Ухвала суду № 67440263, 26.06.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді Рибака І.О.

суддів Дзюбіна В.В., Лашевича В.М.

з участю секретаря Проаспет К.О.

прокурора Власова Є.К.

представника власника майна Батюсь Т.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника власників майна ОСОБА_2, ОСОБА_3 - адвоката Батюсь Т.В. на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 30.03.2017 року,-

В с т а н о в и л а:

Цією ухвалою задоволено клопотання старшого слідчого СУ ГУ НП у м. Києві КириченкаД.О., погоджене прокурором відділу прокуратури м. Києва Вільчинським О.В., про накладення арешту на майно та накладено арешт на майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 183,1 кв.м., житловою площею 105,3 кв.м., що перебуває у володінні ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Заборонено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розпоряджатись майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 загальною площею 183,1 кв.м., житловою площею 105,3 кв.м.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, представник власників майна подала апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати частково ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 30.03.2017 року в частині накладення арешту, в іншій частині - залишити без змін.

Вказує на те, що наданими матеріалами не підтверджено, що арештоване майно набуто його власниками в результаті їх причетності до вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, за яким здійснюється досудове розслідування. У зв'язку з чим воно не може бути визнано таким, що відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, не може підлягати спеціальній конфіскації або конфіскації, як виду покарання, а також за рахунок цього майна не може бути відшкодована шкода, завдана внаслідок кримінального правопорушення, тобто жодна мета арешту майна, яка передбачена ч. 2 ст. 170 КПК України, не може бути визначена стосовно майна ОСОБА_3 та ОСОБА_2, якщо відсутні належні і допустимі докази того, що те чи інше майно вони набули в результаті вчинення ними злочину. Таким чином, слідчий суддя задовольнивши клопотання слідчого не дотримався вимог чинного законодавства та наклав арешт на майно фізичних осіб, які не є підозрюваними, обвинуваченими чи засудженими в рамках вказаного кримінального провадження та не є причетними до вчинення даного злочину. Крім того, приймаючи таке рішення, слідчим суддею проігноровано той факт, що 23.03.2017 року арешт з цього майна скасовано, з підстав його необґрунтованості.

Враховуючи, що розгляд клопотання проводився без повідомлення власників майна, апелянт просить поновити строк на апеляційне оскарження.

Заслухавши доповідь судді, думку представника власника майна, яка підтримала вимоги апеляційної скарги та просила задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі, прокурора, який вважає ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги такими, що не підлягають задоволенню, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 395 КПК України ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення. Згідно частини третьої зазначеної статті, якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Враховуючи, що ухвалу від 30.03.2017 р. було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження має бути поновлений, оскільки він був пропущений з поважних причин.

Як вбачається з наданих матеріалів судового провадження, СУ ГУНП в м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015100000001087, від 24.09.2015 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 т. 353, ч. 3, 4 ст. 358, ч. 2 ст. 368-4 КК України.

28.03.2017 року старший слідчий СУ ГУ НП у м. Києві Кириченко Д.О., за погодженням з прокурором відділу прокуратури м. Києва Вільчинським О.В., звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва з клопотання про накладення арешту на майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 183,1 кв.м., житловою площею 105,3 кв.м., що перебуває у володінні ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посилаючись на наявність правових підстав, передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КК України.

30.03.2017 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва клопотання слідчого задоволено.

Жодних об'єктивний даних, які б спростовували чи ставили під сумнів законність прийнятого слідчим суддею рішення, колегія суддів в матеріалах судової справи по розгляду клопотання по накладенню арешту не вбачає, оскільки покладені в основу ухвали слідчого судді мотиви, що стали підставою для задоволення клопотання слідчого, слід визнати обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що не заслуговують на увагу колегії суддів і не ґрунтуються на законі, виходячи з наступного.

КПК України вимагає обов'язкового дотримання вимог закону при оформленні всіх процесуальних документів, надаючи цим вимогам принциповий характер.

Отже, якщо закон визначив, що клопотання слідчого про накладення арешту повинно відповідати вимогам ст. 171 КПК України, то слідчий повинен неухильно їх дотримуватись.

Так, згідно ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна.

Вказана норма також узгоджується з ст. 1 Протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод,відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватись відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації, конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати. Що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Задовольняючи клопотання слідчого, внесене в межах кримінального провадження за №42015100000001087 про накладення арешту на зазначене в клопотанні слідчого майно, слідчий суддя, як вбачається з журналу судового засідання, заслухав пояснення слідчого, прокурора та прийшов до правильного висновку, що клопотання слідчого відповідає вимогам ст. 171 КПК України та містить достатньо правових підстав для його задоволення.

З огляду на вищенаведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на майно зазначене в клопотанні.

Зокрема, матеріали провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власників майна з метою попередження настання наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, оскільки є достатні підстави вважати, що це майно відповідає критеріям, зазначеним ч. 2 ст. 170 КПК України.

Зважаючи на вищевикладене, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на зазначене в клопотанні слідчого майно, з метою забезпечення збереження речових доказів, врахувавши при цьому і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб, та забезпечивши своїм рішенням розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому доводи апелянта щодо незаконності ухвали слідчого судді та відсутність правових підстав для задоволення внесеного на розгляд слідчого судді клопотання про арешт майна, слід визнати непереконливими.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, не вбачається.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що ухвалу слідчого судді слід залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власників майна ОСОБА_2, ОСОБА_3 - адвоката Батюсь Т.В. - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 170, 173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а:

Поновити представнику власників майна ОСОБА_2, ОСОБА_3 - адвокату Батюсь Т.В. строк на апеляційне оскарження.

Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 30 березня 2017 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого СУ ГУ НП у м. Києві Кириченка Д.О., погоджене прокурором відділу прокуратури м. Києва Вільчинським О.В., про накладення арешту на майно та накладено арешт на майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 183,1 кв.м., житловою площею 105,3 кв.м., що перебуває у володінні ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власників майна ОСОБА_2, ОСОБА_3 - адвоката Батюсь Т.В. - без задоволення.

Ухвала Апеляційного суду м. Києва оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

___ _______ _____

Рибак І.О. ДзюбінВ.В. Лашевич В.М.

Справа № 11-сс/796/2813/2017 Категорія ст. 170 КПК України

Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: Батрин О.В.

Доповідач: Рибак І.О.