути зі Луганського обласного військового комісаріату (93402, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, 38, ідентифікаційний код 07668758) на користь Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору у сумі 1 515,80 грн.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

ГоловуючийО.В. Стойка

Судді:О.А. Марченко

ОСОБА_3