Постанова № 67426392, 22.06.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2017 р. Справа№ 910/22729/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Алданової С.О.

секретар: Іванов О.О.

за участю представників

позивача: Назаренко С.В.;

відповідача-1: Норенко Т.А.;

відповідача-2: Тетерятник О.В.;

третьої особи-1: Тетерятник О.В., Власенко І.І.;

третьої особи-2: Тетерятник О.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛУМБУС"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 06.02.2017

у справі №910/22729/16 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛУМБУС"

до 1) Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

2) Виконавчого органу Київської міської ради (Київської

міської державної адміністрації)

третя особа-1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні

позивача Київська міська Рада

третя особа-2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідачів Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого

органу Київської міської ради (Київської міської

державної адміністрації)

про визнання будівлі самочинно збудованою та зобов'язання

вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КОЛУМБУС" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (далі - відповідач-1), Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач-2) про визнання прибудованої нежилої будівлі літ. "А", загальною площею 60,4 кв. м до основної будівлі літера "А" по вул. Братська, 1/9 в місті Києві самочинно збудованою та зобов'язання відповідачів знести прибудовану нежилу будівлю.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку з наявною самочинною прибудовою позивач, який є власником будинку по вул. Братська, 1/9 у м. Києві - пам'ятки культурної спадщини, не має можливості виконати роботи, передбачені п.14 охоронного договору №2470 від 09.08.2010р. на вказану пам'ятку, що може призвести до негативних наслідків, а саме пошкодженню культурної пам'ятки. Окрім того, позивач позбавлений можливості отримати у користування земельну ділянку під об'єктом нерухомого майна.

Відповідач-1 проти позову заперечував, зазначаючи про його необґрунтованість та непідтвердженість належними доказами, просив суд в задоволенні вимог позивача відмовити. Зокрема, відповідач-1 наголошував на наступному:

- за умовами охоронного договору позивач зобов'язався не робити ніяких прибудов до пам'ятки, не переробляти її як зовні, так і всередині;

- позивача зобов'язано знести самочинну прибудову до пам'ятки з боку двору у 2010 році. Отже, позивачем пропущено строк позовної давності для пред'явлення даного позову до суду;

- ані з позову, ані з охоронного договору не вбачається, на якій підставі без відома відповідачів, позивачем та Головним управлінням охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації було включено в перелік знесення самочинної прибудови до пам'ятки та яким органом було кваліфіковано нежитлову будівлю територіальної громади м. Києва площею 60,4 кв. м. як самочинну прибудову;

- позивач не надано доказів на підтвердження того, що спірна нежила будівля 60,4 кв. м., яка перебуває на балансі відповідача-1, збудована на земельній ділянці без відповідного документа чи проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідач-2 заперечував проти позовних вимог, просив суд залишити позов без задоволення, посилаючись на те, що в даному випадку не здійснювалося самочинне будівництво. Спірна споруда побудована не на земельній ділянці позивача, а на земельній ділянці територіальної громади м. Києва. Позивач лише у 2015 році відповідно до рішення Київської міської ради від 19.02.2015 №159/1024 отримав дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Братській, 1/9 в короткострокову оренду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2016, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Київську міську раду (далі - третя особа-1).

Третя особа-1 проти позову заперечувала та звертала увагу суду на наступні обставини:

- предметом позову є фактично знесення об'єкта комунальної власності територіальної громади м. Києва;

- речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації;

- набуття територіальної громадою міста Києва права комунальної власності розпочалося з прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 05.11.1991 №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)»;

- виникнення права комунальної власності на спірний будинок, який на час прийняття постанови Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991 був житловим будинком, не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності Цивільним кодексом України та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»;

- позивач не надав документів на право власності на земельну ділянку, на якій розташований спірний будинок.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2016, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів було залучено Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - третя особа-2).

Третя особа-2 заперечувала проти вимог позивача, вказуючи про те, що спірна пам'ятка віднесена до категорії національних об'єктів культурної спадщини, а тому вимоги щодо проведення робіт та підстави для таких вимог встановлює центральний орган охорони культурної спадщини - Міністерство культури України. Відомості щодо підстав включення в пункт 14 охоронного договору вимоги про знесення самочинної прибудови до пам'ятки з боку двору, третя особа-2 надати не може, оскільки встановлення таких вимог є повноваженнями центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини відповідно до п.68 Положення про Міністерство культури України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 №495.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 у справі №910/22729/16 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 у справі №910/22729/16 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, внаслідок чого прийнято неправильне по суті заявлених вимог рішення. Загалом доводи апеляційної скарги ідентичні тим, які наводилися позивачем під час вирішення спору місцевим господарським судом.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2017 апеляційну скаргу позивача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.06.2017.

20.06.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від третьої особи-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначала про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та просила суд залишити скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 22.06.2017 представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 у справі №910/22729/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні 22.06.2017 представники відповідачів та третіх осіб заперечували проти апеляційної скарги, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 22.06.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до ст. ст. 59, 60 названого Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до ч.1 п.30 ст. 26, ч.5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 329 Цивільного кодексу України та враховуючи звернення інвесторів, 28.08.2008 Київською міською радою було прийнято рішення №105/105 від 28.08.2008р. "Про передачу нежилих будинків та нежилих приміщень комунальної власності у власність інвесторам", яким вирішено:

- передати інвесторам у власність для виконання ними своїх інвестиційних зобов'язань нежилі будинки, нежилі приміщення комунальної власності територіальної громади міста Києва, зазначені у додатку до цього рішення, за умови компенсації вартості цих будинків, яка визначена звітом про оцінку вартості;

- Головному управлінню комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) забезпечити: проведення незалежної оцінки ринкової вартості нежилих будинків, нежилих приміщень, зазначених у додатку до цього рішення; підписати акти приймання-передачі у власність інвесторам нежилих будинків, нежилих приміщень, зазначених у додатку до цього рішення, після перерахування інвесторами коштів до міського бюджету за зазначені нежилі будинки;

- після виконання п.2.2 цього рішення, комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація" списати в установленому порядку з балансу нежилі будинки, нежилі приміщення, зазначені у додатку до цього рішення;

- Виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) провести остаточні розрахунки з інвесторами;

- контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київради з питань власності.

В Додатку до вказаного рішення було викладено Перелік нежилих будинків, нежилих приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва, які передаються у власність інвесторам, згідно з п.16 якого у власність позивача передано приміщення площею 919,90 кв. м, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Братська/Ігорівська, 1/9, літ. "А".

27.05.2010 Головним управлінням комунальної власності міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) позивачу було видано свідоцтво про право власності на вищезгадане приміщення (том справи - 1, аркуш справи - 24).

09.08.2010 між Головним управлінням охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації, як органом охорони, та позивачем, як власником, було укладено охоронний договір №2470 на пам'ятку культурної спадщини (далі - Охоронний договір) (том справи - 1, аркуші справи - 20-21).

За умовами Охоронного договору (п.п.1, 2) власник бере на себе зобов'язання щодо охорони пам'ятки історії національного значення - будинок, в якому у 1898-1914 роках мешкав Хвойко В.В., видатний археолог (охоронний номер №260022-Н, Постанова №928 від 03.09.2009р. Кабінету Міністрів України) за адресою: вул. Братська, 1/9 (поштова адреса пам'ятки на час взяття її на державний облік: вул. Ігорівська, 9/1; технічна адреса будинку: вул. Братська, 1/9 літ.А). Термін охоронного договору встановлено на період володіння пам'яткою.

Обов'язки власника наведено у розділі 5 Охоронного договору, відповідно до п.п.5.1, 5.3 якого власник зобов'язується: використовувати будинок-пам'ятку загальною площею 919,9 кв. м (підвал - 283,3 кв. м; перший поверх - 302 кв. м; другий поверх - 316 кв. м; мезонін - 18,6 кв. м) за вказаною адресою виключно під офіс; утримувати вказану пам'ятку в належному санітарному, протипожежному і технічному стані; мати у приміщенні пам'ятки належне обладнання згідно з вимогами органів протипожежної, санітарної, екологічної охорони та інших уповноважених органів.

З метою збереження пам'ятки культурної спадщини та створення належних умов для її використання власник, серед іншого, зобов'язаний знести самочинну прибудову до пам'ятки з боку двору у 2010 році (п.14 Охоронного договору).

07.10.2011 відповідачем-1 було проведено огляд технічного стану несучих та огороджувальних конструкцій споруди прибудови літери А на вул. Братській 1/9, про що складено Акт №173/70 (том справи - 1, аркуші справи - 42-47). За результатами проведеного огляду встановлено, що несучі огороджувальні конструкції споруди прибудови літери А на вул. Братській 1/9, знаходяться в аварійному стані.

Аналогічні висновки відповідача-1 щодо технічного стану вищезгаданих приміщень викладено в акті №191/03 від 09.06.2016 (том справи - 1, аркуші справи - 48-54).

Відповідно до п.30 ч.1 ст. 26, ч.6 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", з метою забезпечення запланованих надходжень до бюджету міста Києва, Київською міською радою було прийнято рішення №301/8585 від 01.11.2012, яким вирішено внести до додатка 1 до рішення Київської міської ради від 31.03.2011 №100/5487 "Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2011 - 2012 роки" зміни. Зокрема, прибудову за адресою: м. Київ, вул. Братська, 1/9, літ. "А" внесено до переліку об'єктів групи А, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, які підлягають приватизації шляхом викупу.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що він неодноразово звертався до відповідача-2 з проханням розглянути питання щодо доцільності подальшого використання прибудови та можливості її знесення.

Відповідач-1 листом №155/1/16-5081 від 06.08.2015 повідомив позивача про те, що прибудована нежила будівля літ. "А", загальною площею 60,4 кв. м до основної будівлі літера "А" по вул. Братська, 1/9 в місті Києві перебуває на балансі відповідача-1 згідно з наказом Головного управління комунальної власності м. Києва №70 від 19.03.2009 "Про закріплення нежилих об'єктів на вул. Братській/Ігорівській, 1/9 літ.А за Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація".

Позивач зазначав про те, що він не має можливості виконати роботи, передбачені в п.14 Охоронного договору, наслідком чого може стати пошкодження культурної пам'ятки. Окрім того, позивач не може отримати у користування земельну ділянку під спірним об'єктом нерухомого майна.

Зважаючи на вищевикладене, позивач просив суд визнати прибудовану нежилу будівлю літ. "А", загальною площею 60,4 кв. м до основної будівлі літера "А" по вул. Братська, 1/9 в місті Києві самочинно збудованою та зобов'язати відповідачів знести її.

Місцевий господарський суд в позові відмовив повністю, визнавши вимоги позивача необґрунтованими та документально непідтвердженими.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В ст. 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч.1 ст. 328 Цивільного кодексу України).

Як уже зазначалося вище, предметом дослідження у даній справі є питання щодо визнання прибудованої нежилої будівлі літ. "А", загальною площею 60,4 кв. м до основної будівлі літера "А" по вул. Братська, 1/9 в місті Києві самочинно збудованою та її знесення.

Відповідно до ст. ст. 1, 2 Господарського процесуального кодексу України Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами: підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

З вищенаведеного випливає, що певне коло осіб наділено правом на пред'явлення позову до господарського суду, а суд шляхом вчинення позовного провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Згідно зі ст. ст. 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

При цьому захистом цивільних прав є передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Вищевказані норми кореспондуються зі ст. 20 Господарського кодексу України.

Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

В ст. ст. 13, 55 Конституції України закріплено обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Зазначені положення Конституції України реалізовані у ст. 15 Цивільного кодексу України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у ст. 20 Господарського кодексу України, в якій передбачено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме - заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, шляхом звернення до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Натомість, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті. Захист немайнового чи майнового права або законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від вчинення певних дій. При цьому предмет позову кореспондує зі способами захисту права, що визначені в ст. 16 Цивільного кодексу України.

Виходячи з положень ч.2 ст. 19 Цивільного кодексу України способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Тобто, визначений позивачем спосіб захисту в повній мірі має забезпечувати захист його порушеного права та відповідати змісту порушеного права, а також характеру правовідносин, що існують між сторонами спору.

Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З огляду на норми ст. 20 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що право на захист особа здійснює на свій розсуд, а також враховуючи принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу. При цьому, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, вимога позивача про визнання прибудованої нежилої будівлі літ. "А", загальною площею 60,4 кв.м до основної будівлі літера "А" по вул. Братська, 1/9 в місті Києві самочинно збудованою за своєю правовою природою є встановленням факту, що має юридичне значення, та може встановлюватись господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне, його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог. Водночас, вищезгадана вимога (про встановлення факту) виходить за межі повноважень господарських судів, оскільки, розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, у зв'язку з чим обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не відповідає способам, встановленим законодавством, і, як наслідок, не призводить до поновлення його порушеного права (аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 26.03.2014 у справі №15/5007/1489/12, від 26.01.2016 у справі №920/414/15, від 26.04.2016 у справі №922/4016/15).

Зважаючи на викладені обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги позивача про визнання прибудованої нежилої будівлі літ. "А", загальною площею 60,4 кв. м до основної будівлі літера "А" по вул. Братська, 1/9 в місті Києві самочинно збудованою.

Відносно вимоги позивача про зобов'язання відповідачів знести прибудовану нежилу будівлю літ. "А", загальною площею 60,4 кв. м до основної будівлі літера "А" по вул. Братська, 1/9 в місті Києві, колегією суддів було встановлено наступне.

Як уже зазначалося вище, відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вказано, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Спеціальний статус міста Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті відповідно до Конституції України та законів України визначає Закон України "Про столицю України - місто-герой Київ", відповідно до ст. 18 якого матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні. Порядок формування та використання матеріальної і фінансової бази місцевого самоврядування, повноваження відповідних органів у цій сфері в місті Києві визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів було прийнято рішення №26 від 13.01.1992 "Про формування комунального майна міста та районів", яким затверджено перелік комунального майна, яке перебуває у власності міста (том справи - 1, аркуш справи - 128-132). Відповідний перелік комунального майна було наведено в Додатку №1 до вказаного рішення і до нього включено нежилий будинок по вул. Ігорівській, 9 (том справи - 1, аркуші справи - 133-134).

Наказом Головного управління комунальної власності м. Києва №70 від 19.03.2009 "Про закріплення нежилих об'єктів на вул. Братській/Ігорівській, 1/9 літ.А за Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (том справи - 1, аркуш справи - 141) прибудовану нежилу будівлю літ. "А" до основної будівлі літера "А" по вул. Братська, 1/9 в місті Києві було закріплено на праві господарського відання за відповідачем-1.

З наявного в матеріалах справи технічного паспорту на нежитлову будівлю по вул. Братській, 1/9, який виготовлено станом на 22.08.2012 (том справи - 1, аркуші справи - 142-144) площа спірної будівлі становить 60,4 кв. м.

В ст. 136 Господарського кодексу України передбачено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Враховуючи, що спірний об'єкт нерухомого майна належить до власності територіальної громади міста Києва, розпорядження ним згідно з вимогами чинного законодавства здійснює саме Київська міська рада (третя особа-1 у даній справі), у зв'язку з чим питання щодо знесення названого об'єкту також може вирішувати лише третя особа-1, а не відповідачі.

Як уже зазначалося вище, передумовою здійснення судового захисту є доведення позивачем порушення його прав та законних інтересів з боку визначених ним відповідачів. Натомість в процесі судового розгляду не знайшов свого підтвердження факт порушення відповідачами прав і законних інтересів позивача, як власника пам'ятки архітектури по вул. Братській, 1/9 в місті Києва, у зв'язку з чим вимога позивача про зобов'язання відповідачів знести прибудовану нежилу будівлю літ. "А", загальною площею 60,4 кв.м до основної будівлі літера "А" по вул. Братська, 1/9 в місті Києві не підлягає задоволенню.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час перегляду даної справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що при ухваленні рішення від 06.02.2017 у справі №910/22729/16 місцевим господарським судом було дотримано норми матеріального і процесуального права, повно та всебічно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛУМБУС" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 у справі №910/22729/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 у справі №910/22729/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/22729/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

С.О. Алданова