Ухвала суду № 67455564, 27.06.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/1817/17 Головуючий у 1 інстанції: Зубачик Н.Б.

Провадження № 22-ц/783/4167/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 А. В.

Категорія: 6

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.

з участю представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 12 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна інформаційна корпорація» про визнання недостовірною інформацію, стягнення матеріальної та моральної шкоди,-

встановила:

В березні 2017 р. позивач ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ТзОВ «Західна інформаційна корпорація» про визнання недостовірною інформацію, стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Вимоги обґрунтовував тим, що відповідач розповсюдив неправдиву інформацію, яка оприлюднена 01.02.2017 року на телеканалі «ЗІК» у програмі «Брат за Брата» у випуску «Фінансова піраміда Хелікс», внаслідок чого позивачу завдано матеріальну шкоду у розмірі 54763,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 250000,00 грн. Просив позов задовольнити.

Оскаржуваною ухвалою ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 12 травня 2017 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна інформаційна корпорація» про визнання недостовірною інформацію, стягнення матеріальної та моральної шкоди закрито.

Ухвалу суду оскаржила представник позивача ОСОБА_3 ОСОБА_4, вважає що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права.

Покликаючись на розяснення, наведені у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 п. № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» стверджує, що спір, який виник між сторонами, не може бути підвідомчий господарському суду, оскільки жодного виду господарських правовідносин між сторонами не існувало та не існує.

При цьому, позивач виступає по справі як фізична особа, а не як субєкт господарської діяльності.

На думку апелянта, справи про захист честі та гідності, ділової репутації підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки характер спірних правовідносин є цивільно-правовим, незалежно від субєктного складу.

Просить ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 12 травня 2017 року скасувати.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача на заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити виходячи із наступного.

Закриваючи провадження по справі районний суд виходив з того, що інформація, яку ОСОБА_3 просить визнати недостовірною, знаходиться виключно в причиновому зв»язку з його підприємницькою діяльністю та має намір захистити його інтереси як фізичної особи підприємця, відтак враховуючи те, що відповідачем по справі є юридична особа, даний спір є господарсько-правовим та підлягає розгляду у відповідному суді господарської юрисдикції.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він суперечить вимогам закону, тому оскаржувана ухвала не може залишатись в законній силі.

Згідно із ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до роз'яснень, викладених в абз. 1 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2 (далі - постанова Пленуму Верховного Суду України № 2), вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 ст. 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за КАС України (ст. 17) або ГПК України (ст. 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Разом з тим, закриття провадження - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв'язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Після закриття провадження позивач не має права на повторне звернення до суду з тим же позовом.

Вичерпний перелік підстав для закриття провадження визначений ст. 205 ЦПК України, свідчить про те, що процес виник або неправомірно при відсутності в заінтересованої особи права на звернення до суду за захистом, або не може бути продовжений з інших причин, у тому числі і у зв'язку з волевиявленням сторін по розпорядженню своїми правами, які викликають зазначені правові наслідки.

Зокрема, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, субєктивний склад такого спору (однією зі сторін у справі є, як правило, фізична особа).

Вирішуючи питання про те, чи є правовідносини господарським, а спір господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 3 ГК України, відповідно до якої, господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб»єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 є зареєстрованим у встановленому порядку фізичною особою, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, в установленому порядку набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Згідно із ОСОБА_2 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа-підприємець та надає фінансові послуги. Зокрема, його видами діяльності є інші види освіти, допоміжна діяльність у сфері освіти, посередництво за договорами по цінних паперах або товарах, діяльність страхових агентів і брокерів, тощо (а.с. 61-64).

В матеріалах справи є виписка про рух коштів по рахунку від 01.03.2017 року, згідно якої рахунок відкрито на ФОП ОСОБА_3 (а.с. 17).

Звертаючись з позовними вимогами, позивач стверджував, що інформація, яка містилась у відео, не відповідала дійсності, що завдало шкоду репутації позивача, як фінансового експерта (а.с. 1).

Згідно із положеннями ст. ст. 1, 3, 118 ЦПК України завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод і інтересів фізичних осіб та юридичних осіб в порядку, визначеному законодавством України. Захист цивільних прав у судовому порядку здійснюється шляхом пред'явлення позову до особи, якою, як вважає позивач, порушені його права, свободи чи інтереси.

Стаття 30 ЦПК України визначає, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ч. 2 ст. 30 ЦПК України).

Згідно із ч. 2 ст. 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таким чином, звернувшись в суд з позовом, позивач визначив свій статус, як фізична особа, при цьому на обґрунтування позовних вимог зазначав про порушення його прав, як фізичної особи-підприємця, тому місцевий суд з урахуванням принципів диспозитивності судового процесу та виходячи із встановлених меж розгляду позовних вимог, мав зробити відповідні висновки з приводу заявлених вимог при розгляді справи по суті.

При цьому, місцевий суд постановляючи оскаржувану ухвалу та правильно встановивши, що спір з приводу поширення недостовірної інформації про діяльність ФОП ОСОБА_3 виник між фізичною особою-підприємцем та юридичною особою, залишив поза увагою субєктний склад спору, оскільки позивач, як зазначено вище, визначив свій статус як фізична особа, а не фізична особа-підприємець, відтак суд першої інстанції повинен був перевірити, чи порушено діяннями відповідача права, свободи чи інтереси позивача ОСОБА_3, а відтак чи підлягають захисту інтереси позивача та у який спосіб.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до розяснень, наведених у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ в суді першої інстанції» № 2 від 12.06.2009 р., ЦПК України не передбачає можливості заміни позивача за ініціативою суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України однією з підстав для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

За таких обставин, колегія суддів приходить висновку про необхідність скасування ухвали суду і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 4 ч. 2 ст.307, п. 4 ч. 1 ст. 311, ст. 313, п. 2 ч. 1 ст. 314 ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 12 травня 2017 рокускасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню в силу ст. 324 ЦПК України не підлягає, оскільки не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

ОСОБА_5