Ухвала суду № 67492065, 27.06.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/354/2017(м)

263/7011/15-ц

Головуючий в 1 інстанції Ковтуненко В.О.

Доповідач Лопатіна М.Ю.

Категорія 34

У Х В А Л А

Іменем України

27 червня 2017 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Лопатіної М.Ю.

суддів Мироненко І.П , Принцевської В.П.,.

при секретарі Зал Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3, приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 березня 2017 року,

в с т а н о в и в:

У червні 2015 року позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи уточнив та в обґрунтування якого зазначив, що 25 березня 2015 року о 13 годині 20 хвилин ОСОБА_3, керуючи автомобілем «ВАЗ 21099», реєстраційний номер НОМЕР_1, знаходячись у стані наркотичного сп'яніння, рухаючись по проспекту Леніна в районі перехрестя з проспектом Металургів м. Маріуполя, в порушення вимог п. 12.1,12.3 Правил дорожнього руху України, не урахував дорожню обстановку, не контролював рух автомобіля та при виникненні небезпеки для руху, не вжив заходів для безпечного об'їзду перешкоди, що призвело до зіткнення з належним йому автомобілем марки «Lexus LS430», реєстраційний номер НОМЕР_2, під його керуванням, у зв'язку з чим його транспортний засіб був пошкоджений. 02 червня 2015 року Жовтневим районним судом міста Маріуполя ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.ст.124, 130 КУпАП за порушення Правил дорожнього руху, що спричинили пошкодження транспортних засобів, а також за керування транспортним засобом в стані наркотичного сп'яніння. Приймаючи до уваги те, що в результаті винних дій відповідача ОСОБА_3, йому була спричинена шкода, а також з огляду на те, що цивільно-правова відповідальність останнього була застрахована в приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «ВУСО» (далі: ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО»), яке належні виплати йому не провело, просив стягнути на його користь зі страхової компанії вартість відновлювального ремонту автомобілю марки «Lexus LS430», реєстраційний номер НОМЕР_2 у розмірі 50000 гривень, а з ОСОБА_3- залишок вартості відновлювального ремонту автомобілю в розмірі 60795 гривень 49 копійок та моральну шкоду у сумі 5000 гривень.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 1000 гривень (франшиза) та моральну шкоду в розмірі 5000 гривень, а всього - 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнуто з ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 31839 гривень 85 копійок.

Розподілено судові витрати, стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 495 гривень, стягнуто з ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» на користь держави судовий збір в розмірі 310 гривень 35копійок, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» витрати на проведення експертизи в розмірі 368 гривень 52 копійки.

З даним рішенням не погодилося ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» та подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог до ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги страхова компанія зазначила, що судом першої інстанції не враховано, що позивач надав документи, які підтверджують його право власності на пошкоджений транспортний засіб, які не мають юридичної сили на території України, оскільки видані невизнаною, як самостійна держава, Республікою Придністров'я, а не офіційними органами Республіки Молдова.

Сторони у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно заяви, ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» апеляційну скаргу підтримало та просило справу розглянути за відсутності його представника.

Представник позивача - адвокат Довженко В.І. вдруге не з'явився у судове засідання апеляційного суду, просив справу відкласти у зв'язку з його зайнятістю в судовому засіданні в Орджонікідзевському районному суді м. Маріуполя, при цьому на підтвердження зазначеної причини неявки в суд доказів не надав. Таким чином, оскільки повідомлена причина неявки представника позивача не може бути визнана поважною, апеляційний суд вважає, що його клопотання про повторне відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає та його неявка не перешкоджає розглядові справи, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 березня 2015 року о 13 годині 20 хвилин ОСОБА_3, керуючи автомобілем «ВАЗ 21099», реєстраційний номер НОМЕР_1, знаходячись у стані наркотичного сп'яніння, рухаючись по проспекту Леніна в районі перехрестя з проспектом Металургів м. Маріуполя, в порушення вимог п. 12.1,12.3 Правил дорожнього руху України, не урахував дорожню обстановку, не контролював рух автомобіля та при виникненні небезпеки для руху, не вжив заходів для безпечного об'їзду перешкоди, що призвело до зіткнення з належним позивачу автомобілем марки «Lexus LS430», реєстраційний номер НОМЕР_2, під його керуванням, у зв'язку з чим транспортний засіб ОСОБА_2 отримав механічні пошкодження.

02 червня 2015 року Жовтневим районним судом міста Маріуполя ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.ст.124, 130 КУпАП за порушення Правил дорожнього руху, що спричинили пошкодження транспортних засобів, а також за керування транспортним засобом в стані наркотичного сп'яніння.

На час вказаної дорожньо-транспортної пригоди, згідно полісу НОМЕР_3 від 13 жовтня 2014 року, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3, як власника автомобіля «ВАЗ 21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована у ПАТ «Страхова компанія «ВУСО» на страхову суму за майнову шкоду у розмірі 50000 гривень з франшизою 1000 гривень на строк до 13 жовтня 2015 року (а.с.163, 172).

Згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи від 11 серпня 2016 року № 19/12-3/77, проведеної Державним НДЕКЦ МВС України, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Lexus LS430», реєстраційний номер НОМЕР_2 з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає 39407 гривень 82 копійки (а.с.130-154)

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки цивільно - правова відповідальність власника автомобілю марки «ВАЗ-21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 на час дорожньо-транспортної пригоди була застрахована, на користь позивача підлягає стягненню зі страхової компанії шкода, заподіяна майну внаслідок ДТП визначена експертним висновком в межах страхового ліміту, а з винної особи - різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою та моральна шкода.

При цьому місцевий суд вважав наданий позивачем технічний паспорт, виданий невизнаною республікою, на підтвердження права власності на пошкоджений в результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «Lexus LS430», реєстраційний номер НОМЕР_2 належним та допустимим доказом по справі.

Такі висновки суду є правильним і відповідають встановленим у справі обставинам та вимогам закону.

Частиною 1 статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно 1 ст. 985 ЦК України, страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) застережене, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та (або) майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону встановлено правило, згідно якого при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно ст. 6 Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За вимогами ст. 29 Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу

з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно пункту 12.1. ст.12 Закону, розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Отже, ураховуючи наведене, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, обґрунтовано стягнув з ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» на користь позивача матеріальну шкоду, пов'язану з відновлювальним ремонтом пошкодженого в дорожньо-транспортній пригоді транспортного засобу в сумі 31839,85 грн., а з винної особи - суму франшизи та моральної шкоди.

Доводи відповідача про те, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач в підтвердження свого права власності на пошкоджений автомобіль надав технічний паспорт, який не має юридичної сили, оскільки виданий невизнаною Республікою Придністров'я, а не офіційними органами Республіки Молдова, є необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно ч. 2 ст. 15 Договору між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, що ратифіковано Законом № 238/94-ВР від 10 листопада 1994 року, документи, які на території однієї з Договірних Сторін визнаються офіційними, вважаються такими ж на території іншої Договірної Сторони.

Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки наданого позивачем технічного паспорту на пошкоджений автомобіль, суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права.

Так, враховуючи висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Ila§cu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення.

Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території.

Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано узяв до уваги наданий позивачем технічний паспорт на пошкоджений в ДТП автомобіль марки «Lexus LS430», реєстраційний номер НОМЕР_2, як доказ, що підтверджує право власності ОСОБА_2 на дане майно.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду, обґрунтовано викладені в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом першої інстанції правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід відхилити і залишити оскаржуване рішення суду першої інстанцій без змін.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Судді: