Рішення № 67429881, 23.06.2017, Крюківський районний суд м. Кременчука

Провадження № 2/537/34/2017

Справа № 537/2420/16-ц

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.06.2017 року м. Кременчук

Крюківський районний суд м.Кременчука Полтавської в складі головуючого судді Сьоря С.І., при секретарі Яворській А.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кременчуці Полтавської області цивільну справу за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до фізичної особи ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі продажу квартири, визнання права власності та за зустрічним позовом фізичної особи ОСОБА_2 до фізичної особи ОСОБА_1, Кременчуцької міської ради Полтавської області про визнання права власності за набувальною давністю,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, відповідно до якого просить суд винести рішення, яким визнати недійсним договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 (Воровського) в м.Кременчуці Полтавської області, який укладений на Кременчуцькій товарній біржі 04.11.1999 року за №3-104, визнати за ним право власності на дану квартиру.

Свої вимоги мотивував тим, що 30 січня 1979 року він відповідно до ордеру №91 виданого на підставі рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради депутатів трудівників від 31.12.1978 року за №1274, отримав квартиру за №54 в буд.№28 по вул. Воровського м. Кременчука Полтавської області. Після одруження 09 жовтня 1981 року з ОСОБА_3 до нього в квартиру переїхали проживати дружина та її діти від першого шлюбу - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, при чому останній загинув десь наприкінці 1982 року. Через певний час, напевне у 1983 році, вони переїхали проживати до батьків дружини в с.Чечелеве Кременчуцького району Полтавської області у приватний будинок, що по вул. Котовського, 28.

26 травня 2015 року померла його дружина, ОСОБА_3. Після її смерті він перебирав особисті документи та виявив відсутність його документів на автомобіль «Москвич -412» та квартиру за №54 в буд.№28 по вул. Воровського м.Кременчука Полтавської області. Після з'ясування обставин зникнення документів на житло ним було встановлено, що квартира, яку він отримав далекого 1979 року, вже начебто не його, а вона вже продана. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомо, що квартира в даний час взагалі ні за ким не закріплена, хто є власником невідомо, а згідно довідки КП «Кременчцьке міжміське бюро технічної інвентаризації Полтавської обласної ради» право власності на нерухоме майно за вказаною вище адресою зареєстроване за іншою особою, а не за ним. Працівниками Крюківського ВМ Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області листом повідомлено його, що склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України відсутній.

В подальшому йому стало відомо, що квартира за №54 в буд.№28 по вул. Воровського м. Кременчука Полтавської області зареєстрована за ОСОБА_2, на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири за №3-104 від 04 листопада 1999 року, укладеного на Кременчуцькій товарній біржі. З вказаного договору вбачається, що від його імені діяв брокер брокерської контори №2 ОСОБА_6 Однак вказаний договір він ніколи не підписував, із брокерськими агентами не спілкувався. ОСОБА_7 того, вказаного договору вбачається, що він начебто не повинен нотаріально посвідчуватись на підставі статті 15 Закону України від 10 грудня 1991 року «Про товарну біржу» не підлягає нотаріальному посвідченню. Проте, він вважає таке твердження незаконним, а договір купівлі-продажу квартири за №3-104 від 04.11.1999 року недійсним, виходячи з наступного :

Оспорюваний ним договір купівлі-продажу нерухомого майна начебто був укладений на Кременчуцькій товарній біржі 04.11.1999 року, йому присвоєно реєстраційний номер №3-104 та зареєстровано у Кременчуцькому міжміському бюро технічної інвентаризації право власності на квартиру АДРЕСА_2, реєстровий номер відсутній, дата реєстрації 04 листопада 1999 року.

Предметом поданого позову є визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним з підстав, передбачених ст. 220 ЦК України, а саме - недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору.

Відповідно до норми ст. 227 ЦК Української РСР, яка діяла на момент укладення

договору, договір купівлі-продажу житлового будинку повинен бути нотаріально посвідчений, а згідно п.2 ст. 47 ЦК Української РСР, якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому випадку нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду

України від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод

недійсними", договір купівлі-продажу жилого будинку (квартири) повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору, у тому числі й у випадку укладення договору на біржових торгах,оскільки ст. 227 ЦК Української РСР не передбачає іншої форми договору, ніж нотаріальну, і на дані угоди дія Закону України "Про товарну біржу" не поширювалась.

Відповідно до вимог ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки,

єдиного майнового комплексу, житлового будинку /квартири/ або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно із ч. 3 ст. 640 ЦК України, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації з моменту державної реєстрації.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України, передбачено, якщо недійсність правочину встановлена законом такий правочин є нікчемним. У випадках, встановлених ЦК України нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ст. 220 ЦК Україну разі недодержання сторонами вимоги закону про

нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, то суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Стверджує, що він не отримував жодних грошових коштів від ОСОБА_2, так і від брокерів Кременчуцької товарної біржі. Йому взагалі невідомо де

знаходилась вказана біржа. Жодних письмових доказів того, що він погоджував істотні умови договору купівлі-продажу своєї квартири немає. З приводу зникнення його документів, в тому числі й правовстановлюючих, а також з приводу шахрайського заволодіння його квартирою він звернувся до правоохоронних органів.

Також йому відомо, що на даний час державна реєстрація Кременчуцької товарної біржі скасована розпорядженням голови виконавчого комітету Кременчуцької міської ради № 995-Р від 06.08.2002 року.

Аналогічна правова позиція щодо визнання договорів купівлі-продажу будинків

(квартир) на торгових біржах недійсними, викладена й в ухвалі Верховного суду України від 12 грудня 2007 року, який своєю ухвалою рішення апеляційного суду Полтавської області від 25 червня 2007 року скасував, залишив у силі рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука від 13 квітня 2007 року.

ОСОБА_7 того, таку ж правову позицію зайняв і Вищий адміністративний суд України, який у своїй ухвалі від 17.01.2013 року, справа №К/9991/11448/12, зазначив наступне:

Договори придбання на біржових торгах об'єктів нерухомого майна вимагають

оформлення в письмовій формі та підлягають нотаріальному посвідченню, вирішив суд.

Такий висновок ґрунтується на вимогах статті 657 Цивільного кодексу України (ЦК).

Відповідно до неї договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу,житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Це стосується і договорів купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів. Адже згідно із частиною 4 статті 656 ЦК до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

При цьому касація не погодилась з рішенням суду першої інстанції, прийнятим на

підставі частини 2 статті 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10.12.1991 №1956-ХІІ, згідно з якою угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

На думку Вищого адміністративного суду України, за таких обставин слід керуватись нормами ЦК як загального нормативного акту стосовно укладення договорів.

Суд нагадав також, що правочин вважається вчиненим з моменту його державної

реєстрації (ч. 1 ст. 210 ЦК).

Враховуючи вищевикладене, він змушений звернутися до суду з даним позовом.

ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом, відповідно до якого просить суд ухвалити рішення, яким визнати за нею право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 (Воровського) в м.Кременчуці Полтавської області.

Свої вимоги мотивувала тим, що вона починаючи з 04.11.1999 року проживає та зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_1 (на сьогодні Театральна) у м.Кременчуці Полтавської області, згідно договору купівлі-продажу квартири, укладеного між продавцем ОСОБА_1 та нею від імені яких діяли брокер брокерської контори №2 ОСОБА_6 та брокер брокерської контори №1 ОСОБА_8 відповідно. Положеннями біржового контракту встановлювалося, що на підставі ст.15 Закону України від 10.12.1991 «Про товарну біржу» цей договір не підлягає нотаріальному посвідченню та останній у відповідності до ст.227 ЦК України (1963 року) підлягав реєстрації за місцезнаходженням квартири у Кременчуцькому міжміському бюро технічної інвентаризації, що нею і було здійснено 04.11.1999 року, як того передбачало Законодавство, що діяло на момент укладення договору, бо до 01 січня 2012 року реєстрацію прав на нерухоме майно проводило саме бюро технічної інвентаризації. Повноваження щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно були закріплені за БТІ Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. № 7/5. Договір купівлі-продажу спірної квартири (біржовий контракт № 3-104) від 04.11.1999 року, укладений між Продавцем ОСОБА_1 та Покупцем ОСОБА_2, в інтересах яких діяли брокери брокерської контори та зареєстрований в Кременчуцькій товарній біржі, нотаріально посвідчений не був, так як на її вимогу звернутися до нотаріуса для посвідчення договору Відповідач повідомив, що даний договір посвідчувати не бажає, адже він укладений на біржі і такого посвідчення не потребує. Вона спочатку цьому не повірила, але після того як зареєструвала право власності у Кременчуцькому міжміському бюро технічної інвентаризації вона вважала, що укладений договір є законним, оскільки згідно ст. 15 Закону України від 10.12.1991 року № 1956-ХІІ «Про товарну біржу» угоди, зареєстровані на біржі, нотаріальному посвідченню не підлягають, та вона набула право власності в передбаченому законом порядку. Вони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджено підписаним ними договором купівлі-продажу № 3-104 від 04.11.1999 року який за формою і змістом повністю відповідав нормам законодавства, діючим на час його укладення та був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були ним обумовлені. При цьому були виконані всі умови угоди, крім нотаріального посвідчення договору: вона передала Відповідачу грошові кошти у сумі 4200 гривень, а Відповідач отримав гроші та передав їй всі документи і ключі від будинку в присутності членів біржі. Також, на момент укладення даного договору передбачених законом обмежень для його укладення та подальшого нотаріального посвідчення не було. Договір не було нотаріально посвідчено з підстав викладених вище, а саме через те, що відповідач ухилився від нотаріального посвідчення договору. Після отримання грошей і передачі їй ключів і всіх документів відповідач разом із своєю сім'єю забрали свої речі з даної квартири і більше відповідача до останнього часу вона не бачила та про його місцезнаходження їй відомо нічого не було. Тому вона не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності через не посвідчення нотаріально даного договору. Також вона має всі правовстановлюючі документи на квартиру, що додатково підтверджує той факт, що вона володіє вказаною нерухомістю добросовісно.

На сьогоднішній день вона продовжує проживати у вказаній квартирі не

приховуючи факт знаходження майна в її володінні. З 04.11.1999 року вона безперервно користується, володіє та розпоряджається, доглядає за даною квартирою, підтримує її належний стан, усі особові рахунки по сплаті комунальних послуг та абонентські книжки оформлені на неї, та увесь цей час вона сплачує всі комунальні платежі в повному обсязі, постійно робить в ній поточний ремонт. Спорів та будь-яких претензій щодо її володіння, користування даною квартирою до цього часу не виникало. Дане володіння не переривалось протягом всього строку набувальної давності Отже, вона добросовісно, відкрито та безперервно володіє даним нерухомим майном з 04.11.1999 року. Дані обставини підтверджуються договором купівлі-продажу квартири, технічним паспортом на вищевказану квартири, довідкою з БТІ, яку надав сам же Позивач за первісним позовом, чеками про сплату комунальних платежів, - вона є власником даної квартири і проживає там з моменту укладення договору купівлі-продажу квартири.

Відповідно до частини 1 статті 344 Цивільного Кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває право власності на це майно (набувальна давність).

Згідно із ч.4 ст.344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» передбачено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, слід враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. Згідно пункту 11 вищевказаної Постанови слід враховувати положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 201 1 року.

При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Отже, вона добросовісно, відкрито та безперервно володію квартирою № 54 в буд. № 28 по вул. Воровського (на сьогодні Театральна) у м. Кременчуці Полтавської області більше 15 років. Згідно пункту 13 даної Постанови відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. Згідно п. 1 ч. 2. ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання права. Враховуючи вищевикладене, вона змушена була звернутися до суду з даним позовом.

Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 до судового засідання не з»явився, направив до суду заяву, відповідно до якої просить розглядати справу у його відсутність та за присутності його представників, оскільки він не має інших пояснень ніж ті, що викладені у позовній заяві та письмових запереченнях.

Представники позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримали у повному обсязі з підстав, що зазначені в ньому, а в задоволенні зустрічного позову просили відмовити в звязку з його необґрунтованістю та безпідставністю.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, що зазначені в зустрічному позові, а в задоволенні первісного позову просила відмовити в звязку з його необґрунтованістю, суду пояснила, що у 1999 році шукала для придбання квартиру. Вона зустріла жінку, як згодом дізналась ОСОБА_3, яка розклеювала повідомлення з приводу продажу квартири. В ході розмови ОСОБА_3 їй повідомила, що її чоловік продає квартиру. Вона прийшла з ОСОБА_3 до квартири №54, що знаходилась в будинку №28 по вул.. Театральній (Воровського) в м. Кременчуці. Квартира їй сподобалась і ОСОБА_3 з ОСОБА_1 запропонували їй придбати дану квартиру. Щоб було швидше, вони запропонували оформити дану угоду на біржі. Вона звернулась до КП «МБТІ» за розясненнями і там їй повідомили, що дійсно така біржа існує і оформляє договори. На біржі також вказане підтвердили. ОСОБА_1 наполіг, щоб договір оформляли на біржі, оскільки там швидше. Процес оформлення документів для укладення договору тривав близько місяця. 04.11.1999 року вона та ОСОБА_1 зустрілись на біржі, яка була розташована в одному приміщенні з КП «Кременчуцьке МБТІ» по вул..Жовтневій, 27 в м.Кременчуці. Там до них вийшов брокер, якому вони віддали документи, зокрема вона надала паспорт. Згодом їх покликали до кабінету брокерів де вони підписали доручення та дали їй квитанцію про сплату мита, яке вона оплатила. Згодом їх покликали до кабінету реєстратора, та це була жінка, де вона та особисто ОСОБА_1 підписали договір купівлі продажу квартири. Після цього у кабінеті у реєстратора, у присутності реєстратора та брокерів, вона передала ОСОБА_1 гроші, а ОСОБА_1 передав їй ключі від квартири та документи, зокрема технічний паспорт на квартиру та, здається, книжку на оплату комунальних платежів. В цей же день вона звернулась до КП «Кременчуцьке МБТІ» де їй сказали, що такий договір зареєструють та його зареєстрували у цей же день. Після цього вона пішла до квартири де ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вивозили із квартири речі, зокрема диван червоного кольору та якісь мішки, після цього віддали їй другий комплект ключів від квартири. У цей же день ОСОБА_4, якого вона до цього не знала, сказав, що якщо вона надумає роботи ремон у квартирі, то він може його провести і на що вона погодилася. На протязі декількох місяців ОСОБА_4 на її замовлення зробив у квартирі косметичний ремонт, а потім протягом трьох - п»яти років ОСОБА_4І на її замовлення зробив у квартирі капітальний ремонт. Після цього ОСОБА_4 часто заходив до неї та вона надавала йому консультації по його професійній діяльності. Із ОСОБА_4 вона не проживала та в КП «Кременчуцьке МБТІ» не працювала. Після проведення у квартирі ремонту, вона за вказаною адресою зареєструвалась та приблизно із липня 2000 року у спірній квартирі почала постійно проживати та проживає по теперішній час. Всі рахунки за комунальні послуги відкриті на її ім»я. ОСОБА_1 після цього вона не бачила 15 16 років, однак влітку 2015 року ОСОБА_1 приходив до неї із дочкою та просили показати оригінал договору та казали, що у них проблеми із ОСОБА_4, якого характеризували з дуже негативної сторони. Почувши про ОСОБА_4, якого вона знає з позитивної сторони, такі негативні речі, вона їм не повірила, сказала, що ОСОБА_4 не знає та договір не показала.

Представник відповідача за зустрічним позовом Кременчуцької міської ради Полтавської області в судове засідання не зявився, направив до суду заперечення, відповідно до якого просив в задоволенні позовних вимог до Кременчуцької міської ради Полтавської області відмовити в звязку з його необґрунтованістю та справу розглядати без його участі.

Вислухавши пояснення представників позивача відповідача ОСОБА_1, пояснення відповідача позивача ОСОБА_2 та її представника, пояснення свідків, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд встановив наступне.

Свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що в квартирі №54 по вул.. Воровського в м.Кременчуці проживав його брат, який помер. З 1984 року та по 1998 рік він проживав у вказаній квартирі із сімєю, після чого отримав квартиру в іншій частині міста та переїхав проживати до неї. З цього часу у спірній квартирі ніхто не проживав. Що він переїхав проживати до іншої квартири та у спірній квартирі не проживав ОСОБА_1 було достовірно відомо, так як останній неодноразово бував у нього в гостях на свята. Мати мала у власності іншу квартиру в будинку №59 по вул..Першотравневій у м.Кременчуці, а тому вона з ОСОБА_1, щоб не платити зайві кошти за утримання та у зв»язку з тим, що на неї почали претендувати родичі ОСОБА_1, яким він не хотів залишати цю квартиру, вирішили спірну квартиру продати. У день укладення договору до спірної квартири прийшов ОСОБА_1 та сказав, що квартиру продав на біржі та вони вивозили із квартири меблі, зокрема диван. Згодом до квартири прийшла ОСОБА_2 якій він сказав, що коли надумає роботи ремонт, то він може надати їй ці послуги, так як займається будівництвом. Згодом йому зателефонувала ОСОБА_2 та сказала, що з»явилась певна сума коштів та можна починати ремонт. Ремотн він робив протягом тривалого часу по мірі надходження коштів. Згодом він відкрив приватне підприємство та ОСОБА_2 надавала йому консультації з приводу ведення документів підприємства. Після продажу спірної квартири ОСОБА_1 був зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_2, однак проживав із ОСОБА_3 у м.Кременчуці по вул..Першотравневій. Потім сказав, що йому необхідна реєстрація у м.Кременчук так як необхідно оформляти пенсію та його зареєстрували у квартирі матері. З 2003 року по 2015 рік ОСОБА_1 із матір»ю проживали у ІНФОРМАЦІЯ_2, а після смерті матері переїхав проживати у квартиру ІНФОРМАЦІЯ_3. 24.05.2015 року мати померла та у лікарні у її сумці він виявив паспорт матері, а також паспорт та ідентифікаційний код ОСОБА_1, які забрав собі, а згодом повернув ОСОБА_1 Інших документів ОСОБА_1, в тому числі і документів на спірну квартиру, у нього ніколи не було. До цього до ОСОБА_1 приїздили його родичі та вимагали надати його паспорт і наскільки йому потім стало відомо, він їм був необхідний, так як вони хотіли, щоб він їм віддав будинок чи квартиру в Семенівському районі.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що вона колишня дружина ОСОБА_1, а ОСОБА_9 його дочка. ОСОБА_3 і її сестра не дозволяли ОСОБА_1 спілкуватись з ОСОБА_9 Їй відомо, що у ОСОБА_1 була квартира по вул.. Воровського (Театральна) в м.Кременчуці. Вона ходила до ОСОБА_1 до цієї квартири один раз та це було у 1978 році. Їй відомо, що влітку 2015 року ОСОБА_1 із ОСОБА_9 ходили до спірної квартири і там жила ОСОБА_10, яка їм сказала, що цю квартиру вона придбала та їх не знає. ОСОБА_9 приїхала в м.Кременчук 04.08.2015 року і поїхала до ОСОБА_1 в с.Чечелево Кременчуцького району Полтавської області, так як телефонували сусіди та казали, що ОСОБА_1 сидить голодний. По приїзду дочка вияснила, що в нього зовсім немає документів, як особистих та і на майно. Сусіди ОСОБА_1 казали, що ОСОБА_3 їм повідомляла, що всі документи ОСОБА_1 знаходяться у ОСОБА_4 Після смерті ОСОБА_3 два місяця пенсію ОСОБА_1 отримував ОСОБА_4 ОСОБА_4 віддав паспорт і код ОСОБА_1, а інші документи не віддав. Вони допомогли ОСОБА_1 відновити документи на земельні паї та отримали копію ордеру на вселення у квартиру по вул..Воровського. Після цього вони ОСОБА_1 перевезли в квартиру по вул.. Першотравневій в м. Кременчуці. ОСОБА_1 казав їй, що квартиру по вул.. Воровського в м.Кременчуці він не продавав. ОСОБА_1 з 1980 року жив в с. Чечелево Кременчуцького району Полтавської області, а в квартирі по вул.. Воровського, зі слів ОСОБА_1, жив син ОСОБА_3. З жовтня 2015 року ОСОБА_1 живе в неї.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що в 2003 році ОСОБА_9 попросила його відвести її до батька ОСОБА_1 в с. Чечелево Кременчуцького району Полтавської області, щоб взяти в нього паспорт та якісь документи, щоб внести виправлення у її документи. Вони поїхали в с. Чечелево Кременчуцького району Полтавської області до її батька, однак ОСОБА_3 їх до батька не пустила та його паспорт не дала. Вони їздили туди декілька разів, після чого ОСОБА_1 поспілкуватися з ОСОБА_9. Потім від возив ОСОБА_9 до якоїсь установи в район зупинки «Водоканал» в м.Кремнчуці де повинні були виправляти документи, а ОСОБА_1 туди привіз ОСОБА_4 Він бачив, що в цій установі документи надавав ОСОБА_4, які потім він же забрав. На чиє ім»я були ці документи він не бачив.

Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що ОСОБА_1 знає з 1978 року. ОСОБА_1 проживав в ІНФОРМАЦІЯ_4 з 1980 року. Коли він сварився із ОСОБА_3, то казав, що у нього є квартира та йому є куди йти. В 2007-2008 роках в них були розлади в сім»ї і ОСОБА_3 їй казала, що віддала ОСОБА_4 документи і той продав квартиру якійсь знайомій. Десь через два місяці після смерті ОСОБА_3, ОСОБА_4 передавав ОСОБА_1 його паспорт та код та казав, що інших документів в нього немає.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що ОСОБА_1 її батько. ОСОБА_1 отримав квартиру і вона приходила туди до нього в гості. Потім в тій квартирі почав жити ОСОБА_4 зі свою сім»єю. Вони сказали їй, що батько живе на вул.. Пролетарській. Вона ходила до нього, а потім її перестали пускати до нього. Потім батько з дружиною переїхали в с. Чечелево Кременчуцького району Полтавської області. Вона їздила до нього, однак її не пускали до нього. Інколи вона з ним розмовляла. Вона декілька разів зустрічалась з ОСОБА_4, який їй казав, щоб вона до батька не їздила і не телефонувала, оскільки він не бажає з нею спілкуватися. Про те, що продали квартиру ОСОБА_4 їй не казав. Вони все робили для того, щоб вона не знала, що квартира продана. В 2015 році зателефонував сусід і сказав, щоб вона забрала батька, оскільки ОСОБА_3 померла. Вона приїхала до батька. Батько їй сказав, що у нього немає документів. При переоформленні документів, в її документах було допущено помилку і вона звернулась до батька за документами. ОСОБА_3 їй сказала, що паспорт ОСОБА_1 у ОСОБА_4. Вони поїхали на «Водоканал», ОСОБА_4 зайшов разом з батьком до секретаря, дістав зі своєї кишені паспорт і віддав секретарю. Під час оформлення документів вона спілкувалась з батьком. Потім ОСОБА_4 забрав паспорт ОСОБА_1 і вони поїхали. В 2015 році у батька не було жодних документів, пенсію за нього хтось отримував. Вони ходили з батьком до квартири і їй сказали, що в квартирі живе жінка, яка співмешкала з ОСОБА_4. ОСОБА_2 сказала, що ОСОБА_1 бачить вперше, дану квартиру вона купила, а тому спілкуватися з ними не бажає. З батьком вони відновили усі документи. Зясувалось, що пенсію батька отримує сусідка і передає ОСОБА_4. Вона вперше ОСОБА_4 побачила у квартирі у 1987 році. Батько казав, що у ОСОБА_4 двоє дітей і він пустив їх у квартиру пожити. Про те, що квартира продана, вона дізналась у 2015 році від ОСОБА_2. Вона бачила у батька ордер на квартиру, він показував його її матері. Свідоцтво про право власності на квартиру вона не бачила. Батько їй казав, що квартиру не продавав і ніяких документів не підписував.

На підставі рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради депутатів трудящихся від 31.12.1978 року №1274, ОСОБА_1 30.01.1979 року видано ордер №91 на зайняття квартири АДРЕСА_1 (Воровського) в м. Кременчуці Полтавської області.

Відповідно до розпорядження органу приватизації №3315/1 від 01 лютого 1994 року ОСОБА_1 передано у приватну власність квартиру АДРЕСА_1 ( Воровського) в м. Кременчуці Полтавської області.

Як вбачається із листа КП «Кременчуцьке МБТІ Полтавської обласної ради» №2138 від 26.05.2017 року квартира АДРЕСА_1 (Воровського) в м.Кременчуці Полтавської області на праві власності була зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, яке видане 01.02.1994 року Управлінням ЖКГ виконавчого комітету Кременчуцької міської ради.

Як вбачається із договору купівлі продажу квартири від 04.11.1999 року брокер брокерської контори №2 ОСОБА_6, яка діє за згодою та дорученням ОСОБА_1 та брокер брокерської контори №1 ОСОБА_8, який діє за згодою та дорученням ОСОБА_2, склали на Кременчуцькій товарній біржі договір, відповідно до якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_1 (Воровського) в м.Кременчуці Полтавської області, яка належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого управлінням житлово комунального господарства адміністрації Кременчуцької міської ОСОБА_8 народних депутатів 01.02.1994 року, згідно з розпорядженням від 01.02.1994 року №3315/1, зареєстрованого в Кременчуцькому міжміському бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі №М 1 за реєстровим №91, при цьому у договорі зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з договором ознайомлені, його суть роз»яснена, з умовами згодні, претензій до викладеного не мають та на ньому наявні символічні підписи, як вказано у договорі, ОСОБА_2 та ОСОБА_1

На вказаному договорі мається реєстраційний напис, що зазначена у цьому документі квартира №54 зареєстрована в Кременчуцькому міжміському бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності за ОСОБА_2, записаний 04.11.1999 року у реєстрову книгу №М 1 за реєстровим №91.

У технічному паспорті на квартиру АДРЕСА_1 (Воровського) в м. Кременчуці Полтавської області зазначено, що її власником на підставі договору купівлі продажу від 04.11.1999 року є ОСОБА_2

Відповідно до листа КП «Кременчуцьке МБТІ Полтавської обласної ради» №1697 від 27.04.2017 року, за даними архівного обліку КП «Кременчуцьке МБТІ» станом на 28.12.2012 року квартира АДРЕСА_1 (Воровського) в м.Кременчуці Полтавської області зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі продажу, посвідченого Кременчуцькою товарно сировинною біржею 04.11.1999 року р.№3 104 та інвентаризаційна/реєстраційна справа на квартиру АДРЕСА_1 (Воровського) в м.Кременчуці Полтавської області не заводилась.

Згідно картки прописки та поквартирної картки на квартиру АДРЕСА_1 (Воровського) в м.Кременчуці Полтавської області, за вказаною адресою з 12.02.1979 року був прописаний ОСОБА_1 та 02.11.1999 року останній був виписаний із цієї квартири на АДРЕСА_3 і з 25.07.2000 року у квартирі зареєстрована ОСОБА_2

Згідно довідки КП «Кременчуцьке МБТІ» від 14.08.2015 року вих. 61/3082 квартира АДРЕСА_4 зареєстрована на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 02.02.1999 року за ОСОБА_3

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 09.10.1981 року перебували в зареєстрованому шлюбі та 24.05.2015 року ОСОБА_3 померла.

Із змісту квитанцій про сплату комунальних послуг №329252250721 від 06.01.2016 року, №326242108099 від 07.12.2015 року, №323556328863 від 10.11.2015 року, №320643950970 від 12.10.2015 року, №317351856966 від 09.09.2015 року, №350953321755 від 10.08.2016 року, №348132980842 від 13.07.2016 року, №344945057508 від 11.06.2016 року, №341330699145 від 06.05.2016 року вбачається, що ОСОБА_2 сплачуються житлово комунальні послуги, що надаються до квартири АДРЕСА_1 (Воровського) в м.Кременчуці Полтавської області.

29 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Крюківського РВ УМВС України у Полтавській області з заявою, відповідно до якої ОСОБА_1 просив провести перевірку з приводу шахрайських дій ОСОБА_4, який викрав його документи та в результаті його дій він був позбавлений житлової площі для особистого проживання, а саме квартири №54 в житловому будинку №28 по вул.. Воровського в м. Кременчуці.

04.11.2015 року ОСОБА_1 звернувся до прокуратури м.Кременчука із заявою, відповідно до якої просив притягти ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності, зокрема і по факту відчуження квартири №54 по вул.. Театральній (Воровського) ,28 в м. Кременчуці.

13.04.2016 року старшим слідчим Кременчуцького ВП ГУНП у Полтавській області ОСОБА_13 на підставі заяви ОСОБА_1 від 12.04.2016 року внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за ознаками злочину передбаченого ст..190 ч.1 КК України щодо заволодіння ОСОБА_4 шахрайським шляхом квартирою №54 в будинку №28 по вул.. Театральній (Воровського) в м. Кременчуці.

Як вбачається з протоколу допиту потерпілого ОСОБА_1 від 10.05.2016 року, останній на запитання слідчого, чи підписував він договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_5 04.11.1999 року, відповів, що ніякого договору він не підписував.

Як вбачається із позовної заяви ОСОБА_1, останній просить визнати недійсним договір купівлі продажу квартири з підстави недодержання сторонами нотаріальної форми його посвідчення та з підстави того, що вказаний договір ним не укладався.

Твердження позивача про те, що договір купівлі продажу квартири ним не підписувався та відповідно не укладався і твердження про те, що наміру продавати спірну квартиру він не мав, суд до уваги не приймає та вважає, що із цих підстав, позов задоволенню не підлягає, при цьому суд виходить із наступного.

Відповідно до ст..ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно вимог ст..ст.44, 224, 227 ЦК України в ре.1963 року, договір купівлі продажу квартири, що укладається громадянами, повинен бути укладений у письмовій формі, підписаний сторонами, нотаріально посвідчений та зареєстрований у виконавчому комітеті місцевої ОСОБА_8 народних депутатів.

При обґрунтуванні позовних вимог та в письмових запереченнях проти зустрічного позову позивач відповідач ОСОБА_1 посилається на те, що договір купівлі продажу спірної квартири 04.11.1999 року він не підписував та відповідно його не укладав, коштів на його виконання не отримував, наміру продавати квартиру не мав та про його існування і про те, що власником квартири є ОСОБА_2, він дізнався фактично у серпні 2015 року.

Також, як вбачається із позовної заяви ОСОБА_1, поданих до неї уточнень та заперечень проти позову, останній зазначає, що він не був власником спірної квартири, а був тільки наймачем, на підставі виданого йому ордеру №91 від 30.01.1979 року, після чого зазначає, що він є власником спірної квартири та у нього є відповідні документи, які, слід зазначити, самим ОСОБА_1 суду для дослідження не надані, при цьому такі твердження ОСОБА_1 суперечать його ж твердженням про викрадення у нього документів на квартиру.

Відповідач позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_1 04.11.1999 року особисто підписував договір купівлі продажу квартири у приміщенні Кременчуцької товарної біржі та отримав від неї на продаж квартири грошові кошти.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_9, яка є дочкою ОСОБА_1 та ОСОБА_7 пояснили, що зі слів ОСОБА_1 йому відомо, що він договір купівлі продажу спірної квартири не підписував та наміру продавати квартиру не мав.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_4, який є сином померлої ОСОБА_3, яка по час смерті перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, суду пояснив, що з метою уникнення зайвих витрат на утримання спірної квартири, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було прийнято рішення продати вказану квартиру та її було продано ОСОБА_2

За клопотанням відповідача позивача ОСОБА_2, ОСОБА_1 викликався до суду для особистих пояснень та для його допиту, при наявності згоди, в якості свідка, однак останній до судового засідання не з»явився, направив до суду заяву, відповідно до якої просить розглядати справу у його відсутність та за присутності його представників, оскільки він інших пояснень ніж ті, що викладені у позовній заяві та письмових запереченнях, при цьому будь яких доказів, які б свідчили про наявність об»єктивних обставин, які б перешкоджали чи унеможливлювали його явку до суду, суду не надано, згода на його допит в якості свідка до суду не надходила.

Відповідно до ст.ст.319, 322 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов'язує. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст..151 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.

Позивачем відповідачем ОСОБА_1 суду не надано жодного належного доказу того, що ним починаючи з 04.11.1999 року виконувались обов»язки, які покладено чинним законодавством на власника квартири.

Посилання позивача відповідача ОСОБА_1 у письмових запереченнях проти позову на те, що вказані обов»язки, зокрема сплачувати комунальні платежі, повинен був виконувати ОСОБА_4, за домовленістю між ними, суд до уваги не приймає, оскільки суду не надано жодного належного доказу про існування такої домовленості.

Враховуючи викладене, встановлені обставини справи, а також те, що заперечення факту підписання фізичною особою договору, який повинен укладатися в письмовій формі, не може ґрунтуватись на свідченнях свідків, а належних письмових доказів, які б свідчили про те, що позивач відповідач ОСОБА_1 оспорюваний договір не підписував, останнім суду не надано, клопотання про призначення почеркознавчої експертизи не заявлялось, то суд приходить до висновку, що позивачем відповідачем ОСОБА_1 не доведено факт того, що спірний договір купівлі продажу ним не підписувався та відповідно не укладався, не доведено факт не отримання коштів на виконання договору, а тому відсутні підстави вважати, що цей договір ОСОБА_1 не укладався.

Згідно ст..224 ЦК України в ред..1963 року, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст..15 Закону України «Про товарну біржу» в ред.. від 16.02.1993 року, угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Між тим, відповідно до ст..47 ЦК України в ред..1963 року, нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Ст.227 ЦК України в ред..1963 року передбачено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин.

Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої ОСОБА_8 народних депутатів.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму ВСУ від 28.04.1978 року № 3 «Про судову практику про визнання угод недійсними», що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах) міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини.

Оскільки відповідно до положень ЦК України в ред..1963 року договір купівлі продажу квартири між громадянами повинен бути нотаріально посвідчений, а як встановлено судом сторонами недодержано вимогу Закону щодо нотаріальної форми посвідчення договору, то недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст..47 ЦК України в ред..1963 року).

Згідно ст..328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ст.392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України.

Відповідності до п. 9 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності на інших речових прав», при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Як вбачається з пояснень позивачки відповідачки ОСОБА_2, що викладені нею в позовній заяві та в судовому засіданні, остання зазначила, що після укладення 04.11.1999 року з ОСОБА_1 договору купівлі продажу спірної квартири, вона зареєструвала цей договір у КП «Кременчуцьке МБТІ», у 2000 році зареєструвала за вказаною адресою місце її проживання, здійснила ремонт квартири, оформила на своє ім»я рахунки з оплати житлово - комунальних послуг, вартість яких сплачує у повному обсязі та постійно проживає у квартирі з вказаного часу.

Вказані обставини, на які посилається ОСОБА_2 у зустрічному позові, підтверджуються належними письмовими доказами, що вказані вище та свідченнями свідка ОСОБА_4, який, зокрема, суду пояснив, що після придбання 04.11.1999 року ОСОБА_2 спірної квартири, він на замовлення ОСОБА_2 та за надані нею кошти, здійснював ремонтні роботи у квартирі і ці обставини відповідачами не спростовані.

Тобто судом встановлено, що ОСОБА_2 добросовісно, відкрито та безперервно володіє спірною квартирою з 04.11.1999 року, тобто більше десяти років.

Відповідно до ст.13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Згідно ст..16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, встановлені обставини справи, а також те, що відповідач - позивач ОСОБА_2 довела факт добросовісного, відкритого та безперервного володіння нею спірною квартирою з 04.11.1999 року, тобто більше десяти років, а звернення позивача відповідача ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання недійсним договору, з підстав не додержання нотаріальної форми його посвідчення та визнання права власності, більше ніж через чотирнадцять років після його підписання, при недоведеності факту його не укладення та недоведеності факту не отримання коштів на виконання договору, має ознаки зловживання правом, то суд приходить до висновку, що зустрічний позов є законним та обґрунтованим і підлягає задоволенню, а у задоволенні первісного позову необхідно відмовити.

При цьому суд вважає, що належним відповідачем за зустрічним позовом є саме ОСОБА_1, а тому зустрічний позов необхідно задовольнити саме до вказаного відповідача, а в задоволенні зустрічного позову до Кременчуцької міської ради Полтавської області необхідно відмовити у зв»язку з його необґрунтованістю.

Оскільки зустрічний позов підлягає задоволенню, то з позивача - відповідача ОСОБА_1 на користь відповідача позивача ОСОБА_2 необхідно стягнути сплачений при зверненні до суду з позовом судовий збір.

Керуючись ст.ст.10,11,60,88,212,213,214,215 ЦПК України, ст..ст.47, 48, 59, 227 ЦК України в ред..1963 р., ст.ст.328,344, 391 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі продажу квартири, визнання права власності відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності за набувальною давністю задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_6 за набувальною давністю.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Кременчуцької міської ради Полтавської області відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1449 грн. 33 коп. сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Полтавської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: