Ухвала суду № 67460936, 29.06.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/5745/16-ц Головуючий у І інстанції Селезньова Т. В.Провадження № 22-ц/780/3435/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 29.06.2017

УХВАЛА

Іменем України

29 червня 2017 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Білоконь О.В., Приходька К.П.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2017 року у справі:

- за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант» про визнання недійсними договору іпотеки;

- за позовом третьої особи ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант», ОСОБА_3, треті особи: Акціонерний банк «Банк регіонального розвитку», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору іпотеки, -

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним вище позовом, який мотивувала тим, що 05 грудня 2006 року між АБ «Банк регіонального розвитку» і її чоловіком ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, згідно якого останній отримав кредит в розмірі 56000 доларів США терміном на 10 років зі сплатою процентів в розмірі 13 % річних. В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між банком і ОСОБА_2 05 грудня 2006 року було укладено іпотечний договір, за яким ОСОБА_2 передав в іпотеку банку майнові права на обєкт нерухомого майна, а саме: двокімнатну квартиру № 117, загальною площею 87,93 кв.м., розташовану по вул.Постишева 1-В у м.Бровари Київської області.

Посилалася, що іпотечний договір був укладений з порушенням чинного законодавства, зокрема ст.65 СК України, поскільки вона як дружина не надавала згоди своєму чоловіку ОСОБА_2 на передачу в іпотеку майнових прав на квартиру. Крім того, на час укладання іпотечного договору ст.5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки.

Вказувала, що постановою правління НБУ від 02 грудня 2009 року відкликано банківську ліцензію і розпочато процедуру ліквідації АБ «Банк регіонального розвитку». Після ліквідаційної процедури непродані активи банку передані в управління визначеній НБУ особі ТОВ «Агенція комплексного бізнесу «Дельта-М», яка 30 вересня 2015 року уклала договір про відступлення прав вимоги з ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» за кредитним договором № 27/10-7211, укладеним з ОСОБА_2

У звязку з наведеним, просила визнати недійсним іпотечний договір № 027/Д3946І, укладений 05 грудня 2006 року між АБ «Банк регіонального розвитку», правонаступником якого є ТОВ «Колекторська компанія «Гарант», та ОСОБА_2

У грудні 2016 року третя особа ОСОБА_2 подав до суду позов, в якому просив визнати недійсним іпотечний договір № 027/Д3946І, укладений 05 грудня 2006 року між ним і АБ «Банк регіонального розвитку». Свої вимоги мотивував тим, що назабезпечення виконання зобовязань за кредитним договором від 05 грудня 2006 року, він в цей же день уклав іпотечний договір, яким передав в іпотеку банку майнові права на обєкт нерухомого майна - двокімнатну квартиру № 117, загальною площею 87,93 кв.м., розташовану по вул.Постишева 1-В у м.Бровари Київської області. Вважає, що іпотечний договір суперечить ст.5 Закону України «Про іпотеку», яка на час його укладання не визначала майнові права як предмет іпотеки. Крім того, на укладання іпотечного договору була потрібна згода його дружини ОСОБА_3

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2017 року у задоволенні обох позовів ОСОБА_3 і ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із рішеням суду ОСОБА_2Є подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким його позов задоволитти у повному обсязі, посилаючись на порушення і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує тим, що суд не врахував вимоги закону та правові висновки Верховного Суду України про неможливість передачі в іпотеку майнових прав на час укладення оспорюваного ним іпотечного договору. Крім того, суд залишив поза увагою, що його дружина не надавала згоди на передачу майнових прав в іпотеку, а укладення додаткового договору не свідчить про відповідність його вимогам закону. Вважає, що позов поданий в межах строку позовної давності.

Позивачка ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій також просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким його позов задоволитти у повному обсязі, посилаючись на порушення і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга ОСОБА_3 аналогічна за змістом і обгрунтуванням скарзі ОСОБА_2

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 та його представник подану апеляційну скаргу підтримали, просили задоволити та скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області як незаконне, апеляційну скаргу ОСОБА_3 визнали.

ОСОБА_3 свою апеляційну скаргу підтримала, із скаргою ОСОБА_2 погодилася.

Представник ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» в суді апеляційної інстанції проти задоволення обох апеляційних скарг заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 подав заяву про розгляд справи у його відсутність, вказавши, що при посвідченні ним іпотечного договору і додаткового договору ним були дотримані вимоги закону.

Решта учасників належним чином повідомлені про час розгляду справи, до суду не зявилися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2Є і ОСОБА_3 не підлягають до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні обох позовів, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що оспорюваний іпотечний договір, укладений 05 грудня 2006 року між АБ «Банк регіонального розвитку» і ОСОБА_2, з наступними змінами, відповідає вимогам закону як за змістом, так і за формою, зокрема договір нотаріально посвідчений, а при його укладенні дружина іпотекодавця дала нотаріально посвідчену згоду на передачу нерухомого майна в іпотеку.

При цьому суд виходив з того, що після набуття іпотекодавцем ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1, сторони 10 квітня 2008 року уклали додатковий договір, яким внесли зміни до попередніх положень іпотечного договору і визначили предметом іпотеки обєкт нерухомого майна у вигляді квартири.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Згідно положень ст.ст.546, 575 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися заставою. Іпотекою є застава нерухомого майна. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» (в редакції на момент укладання іпотечного договору та додатку до нього) іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Відповідно до ст.5 вказаного Закону предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Відповідно до ст.ст.18, 19 вказаного Закону іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Зміни і доповнення до іпотечного договору також підлягають нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників.

Згідно ч.3 ст.65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

За змістом ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу, зокрема, коли зміст правочину суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 05 грудня 2006 року між АБ «Банк регіонального розвитку» і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, згідно якого банк надав ОСОБА_2 кредит (на споживчі цілі) для придбання нерухомості в розмірі 56000 доларів США терміном на 10 років зі сплатою процентів в розмірі 13 % річних, а позичальник у свою чергу зобовязався повернути отриманий кредит та сплатити відсотки за його користування.

В забезпечення виконання зобовязань за вказаним кредитним договором між банком і ОСОБА_2 05 грудня 2006 року було укладено іпотечний договір, згідно п.1.2. якого ОСОБА_2 передав в іпотеку майнові права та обєкт нерухомого майна, яке стане його власністю після укладення цього договору, а саме: двокімнатну квартиру за будівельним № 117, загальною площею 87,93 кв.м., житловою площею 40,11 кв.м., розташовану по вул.Постишева 1-В у м.Бровари Київської області.

Іпотечний договір був нотаріально посвідчений і дружина іпотекодавця ОСОБА_3 дала нотаріально посвідчену письмову згоду на іпотеку квартири за будівельним № 117, що прямо вказано в абзаці 6 п.1.2 договору та стверджується її заявою нотаріусу (а.с.80).

Також судом встановлено, що після набуття іпотекодавцем ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру між ним та банком 10 квітня 2008 року було укладено додатковий договір № 1 до іпотечного договору, згідно якого сторони домовились викласти п.1.2 іпотечного договору в наступній редакції: «В іпотеку за цим договором передається обєкт нерухомого майна, що належить іпотекодавцю на праві приватної власності, а саме: двокімнатна квартира № 123, загальною площею 87,93 кв.м., житловою площею 40,11 кв.м., розташована по вул.Постишева 1-В у м.Бровари Київської області» (а.с.40-41).

Вказаний додатковий договір був нотаріально посвідчений і дружина іпотекодавця ОСОБА_3 дала нотаріально посвідчену письмову згоду на передачу вказаної квартири в іпотеку, вказавши, що даний правочин відповідає інтересам їх сімї і спільному волевиявленню (а.с.42).

За таких обставин, з урахуванням того, що оспорюваний іпотечний договір (в редакції додаткового договору № 1 від 10 квітня 2008 року) відповідає вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що договір іпотеки не може бути визнано недійсним із вказаних ОСОБА_3 і ОСОБА_2 підстав і обгрунтовано відмовив у задоволенні позовів.

Доводи обох апеляційних скарг про те, що, відмовляючи у позові, суд не врахував вимоги закону та правові висновки Верховного Суду України про те, що до внесення змін у грудні 2008 року до ст.5 Закону України «Про іпотеку» майнові права не могли бути предметом іпотеки колегія суддів вважає необгрунтованими.

Як вище вказувалося, судом встановлено, що після набуття іпотекодавцем ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру між ним та банком 10 квітня 2008 року було укладено нотаріально посвідчений додатковий договір № 1 до іпотечного договору, яким сторони внесли зміни до п.1.2 іпотечного договору, виклавши його у новій редакції, і визначили предметом іпотеки обєкт нерухомого майна у вигляді належної іпотекодавцю на праві власності квартири № 123, по вул.Постишева 1-В у м.Бровари Київської області.

Згідно ч.3 ст.640 ЦК України, яка визначає момент укладення договору, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Згідно ст.653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Отже, з моменту нотаріального посвідчення змін до п.1.2 іпотечного договору, який викладений у новій редакції і якими визначено предметом іпотеки безпосередньо квартиру, зобовязання сторін згідно ст.653 ЦК України змінилися та виникли у відношенні до предмета іпотеки у вигляді квартири.

Попередні положення цього договору, які визначали предмет іпотеки як майнові права та обєкт нерухомого майна, яке стане власністю іпотекодавця після укладення цього договору, втратили чинність на момент подачі даного позову і не мають правового значення, бо не тягнуть виникнення цивільних прав і обовязків сторін договору, що у свою чергу свідчить про відсутність порушення прав та інтересів ОСОБА_2 і ОСОБА_3

Згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, такі доводи апелянтів безпідставні, поскільки ст.5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції на момент укладання іпотечного договору та додатку до нього) визначала, що предметом іпотеки може бути нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору.

Саме дане положення і було зафіксовано у редакції п.1.2 іпотечного договору від 05 грудня 2006 року до внесення до нього змін 10 квітня 2008 року, що у свою чергу свідчить про відповідність договору вимогам закону, про що вірно вказав суд першої інстанції у рішенні, відмовляючи у задоволенні вимог.

Доводи обох апеляційних скарг, що суд залишив поза увагою відсутність згоди дружини іпотекодавця ОСОБА_3 на передачу майнових прав в іпотеку, безпідставні і спростовуються матеріалами справи з яких вбачається, що як при укладенні іпотечного договору 05 грудня 2006 року, так і при внесенні до нього змін 10 квітня 2008 року, ОСОБА_3 давала письмову згоду на передачу майна в іпотеку, яка в обох випадках нотаріально посвідчувалася, що підтверджується як зазначенням про це у текстах договору, так і відповідними нотаріально посвідченими заявами ОСОБА_3, які маються в матеріалах справи.

Посилання апелянтів на невірність оцінки судом юридичного висновку адвокатського обєднання «Спілка столичних адвокатів» щодо наявності порушень при укладенні іпотечного договору безпідставні. Суд першої інстанції правильно не взяв його до уваги, зазначивши, що даний висновок не є доказом в розумінні ст.57 ЦПК України, бо не стосується встановлення фактичних даних, а є оцінкою правовідносин у даній справі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: