Рішення № 67467764, 31.05.2017, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/1677/17

Провадження № 2/185/1904/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

31 травня 2017 року м. Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого: судді Зінченко А.С., за участю секретаря судового засідання Пожидаєвої Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області про визнання права власності в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, в якому позивач просить визнати за нею право постійного користування земельними ділянками площею 25 га та 0,0615 га, які розташовані на території Кочережківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області та надані для ведення фермерського господарства та особистого підсобного господарства, в порядку спадкування за заповітом після смерті її батька ОСОБА_2, померлого 17.05.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.05.2011 року помер її батько ОСОБА_2, який був засновником СФГ «Ставки» та отримав державні акти на право постійного користування землею серія ДП № 000038 на земельну ділянку площею 0,0615 га, та серія ДП на земельну ділянку площею 25 га, які розташовані на території Кочережківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області для ведення селянського (фермерського) господарства особистого підсобного господарства. Позивач є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 за заповітом. Як спадкоємець та засновник Селянського (фермерського ) господарства «Ставки», позивач має намір використовувати земельні ділянки для господарської діяльності, в зв'язку з чим, виникла необхідність в оформленні права користування земельними ділянками. Звернувшись до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, отримала відмову, в зв`язку з чим звернулась із позовом до суду.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, підстав неявки не повідомив, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Згідно ч.1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв'язку з тим, що сторони в судове засідання не з'явились фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З урахуванням зазначених положень закону та думки позивача, який в наданій заяві не заперечував проти заочного розгляду справи, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Рішенням V сесії ХХІІ скликання Павлоградської районної Ради народних депутатів Павлоградського району Дніпропетровської області від 9 квітня 1991 року ОСОБА_3 надано в постійне користування земельну ділянку, площею 25,0 га, розташовану на території Кочережківської сільської ради для ведення фермерського господарства, про що 05 березня 1997 року видано Державний акт на право постійного користування землею серії ДП, ОСОБА_4 зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 129.

Рішенням сесії Кочережківської сільської радиПавлоградського району Дніпропетровської області від 18 січня 1994 року № 17-ХХІГурнському ОСОБА_5 надано в постійне користування земельну ділянку, площею 0,0615 га, розташовану на території Кочережківської сільської ради для ведення особистого підсобного господарства, про що 28 лютого 1995 року видано Державний акт на право постійного користування землею серії ДП № 000038, ОСОБА_4 зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 37.

17.05.2011 року помер батько позивача ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про смерть ОСОБА_2 серії 1-КИ № 405585 та свідоцтвом про народження позивача ОСОБА_1 серії 1-КИ № 543239.

Звернувшись до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, позивач отримала відмову у вчиненні нотаріальної дії від 14.03.2107 року.

Позивач є єдиною спадкоємицею за заповітом після смерті ОСОБА_2, яка належним чином прийняла спадщину, що підтверджується заповітом ОСОБА_2 від 14.04.2010 року, довідкою Вербківської сільської ради № 569 від 10.02.2017 р., та відповіддю державного нотаріуса Другої павлоградської держконтори від 16.05.2017 року на запит суду.

Відповідно до статуту СФГ «Ставки» від 19.03.2010 року засновником господарства був ОСОБА_2, членом та головою господарства була його донька ОСОБА_1 Після смерті ОСОБА_2, його донька ОСОБА_1 спадкоємиця за заповітом стала засновником та головою СФГ «Ставки», що підтверджується статутом від 18.11.2012 року.

Розглядаючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Згідно з п. 23 Постанови №7 Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса і оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

За статтею 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

В пункті 5.2. Рішення Конституційного Суду України №5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року зазначено, що згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України, громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливість такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства.

Так, на момент набуття спадкодавцем права користування земельною ділянкою діяли норми ЗК України 1991 року, у відповідності до ст. 7 якого, постійним користуванням визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності в тому числі і громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Ст.23 ЗК України 1991 року визначала, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу (ст.ст.27 ЗК України 1991 року).

Водночас, згідно з ч. 1 ст. 92 чинного на момент смерті спадкодавця ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування». Право постійного користування земельними ділянками може вноситися державою до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту, утвореного відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".

Статтею 407 ЦК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажаннякористуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач). Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті. Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу. Означена норма також узгоджується із положеннями глави 16-1 чинного ЗК України, якою, крім іншого встановлено положення щодо строку користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для сільськогосподарських потреб або для забудови, який не може перевищувати 50 років.

Також, за приписами ст. 141 ЗК України смерть особи - користувача земельної ділянки, не є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

Таким чином, за діючим на момент смерті спадкодавця законодавством, не передбачено можливості передачі у постійне користування земельної ділянки для сільськогосподарських потреб яка перебуває у державній або комунальній власності фізичній особі.

Зокрема, нормою ч.ч.4-5 ст.102-1 чинного ЗК України визначає, що строккористування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може перевищувати 50 років. Укладення договорів про надання права користування земельноюділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України без укладання договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Водночас, як зазначено вище, право постійного користування земельними ділянками у спадкодавця виникло в 1995 та 1997 р. до дати набрання чинності ЗК України (який набрав чинності з 01 січня 2002 року), а рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 визнано неконституційним положення п. 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов'язання громадян, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди на них.

У пункті 5.3. Рішення Конституційного Суду України у справі про постійне користування земельними ділянками від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у контексті розвитку земельного законодавства, «поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з непереоформленням правового титулу».

З наведеного вбачається, що громадяни, які свого часу набули у встановленому законодавством порядку право постійного користування земельною ділянкою, мають право продовжувати користуватись нею, і не ґрунтуються на нормах законодавства вимоги до таких громадян оформити право власності або ж укласти договір оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1216 Цивільного кодексу спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтею 1218 Цивільного кодексу передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

П. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (із збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Відповідно до ст. 22 Конституції України, права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Органи державної влади повинні керуватися нормами Конституції України і законів України виходячи з гарантій, встановлених законами України і не можуть порушувати норми ст. 22 Конституції України, які є нормами прямої дії.

Відповідно до ст. 21 та 64 Конституції України права громадянина є непорушними та такими, що не можуть бути відчужені, вони також не можуть бути обмежені, крім випадків, прямо передбачених законом.

За приписом ст. 3 Цивільного процесуального Кодексу України (далі за текстом ЦПК України), який дублюється у ст. 15 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Оскільки земельна ділянка передана в постійне користування ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства та особистого підсобного господарства, позивач як встановлено судом є єдиним спадкоємцем за заповітом - право користування зазначеною земельною ділянкою є об'єктом спадкування, та до позивача, як спадкоємця за заповітом перейшло право постійного користування спірними земельними ділянками в порядку спадкування за заповітом після смерті батька.

За таких обставин, позовні вимоги позивача знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, а відтак підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.10, 11, 57, 60, 88, 207, 209, 212-215,224-226 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області про визнання права власності в порядку спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_6, право постійного користування земельною ділянкою площею 25,0 га, яка розташована на території Кочережківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області та надана для ведення селянського (фермерського) господарства, та земельною ділянкою,площею 0,0615 га, яка розташована на території Кочережківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області та надана для ведення особистого підсобного господарства в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2, померлого 17.05.2011 року .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Суддя: ОСОБА_4