Ухвала суду № 67457419, 26.06.2017, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 671/565/17

Провадження № 22-ц/792/1185/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2017 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі головуючого судді Корніюк А.П.,

суддів Пєнти І.В., Талалай О.І.

секретар Кошельник В.М.

за участю апелянта ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, третьої особи ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волочиського районного суду від 12 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Волочиської міської обєднаної територіальної громади Хмельницької області, третя особа ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 зазначав, що він є спадкоємцем після смерті ОСОБА_5, який помер 01.05.2015 року і до складу спадкового майна входить гараж, що належав померлому. Позивач вказує, що відповідач ОСОБА_6 та третя особа від прийняття спадщини відмовилися на його користь, однак постановою №379/02-31 від 06.04.2017 року приватним нотаріусом Волочиського нотаріального округу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на гараж з підстав відсутності правовстановлюючих документів. Проте позивач вказує, що належність гаража спадкодавцеві підтверджується рішенням виконавчого комітету Волочиської міської ради народних депутатів №224 від 11.07.1988 року, згідно якого станом на 11.07.1988 року існував гаражний кооператив, членом якого був спадкодавець ОСОБА_5 і під будівництво гаража була виділена земельна ділянка. Позивач також зазначає, що відповідно до технічної документації у м. Волочиськ по вул. Запорізькій, масив №2 знаходиться гаражний бокс № 37 1987 року забудови. На думку позивача, правління кооперативу «Збруч» не виконало свій обовязок по оформленню права власності на бокси за членами кооперативу, хоча саме за кошти ОСОБА_5 був побудований гараж. Тому, позивач просив суд визнати за ним право власності на гаражний бокс №37 площею 25,5 кв.м., який складається із оглядової ями площею 1,8 кв.м., підвалу 21,4 кв.м., що розташований за адресою м. Волочиськ, вул. Запорізька, масив №2, блок№11.

Рішенням Волочиського районного суду від 12 травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку та вказує, що зазначене рішення є незаконним з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, крім того судом неправильно застосовано норми матеріального права. Апелянт зазначає, що у 1986 році був створений гаражний кооператив «Збруч», який під час своєї діяльності затвердив виділення земельної ділянки під будівництво гаража його батькові ОСОБА_5 і останній збудував гараж за власні кошти у 1987 році. На думку апелянта, суд не дав оцінки та не проаналізував рішення виконавчого комітету Волочиської міської ради від 14.12.1989 року. Апелянт також вказує, що висновок суду про необхідність доведення сплати пайових внесків є суперечливим і спростованим доказами, наданими по справі. Крім того, на думку апелянта, оскільки суд в рішенні зазначив, що він і дружина померлого в рівних частках прийняли спадщину, тому суд вправі був визнати за апелянтом право власності на його частку у спадщині. Враховуючи викладене, апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апелянт, його представник та третя особа апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі і просять її задовольнити, скасувавши рішення суду першої інстанції.

Представник Волочиської міської обєднаної територіальної громади до суду не зявився, направивши клопотання щодо розгляду справи за його відсутністю, не заперечує проти задоволення апеляційної скарги.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1, ч. 1 та ч. 2 ст. 307 і ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції правильно встановив, що 01.05.2015 року помер ОСОБА_5, після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно і ОСОБА_1 та ОСОБА_6 прийняли спадщину, однак із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину звернувся лише ОСОБА_1 Постановою приватного нотаріуса Волочиського районного нотаріального округу ОСОБА_7 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на гараж з підстав відсутності правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві.

Також, судом вірно встановлено, що рішенням виконавчого комітету Волочиської міської ради народних депутатів Хмельницької області № 224 від 11.07.1988 (а.с. 13) було затверджено протокол № 7 від 30.06.1988 загальних зборів членів кооперативу «Збруч» і уповноважених про виділення земельної ділянки під будівництво гаража ОСОБА_5, який проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1. Вказаний кооператив створено на підставі рішення № 178 виконавчого комітету Волочиської міської ради від 24 липня 1986 року (а.с. 26).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вірно виходив із недоведеності позовних вимог та відсутності правових підстав для їх задоволення, адже підставою виникнення права власності на гараж в гаражному кооперативі є внесення його членом паю у повному обсязі.

Дійшовши такого висновку, суд обґрунтовано посилався на відповідні норми матеріального та процесуального права.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб - спадкоємців.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

В силу положень ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. (ст. 328 ЦК України).

Згідно розяснень, що викладені в п. 8 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 28.06.1991 «Про практику розгляду судами цивільних справ, повязаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів» зазначено, що у справах про право на пай і на гараж судам належить виходити з того, що:

а) член ГБК, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд - продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчиняти відносно нього інші угоди, що не заборонені законом (ст. 15 Закону України "Про власність");

б) внесені подружжям в період шлюбу пайові внески, а після повного внесення паю - наданий в користування гараж є спільною сумісною власністю подружжя. Визначаючи розмір часток подружжя в спільній власності на пай і гараж, суд бере до уваги вкладення на це майно, зроблені ким-небудь із подружжя за рахунок роздільної власності. Оскільки гараж є неподільним майном, у разі спору між подружжям питання про залишення гаража одному з них і присудження грошової компенсації за частку в майні іншому розв'язується з урахуванням правил шлюбно-сімейного законодавства. Приймаючи до уваги цільове призначення гаража, інтереси неповнолітніх дітей, які залишились з подружжям, заслуговуючі на увагу інтереси одного з них, вибуття дружини в іншу місцевість, досягнуту сторонами угоду, інші подібні обставини, гараж може бути залишений судом дружині, що не є членом кооперативу, але має потребу в гаражі для автотранспортного засобу;

в) відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України "Про власність", якщо пай ГБК внесено за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім'ї члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - гараж є спільною сумісною власністю членів сім'ї, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними;

г) інші особи, крім дружини члена кооперативу і членів його сім'ї, з мотивів їх участі у внесенні паю можуть вимагати лише відшкодування своїх витрат (наприклад, на підставі ст. 469 ЦК), а не визнання права на пай і гараж.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки суду узгоджуються з матеріалами справи.

Посилання апелянта на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи є необґрунтованими.

Так судом першої інстанції вірно встановлено, що у 1986 році у м. Волочиську був створений гаражний кооператив «Збруч», що підтверджується рішенням №178 виконавчого комітету Волочиської міської ради від 24.07.1986 року та цим же рішенням затверджено і зареєстровано статут гаражного кооперативу «Збруч» та затверджено протокол рішення загальних зборів членів кооперативу «Збруч» в кількості 76 чоловік. (а.с. 26).

Рішенням виконавчого комітету Волочиської міської ради №224 від 11.07.1988 року затверджено протокол № 7 від 30.06.1988 загальних зборів членів кооперативу «Збруч» і уповноважених про виділення земельної ділянки під будівництво гаража ОСОБА_5, який проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с.13). І вказаним рішенням не підтверджено правомірність будівництва спірного гаража.

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_1 визнавав той факт, що ОСОБА_5, який помер 01.05.2015 року був членом гаражного кооперативу «Збруч», однак пайових внесків не вносив.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дав оцінку та не проаналізував рішення виконкому від 14.12.1989 року є безпідставними, адже судом у відповідності із вимогами ст. 212 ЦПК України надано належну оцінку усім доказам, що надавалися учасниками процесу. Однак, судом першої інстанції в порушення вимог ч. 4 ст. 212 ЦПК України в рішенні не відображено результати оцінки цього доказу, хоча це порушення не призвело до невірного вирішення справи.

Так, п. 4 рішення Волочиської міської ради №347 від 14.12.1989 року затверджено протокол №11 від 28.11.1989 року загальних зборів гаражного кооперативу «Збруч» про його ліквідацію. (а.с. 36). І даний письмовий доказ не підтверджує доводи апеляційної скарги в тій частині, що гаражні бокси будувалися громадянами за власні кошти, що кооператив був ліквідований без оформлення документації і після його ліквідації відбувся фактичний розподіл майна.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги в тій частині, що висновок суду про необхідність сплати пайових внесків є суперечливим та спростований доказами, колегія суддів вважає їх недоведеними, адже відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Посилання апелянта на порушення судом норм матеріального права є такими, що не заслуговують на увагу, адже судом першої інстанції вірно застосовано положення ст. 328 ЦК України та розяснення, що викладені в п. 8 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 28.06.1991 року «Про практику розгляду судами цивільних справ, повязаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів», оскільки позивач обґрунтовував позовні вимоги тим, що спадкодавець, будучи членом гаражного кооперативу «Збруч», отримав земельну ділянку для будівництва гаража, провів будівництво, однак правлінням кооперативу «Збруч» не був виконаний обовязок про оформлення права власності на бокси за членами кооперативу, в тому числі і за спадкодавцем ОСОБА_5

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції застосував норми Закону України «Про власність», який втратив чинність і ця обставина також призвела до неправильного вирішення справи є безпідставними, адже суд лише послався на розяснення Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 28.06.1991 року «Про практику розгляду судами цивільних справ, повязаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів».

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції порушено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є безпідставними, адже предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Отже, вказана стаття гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність. В оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Встановлено, що позивач не є власником спірного майна, а лише звернувся до суду із позовом про визнання права власності в порядку спадкування.

Також, посилання в апеляційній скарзі на практику ЄСПЛ, зокрема на рішення в справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Новоселицький проти України», «Федоренко проти України») та принципу справедливості при розгляді справ (справа «Надточій проти України») є невиправданими з огляду на те, що рішення в зазначених справах стосуються інших правовідносин.

Так, в рішенні по справі «Новоселицький проти України» ЄСПЛ зазначив, що держава не виконала своїх зобов'язань, які б полягали у встановленні можливості користування заявником своїм правом на житло та приватне і сімейне життя. І суд вважав, що мало місце порушення статті 8 Конвенції. А щодо стверджуваного порушення статті 1 Протоколу №1 заявник скаржився, що в результаті незаконного проникнення в його квартиру у його відсутність його речі були викрадені і державні органи не провели відповідного та ефективного розслідування тих обставин, які були зазначені в його скаргах з цього приводу.

В рішенні по справі «Федоренко проти України» ЄСПЛ встановив, що заявник уклав договір щодо продажу свого будинку державі і розраховував на отримання прибутку за договором, який передбачає захист від інфляції, посилаючись на ціну свого будинку в перерахунку на долари. І Федоренко має право на «виправдувані очікування» щодо отримання прибутку.

Відповідно до рішення по справі «Надточій проти України» ЄСПЛ виходив з того, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом під час розгляду адміністративної справи щодо заявника останній відбував покарання за вироком суду у місцях позбавлення волі та не брав участі в адміністративному провадженні, незважаючи на те, що національні відповідні державні органи знали про становище заявника та місце, де він відбував покарання. Крім того, Суд зазначав, що у цій справі "майном" є автомобіль, яким користувався заявник та щодо якого судом було прийнято рішення про конфіскацію, замінену пізніше стягненням грошового еквівалента вартості автомобіля із заявника. І Суд прийшов до висновку, що рішення національного суду становило втручання у право заявника на мирне володіння майном, відповідно у цій справі застосовується стаття 1 Першого протоколу. Більш того, застосовується саме пункт 2 статті 1 Першого протоколу. Таке втручання має здійснюватись відповідно до національного законодавства держави-відповідача, а не порушувати "справедливий баланс" між вимогами інтересів суспільства і необхідними умовами захисту основоположних прав особи.

Порушень процесуального закону, які б були підставою для скасування рішення, судом першої інстанції не допущено.

Підстав в межах доводів апеляційної скарги для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 12 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий /підпис/ ОСОБА_8

Судді /підпис/ ОСОБА_9

/підпис/ ОСОБА_10

Згідно оригіналу: суддя апеляційного суду А.П. Корніюк

_______________Головуючий у першій інстанції ОСОБА_11 Справа № 22ц/792/1185/17

Доповідач Корніюк А.П. Категорія № 39