Постанова № 67479381, 10.01.2017, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2-а/760/70/17

Справа №760/20764/16-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2017 року суддя Соломянського районного суду міста Києва Лазаренко В.В., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 оборони України про визнання дій субєкта владних повноважень протиправними та зобовязання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку адміністративного судочинства з позовом до відповідача ОСОБА_2 оборони України про визнання дій субєкта владних повноважень протиправними та зобовязання вчинити дії.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 14 квітня 1984 року по 27 квітня 1986 року він проходив військову службу в лавах Збройних Сил СРСР, а з 13 серпня 1984 року по 27 квітня 1986 року приймав участь в бойових діях в Демократичній Республіці Афганістан.

24 травня 2016 року ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності у звязку з пораненнями, контузією, захворюванням повязаними з виконанням обовязків військової служби при перебуванні в країні де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 31 травня 2016 року серії АВ №0447625.

Після цього позивач звернувся з письмовою заявою до уповноваженого органу, яким є Київський міський військовий комісаріат, про виплату йому одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, надавши усі необхідні для призначення допомоги документи.

На виконання положень постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобовязаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві Київський міський військовий комісаріат листом від 28 серпня 2016 року надіслав ОСОБА_2 оборони України подані ОСОБА_1 документи, склавши при цьому висновок, згідно з яким позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Однак Комісією з розгляду питань, повязаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби ОСОБА_2 оборони України документи позивача щодо призначення одноразової грошової допомоги були повернуті на доопрацювання, позаяк заявником не додано документів, що свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травм або каліцтва), зокрема про те, що воно не повязане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного спяніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, як це передбачено п. 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобовязаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.

Вважаючи дії відповідача такими, що суперечать чинному законодавству, позивач просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у звязку з настанням інвалідності третьої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності; зобовязати ОСОБА_2 оборони України призначити та виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу у вказаному розмірі.

Суддя, керуючись положеннями ч. 2 ст. 183-2 КАС України, ухвалив розглянути справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних в справі доказів.

Відповідач у строк, визначений ч. 3 ст. 183-2 КАС України, надіслав до суду заперечення, в яких стверджував, що його дії щодо фактичної відмови позивачеві у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги є правомірними, оскільки відсутні документи, що свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травм або каліцтва), зокрема про те, що воно не повязане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного спяніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. ОСОБА_2 оборони України також вказувало, що суд не вправі зобовязати його вчинити певні дії, оскільки це є втручанням у дискреційні повноваження центрального органу державної влади. Крім того, ОСОБА_2 оборони України стверджувало, що даний спір підсудний Окружному адміністративному суду м. Києва.

Суддя, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому їх дослідженні, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 14 квітня 1984 року по 27 квітня 1986 року проходив військову службу в лавах Збройних Сил СРСР, є учасником бойових дій в Демократичній Республіці Афганістан.

24 травня 2016 року ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності у звязку з пораненнями, контузією, захворюванням повязаними з виконанням обовязків військової служби при перебуванні в країні де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 31 травня 2016 року серії АВ №0447625.

Ч. 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Військовослужбовцям у звязку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (ст. 1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі одноразова грошова допомога), гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

За приписами ч. 9 ст. 16-3 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України

На виконання цієї норми Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей Кабінет Міністрів України постановою від 25 грудня 2013 року №975 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобовязаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975).

Зазначений Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобовязаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Відповідно до п. 3 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії

Зважаючи на те, що позивачеві встановлено ІІІ групу інвалідності 24 травня 2016 року, слід застосовувати Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.

Нормою п. б ч. 1 ст. 16-2 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та п. 6 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у разі встановлення інвалідності ІІІ групи.

З аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що особа набуває право на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення їй інвалідності.

Оскільки ОСОБА_1 встановлено інвалідність ІІІ групи після звільнення з військової служби та набранням чинності Законом України від 04 липня 2012 року №5040-VI Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців та постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, що визначають розмір та порядок виплати одноразової грошової допомоги, інвалідність настала внаслідок поранення (контузії) та захворювання, отриманого під час виконання обов'язків військової служби, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності (такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 05 квітня 2016 року у справі №758/9241/13-а, від 18 листопада 2014 року в справі № 21-446а14, від 10 березня 2015 року у справі №21-563а14, які відповідно до ст. 244-2 КАС України є обовязковими для врахування, та узгоджуються з практикою Вищого адміністративного суду України (ухвали від 22 травня 2014 року у справі №К/800/62429/13; від 21 жовтня 2015 року у справі №К/800/15929/15; від 09 липня 2015 року у справі №К/800/19036/15; від 10 жовтня 2016 року у справі №К/800/26401/16; від 22 січня 2015 року в справі № К/800/7338/13)).

Відповідно до положень Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, ОСОБА_1 звернувся до Київського міського військового комісаріату з заявою про призначення йому одноразової грошової допомоги, надавши усі необхідні документи, перелік яких визначений у п. 10 вказаного Порядку.

На виконання приписів п. 13 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, Київський міський військовий комісаріат листом від 28 серпня 2016 року надіслав ОСОБА_2 оборони України подані ОСОБА_1 документи, склавши при цьому висновок, згідно з яким позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Проте Комісією з розгляду питань, повязаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби ОСОБА_2 оборони України документи позивача щодо призначення одноразової грошової допомоги були повернуті на доопрацювання, позаяк заявником не додано документів, що свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травм або каліцтва), зокрема про те, що воно не повязане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного спяніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, як це передбачено п. 11 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.

Такі дії ОСОБА_2 оборони України є протиправними огляду на таке.

Згідно з п. 13 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 розпорядник бюджетних коштів (в даному випадку тільки ОСОБА_2 оборони України) приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу при виплату такої допомоги особам, які звернулись за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Наведена законодавча норма чітко передбачає, що розпорядник бюджетних коштів, яким є ОСОБА_2 оборони України, уповноважений прийняти рішення лише: 1) про призначення та виплату або 2) про відмову у призначення та виплаті одноразової грошової допомоги. Відтак, нормативно-правовими актами України, якими регулюється порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги, не надано право розпоряднику бюджетних коштів надсилати документи на доопрацювання. Вказані дії відповідача порушують норму ст. 19 Конституції України, якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб зобовязано діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окрім цього, відповідно до Положення про організацію в ОСОБА_2 оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом ОСОБА_2 оборони України від 14 серпня 2014 року №530 (розділу ІV Порядок оформлення документів для виплати компенсаційних сум та одноразової грошової допомоги) у разі настання інвалідності подаються такі документи: висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, який визнаний інвалідом (додаток 13); заява про виплату одноразової грошової допомоги (додаток 12); копія довідки МСЕК про встановлення групи та причинного звязку інвалідності; копії свідоцтва про хворобу, постанови чи довідки відповідної ВЛК щодо встановлення причинного звязку захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва); витяг з наказу командира військової частини про виключення зі списків особового складу частини (для військовослужбовців строкової військової служби копія військового квитка); копії сторінок паспорта з даними про прізвище, імя, по батькові та місце реєстрації; копія документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи в Державному реєстрі фізичних осіб платників податків, виданого органом доходів і зборів; копія акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не повязане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного спяніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не повязане з виконанням обовязків військової служби.

З аналізу наведених положень підзаконного нормативно-правового акту, яким безпосередньо регулюється порядок подачі, розгляду документів щодо призначення одноразової грошової допомоги, вбачається, що копія довідки про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не повязане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного спяніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, подається лише у випадку, якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не повязане з виконанням обовязків військової служби.

Оскільки поранення та захворювання позивача повязані з виконанням ним обовязків військової служби, надання довідки про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не повязане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного спяніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, не вимагається.

Відповідно до п. 21.21 глави 21 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу у Збройних Силах України, затвердженогонаказом ОСОБА_2 оборони України від 14 серпня 2008 року №402(далі Положення, затверджене наказом ОСОБА_2 оборони України від 14 серпня 2008 року №402), за наявності тілесних ушкоджень (відсутність кінцівки, дефекти кісток черепа, рубці після поранень, наявність чужорідних тіл) у колишніх військовослужбовців учасників бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періодиведення бойових дій, у тому числі при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії, а також у колишніх військовополонених у разі відсутності даних про їх медичний огляд ВЛК з цього приводу в період військової служби ці особи, незалежно від причини звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово-медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально-профілактичному закладі). Результати медичного обстеження судово-медичним експертом заносяться в акт судово-медичного дослідження (висновок експерта) за наслідками поранення та разом з довідкою про проходження військової служби і перебування у частинах діючої армії, з посиланням на Перелік країн, посвідченням учасника бойових дій, військово-обліковими і медичними документами направляються до штатних ВЛК для встановлення причинного звязку поранення (каліцтва).

Згідно з п. 21.5 глави 21 розділу ІІ Порядку, затвердженого наказом ОСОБА_2 оборони України від 14 серпня 2008 року №402, постанови ВЛК про причинний звязок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях: в) Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, так, пов'язане з проходженням військової служби якщо воно одержане за обставин, не повязаних з виконанням обовязків, або одержане внаслідок правопорушення. г) Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), так, повязане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік країн затвердженопостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року №63 Про організаційні заходи щодо застосування Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту), і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій.

Позивачем надано відповідачеві витяг із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по становленню причинного звязку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтва, від 05 квітня 2016 року №1496, якою здійснювалось визначення причинного звязку отриманих ОСОБА_1 травм, контузій під час військової служби у країнах, де велись бойові дії. У згаданому витязі вказано, що у позивача зафіксовано множинні вогнепальні осколкові поранення голови (контузія головного мозку 1985 року), наслідком яких стали множинні рубці в анатомічних ділянках, що підтверджується висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 07 травня 2014 року №8651/Ж. Внаслідок з поранення ОСОБА_1 перебував на лікуванні в госпіталях на території СРСР, а тому був виключений зі списків особового складу військової частини п/п 38021, в якій проходив службу, що засвідчується довідкою від 26 березня 2008 року за № 4/П-46900, виданою Центральним архівом ОСОБА_2 оборони Російської Федерації.

Відтак, зважаючи на те, що рішенням Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного звязку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв ОСОБА_2 оборони України, від 05 квітня 2016 року №1496, визначено, що отримані ОСОБА_1 поранення повязані з виконанням ним обовязків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, такий документ є необхідним та достатнім доказом на підтвердження причини та обставини поранення, отриманого при виконанні обовязків військової служби, а тому подання довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не повязане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного спяніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, не потрібно (такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією, висловленою Вищим адміністративним судом України в ухвалах від 22 січня 2015 року у справі №К/800/7338/13 та від 10 жовтня 2016 року у справі №К/800/26401/16).

Таким чином, суддя вважає, що ОСОБА_1 виконано всі вимоги закону щодо подання повного пакету документів для призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги, отже, відповідач зобовязаний був ухвалити рішення про призначення позивачеві одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Стосовно доводів відповідача про те, що зобовязання його призначити та виплатити одноразову грошову допомогу є втручанням у дискреційні повноваження центрального органу державну влади слід зазначити наступне.

Принцип розподілу влади дійсно заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень; ключовим завданням є - здійснення правосуддя.

Проте, суд аналізуючи позицію сторін у справі не вважає визначену позивачем вимогу про зобов`язання призначити та виплатити формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та таким, що можуть вийти за межі завдань адміністративного судочинства.

Саме по собі зобов`язання ОСОБА_2 оборони України розглянути лише питання про призначення та виплату одноразової грошової допомоги позивачеві не призведе до очікуваного позивачем результату від здійснення правосуддя і не забезпечить захист його прав і свобод, оскільки представник відповідача стверджував про те, що підстав для такого призначення і подальшої виплати позивачу такої допомоги у відповідача немає.

Таким чином, формулювання резолютивної частини рішення зобов`язати відповідача вирішити/розглянути питання про призначення і виплату одноразової грошової допомоги може мати наслідком повернення позивача до суду за спливом нетривалого проміжку часу знову для пошуку захисту свого порушеного права за аналогічно викладеним вище обставинам.

Так, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3рп/2003)

Ст. 13 Конвенції по захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом необхідно розуміти таке, що призводить до потрібних результатів, наслідків, що дають найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, при цьому права громадян не можуть бути скасовані.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Суддя констатує, що відповідач не довів, що він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Таким чином, зважаючи на обставини справи, досліджені докази та системний аналіз положень діючого законодавства України, суддя приходить до висновку, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо твердження відповідача про необхідність вирішення справи окружним адміністративним судом, суддя зазначає насутпне.

Відповідно ч. 4 ст. 6 КАС України, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим кодексом.

Ст. 16 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей визначає передусім підстави соціального захисту військовослужбовців, інвалідність яких настала після звільнення зі служби.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб`єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Враховуючи викладене, суддя дійшов до висновку, що одноразова грошова допомога, виплата якої передбачена Законом, та про зобовязання виплати якої ставить питання позивач в позовній заяві, відноситься до соціальних виплат, а тому даний спір слід розглядати місцевим загальним судам як адміністративним судам в порядку, встановленому КАС України (аналогічна правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалах від 21 жовтня 2015 року у справі №К/800/15929/15, від 29 жовтня 2015 року у справі №К/800/82719/13.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 9, 16, 16-2, 16-3 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобовязаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, Положенням про організацію в ОСОБА_2 оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженим наказом ОСОБА_2 оборони України від 14 серпня 2014 року №530, Положенням про військово-лікарську експертизу у Збройних Силах України, затвердженимнаказом ОСОБА_2 оборони України від 14 серпня 2008 року №402, ст. ст. 11, 69-71, 86, 158-163, 167 КАС України, суддя, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 оборони України про визнання дій субєкта владних повноважень протиправними та зобовязання вчинити дії задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними дії ОСОБА_2 оборони України щодо відмови ОСОБА_1у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у звязку з настанням інвалідності третьої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби,у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобовязаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Зобовязати ОСОБА_2 оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1одноразову грошову допомогу у звязку з настанням інвалідності третьої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби,у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобовязаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання її копії до Київського апеляційного адміністративного суду через Соломянський районний суд м. Києва.

Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.

Суддя