Рішення № 67495554, 26.06.2017, Тарутинський районний суд Одеської області

Тарутинський районний суд Одеської області

_____________

Справа №514/44/17

Провадження по справі № 2/514/121/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2017 року смт Тарутине

Тарутинський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Кравченка П.А.

при секретарі Мельниченко Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с.м.т. Тарутине цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про спонукання до укладання договору та визнання недійсним договору,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Тарутинського районного суду Одеської області звернулася ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просить суд:

зобов'язати ОСОБА_2 укласти з ОСОБА_1 договір оренди нежитлової будівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на тих саме умовах, що зазначені у договорі оренди нежитлової будівлі від 10 жовтня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1;

визнати недійсним договір про оренду нежитлового приміщення, укладений 10 жовтня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3;

витребувати у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір про оренду нежитлового приміщення від 10 жовтня 2016 року;

стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 640 грн. та банківський збір у сумі 7,00 грн..

20 червня 2017 року ОСОБА_1 було зменшено позовні вимоги, у зв'язку з чим просить суд:

зобов'язати ОСОБА_2 укласти з ОСОБА_1 договір оренди нежитлової будівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на тих саме умовах, що зазначені в договорі оренди нежитлової будівлі від 10 жовтня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1;

стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 640 грн. та банківський збір у сумі 7,00 грн..

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 10 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір оренди нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1. Договір було укладено на 2 роки 11 місяців, а саме 10 жовтня 2013 року по 10 вересня 2016 року.

Згідно з положень пункту 2.2. Договору оренди нежитлової будівлі від 10 жовтня 2013 року, ч. 1 ст. 629 ЦК України ОСОБА_2 зобов'язана укласти з ОСОБА_1 новий договір, оскільки до 10 серпня 2016 року жодна із сторін договору не заявляли про небажання продовжувати договір.

В ході судового розгляду даної справи представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заперечували щодо задоволення позовних вимог, з підстав того, що кожному гарантується право користуватися та розпоряджатися своєю власністю.

Представник відповідача ОСОБА_2 заперечувала щодо задоволення позовних вимог, з підстав їх не відповідності законодавству та таких, що порушують права відповідача.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України. Згідно ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення сторін та їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

10 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір оренди нежитлової будівлі, за яким ОСОБА_2 передала в оренду нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1.

Договір укладено на строк 2 роки 11 місяців, а саме з 10 жовтня 2013 року по 10 вересня 2016 року.

Пунктом 2.2 вказаного договору визначено, що якщо за місяць до спливу строку оренди жодна із сторін письмово не заявила про небажання продовжувати договір, то після спливу строку цього договору Орендодавець та Орендар зобов'язуються укласти новий договір на цих самих умовах.

10 серпня 2016 року жодна із сторін договору не заявляли про небажання продовжувати договір.

13 грудня 2016 року ОСОБА_1 було надіслано ОСОБА_2 пропозицію, щодо підписання нового Договору оренди нежитлової будівлі на тих саме умовах, що зазначені в договорі оренди від 10 жовтня 2013 року.

Частиною 1 статті 14 ЦК України визначено, що цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а тому ОСОБА_2 зобов'язана укласти новий договір з ОСОБА_1 на тих самих умовах, що й попередній договір.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, з урахуванням положень статей 6, 14, 16, 629 ЦК України, позивач вважає, що відповідач ОСОБА_2 ухиляється від укладання Договору оренди нежитлової будівлі.

Наведене в сукупності зумовило її звернення до суду з даним позовом, при вирішені якого суд виходить з наступного.

Статтями 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 627 ЦК України передбачає свободу договору, яка полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При вирішенні даного цивільно-правового спору також слід врахувати, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

За змістом укладеного договору оренди нежитлової будівлі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладеного 10 жовтня 2013 року Орендодавець зобов'язується передати Орендареві нежитлову будівлю, торгівельною площею 30.42 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Сторони також узгодили, що нежитлова будівля надається на умовах оренди строком на 2 роки 11 місяців. Орендна плата за нежитлове приміщення складає 1000 (одна тисяча) гривень щомісячно.

Також сторонами було узгоджено, якщо за місяць до спливу строку оренди жодна зі сторін письмово не заявила про небажання продовжувати договір, то після спливу стоку цього договору Орендодавець та Орендар зобов'язуються укласти новий договір на цих саме умовах.

Як вбачається з матеріалів справи Орендодавець починаючи з травня 2016 року не отримував орендну плату за користування нежитловим приміщенням. В судовому засіданні під час розгляду справи було з'ясовано, що ОСОБА_1 не вчасно було внесено орендну плату за користування нежитловим приміщенням. З часом сама ОСОБА_2 відмовилася від оплати та запропонувала ОСОБА_1 звільнити займане приміщення. Отже, як стверджує ОСОБА_2, що вона завчасно попередила Гаврилюк про небажання продовжувати договір. Обставини, щодо несплати орендної плати позивач підтвердила, та зазначила, що ОСОБА_2 ухилялася від їх отримання.

Під час судового розгляду ОСОБА_2 було зазначено, що ОСОБА_1 є її рідною донькою, та рідною сестрою відповідача ОСОБА_3. На даний час ОСОБА_2 мешкає у своєму житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1. Після того як вона на прохання своєї доньки передала в оренду за договором прибудову бару, у якому ОСОБА_1 здійснює свою підприємницьку діяльність, вона не може на власний розсуд користуватися своєю власністю, а саме житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1. Здійснення у орендованому приміщені прибудови бару підприємницької діяльності заважає їй користуватися та розпоряджатися власним майном.

За положенням ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Серед способів захисту, передбачених ст. 16 ЦК України, не зазначено такого способу захисту як, установлення правовідносин (в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладання відповідних договорів).

Судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про право власності від 30.05.2011 року ОСОБА_2 на праві власності належить будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Згідно технічного паспорту житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та складається з: А - житлового будинку, А1- прибудови бару, Б - літня кухня, В - убиральня, Г - сарай, Д - сарай, Е - гараж, I - інші споруди.

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1, виданого ОСОБА_2, цільове призначення (використання) земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов не обґрунтований, не підтверджений доказами та задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. 3, 6, 16, 203, 215, 216, 626, 627, 629, 638 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 57-60, 208, 209, 215 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про спонукання до укладання договору та визнання недійсним договору - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а якщо сторони не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя П.А. Кравченко