Ухвала суду № 67439166, 21.06.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 639/6203/16-ц Головуючий суддя І інстанції Гаврилюк С. М.

Провадження № 22-ц/790/2758/17 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, повязані із застосуванням Закону України Про захист прав споживачів

УХВАЛА

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

21 червня 2017 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Яцини В.Б.,

Суддів: Бурлака І.В., Карімової Л.В.,

за участю секретаря: Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 31 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Український бізнес Банк», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про тлумачення змісту правочину та визнання окремих положень договору застави частково недійсними, про визнання незаконними та скасування вчинення посвідчу вального напису нотаріуса,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2016 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив постановити рішення про тлумачення змісту пп. «і» п. 2.3 Договору застави укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Український бізнес Банк», код ЄДРПОУ: 19388768 від 28.11.2013 р. в частині формулювання «дає згоду на транспортування транспортного засобу» таким чином, що дане положення необхідно розуміти як надання згоди лише на сам процес транспортування, а не як погодження вилучення чи передання транспортного засобу без згоди та/або відома власника. Визнати-недійсним пп. «і» п. 2.3 Договору застави укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Український бізнес Банк» від 28.11.2013 р. в частині, яка стосується транспортування транспортного засобу Заставодержателем за допомогою евакуатора на місце його подальші) зберігання без отримання згоди та/або відома власника або одержання відповідного судово рішення, а також п. 3.3 та п. 3.4, даного Договору в частині можливості вилучення транспортного засобу шляхом продажу чи набуття (реєстрації) права власності без прямої на згоди та/або відома власника, або без одержання відповідного судового рішення. Визнати незаконним та скасувати вчинення посвідчувального напису Приватне нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4 на Договорі застави укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Український бізнес Банк» від 28.11.2013 р., зареєстрованого в реєстрі за номерові 6467.Судові витрати покласти на відповідачів.

В обгрунтування позову зазначив, що 28 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрбізнесбанк» в особі директора Харківського відділення № 1 було укладено кредитний договір №КАВНКФ/1018171.1, за яким передано грошові кошти у сумі 462200 грн (п. 1.2 Договору) на придбання нового авто.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 28 листопада 2013 року між позивачем та відповідачем ПАТ «Укрбізнесбанк» було укладено договір застави транспортного засобу, за яким транспортний засіб марки АUDI, модель Q7, 2013 року випуску, було передано в заставу.

Договір застави було посвідчено приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 шляхом вчинення посвідчувального напису нотаріуса та зареєстровано в реєстрі під номером 6467.

На думку позивача, даний договір застави містить положення, які прямо суперечать законодавству України та порушують права ОСОБА_1 як споживача.

Зокрема у пп. «з» п. 2.3 встановлює, що у випадку невиконання або неналежного виконання умов основного зобов'язання та/або цього Договору добровільно передати Заставодержателю (на його вимогу) на зберігання транспортний засіб, який є предметом застави до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором. Натомість пп. «і» п. 2.3 містить положення, за яким у випадку невиконання попередніх двох пунктів «з» та «і», Заставодавець цим Договором дає свою згоду на транспортування транспортного засобу Заставодержателем за допомогою евакуатора на місце його подальшого зберігання.

Відповідно до п. 3.2 Заставодержатель має право на власний розсуд обрати один із позасудових способів звернення на предмет застави, а саме: передача предмета застави у власність Заставодержателя в рахунок виконання основного зобовязання; продаж Заставодержателем предмета застави шляхом укладення договору купівлі-продажу іншою особою-покупцем або на публічних торгах. У цьому разі договір купівлі-продажу Заставодержателем від імені Заставодавця і є підставою для набуття покупцем права власності на предмет застави. Протягом 10 днів із дня продажу предмета застави Заставодержатель надає Заставодавцю письмовий звіт про результати продажу.

Оцінка предмета застави для подальшої його реалізації проводиться суб'єктом оціночної діяльності за вибором Заставодержателя.

Відповідно до п. 3.3 Договору застави, у разі наміру Заставодержателя звернути стягнення на предмет застави він надсилає Заставодавцю письмове повідомлення про порушення останнім зобов'язань за цим та/або Кредитним договором. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави.

Таким чином, на думку позивача, наведені вище положення в частині, в якій дозволяють кредитодавцю без отримання на це згоди власника та/або отримання відповідного рішення суду вилучати у нього продукцію, прямо суперечать законодавству України, а внесення таких положень у договір застави є прямим порушенням прав споживача.

Також на думку позивача, приватний нотаріус не мав права вчиняти посвідчувальний напис на договорі, який суперечить чинному законодавству.

На даний момент між ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ «Укрбізнесбанк» виник спір з приводу незаконної комісії та обсягу грошових зобов'язань за кредитним договором, оскільки, як стверджує відповідач ПАТ «Укрбізнесбанк», у позивача виникла заборгованість за кредитним договором, з чим позивач не погоджується.

Як зазначав ОСОБА_1, з огляду на те, що відповідач ПАТ «Укрбізнесбанк» вважав, що у позивача виникла заборгованість за кредитним договором, посадовими особами ПАТ «Укрбізнесбанк» протягом останніх декількох місяців здійснюються постійні дзвінки з погрозами, що останні самовільно здійснять заволодіння транспортним засобом і що це передбачено положеннями договору застави.

Не погоджуючись з таким трактуванням положень договору застави, позивач неодноразово зазначав, що такі вимоги, по-перше, є незаконними, по-друге, самовільне вилучення продукції кредитодавцем придбаної за рахунок коштів споживчого кредиту прямо суперечить законодавству України, по-третє, відповідач ПАТ «Укрбізнесбанк» не вірно тлумачить окремі положення Договору застави.

Так як відповідні погрози не припинилися та по сьогоднішній день між сторонами існує спір про право, ОСОБА_1 вимушений звернутися до суду за захистом своїх законних прав та інтересів.

Окрім того, позивач вважав, що наведений пп. «і» п. 3.2 договору застави прямо суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів», в частині надання відповідачеві ПАТ «Укрбізнесбанк» права вилучати предмет застави без одержання рішення суду або згоди на те позивача.

Згідно з оспорюваним положенням даного договору, зазначив ОСОБА_1, позивач дав згоду на транспортування транспортного засобу на місце подальшого зберігання. Транспортуванням є дії щодо фактичного переміщення транспортного засобу в місце його зберігання. Такі дії згідно зі значенням слова «транспортування» можуть здійснюватися як добровільно (передача), так і примусово (вилучення).

При цьому, на думку позивача, примусове транспортування транспортного засобу, яке є вилученням, прямо заборонене законодавством України. У даному випадку слід розрізняти терміни «транспортування» та «вилучення». Якщо транспортування може бути здійснене як добровільно, так і в примусовому порядку, то вилучення завжди передбачає примусовий порядок передачі майна.

Підписуючи, наведеним договором застави позивач надав свою згоду лише на добровільне транспортування транспортного засобу, за якого він би добровільно передав транспортний засіб кредитодавцю для його транспортування до місця подальшого зберігання.

Позивач зазначав, що навіть, якщо припустити, що під наданням згоди на транспортування транспортного засобу, в змісті правочину розумілося примусове вилучення, таке положення, суперечитиме положенням ЗУ «Про захист прав споживачів» та підлягатиме визнанню недійсним відповідно до норм ЦК України.

Виходячи з дослівного тлумачення положень оспорюваного пп. «з» п. 2.3 договору застави, яким передбачено добровільну передачу транспортного засобу, та пп. «і» п. 2.3., згідно з яким, в разі невиконання обов'язку щодо добровільної передачі транспортного засобу передбаченого у даному пп. «з», у відповідача ПАТ «Укрбізнесбанк» виникає право як на транспортування в добровільному порядку (передачу), так і, на думку відповідача ПАТ «Укрбізнесбанк», транспортування за відсутності «добровільної передачі» - вилучення.

У першому випадку, вважає позивач, правочин потребує тлумачення судом, так як сторони не дійшли згоди щодо його однакового тлумачення і між ними існує спір про право, в останньому випадку положення договору в цій частині повинно бути визнане судом недійсним.

Таким чином, позивач просив суд постановити рішення про тлумачення пп. «і» п. 2.3 Договору застави, в частині, чи формулювання «дає згоду па транспортування транспортного засобу» слід розуміти таким як надання згоди лише на сам процес транспортування, чи останнє потрібно розуміти також як надання згоди на вилучення чи передання транспортного засобу без згоди та/або відома власника.

Щодо оспорюваних п. 3.3 та п. 3.4 договору застави, останні падають відповідача ПАТ «Укрбізнесбанк» право на вилучення транспортного засобу без згоди на те та/або відома власника шляхом його продажу будь-якій іншій особі, або ж набуття у власність шляхом самовільної реєстрації права власності.

Такі положення, без необхідності додаткового тлумачення, як вважає позивач, в частині можливості вилучення транспортного засобу шляхом продажу чи набуття права власності без прямої згоди на це власника як споживача, прямо суперечать положенням ЗУ «Про захист прав споживачів», відповідно до якого кредитодавцю забороняється вилучати продукцію без прямої згоди на це Власника.

Тому позивач вважав, що в цій частині дані оспорювані положення повинні бути визнані судом недійсними.

Щодо нотаріального посвідчення договору застави, на думку позивача, така нотаріальна дія є не законною, не відповідає вимогам пп. «і» п. 2.2 та п. 3.3 та п. 3.4 договору застави. Таким чином, позивач вважає, що нотаріус не мав права вчиняти посвідчувальний напис на договорі застави, положення якого прямо суперечили законодавству Україні.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 31 січня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

При цьому посилався, що суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами не існувало спору щодо різного тлумачення змісту правочину, проте такий висновок суду є передчасним. Суд вказав, що позивач не скористався правом визначеним у ч.6 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та не відкликав протягом 14 днів свою згоду на укладання споживчого кредиту.

Зазначає, що факт відсутності відкликання заяви протягом 14 днів немає жодного юридичного значення з приводу оскарження окремих положень договору протягом строку позовної давності. Суд першої інстанції не звернув увагу на положення договору які дозволяють кредитодавцю вилучати продукцію без отримання згоди та/або відмова власника або одержання відповідного судового рішення, прямо суперечать п.2 абз.2 ч.11 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка прямо встановлює, що кредитодавцю забороняється вилучати продукцію у споживача без його згоди або без одержання відповідного судового рішення. Суд не звернув уваги, що відповідно до ч.3 ст.9 ЦК України, нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам встановленим ст. 203 ЦК України. Судом не вірно встановлено обставини справи в частині тих обставин, які визнали сторони, а також не застосовано положення законодавства, які підлягали застосуванню в даній ситуації.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що зявились у судове засідання, відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що між сторонами договору, до моменту звернення позивача до суду про тлумачення окремих пунктів договору, не існувало спору щодо різного уявлення волевиявлення кожного з них та судом не встановлено наявність цього спору, при здійсненні виконавчого напису не було порушено вимог закону, тому позовні вимоги позивача ОСОБА_1 задоволенню не підлягали у звязку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Колегія судідв погоджується з таким висновком суду першої інстанції інстанції, які належним чином вмотивовані, відповідають матеріалам справи і доводами скарги не спростовуються.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про заставу» у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобовязання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.

Відповідно до положень ст. 13 Закону України «Про заставу» договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні обєкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів.

Статтею 14 Закону України «Про заставу» передбачено, що недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України.

Згідно до ст. 1054 ЦК України :

1. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

2. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

3. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

За змістом ч. ч. 1,2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст.572 ЦК України зазначено:

1. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Стаття 573. Забезпечення майбутньої вимоги

1. Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.

Стаття 574. Підстави виникнення застави

1. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

2. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 575. Окремі види застав

1. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

2. Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.

3. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Стаття 576. Предмет застави

1. Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

2. Предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).

3. Права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором. Право застави поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна, у випадках, встановлених договором.

4. Предметом застави не можуть бути:

культурні цінності, що є об'єктами права державної чи комунальної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання;

пам'ятки культурної спадщини, занесені до Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.

5. Предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом.

6. Предмет застави залишається у заставодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

7. Застава окремих видів майна може бути заборонена або обмежена законом.

Стаття 577. Нотаріальне посвідчення договору застави та реєстрація застави

1. Якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, установлених законом.

2. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом.

3. Застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

4. Моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Судовим розглядом встановлено, що 28 листопада 2013 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ «Укрбізнесбанк» в особі директора Харківського відділення № 1 було укладено кредитний договір № КАВНКФ/1018171.1, за умовами якого ОСОБА_1 отримав від банку грошові кошти у сумі 462200 грн. на придбання нового авто, та зобовязався повернути вказану суму не пізніше 27 листопада 2020 року. (а.с. 5-6).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором у цей же день між позивачем та відповідачем ПАТ «Укрбізнесбанк» було укладено договір застави транспортного засобу, за яким транспортний засіб марки АUDI, модель Q7, 2013 року випуску, було передано в заставу. Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 шляхом вчинення посвідчувального напису нотаріуса та зареєстровано в реєстрі за № 6467 (а.с. 7-8).

Підпункт «з» п. 2.3 Договору застави встановлює, шо у випадку невиконання або неналежного виконання умов основного зобов'язання та/або цього Договору добровільно передати Заставодержателю (на його вимогу) на зберігання транспортний засіб, який є предметом застави до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором.

У підпункті «і» п. 2.3 вказаного Договору зазначено, що у випадку невиконання попередніх двох пунктів «з» та «і», Заставодавець цим Договором дає свою згоду на транспортування транспортного засобу Заставодержателем за допомогою евакуатора на місце його подальшого зберігання.

Відповідно до п. 3.2 Заставодержатель має право на власний розсуд обрати один із позасудових способів звернення на предмет застави, описаних нижче: п. 3.2.1. передача предмета застави у власність Заставодержателя в рахунок виконання основного зобовязання; п. 3.2.2. продаж Заставодержателем предмета застави шляхом укладення договору купівлі-продажу іншою особою-покупцем або на публічних торгах. У цьому разі договір купівлі-продажу Заставодержателем від імені Заставодавця і є підставою для набуття покупцем права власності на предмет застави. Протягом 10 днів із дня продажу предмета застави Заставодержатель надає Заставодавцю письмовий звіт про результати продажу.

Оцінка предмета застави для подальшої його реалізації проводиться суб'єктом оціночної діяльності за вибором Заставодержателя.

Відповідно до п. 3.3 Договору застави, у разі наміру Заставодержателя звернути стягнення на предмет застави він надсилає Заставодавцю письмове повідомлення про порушення останнім зобов'язань за цим та/або Кредитним договором. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави.

Підтвердженням надіслання Заставодержателем Заставодавцю претензії, є квитанція органу поштового звязку про її направлення.

Згідно з п. 3.4. звернення стягнення на предмет застави може бути припинено Заставодавцем або третьою особою шляхом виконання основного зобовязання разом з відшкодуванням витрат, понесених Заставодержателем у звязку з предявленням вимог та/або зверненням стягнення, у будь-який час до моменту продажу або передачі у власність предмета застави.

Позивач просив визнати недійсним пп. «і» п. 2.3 Договору застави укладеного між ним та ПАТ «Укрбізнесбанк» в частині, яка стосується транспортування транспортного засобу Заставодержателем за допомогою евакуатора на місце його подальшого зберігання без отримання згоди та/або відома власника або одержання відповідного судового рішення, а також п. 3.3 та п. 3.4 даного Договору в частині можливості вилучення транспортного засобу шляхом продажу чи набуття (реєстрації) права власності без прямої на це згоди та/або відома власника, або без одержання відповідного судового рішення, оскільки тлумачить зазначене як право Банку вилучити предмет застави без згоди споживача, що суперечить положенням ЗУ «Про захист прав споживачів».

Вищезазначене спростовується тим, що пп. «і» п. 2.3. Договору застави передбачає можливість заставодержателя забрати на зберігання предмет застави виключно за згодою заставодавця, відповідно права заставодавця як споживача вказаним підпунктом не порушуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно достатті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зазначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, підписавши Договір застави транспортного засобу, визначивши на власний розсуд свої права та обовязки у кредитному зобовязанні, позивач погодився з усіма його умовами без застережень.

При укладенні кредитного договору № КАВНКФ/1018171.1 від 28 листопада 2013 року позичальник ОСОБА_1 знав про вищезазначені договірні умови і свідомо погоджувався з ними, що підтверджується підписом позивача у договорі, відповідно до яких останній був ознайомлений з умовами кредитування в повному обсязі, однак ніяких зауважень чи застережень щодо його умов ОСОБА_1 не мав.

Крім того, в разі незгоди з умовами кредитного договору позивач мав можливість скористатися своїм правом, визначеним ч. 6 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», відповідно до якого, споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту і відповідно договору застави без пояснення причин. Проте, таким правом ОСОБА_1 не скористався, що свідчить про його згоду з умовами договору.

Згідно п. 6.14 ч. 6 Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених Наказом Мінюсту України № 3253/5 від 22.12.2010, при вчиненні нотаріальних дій нотаріуси застосовують посвідчувальні написи, видають свідоцтва за формами, установленими цими Правилами.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно вважав, що пп. «і» п. 2.3, п. 3.3 та п. 3.4 Договору застави від 28 листопада 2013 року не суперечать чинному законодавству, що спростовує доводи позивача щодо недійсності умов Договору застави і відповідно посвідчувального напису нотаріуса на Договорі застави.

Відповідно до ч. 2ст. 213 ЦК Українина вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Правила тлумачення змісту правочину визначені в ч.ч. 3, 4ст. 213 ЦК України, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги зясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими ч. 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Підставою для застосування такого правового інституту як тлумачення змісту угоди має бути наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги зясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тобто потребує встановлення справжньої волі, вираженої при вчиненні правочину, та відповідності волі та волевиявлення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановленістаттею 213 ЦК України, тобто, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Відповідно, тлумачення не може створювати, натомість тільки роз'яснювати вже існуючі умови угоди.

Метою тлумачення правочину є зясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малося на увазі.

Застава є способом забезпечення зобовязань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобовязання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст. 1 Закону України «Про заставу» та ст. 572 ЦК України).

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Частино 1 ст. 576 ЦК України передбачено, що предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Згідно з ч. 1 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення (ч. 1 ст. 585 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи договір застави транспортного засобу, окремі пункти якого просить протлумачити позивач, укладений між позивачемОСОБА_1 та відповідачем ПАТ «Укрбізнесбанк» 28 листопада 2013 року та підписаний сторонами (а.с. 7-8).

Згідно ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого, споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту і відповідно договору застави без пояснення причин, однак, таким правом ОСОБА_1 не скористався, що свідчить про його згоду з умовами договору, з якими він погодився поставивши на договорі свій підпис та не відкликав свою згоду на протязі 14 днів.

Крім того ОСОБА_1 виконував умови договору які підписав, свою згоду не відкликав, будь-яких зауважень чи застережень не висловив.

Судом установлено, що з тексту укладеного сторонами договору застави вбачається, що всі істотні умови щодо розміру та строку виконання зобовязання, забезпеченого заставою, опису предмета застави, договором застави передбачено. Також дотримано умови щодо форми договору та його нотаріального посвідчення.

Отже, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, таких як отримання грошових коштів за кредитним договором, використання їх за цільовим призначенням, укладення договору страхування та інше.

Таким чином суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 60, 212-214 ЦПК України повно, всебічно та обєктивно зясував обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання окремих положень договору застави частково недійсними.Суд також правильно відмовив у задоволенні іншої частини позовних вимог, оскільки посвідчувальний напис нотаріуса вчинений з дотриманням вимог чинного законодавства України.

Судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції, що зміст оспорюваного договору відповідає вимогам цивільного законодавства, при укладенні договору дотримано всіх вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Добровільно підписавши договір, позивач висловив свою згоду з усіма умовами цього договору, та договір був укладений з урахуванням волевиявлення позивача.

Таким чином суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, 315, 319, 323-325, 327 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 31 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя

Судді колегії