Рішення № 67425963, 19.06.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2017р. Справа № 914/3048/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мебель-Сервіс», м. Радехів Львівської області

до відповідача: Приватного підприємства «ОСОБА_1А.», м. Мендзибож, Республіка Польща

про стягнення 23 946,05 євро

Суддя Мазовіта А.Б.

Секретар Волошин О.Я.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2, представник (довіреність б/н від 16.02.2015 р.);

від відповідача: не зявився

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мебель-Сервіс», м. Радехів Львівської області звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства «ОСОБА_1А.», м. Мендзибож, Республіка Польща про стягнення 23 946,05 євро.

Розглянувши матеріали справи, суд (суддя Сухович Ю.О.) визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 02.12.2016 р. призначив розгляд справи 19.12.2016 р.

Ухвалою суду від 19.12.2016 р. розгляд справи №914/3048/16 відкладено на 19.06.2017 р. у звязку із зверненням до компетентного органу за місцем знаходження Приватного підприємства «ОСОБА_1А.» із судовим дорученням про вручення документів у порядку, встановленому Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних та комерційних справах.

19.12.2016 р. суд звернувся до компетентного органу ОСОБА_3 (Ministerstwo Sprawiedliwosci) з проханням про вручення судових та позасудових документів.

07.04.2017 р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшов супровідний лист запитуваного органу з долученим проханням з відмітками про його виконання.

У звязку з перебуванням судді Сухович Ю.О. у відпустці по вагітності та пологах, відповідно до розпорядження №494 від 14.06.2017 р. здійснено повторний автоматизований розподіл справи (протокол від 14.06.2017 р.), згідно якого справу передано для розгляду судді Мазовіті А.Б.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем було укладено контракт, на виконання умов якого відповідачу було передано у власність товар. Однак, відповідач свої зобовязання щодо оплати вартості товару не виконав, на дату звернення до суду заборгованість становить 23 888 євро. За прострочення сплати вартості товару відповідачу нараховано 58,05 євро пені. Відтак, просив стягнути з відповідача заборгованість у сумі 23 946,05 євро та судові витрати.

Відповідач в судове засідання явку представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, повно та обєктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

10 жовтня 2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мебель-Сервіс» (продавець) та Приватним підприємством «ОСОБА_1А.» (покупець) було укладено контракт №46/2015.

За цим контрактом продавець (позивач) поставляє, а покупець (відповідач) приймає і оплачує на умовах даного контракту товар в асортименті та кількості за ціною у відповідності з рахунками-фактурами, узгодженими між сторонами на кожну партію товару на підставі попереднього замовлення покупця, зробленого в письмовому вигляді і підтвердженого продавцем.

На виконання умов договору позивач протягом липня-вересня 2016 року поставив відповідачу товар загальною вартістю 24 218 євро, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) №249480, №184892, №184816, №184825, №184838, рахунками-фактурами №10 від 28.07.2016 р., №10 від 10.08.2016 р., №12 від 19.08.2016 р., №13 від 29.08.2016 р., №14 від 08.09.2016 р. та ВМД.

Відповідно до п. 7.1. контракту порядок оплати 50% від виставленого рахунку на умовах передоплати, другу частину платежу в розмірі 50% від виставленого рахунку на протязі 3 календарних днів після доставки товару покупцю.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника сторони, відповідач свої зобовязання перед позивачем щодо оплати вартості поставленого товару виконав частково, на дату розгляду справи борг становить 23 888 євро.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України іноземні субєкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обовязки, що і субєкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 124 ГПК України підсудність справ за участю іноземних субєктів господарювання визначається за цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 12.2. контракту, в разі, якщо сторони не зможуть дійти згоди, всі спори вирішуються Міжнародним Комерційним Арбітражним Судом при ОСОБА_4 України у відповідності з Регламентом даного суду, або Господарським судом Львівської області за місцезнаходженням продавця і з застосуванням українського права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

Доказів наявності підстав, передбачених ст. 77 Закону «Про міжнародне приватне право», при яких Господарський суд Львівської області не може приймати до свого провадження і розглядати справу, суду не подано, під час розгляду справи судом не встановлено.

Згідно ст. 7 Закону України «Про міжнародне приватне право», при визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобовязання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобовязання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми сплачених коштів.

Щодо нарахованої позивачем пені в розмірі 58,05 євро за неповернення валютної виручки згідно Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», порушення резидентами, крім субєктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

З наведеної норми вбачається, що субєктом відповідальності за неповернення валютної виручки є резидент, який здійснив експорт продукції, тобто, позивач, у звязку з чим пеня за неповернення валютної виручки у відповідності до Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» не підлягає нарахуванню та стягненню з відповідача, оскільки дія такого закону на нього не поширюється.

Слід також зазначити, що умовами контракту не передбачено такого виду та розміру неустойки, як пеня у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки, яка підлягає стягненню з покупця. В той же час, умовами контракту (п. 11.2.) передбачено пеню в розмірі 5% від вартості товару в разі відступлення покупцем від договору з причин, за які продавець не відповідає. Проте, за час розгляду справи позивач не скористався правом на зміну підстав позову.

З огляду на наведене, в задоволенні вимоги про стягнення пені в розмірі 58,05 євро за неповернення валютної виручки слід відмовити у звязку із безпідставністю такої вимоги.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 23 888 євро. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини відповідача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно до задоволених вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 612, 625, 626, 642, 692 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст.ст. 7, 76, 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства «ОСОБА_1А.», м. Мендзибож, вул. Кролевська Воля, 17а, ОСОБА_3 (код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мебель-Сервіс», м. Радехів, вул. Витківська, 44, Львівська область (ідентифікаційний код 25550470) борг в розмірі 23 888 євро, 9 734 грн. 95 коп. судового збору.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

В судовому засіданні 19.06.2017 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 26.06.2017 р.

Суддя Мазовіта А.Б.