Рішення № 67485109, 27.06.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.06.17р. Справа № 904/5534/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоматизація ОСОБА_1" (м. Маріуполь, Донецької області)

до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" (м. Кам'янське, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за поставлену продукцію згідно договору № 14-1806-02 від 27.10.2014 у загальному розмірі 1 661 439 грн. 86 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 170420 від 11.04.2017)

від відповідача: ОСОБА_3 - юрисконсульт 1 категорії (довіреність №12 від 31.01.2017)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоматизація ОСОБА_1" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" (далі - відповідач) заборгованість за договором № 14-1806-02 від 27.10.2014 у загальному розмірі 1 661 439 грн. 86 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 419 754 грн. 09 коп. - основний борг;

- 693 588 грн. 11 коп. - пеня;

- 497 665 грн. 55 коп. - інфляційні втрати;

- 50 432 грн. 11 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 14-1806-02 від 27.10.2014 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем 31.12.2014 товару та, відповідно, наявністю боргу у сумі 419 754 грн. 09 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі статті 549 Господарського кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 05.01.2015 по 14.04.2017 в сумі 693 588 грн. 11 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути інфляційні втрати за період з січня 2015 року по березень 2017 року у сумі 497 665 грн. 55 коп. та 3% річних за період прострочення з 05.01.2015 по 14.04.2017 у сумі 50 432 грн. 11 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 22.05.2017.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 29079/17 від 22.05.2017), в якому він частково визнає позовні вимоги позивача, а саме: підтверджує наявність заборгованості перед позивачем за спірним договором в сумі 419 754 грн. 09 коп.; заперечує проти задоволення вимог про стягнення пені в сумі 693 588 грн. 11 коп., оскільки пеня не передбачена спірним договором; частково заперечує проти задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, посилаючись на невірність розрахунку позивача, внаслідок невірного визначення суми заборгованості. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач просив суд розстрочити виконання рішення суду на три місяці, посилаючись на тяжкий фінансовий стан його підприємства.

У судове засідання 22.05.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 22.05.2017 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав, що наведені у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні 22.05.2017 проти задоволення позовних вимог заперечував частково, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву; також просив суд задовольнити його клопотання про розстрочку виконання рішення суду.

У судовому засіданні 22.05.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 19.06.2017.

Від позивача надійшов супровідний лист (вх.суду 29149/17 від 23.05.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом докази.

У судове засідання 19.06.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 19.06.2017 представник позивача наполягав на задоволенні його позовних вимог, з підстав, що наведені у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні 19.06.2017 просив суд врахувати доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 19.06.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 27.06.2017.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

У судове засідання 27.06.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 27.06.2017 наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, наведених у позовній заяві.

У судовому засіданні 27.06.2017 представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував частково, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, просив суд розстрочити виконання рішення суду на 3 місяці.

Представник позивача у судовому засіданні 27.06.2017 заперечував проти задоволення клопотання про розстрочку виконання рішення суду.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 27.06.2017 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 27.06.2017 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 27.10.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського", яке в подальшому змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат" (далі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоматизація ОСОБА_1" (далі - продавець, позивач) було укладено договір № 14-1806-02 (далі - договір, а.с.10-12), відповідно до умов якого продавець зобов'язується виготовити та поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію для інвестиційного проекту "Реконструкція доменного цеху, з будівництва комплексу підготовки та вдування пиловугільного палива" (пункт 1.1. договору).

У пункті 9.4. договору сторони визначили, що термін дії договору - з моменту його підписання сторонами і до 31.12.2014, а в частині гарантійних зобов'язань щодо обладнання - до моменту їх спливу.

Доказів зміни, визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з нормами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, у пункті 1.2. договору сторони погодили, що кількість, номенклатура, ціна, умови оплати та термін поставки товару визначені в специфікації № 1, що додається до договору і складає його невід'ємну частину.

У відповідності до вказаних умов, між сторонами було підписано специфікація № 1 до договору (а.с.13-14).

В розділі 2 договору сторони визначили ціну товару та загальну суму договору, зокрема вказали:

- ціна на товар встановлюється у національній валюті України - гривнях за одиницю, на умовах, обумовлених в специфікації № 1, згідно з офіційними правилами тлумачення торгівельних термінів Міжнародної торгової палата (редакції 2010 року) і вказується в специфікації № 1, що додається до договору і складає його невід'ємну частину. Ціна на товар після перерахування грошових коштів по попередній оплаті в бік збільшення зміні не підлягає, якщо інше не обумовлене специфікацією № 1 по узгодження сторін (пункт 2.1. договору);

- сума договору на момент підписання, згідно специфікації № 1, становить 1 399 181 грн. 78 коп., у тому числі ПДВ 20% - 232 196 грн. 96 коп. Враховуючи, що ціна товару включає імпортну складову, керуючись статтями 524, 533 Цивільного кодексу України, сторони домовилися визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Таким чином, еквівалент загальної вартості договору з ПДВ становить 86 315 грн. 96 коп. Євро за курсом МВБ на 19.06.2014 із, що становить 16,21 грн. за 1,00 євро (пункт 2.3. договору).

При цьому, умов щодо ціни були конкретизовані та уточнені у специфікації № 1 наступним чином:

- ціни наведені на умовах постачання - СРТ - склад покупця, м. Дніпродзержинськ;

- ціна наведена за поточним курсом МВБ на 19.06.2014 1 євро = 16,21 грн., на умовах СРТ - склад покупця в м. Дніпродзержинськ, за даними ресурсу http://minfin.com.ua/currency/mb/;

- при зміні курсу МВБ більш ніж на +- 3 % від курсу 1 євро = 16,21 грн., ціна підлягає корегуванню автоматично і не вимагатиме жодного додаткового узгодження сторін (а.с.13-14).

Крім того, в силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У пункті 3.2. договору сторони визначили, що датою поставки вважається дата отримання товару, зазначена покупцем в товаротранспортній накладній та/або видатковій накладній.

Відповідно до пунктів 3.3. та 3.5. договору товар вважається поставленим продавцем і прийнятим покупцем: за кількістю - згідно з даними, вказаними у товаросупровідних накладних продавця; за якістю - згідно з сертифікатом якості або іншим документом, що підтверджує якість товару; момент переходу права власності на товар від продавця до покупця визначається у специфікації № 1, що додається до договору і складає його невід'ємну частину.

Так, у специфікації № 1 сторони визначили, що право власності на товар від продавця до покупця переходить у момент передачі товару на склад покупця з підписанням товарно-супровідних накладних; умови поставки - СРТ - склад покупця, м. Дніпродзержинськ.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивач 31.12.2014 здійснив поставку узгодженої у специфікації № 1 продукції відповідачу на загальну суму 1 441 476 грн. 16 коп., що підтверджується видатковою накладною № 174 від 31.12.2014 на суму 1 441 476 грн. 16 коп. (а.с.35).

Суд зауважує, що продукція, визначена у специфікації № 1 у повній мірі відповідає продукції, що була поставлена згідно з вказаною видатковою накладною, а отже, судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Таким чином, надана до суду видаткова накладна слугує належним підтвердженням отримання відповідачем продукції від позивача.

В той же час, у розділі 4 договору сторонами були визначені умови щодо порядку здійснення платежів, а саме:

- розрахунки за договором здійснюються в гривнях (пункт 4.1. договору);

- розрахунки за поставлений товар здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця в порядку, зазначеному в специфікації № 1. У випадку, якщо умовами оплати передбачена попередня оплата, продавець зобов'язаний надати оригінал рахунку на попередню оплату. Податкова накладна надається продавцем на українській мові у терміни, передбачені чинними законодавством з моменту перерахування платежу у вигляді попередньої оплати на поточний рахунок продавця (пункт 4.2. договору).

Умови оплати було уточнено у специфікації № 1 наступним чином: 70% попередня оплата, після надання рахунку на попередню оплату, 30% за фактом постачання протягом 5 банківських днів.

У відповідності до вказаних умов позивачем було виставлено рахунок на оплату № М14290 від 28.10.2014 на суму 1 441 476 грн. 16 коп. (а.с.34).

В свою чергу, на виконання своїх зобов'язань, відповідачем було проведено передоплату, що підтверджується платіжним дорученням № 24245 від 31.10.2014 на суму 1 021 722 грн. 07 коп. (а.с.37).

При цьому, отриманий 31.12.2014 товар відповідачем у повному обсязі оплачений у строки, визначені в специфікації, не був, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 419 754 грн. 09 коп. Вказане і є причиною спору.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач надав до суду видаткову накладну, яка підписана зі сторони позивача та зі сторони відповідача. Дана накладна містить чітко зазначений вид товару, ціну одиниці товару та його кількість, а також загальну вартість поставленого товару.

Таким чином, надана до суду видаткова накладна слугує належним підтвердженням отримання відповідачем товару від позивача.

Враховуючи викладене, а також визначені контрагентами у специфікації порядок та строк оплати поставленого товару, враховуючи умови пункту 4.2. договору, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаною вище накладною настав 09.01.2015.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасного розрахунку за поставлений 31.12.2014 товар не виконав, поставлений у вказаний період товар у повному обсязі не оплатив.

Отже, матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений 31.12.2014 товар в сумі 419 754 грн. 09 коп. (1 441 476,16 - 1 021 722,07).

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати поставленого позивачем 31.12.2014 товару відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу сумі 419 754 грн. 09 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував. Крім того, у відзиві на позовну заяву визнав наявність вказаного боргу.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 419 754 грн. 09 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до пункту 8.1. договору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, передбачених договором, винна сторона відшкодовує іншій стороні заподіяні у зв'язку з цим збитки.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За прострочення виконання зобов'язання на підставі статті 549 та 231 Господарського кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 05.01.2015 по 14.04.2017 в сумі 693 588 грн. 11 коп.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, суд зазначає, що відповідно до пункту 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань", якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

При укладенні договору № 14-1806-02 від 27.10.2014 сторони не передбачили умов щодо розміру та бази нарахування пені, а посилання позивача у розрахунку (а.с.17-18) на розмір пені, що складає подвійну облікову ставку НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення - є безпідставними та такими, що не відповідає дійсності, оскільки умови вказаного договору не містять положень, які передбачають сплату пені, а також не містять умов, які встановлюють розмір, базу та порядок її нарахування, що не дозволяє суду визначити конкретний розмір пені, що погоджений сторонами та підлягає застосуванню судом у даному випадку.

Слід звернути увагу, що відповідно до вищенаведених положень постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013, стаття 231 Господарського кодексу України передбачає лише порядок формування відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а не визначає конкретний розмір такої відповідальності.

Таким чином, оскільки сторони не погодили в договорі конкретний розмір пені, то нарахування позивачем пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України є неправомірним.

Отже, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні вимог позивача щодо стягнення пені в сумі 693 588 грн. 11 коп.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами договору (специфікацій) позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з січня 2015 року по березень 2017 року у сумі 497 665 грн. 55 коп. та 3% річних за період прострочення з 05.01.2015 по 14.04.2017 у сумі 50 432 грн. 11 коп.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.18), та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено суму основного боргу, внаслідок чого розрахунок було здійснено арифметично невірно. Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставина справи.

Згідно з пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що інфляційні втрати за період з січня 2015 року по березень 2017 складають 282 862 грн. 06 коп.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне частково задовольнити вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 282 862 грн. 06 коп.

Судом також здійснено перевірку розрахунку 3% річних та встановлено, що розрахунок 3% річних здійснений позивачем за вірно визначеним періодом прострочення, але, як і в розрахунку інфляційних втрат, позивачем неправильно визначено суму основного боргу, внаслідок чого розрахунок було здійснено арифметично невірно. Отже, розрахунок 3% річних визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено, що 3% річних за період з 10.01.2015 по 14.04.2017 складають 28 462 грн. 78 коп.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне частково задовольнити вимоги позивача щодо стягнення 3% річних в сумі 28 462 грн. 78 коп.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, на покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, у відзиві на позовну заяву відповідач просив суд розстрочити виконання рішення суду на три місяці, посилаючись на скрутне матеріальне становище.

З приводу заявленого у відзиві на позовну заяву клопотання про розстрочку виконання рішення суду, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Згідно з пунктом 7.1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012 розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Відповідно до пункту 7.2. вказаної Постанови підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Представник відповідача у судовому засіданні 27.06.2017 наголошував на тому, що подана ним заява про розстрочку виконання рішення суду є такою, що направлена на фактичне та повне виконання рішення суду, його дії підтверджують, що він не ухиляється від виконання свого обов'язку перед позивачем, визнає наявність заборгованості, але просить суд під час вирішення питання про розстрочку врахувати його матеріальні інтереси та фінансовий стан.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання про розстрочку виконання рішення суду, посилаючись на те, що така тривала розстрочка негативно вплине на його фінансовий стан, а також вказував на те, що прострочення відповідача на теперішній час складає більше двох років.

Відповідно до статті 33 Господарського просувального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Під час прийняття рішення по заявленому відповідачем клопотанню, суд виходить із наступного:

- як вбачається з Балансу (Звіту про фінансовий стан) на 31.12.2016 та зі Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід) за 2016 рік за підсумками 2016 року розмір збитків підприємства відповідача склав 2 717 065 тис. грн. (а.с.56-57);

- відповідно до інформації Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби розмір невідшкодованого державою сум податку на додану вартість складає 1 431 334 976 грн. 49 коп.;

- відповідно до наказів № 305 від 30.03.2017 та № 307 від 30.03.2017 введено заходи економії на період простою основного виробництва;

- подану відповідачем заяву про розстрочку виконання рішення суд розглядає, як таку, що направлена на фактичне та повне виконання рішення суду, а дії відповідача підтверджують, що він не ухиляється від виконання свого обов'язку перед позивачем, визнає наявність заборгованості, але просить суд під час вирішення питання про розстрочку врахувати його матеріальні інтереси та фінансовий стан.

Так, судом було описано вище обставини, що підтверджують неможливість негайного повного виконання рішення суду відповідачем. Крім того, суд вважає вказані обставини виключними та такими, що є підставою для застосування норм статті 83 Господарського процесуального кодексу України з метою уникнення негативних наслідків неплатоспроможності боржника для можливості подальшого реального виконання рішення суду у повному обсязі.

Стосовно матеріального інтересу позивача суд відзначає, що розстрочення виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області у даній справі матиме наслідком гарантоване щомісячне надходження грошових коштів від Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоматизація ОСОБА_1".

При цьому, суд прийшов до висновку щодо необхідності часткового задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду, оскільки, як вказував позивач, підприємство позивача на даний час також знаходиться у достатньо складному фінансово-економічному стані. Крім того, враховуючи наявність інфляційних процесів в економіці держави, суд приходить до висновку, що розстрочення виконання рішення суду на три місяці може понести негативні наслідки для позивача, а також не буде адекватним за існуючих обставин справи.

Проаналізувавши заяву про розстрочку виконання рішення суду, та враховуючи те, що заявником надано докази на підтвердження наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або унеможливлюють його виконання, скрутне матеріальне становище боржника, з метою реального виконання рішення суду у даній справі, суд вважає за необхідне частково задовольнити заяву відповідача про розстрочку виконання рішення суду та розстрочити його виконання на два місяці рівними частинами.

Пунктом 10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" визначено, що результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 Господарського процесуального кодексу України), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Клопотання Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" про розстрочку виконання рішення суду задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" (51925, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вулиця Соборна, будинок 18-Б; ідентифікаційний код 05393043) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоматизація ОСОБА_1" (87515, Донецька область, м. Маріуполь, вулиця Італійська, будинок 56; ідентифікаційний код 33560139) 419 754 грн. 09 коп. - основного боргу, 282 862 грн. 06 коп. - інфляційних втрат, 28 462 грн. 78 коп. - 3% річних, розстрочивши виконання рішення наступним чином:

до 30.07.2017 - 365 539 грн. 47 коп.;

до 30.08.2017 - 365 539 грн. 46 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" (51925, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вулиця Соборна, будинок 18-Б; ідентифікаційний код 05393043) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоматизація ОСОБА_1" (87515, Донецька область, м. Маріуполь, вулиця Італійська, будинок 56; ідентифікаційний код 33560139) 10 966 грн. 18 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.06.2017.

Суддя ОСОБА_4