Ухвала суду № 67463420, 29.06.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1265/17Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 47 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2суддівОСОБА_3, ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу прокуратури Черкаської області на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 27 березня 2017 року у цивільній справі за позовом прокурора міста Черкаси до Черкаської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Черкаській області, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності на землю, витребування майна із чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и л а :

прокуратура звернулася до суду 26.09.2013 із указаним позовом, яким просила визнати незаконним та скасувати рішення Черкаської міської ради від 24.03.2006 №9-279 «Про передачу громадянам земельних ділянок у власність (ОСОБА_6 та інші)» в частині безоплатної передачі громадянці ОСОБА_6 земельної ділянки площею 1000,00 м2 по вул. Грузиненка в м. Черкаси, вартістю 276 180,00 грн., для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); визнати незаконним та скасувати п.1 додатку до вищевказаного рішення Черкаської міської ради від 24.03.2006; визнати недійсними державний акт серії ЯГ №627246, виданий 20.09.2006 на право власності ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 1000,00 м.кв., розташовану за адресою: м. Черкаси, вул. Грузиненка, вартістю 276 180,00 грн., та скасувати його державну реєстрацію; витребувати у ОСОБА_7 земельну ділянку площею 1000,0 м2, вартістю 276 180,00 грн. розташовану за адресою: м. Черкаси, вул. Грузи ненка, яка належить останній на підставі державного акту серії ЯГ № 627246 від 20.09.2006 на користь Черкаської міської ради.

В обґрунтування вказано на те, що рішенням Черкаської міської ради від 24.03.2006 №9-279 «Про передачу громадянам земельних ділянок у власність (ОСОБА_6 та інші)» за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який розроблений ТОВ «Геоземпроект» та висновку державної експертизи землевпорядної документації від 16.03.2006 №1370, передано безоплатно громадянці ОСОБА_6 у власність земельну ділянку, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 1000,00 кв. м., яка розташована у кварталі №137 по вул. Грузиненка у м. Черкаси за рахунок земель Черкаської міської ради. На підставі цього рішення ОСОБА_6 отримала державний акт на право власності на вказану земельну ділянку.

Прокурор зазначає, що рішення не відповідає вимогам закону та має бути визнане судом незаконним та скасовано, з огляду на наступне.

Відповідно до генерального плану міста Черкаси, затвердженого постановою Ради Міністрів УPCP від 29.03.1984 №144, вказана земельна ділянка загальною площею 8,7966 га знаходиться на території зелених насаджень загального користування (територія парків, скверів), тобто являє собою землі загального користування населеного пункту і розміщення на даній земельній ділянці індивідуального житлового будинку, господарських будівель і споруд не передбачено. Згідно п. «а», ч.3 ст.83 ЗК України (в редакції на час прийняття оскаржуваного рішення) земельні ділянки, запроектовані генеральним планом міста Черкаси за функціональним призначенням під землі зелених насаджень загального користування населеного пункту, не можуть передаватися у приватну власність.

Виділення спірної земельної ділянки, можливе лише за результатами розгляду містобудівного обґрунтування розміщення обєкта, не передбаченого містобудівною документацією, яким би обґрунтовувалась можливість зміни функціонального призначення території, за умови затвердження останнього у встановленому порядку відповідно до п. 3.1 та 3.5 ДБН Б. 1.1-4-2002 Черкаською міською радою, посадові особи управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Черкаської міської ради мали право надати позитивні висновки щодо можливості виділення у приватну власність під індивідуальну житлову забудову вказані земельні ділянки. Однак згідно інформації директора департаменту містобудування Черкаської міської ради від 20.02.2013 за №1828-01-21 указані дії вчинено не було.

Вивченням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_6 встановлено, що в порушення ч.6 ст.123 ЗУ України в редакції від 02.03.2006, проект відведення земельної ділянки не погоджувався із природоохоронним органом. Генеральним планом населеного пункту не передбачено забудову вказаної земельної ділянки, а містобудівне обґрунтування не розроблялось та не затверджувалось.

Крім того, факт незаконного відчуження Черкаською міською радою спірної земельної ділянки підтверджується висновком Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області від 21.02.2013 №636, в якому зазначено, що дійсна земельна ділянка знаходиться на території зелених насаджень загального користування, а тому не підлягає відведенню у приватну власність під житлову забудову. Разом з тим, відповідно до оскаржуваного рішення, спірна земельна ділянка була передана ОСОБА_6 безоплатно у власність для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд, що відповідно до ст. 38 ЗК України відносяться до земель житлової та громадської забудови.

При винесенні оскаржуваного рішення допущено порушення вимог ст. 52 ЗК України, якою встановлено, що на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. Оскільки спірне рішення Черкаської міської ради № 9-279 від 24.03.2006 суперечить актам цивільного законодавства, то останнє має бути визнане незаконним та скасоване судом.

Також, у звязку з невідповідністю нормам законодавства оспореного рішення Черкаської міської ради, яке лягло в основу державного акта про право власності ОСОБА_7 на спірну земельну ділянку № ЯГ 627246 від 20.09.2006, останній має бути визнаний судом недійсним зі скасуванням його державної реєстрації, а сама земельна ділянка - повернута власникові, тобто Черкаській міській раді.

Позивач вказує, що ОСОБА_6 23.06.2006 уклала із ОСОБА_7 договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки №2659. На час звернення до суду спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_7 на підставі вказаного вище договору купівлі-продажу та на її імя видано державний акт серії ЯГ 627246 від 20.09.2006.

Незаконне вибуття спірної земельної ділянки, яка знаходиться в адміністративних межах м. Черкаси, з володіння територіальної громади (належного власника), крім вищевикладеного доводиться також матеріалами кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР 25.02.2013 прокуратурою м. Черкаси відносно службових осіб управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Черкаської міської ради з правовою кваліфікацією, передбаченою ч. 3 ст. 365 КК України (перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу).

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 27.03.2017 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, прокуратурою подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування вказує на те, що висновки суду про пропуск прокуратурою строків позовної давності є помилковими, адже початок перебігу строку позовної давності повязано не з моментом поінформованості про вчинення певної дії, а з моментом, коли особа дізналася про порушення прав (у даному випадку проведення прокуратурою перевірки дотримання законодавства у 2013 році) висновки ВСУ у справах №№ 3-18гс13, 6-209цс14 та інших рішеннях судів касаційної інстанції. Присутність прокурора на засіданні міської ради, на якому було ухвалено спірне рішення, не свідчить про його обізнаність з порушенням норм законодавства при його прийнятті, адже відомості про фактичне місце розташування земельної ділянки та винесення її меж в натурі у проекті рішення не були зазначені. Апелянт посилається на правові висновки ВСУ №№6-68цс15 та 6-2510цс15. Правовідносини у даній справі стосовно незаконного позбавлення громади міста Черкаси частини земель загального користування, на думку апелянта, у аспекті практики ЄСПЛ та положень ст.1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, становлять значний публічний інтерес та дають підстави для пропорційного втручання у право власності відповідачів.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які зявилися у судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав та мотивів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строки позовної давності для звернення за захистом порушеного права.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду та вважає, що встановивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалив у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не вбачає, виходячи з наступного.

При розгляді справи встановлено, що рішенням Черкаської міської ради №9-279 від 24.03.2006 ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 1000 кв.м., по вул. Грузиненка в м. Черкаси для житлової та громадської забудови. На підставі цього рішення ОСОБА_6 одержала державний акт про право приватної власності на землю.

23.06.2006 ОСОБА_6 уклала зі ОСОБА_7 договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки, а остання, в подальшому оформила державний акт на неї серії ЯГ №627246 від 20.09.2006.

Згідно ст. ст. 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі, землі житлової та громадської забудови й землі рекреаційного призначення. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною (ст. 21 ЗК України).

У відповідності зі ст.39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Відповідно до ст. 140 Конституції України, ст.ст.6, 10 ЗУ «Про місцеве самоврядування» територіальна громада, як первинний субєкт самоврядування здійснює функції самоврядування через представницький орган, - раду відповідного рівня, до компетенції якої, за приписами ст. 26 цього Закону, віднесено вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин.

Із тексту спірного рішення вбачається, що його п.2 визначено, що земельні ділянки, які передавались у власність, за основним цільовим призначенням віднесено до категорії земель житлової та громадської забудови. У відповідності з пунктом 1 цього ж рішення земельні ділянки, передані громадянам безоплатно у власність для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд згідно з додатком.

Згідно із Генеральним планом розвитку м. Черкаси, що був затверджений постановою Ради Міністрів УРСР №144 від 29.03.1984, земельна ділянка, що розташована в межах вулиць Золотоніська, Грузиненка, Ціолковського та Мініна Пожарського в кварталі №137 (мікрорайон Соснівка) в м. Черкаси, загальною площею 8,7966 га, знаходиться на території зелених насаджень загального користування (територія парків, скверів), тобто є землею загального користування населеного пункту і розміщення на даній земельній ділянці індивідуального житлового будинку, господарських будівель і споруд не передбачено. У пояснювальній записці до вказаного плану зазначено, що розрахунковий строк виконання цього плану складає 20 років (до 2000 року).

Однак цей Генеральний план фактично був чинним до 29.12.2011, тобто до прийняття третьою сесією Черкаської міської ради рішення №3-505 «Про затвердження Генерального плану міста Черкаси», в якому у п.2 зазначено «Вважати таким, що втратив чинність, Генеральний план міста Черкаси, затверджений постановою Ради Міністрів Української РСР від 29.03.1984».

З матеріалів справи вбачається, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_6 в порушення ч. 6 ст. 123 ЗК України не пройшов погодження державного природоохоронного органу, а ґрунтується на висновку відділу екології та раціонального природокористування виконавчого комітету Черкаської міської ради №100-ЗК від 15.03.01.2006. Крім того, дана земельна ділянка знаходиться в межах обєднаної охоронної зони памяток археології м. Черкаси та парково-рекреаційної зони, що визначено генеральним планом (т.1 а.с.120). Згідно викопіювання з плану міста Черкаси земельній ділянці, яка обліковується за ОСОБА_6, надано статус парку.

Відповідно до висновку Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області від 21.02.2013 №636 спірна земельна ділянка знаходиться на території зелених насаджень загального користування, а тому не підлягає відведенню у приватну власність під житлову забудову, згідно вимог ст.ст.38, 39, 44, 51, 52, 83 ЗК України.

З цих підстав колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про прийняття Черкаською міською радою спірного рішення всупереч вимог чинного на той час земельного законодавства.

Указані висновки суду у справі не оспорюються.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Отже, враховуючи апеляційні доводи прокуратури, які стосуються правильності застосування судом першої інстанції наслідків спливу строків позовної давності, предметом апеляційного перегляду у даній справі є саме правильність застування норм права, які регламентують позовну давність та встановлення у звязку з цим фактичних обставин справи.

Так представником відповідача при розгляді справи в суді першої інстанції зроблено заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності, яка обґрунтовувалась тим, що про оскаржуване рішення прокурору було відомо з 2006 року, однак позов подано тільки у вересні 2013 року.

Згідно правового висновку ВСУ у справі №6-68цс15 від 16.09.2015, який в силу ст. 360-7 ЦПК України є обовязковим для застосування судами України, на який вірно послався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, держава зобовязана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). При цьому відповідно до ч.ч.1, 5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положеннями ст. 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у п.4 ч.1 ст.268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється (дані положення втратили чинність на підставі Закону №4176-VI від 20.12.2011, який набрав чинності 15.01.2012).

Відповідно до п. 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ від 20.12.2011 №4176-VІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно із ч.ч.1, 3 ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов'язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення п.4 ч.1 ст. 268 ЦК України, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення ст.257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч.1 ст.261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що прокурор про спірне рішення міської ради довідався у 2006 році, однак з даним позовом прокурор звернувся до суду лише у вересні 2013 року, тобто після спливу у 2009 році строку позовної давності (фактично через 4 роки).

При цьому колегія суддів відхиляє апеляційні доводи про те, що початок перебігу строку позовної давності повязано не з моментом поінформованості про вчинення певної дії, а з моментом, коли особа дізналася про порушення прав (у даному випадку проведення прокуратурою перевірки дотримання законодавства у 2013 році), адже прокуратура знала про спірне рішення міської ради з моменту його ухвалення, жодних перешкод для перевірки його відповідності нормам законодавства протягом розумного проміжку часу не існувало, таким чином, говорити про те, що державний орган може тривалий час вирішувати чи прийняте в минулому рішення, на якому ґрунтуються цивільні права особи, відповідає нормам законодавства у даному випадку не можна, адже таким чином буде порушено принцип правової визначеності, згідно одного із аспектів якого, особа вправі розраховувати на те, що державні органи, виконуючи покладені на них функції, діють у межах своєї компетенції та у відповідності до норм законодавства.

Колегія суддів враховує, що апелянтом не доведено, що існували обєктивні перешкоди для того, щоб встановити безпосередньо після прийняття міською радою спірного рішення його відповідність нормам закону.

Та обставина, що прокурор, який був присутній при винесенні спірного рішення міської ради, міг не знати весь його зміст та технічні дані, які слугували підставою такому рішенню, не свідчить про неможливість витребування відповідних відомостей після винесення рішення для того, щоб зясувати його відповідність нормам законодавства, оскільки саме в цьому і заключається функція прокурора, що з цією метою був присутній при прийнятті міською радою відповідного рішення .

Вищевикладене повністю співвідноситься з правовим висновком ВСУ від 01.07.2015 року у справі № 6-178цс15, згідно якого вбачається, що за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком предявлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими субєктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку предявлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі предявлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" та частиною другою статті 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо. Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України. Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обовязки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. Прокурор, який бере участь у справі, має обовязки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, суд не врахував положення закону та дійшов помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокурором порушень земельного законодавства під час здійснення прокурором перевірки.

Виходячи зі змісту вищевикладеної правової позиції, прокурор взагалі неправомірно ставить питання про початок перебігу позовної давності саме з дня виявлення ним порушень земельного законодавства при прийнятті міською радою оспорюваного рішення, оскільки він згідно вимог цивільного закону розпочався з моменту, коли особа, а саме територіальна громада міста Черкаси в особі міської ради, довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Слід відхилити апеляційні доводи з посиланням на правові висновки ВСУ №№6-68цс15 та 6-2510цс15, адже перший з них підтверджує правильність висновків суду у цій справі, а другий не містить оцінки правових норм стосовно застосування позовної давності.

Також колегія суддів вважає, що незалежно від доведеності, на думку апелянта, пропорційності втручання у право власності відповідачів, з огляду на суспільний інтерес і отриманні спірних земельних ділянок, за наявності норм права, які обмежують таке втручання (ст. 267 ЦК України), мови про можливість задоволення відповідних позовних вимог бути не може.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 27 березня 2017 року у цивільній справі за позовом прокурора міста Черкаси до Черкаської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Черкаській області, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності на землю, витребування майна із чужого незаконного володіння - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня її проголошення.

Головуючий :

Судді :