Ухвала суду № 67482110, 27.06.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2017 рокуЛьвів№ 876/4794/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЗаверухи О.Б.,

суддівНіколіна В.В., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засіданняЧопко Ю.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма «Політерм» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2017 року по справі за позовом Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма «Політерм» до Личаківської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

05 січня 2017 року Приватне підприємство Виробничо-комерційна фірма «Політерм» звернулося в суд з адміністративним позовом до Личаківської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 21 листопада 2016 року № 000166/14-08, від 22 серпня 2016 року № 000096/14-08.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що Личаківська ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області провела позапланову виїзну документальну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТзОВ Люфт сервіс за період з 16 жовтня 2015 року по 30 травня 2016 року, за наслідком якої складено акт № 196/14-08/31895914 від 15 серпня 2016 року, згідно висновків якого, встановлено порушення п. п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п. 198.1,п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток. За результатами даної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 22 серпня 2016 року № 000096/14-08 та від 21 листопада 2016 року № 000166/14-08. Вважає, що висновки контролюючого органу про фіктивність господарських операцій між ПП ВКФ Політерм та ТзОВ Люфт сервіс, спростовуються документами первинного бухгалтерського обліку, які надавались під час податкової перевірки. Зазначає, що вирок Сихівського районного суду міста Львова у справі № 464/3867/16-к, на який посилається відповідач, як на доказ, що підтверджує фіктивність операцій між ПП ВКФ Політерм та ТзОВ Люфт сервіс, таким не є, оскільки факт постановлення вироку в кримінальному провадженні не є підставою для визнання господарських операцій безтоварними.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що документи підписані від імені TзOB "Люфт сервіс" не встановленою особою не можуть слугувати належними та допустимими підставами для формування показників податкового обліку ПП ВКФ Політерм. Також, передбачені роботи згідно до Договору підряду від 20 жовтня 2015 року № 26/10 не могли бути виконанні без технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів однією особи, тобто єдиним працівником TзOB "Люфт сервіс", яким був директор ОСОБА_1, що свідчить про відсутність реального характеру господарських відносин між ПП ВКФ Політерм та TзOB "Люфт сервіс", а відтак висновки контролюючого органу є правомірними та відповідають дійсним обставинам справи.

Не погодившись з прийнятою постановою, Приватне підприємство Виробничо-комерційна фірма «Політерм» подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що в ході перевірки позивачем належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, складання яких передбачено умовами укладеного договору, податковими накладними, складеними з дотриманням вимог податкового законодавства, документами, що свідчать про фактичне понесення витрат на придбання товару, підтверджено, що господарські операції з контрагентами були обумовлені діловою метою, мали реальний характер і фактично виконані, в звязку з чим підприємство правомірно включило до складу витрат операційної діяльності вартість придбаних товарів та до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по взаєморозрахунках із TзOB "Люфт сервіс".

Згідно ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у звязку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, Приватне підприємство Виробничо-комерційна фірма Політерм зареєстроване, як юридична особа з 15 лютого 2002 року № 14151200000010201.

Личаківською ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області проведена позапланова виїзна перевірка ПП Політерм з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТзОВ Люфт сервіс за період з 16 жовтня 2015 року по 30 травня 2016 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 15 серпня 2016 року №196/14-08/31895914 (а.с.29-37), у якому зафіксовано порушення позивачем вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 ПК України в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 9750,00 грн.

На підставі висновку даного акту Личаківською ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області винесено податкове повідомлення-рішення № 000096/14-08 від 22 серпня 2016 року, яким збільшено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у загальному розмірі 13541,00 грн, з яких: 10833,00 грн за податковим зобов'язанням, 2708,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями(а.с. 11).

На підставі акту № 196/14-08/31895914 від 15 серпня 2016 року та рішення ДФС України від 21 листопада 2016 року № 21984/6199-99-11-01-02-85 Про результати розгляду скарги винесено податкове повідомлення рішення № 000166/14-08 від 21 листопада 2016 року, яким збільшено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 5250,00 грн.

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності (згідно наведених приписів ГК України та ПК України) є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої. (При цьому, сформульоване в ГК України визначення господарської діяльності є загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення, наведене в ПК України, - лише у сфері дії цього Закону з урахуванням загального визначення). Виходячи з наведеного, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. п. 138.1.1. п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У статті 198 Податкового кодексу України встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов'язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Зокрема, згідно із пунктом 198.1 цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 зазначеної статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абзаци перший-третій цього пункту).

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог чи не підтвердженими митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» № 3609-V змінено формулювання цього пункту і вказано, що не відноситься до податкового кредиту сума податку, зокрема, підтверджена податковою накладною, яка була оформлена з порушенням вимог статті 201 ПК України.

Норми статті 201 ПК України, до яких відсилають правила пункту 198.6 статті 198 цього Кодексу, регулюють відносини, пов'язані з оформленням податкової накладної. У цій нормі містяться обов'язкові правила щодо форми та порядку заповнення податкових накладних, недотримання яких тягне визнання податкової накладної недійсною; визначено правову природу цього документа, підстави, порядок, умови його складання і надання; встановлено права й обов'язки учасників податкових відносини, пов'язані із складанням, наданням та реєстрацією податкової накладної; передбачено наслідки недотримання обов'язкових вимог щодо форми, змісту та інших дій зі складання, надання та реєстрації податкових накладних.

Так, у пункті 201.1 статті 201 ПК України зазначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначається: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Згідно з пунктом 201.6 цієї статті податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 201.10 зазначеної статті податкова накладна надається платнику податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, та їх використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Стосовно господарських операцій позивача з ТзОВ Люфт сервіс колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

На підтвердження реальності господарських операцій між ПП ВКФ «Політерм» та ТзОВ Люфт сервіс позивачем надано наступні документи: догововір підряду від 20 жовтня 2015 року №26/10, податкова накладна від 20 жовтня 2015 року № 16, платіжні доручення № 254 від 25 листопада 2015 року, № 273 від 22 грудня 2015 року, № 266 від 08 грудня 2015 року, довідка про вартість виконаних будівельних робіт, акт прийому виконаних будівельних робіт за жовтень 2015 року(а.с.12-28).

Наведеними документами на думку позивача підтверджується отримання позивачем товарів та послуг від контрагента ТзОВ Люфт сервіс.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що підприємницька діяльність здійснюються суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак, у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Необхідність застосування підходу належної податкової обачності безпосередньо випливає з рішення Європейського суду з прав людини Булвес АД проти Болгарії, де зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Таким чином, обачний платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової добросовісності за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента тощо.

Відтак, з урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з його контрагентами слід з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, з урахуванням вищевказаної позиції Європейського Суду з прав людини; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

Колегія суддів звертає увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Також, колегія суддів зазначає, що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

При цьому при розв'язанні відповідних спорів варто враховувати, що в разі надання відповідачем - податковим органом доказів, які підтверджують факт вчинення платником податку податкового правопорушення, саме на платника податків покладається обов'язок спростовувати обґрунтовані доводи податкового органу.

Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, за змістом процесуального закону платник податків повинен підтвердити належними та допустимим доказами свої заперечення проти наданих доказів податковим органом.

Як слідує з матеріалів справи, позивачем не надано жодних первинних документів, які б свідчили про наявну можливість виконати роботу зазначену у договорі, як і не надано інформації щодо залучення ТзОВ Люфт сервіс субпідрядних організацій при виконанні даних обємів роботи.

Під час розгляду справи позивачем не було підтвердженого того факту, що саме ТОВ ТзОВ Люфт сервіс виконувало спірні операції.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було допустимими доказами по справі доведено суду, яким саме чином його контрагент без наявності жодної матеріально-технічної бази, а також відповідних трудових ресурсів мав змогу виконувати послуги з проведення капітального і поточного ремонту.

При цьому колегія суддів враховує, що відповідно ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Отже, на порушення вимог п. 3 ст. 5 та п. 1 ст. 7 Господарського Кодексу України, якими визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства, та відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами», ні позивачем ні його контрагентами не було надано належних підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань.

Крім цього, на обґрунтування доводів про відсутність господарських операцій між позивачем та контрагентом ТзОВ Люфт сервіс податковий орган посилається на ту обставину, що вироком Сихівського районного суду м. Львова від 10 травня 2016 року справа №464/3867/16-к директора ТзОВ Люфт сервіс (ОСОБА_1Д.) визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України(а.с.85-87).

Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 10 травня 2016 року, зокрема встановлено, що єдиним працівником TзOB "Люфт сервіс" (в період з 16 жовтня 2015 року по 30 листопада 2015 року) був ОСОБА_1, який з метою отримання додаткового заробітку підписав ряд документів для придбання, перереєстрації TзOB "Люфт сервіс" та внесення змін для використання банківського рахунку в ПАТ Ідея Банк. Без мети здійснення фактичної діяльності підприємства інколи підписував ряд документів, за що отримував винагороду по 450 гривень.

Отже, вироком суду встановлено факт фіктивності господарської діяльності TзOB "Люфт сервіс".

Як слідує з матеріалів справи усі документи TзOB "Люфт сервіс" засвідчені підписом ОСОБА_1

Колегія суддів зазначає, що злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими субєктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємництва виключно з метою здійснення злочинної діяльності.

За наявності вироку суду, яким було встановлено обставини фіктивності підприємницької діяльності TзOB "Люфт сервіс", товарність господарських операцій позивача з цим товариством нівелюється, а отже і правомірність формуванням позивачем податкового кредиту за операціями з ним.

Згідно ч. 4 ст.72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Враховуючи встановлений вироком суду факт протиправності діянь посадової особи TзOB "Люфт сервіс", колегія суддів приходить до висновку, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані платником податків, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена в постановах від 26 січня 2016 року у справі № 21-4781а15 та від 04 жовтня 2016 року у справі № 21-2187а16.

За таких обставин колегія суддів вважає, що позивачем не доведено той факт, що ремонтні роботи на замовлення ПП ВКФ «Політерм» виконувались саме ТзОВ Люфт сервіс.

При цьому, колегія суддів зазначає, що наявність оплати за спірними операціями сама по собі також не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного у сукупності, не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю підприємств - учасників спірних операцій.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані первинні документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку та задекларованих позивачем податкових вигод, а отже відсутність підстав для скасування оскаржуваного податкових повідомлень-рішень.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. 160, ст. 195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Виробничо-комерційної фірми «Політерм» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2017 року у справі № 813/119/17 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя ОСОБА_2 судді ОСОБА_3 ОСОБА_4

Повний текст судового рішення виготовлено 30 червня 2017 року